Європейські прагнення та вплив великого сусіда: у яких умовах Чорногорія обрала президента

У Чорногорії є багато спільного з Україною. Як усі країни колишнього соцтабору, країна знаходиться під пильною увагою росії, яка намагається втримати на Балканах свою сферу впливу. Тому невелика держава так само потерпає від потоків російської пропаганди та засилля відвертих агентів країни-терориста.

Роль президента

Вибори глави держави

Насичений подіями період незалежності

Розкол у суспільстві

Наймолодша країна Європи обрала нового президента після другого туру виборів 2 квітня. Хоча ця посада є дуже обмеженою в повноваженнях, результати президентських виборів слугують показником підтримки народом той чи інший партії.

Від початку повномасштабного вторгнення в Україну Подгориця бачила не один мітинг на нашу підтримку, а за рік надала військової допомоги на понад 10 мільйонів євро. Прем’єр Чорногорії Дрітан Абазович навіть ініціював спільний з колегами з Албанії та Північної Македонії візит до Києва.

Утім, це ніяк не скасовує розділеності чорногорського суспільства, великого відсотка проросійських симпатиків, а тому й можливості кардинальної зміни відносин з Україною після приходу до влади нового президента та його партії.

Дрітан Абазович в Ірпені. Фото: Dr Dritan Abazovic/Twitter

Роль президента

Президент Чорногорії має досить вузьке коло повноважень. Він представляє державу всередині та за кордоном і формально командує армією, але на основі рішень Ради оборони і безпеки. Голова держави може видавати укази та має призначати дату виборів до парламенту. Він пропонує Скупщині (парламенту) кандидатуру Прем'єр-міністра, після консультацій з представниками політичних партій, представлених у парламенті, а також Голову та суддів Конституційного Суду і Захисника прав і свобод людини.

Президент Чорногорії призначає та відкликає послів та керівників інших дипломатичних місій країни за кордоном, за поданням Уряду та після отримання висновку парламентського комітету, відповідального за міжнародні відносини. Окрім того, він приймає вірчі грамоти від іноземних послів, нагороджує медалями та відзнаками Чорногорії, може амністувати ув’язнених і виконує інші церемоніальні завдання.

Вибори глави держави

Чорногорці обирають президента на 5 років таким самим чином, як українці: прямим загальним таємним голосуванням. Єдині вимоги до кандидата — чорногорське громадянство та проживання в країні протягом 10 років за останні 15 років. Обмеження за віком у Конституції не згадуються.

Виборча дільниця в Чорногорії. Фото: Nikola Borozan, RFE/RL

У першому турі, що відбувся 19 березня, перше місце посів чинний президент Міло Джуканович, який набрав 35,4%, а опозиційний кандидат Яков Мілатович був на другому з 28,9%. У другому ж турі Мілатович обійшов главу держави, набравши 58,9% голосів проти 41,1% Джукановича.

Міло Джуканович. Фото: EPA PHOTO

Насичений подіями період незалежності

Міло Джуканович був наймолодшим прем'єр-міністром у Європі, коли у віці 29 років на початку розпаду Югославії прийшов до влади в напівнезалежній Республіці Чорногорія. З 1991 й до сьогодні він керував нею з невеликими перервами на посадах президента та прем’єра.

Певний час Джуканович був союзником сербського диктатора Слободана Мілошевича, але внаслідок міжнародної ізоляції в другій половині 1990 почав проводити окрему політику. Він також є незмінним президентом Демократичної партії соціалістів (ДПС), на яку перейменували Союз комуністів Чорногорії, що панував у республіці з 1948. ДПС стабільно перемагала на виборах, ставала основою парламентської коаліції та фактично формувала уряд аж до 2020.

За правління Джукановича та інших представників його партії Чорногорія досягла повної незалежності від союзу з Сербією у 2006 та членства в НАТО 2017 року, а також почала переговорний процес щодо вступу до ЄС.

Утім, корупційні скандали та неоднорідний етнічний склад виборців, третина з яких ідентифікують себе як серби, призвели до того, що хоча ДПС і зайняла найбільше місць у Скупщині після виборів 2020, відрив був таким незначним, що опозиційні партії змогли об’єднатись та сформувати коаліцію й уряд без неї. Він складався з експертів, за принципом технократії, і мав забезпечити проведення необхідних для євроінтеграції реформ.

Однак на початку 2022 парламент оголосив цьому складу кабміну вотум недовіри через заперечення одним із міністрів геноциду в Сребрениці. У квітні парламентарі проголосували за створення уряду меншості на чолі з Дрітаном Абазовичем.

Президент Джуканович неодноразово звинувачував новий кабінет у тому, що він є прихистком для багатьох просербських та проросійських діячів.

Розкол у суспільстві

Зовсім скоро заяви президента, по суті, знайшли своє підтвердження, а парламент знову проголосував за вотум недовіри, і все це через дуже знайому нам проблему. Уряд Абазовича вирішив укласти "фундаментальну угоду" із Сербською православною церквою, за прикладом угод з католиками, мусульманами та іудеями. 

У проєкті угоди йшлося про те, що СПЦ не потребує дозволу уряду на переміщення культурної спадщини, якою вона володіє, але повинна дотримуватися Закону про захист культурної спадщини.

Уряд зобов'язаний зареєструвати всі православні церкви та монастирі як такі, що належать СПЦ, а також розпочати процес повернення церковного майна, націоналізованого або конфіскованого комуністичною владою. Держава не може надавати дозвіл на будівництво православних храмів без схвалення СПЦ.

Дрітан Абазович і Патріарх Сербської ПЦ Порфирій. Фото: уряд Чорногорії

Цей проєкт викликав обурення широких верств населення, адже в державі існує поки що невизнана Чорногорська православна церква, за автокефалію для якої активно виступав і Джуканович. Звісно, проти цього виступає СПЦ, тим більше, що вона навіть не повністю визнає незалежність Чорногорії від Сербії.

Попри вотум недовіри, сформувати новий уряд у Скупщині не змогли, а тому кабінет Абазовича залишився як перехідний. Джуканович 16 березня оголосив про розпуск парламенту та призначив дострокові вибори на червень. У той самий час Сербська православна церква розгорнула кампанію проти чинного президента та на підтримку іншого кандидата — Якова Мілатовича, міністра економічного розвитку в технократичному уряді 2020-2022.

Він є співголовою створеної перед місцевими виборами 2022 року партії "Європа зараз". Ще на посаді міністра він втілив однойменну програму, яка підвищувала пенсії та зарплати, але скорочувала соціальні виплати, наприклад, витрати на охорону здоров’я. Оскільки це відбувалося в розпал пандемії, таке рішення викликало неоднозначну реакцію, але загалом додало політику популярності.

Мілатович йшов на вибори на проєвропейських засадах, обіцяв здійснити вступ у ЄС за п’ять років і боротися з корупцією. А от підтримку релігійної верхівки він отримав, бо є парафіянином Сербської православної церкви та вважає, що Чорногорії треба зміцнювати відносини із Сербією. Ці дві складові, судячи з усього, і дозволили йому обійти опонента у другому турі.

Результати виборів пророкують те, що в червні демократичні соціалісти навряд чи будуть мати більшість у Скупщині, а у "Європи зараз" є всі шанси стати основою нової коаліції.

Водночас до перемоги нового президента доклалися різноманітні опозиційні групи, які прагнули позбавити влади Джукановича, але у яких можуть виникнути складнощі зі знаходженням точок дотику.

Окрім того, поки не очевидно, як вплив Сербії, який явно не бентежить новообраного президента, позначиться на перебіг реформ у країні. Чорногорія може або здійснити ривок та дійсно за короткий час стати новим членом Європейського Союзу, або опинитися в стані тривалої політичної кризи.

Мілатович з однопартійцями після оголошення попередніх результатів. Фото: Reuters

Олексій Воронко