29 листопада 2023 р. 22:02
Близько півтора мільйона переглядів, поширення по усьому світу, увага ЗМІ раптово з'явилися у житті двох одеських студенток завдяки одному відео. Гопак-челендж розлетівся у соціальних мережах, хоча дівчата так не планували. З однією із них, Оленою Рабаджи ми поспілкувалися про звичайне життя, роботу для танцівників і можливості в країні. У свої 19 років Олена ставить питання: "Що буде, якщо всі ми поїдемо?".
<span class="ratio ratio-16x9"></span>
Розкажіть про відео та його ідею?
Це відео, яке ми зняли із моєї подругою, коли були на змаганнях у Львові. Просто вигадали якийсь танець, зняли, кинули в Тік Ток. Люди назвали його гопак-челендж, якось так. На сьогодні там десь мільйон чотириста тисяч переглядів.
Відео завірусилося, напевно, через танець і пісню. Ми не планували що так завіруситься. Якось само вийшло, Тік Ток далі почав кидати це відео в рекомендації.
Коментарі були як хороші, так і погані. Найбільше було приємних коментарів. Люди писали, що ми красунечки-україночки, в такому плані. Також знімали дуети з нами, повторювали та підтримували. Поганого писали, що ми викрали це у кацапів, що ми якось не так танцюємо, криві ноги у капцях.
Чи хочеться популярності?
Звичайно, хочеться. Особливо, коли почали запрошувати на інтерв'ю. Хочеться щось далі вигадувати, щоб було цікаво і нам, і людям.
Відео якось монетизувалося?
Я не знаю навіть. Знаю, що там якось гроші можна виводити, коли ти починаєш вести стріми й кидають подарунки, ти набираєш 100 доларів, так тільки можеш вивести їх. Ось так за перегляди, не чула такого. Нам не платять. Ми зробили рекламу для нашого знайомого. Біля коледжу знаходиться, і ми так вирішили зробити нам і їм приємно.
Коли відео було виставлено на сайті UNITED24, мені це відправила дівчина з танців. Я його сама не побачила. Я дивлюсь: написано челендж, далі бачу нас, я в шоці. Заходжу на цю сторінку, бачу, що в них достатньо переглядів, підписок. Мені було дуже приємно, неочікувано, тому що зі мною таке вперше. Ми були дуже раді цьому.
Стосовно реклами нічого не писали, але якась дівчина писала моїй подрузі про ідею зробити майстер-клас і зібрати гроші на ЗСУ. Щоб люди прийшли, вивчили оцей челендж, заплатили хто скільки може і потім відправити гроші на ЗСУ. Зараз розглядаємо цю ідею, може щось вийде.
Розкажіть про те, чим займаєтеся поза Tik Tok?
Загалом я навчаюся в Одеському фаховому коледжі мистецтв імені К.Ф. Данькевича, зараз на четвертому курсі, спеціальність народна хореографія. Працюю в Академічному українському ансамблі танцю, музики та пісні "Чайка" і в нашому цирку підробляю трішки.
Я прокидаюся, їду на 8:30 на пару. Заняття у мене до 13:00-14:00. Після мені треба йти на роботу в "Чайку" до 17:00. Потім їду додому, роблю справи по коледжу, якісь танці вигадую, танцюю і якщо вистачає часу і є натхнення, то можу щось зняти. Але в мене нема такого, що я сьогодні закинула два відео, а ввечері - три. Не йду по цьому алгоритму.
У вихідні, якщо в мене є робота, то я оце підробляю в цирку. Там ми теж танцюємо з дівчатами, хлопцями.
Ансамбль української музики, пісні та танцю "Чайка". Фото: Одеська філармонія
Розкажіть про своє навчання, як минають пари у танцівників?
О 8:30 я приходжу, в мене пара по народному, ми танцюємо, робимо станок. Зараз четвертий курс, у нас держекзамен і треба поставити станок. Ми самі це вигадуємо, а викладачі допомагають. Потім о 10:00 у нас перерва на 30 хвилин, далі - або робимо станок, або щось з іншої програми. О 12:00 знову перерва і народний чи вже якийсь інший український танець. Може бути пара з філософії, залежно від розкладу на тиждень. Можемо танцювати одну пару, а іншу - писати. У нас немає окремого вивчення танців окремих країн. На парах з народного ми робимо комбінації у різних характерах.
Як танці з’явилися у житті?
Коли мені виповнилося два роки, мама відправили мене на художню гімнастику. Я ну дуже маленька була, взагалі на гімнастику беруть з 6-7 років. От мене не хотіли брати, я походила сама для себе. І потім педагог побачив, що в мене є якісь результати, що я швидко підхоплюю все і взяла мене у склад. Займалась гімнастикою до 9 начебто років. У нас мали бути змагання, я не пройшла медкомісію, бо виявилося, що маю травму. Щоб вилікуватися потрібно було 2-3 місяці, а для гімнастики це дуже багато. І мені потрібно було завершити з цим, хоча я дуже не хотіла. Потім нічим не хотіла займатися, минув рік, я сиділа вдома і просто в школу ходила. Батьки бачили та пропонували різні варіанти. Я подумала, що можна сходити спробувати. Пішла у нас в Дім культури на селищі Котовського в колектив "Ноктюрн". Мені сподобалося, і я там займалась ось, до сьогодні, до 19 років. Потім почала викладати діткам. І через що я взагалі хотіла вступити в коледж, тому що розуміла, що живу танцями, мені подобається займатися з дітьми. Батьки дуже підтримували, направили, ось я вступила. Звичайно є травми різні, але банальні.
Соцмережі сприяють танцівникам просунутися?
Звичайно, набагато легше зараз через соцмережі якось просунутися, щоб тебе помітили. Я можу станцювати, викласти в соцмережі, відео залетіло і мені напишуть: "Приходьте до нас на роботу".
Яка ваша робота у цирку?
На тижні ми тренуємося, а виступаємо в суботу, неділю. Я недавно працюю, взагалі раніше не думала, що стільки туди людей ходить. Реально дуже цікаво, класне шоу, клоуни, танцівники, гімнасти, якісь жонглери. Кожному варто подивитися.
Яку надалі діяльність плануєте, навчання?
Треба закінчити коледж і намагатися вступити до нас, може в Київ чи Львів у хореографічний університет. Здобути вищу освіту, а надалі займатися танцями, працювати та пробувати себе у ролі педагога з дітками чи дорослими.
Мені б хотілось щось більше в Україні розвинути все ж таки. Усі більше виїжджають за кордон, а в Україні теж потрібно щось відкривати та працювати.
Олена Рабаджи. Фото: Інтент/Наталя Довбиш
Яким було навчання після повномасштабного вторгнення?
Насправді це дуже жахливо, страшно і незвично було спочатку, тому що онлайн і хореографічний коледж - як це. Я взагалі одразу не розуміла, що це буде. Дуже незручно, у когось щось висне, ти не можеш педагога почути, не можеш щось зробити. І педагогу дуже складно дивитися оці екранчики, не бачити, що ми робимо. Це жахливо, тому що ми ніяк не розвиваємося, чисто для галочки - приєднатися, провести пару і все. Розвитку ніякого. Пізніше ми вже почали виходити в коледж. Звичайно, коли зараз навіть тривоги - це дуже страшно за себе, близьких. Складно, але ми якось намагаємося. На цей момент по-іншому ніяк. Я навпаки вдячна, що я хоча б так можу займатися.
Як почалася війна, думки були у всіх, щоб виїхати, сиділи на речах, але потім все трішки заспокоїлося і я зрозуміла, що не хочу виїжджати. Не тому, що я така принципова. Ну ось зараз всі виїжджають, а хто залишиться? А як далі? Давайте ми всі поїдемо. Я не засуджую тих, хто виїхав - це їх право, але я б залишилася і щось пробувала далі тут. Можна допомагати, тому що якщо ми всі виїдемо, то й України не стане.
Які є варіанти роботи зараз у танцівників?
Наприклад, я працюю зараз в ансамблі "Чайка", там розвиваєш себе як танцівник, заробляєш кошти. Можеш теж піти працювати педагогом або, як я, виступати в цирку. Можеш онлайн проводити заняття - це вже на власний розсуд. Багато різних ініціатив, де можуть запросити на контракт, наприклад, за кордон, теж таке відбувається. Влітку особливо, багато хто виїжджає на три місяці, заробляє кошти та приїжджає.
Майбутні тренди вже придумані?
Якщо брати, що я там щось вигадую і хочу, щоб це залетіло - поки такого немає. Просто ми з дівчатами з коледжу знімаємо різні тренди й викладаємо. Намагаємося щодня, а там вже дивимося залетить чи ні. Якщо людям сподобається, вони підхоплять.
Яка є мрія?
Щоб ми перемогли. А далі вже інші мрії будуть поступово здійснюватись. Я дуже вірю в перемогу, в наших людей і хочу, щоб все було добре в нашій країні.
Марія Литянська