Герої не вмирають: Богдан Гриценко

Старший солдат Богдан Сергійович Гриценко пішов на фронт у перші дні після початку повномасштабного вторгнення – тоді йому було всього двадцять. Народився й зростав Богдан у Вознесенську, навчався в Миколаївському національному університеті на історичному факультеті. Він служив у складі 188-го батальйону 123-ї бригади ТрО й отримав першу відзнаку за участь в обороні Миколаєва.

Після визволення Херсона Богдан виконував надзвичайно складну й відповідальну роботу – був драйвером моторних човнів. Під ворожим вогнем він переправляв через Дніпро боєприпаси та вивозив поранених. У грудні 2023 року, під час евакуації бійців у районі Кринок на Херсонщині, Богдан загинув унаслідок мінометного обстрілу.

<picture></picture>
ФОТО надано батьками Богдана

<picture></picture>
ФОТО надано батьками Богдана

Ми поспілкувалися з матір’ю, батьком і сестрою Богдана. Їхні спогади відкривають образ хлопця – працелюбного, доброго, наполегливого і дивовижно дорослого не за віком.

Цим матеріалом Інтент розпочинає цикл статей про наших героїв-захисників

"Богдан – наша пізня дитина"

"Богдан у нас пізня дитина", – згадує батько, Сергій Миколайович. – "Брат старший за нього на п’ятнадцять років. Як і всі діти, він міг нашкодити, щось підпалити, але понад усе любив тварин – котів і собак.

<picture></picture>
Богдан та вівчарка Злата. ФОТО надано батьками Богдана

Навіть на службі в нього була собака. Він підібрав її сам, спочатку рятував, а потім вона рятувала його від гадюк. Коли стояли на Дніпрі, змій там – безліч. ТСН навіть знімали репортаж: Богдан сидить у залізобетонній трубі і прикриває ту собаку від обстрілу. Пізніше Адель народила цуценят – і Богдан доглядав за ними. Про це також було відео – про те, як наші воїни оберігають тварин.

Одного разу гадюка вхопила Богдана за штанину. Адель вихопила її з бліндажа й розірвала. І вдруге вона його врятувала. Навіть на цвинтарі у нього фото з нею".

<picture></picture>
Богдан та Адель. ФОТО надано батьками Богдана

"А вдома в Богдана була німецька вівчарка Злата, – додає батько. – Він багато гуляв із нею. Інколи приносив її додому на руках – вона вже була старенька й не витримувала його довгі прогулянки. Коли не стало Богданчика, через пів року померла й вона – дуже сумувала".

Дитинство: наполегливий, допитливий, самостійний

"У дитинстві він був дуже настирливий, – згадує матір, Ірина Георгіївна. – Усе доводив до кінця, любив працювати. Лідер за характером. Любив і тварин, і техніку: розібрати, скласти, зрозуміти, як працює. Ходив на гуртки в станцію юних техніків".

<picture></picture>
З мамою. ФОТО надано батьками Богдана

"У дев’ятому класі сам купив собі рюкзак і спорядження й сказав, що піде в Карпати – і пішов. Часто ходив пішки в Актівський каньйон. Був дуже витривалим. А до школи два з половиною кілометри завжди проходив пішки".

<picture></picture>
Богдан у дитинстві. ФОТО надано батьками Богдана

"Для мене він був як промінчик сонця"

"Я старша за брата на багато років", – говорить сестра, Наталя Логинович. – "Мені 43, середньому брату – 38, а Богданчику мало би бути 24. Через різницю у віці багато хто вважав, що він – моя дитина.

У дитинстві він був неймовірно світлим – кучеряве волосся, чисте обличчя, великі карі очі. Але водночас мав стрижень. З десяти років торгував на вулиці: мама смажила насіння, а він продавав. Міг купити щось у магазині, додати свою націнку – й продавати. Упертий, цілеспрямований, справжній лідер.

І при цьому – дуже добрий. Мама називала його янголятком. Постійно усміхнений. Шукав свій стиль: то лисий, то з довгим волоссям, то "козацька" зачіска. Постійно розвивався".

<picture></picture>
З сестрою-волонтеркою та побратимами. ФОТО надано батьками Богдана

Перші заробітки та дорослість, що почалася завчасно

"У дванадцять років він уже купив собі комп’ютер", – згадує батько. – "Сам заробляв на телефони. Ходив зі мною збирати черешню й вишню, збирав алюмінієві банки, металобрухт. Усе, що можна було продати – він продавав".

"Потім працював на різних роботах – і на "Новій пошті" вантажником, і в АТБ у нічні зміни, коли переїхав до Миколаєва, – додає мама. – Влітку працював у Коблевому кальянщиком, дуже любив кальян. У Glovo робив доставки. Працьовитий був неймовірно. Ми давали йому "вудку", а "рибою" він забезпечував себе сам.

У гуртожитку облаштовував комфорт власними руками – нічого не просив".

"Із п’ятнадцяти років уже працював, бо сам так хотів", – говорить сестра. – "Роздавав листівки, клеїв оголошення, працював у агітбригадах, навіть був юним менеджером по якихось сигаретах".

<picture></picture>
ФОТО надано батьками Богдана

Шлях до історії

"Навчався в Університеті на вчителя історії та права", – каже батько. – "У ліцеї він розкрився. Дуже любив учительку історії — Ірину Володимирівну, вона була душею колективу. Бодя брав участь у всьому: вечорниці, олімпіади, змагання. Казав: "Поступлю на історію, а потім повернуся до ліцею викладати".

"У ліцеї він розквітнув, – погоджується сестра. – Багато читав, писав вірші. Історія стала його справжньою пристрастю".

<picture></picture>
З побратимом. ФОТО надано батьками Богдана

Юність, творчість і дорослість у Миколаєві

"Коли він вступив до Університету й повернувся додому через пів року, ми були вражені, – згадує сестра. – Він став дорослим. У Миколаєві він почав займатися фотографією, купив професійний фотоапарат – сам заробив на нього. Робив чудові фотосесії, навіть заробляв разом із подругою-фотографкою. Тепер у нас лише фото й відео лишилися…"

Початок війни: рішення, від якого він не відступив

"Політикою він не цікавився, але був патріотом, – говорить батько. – 24 лютого разом із другом Андрієм пішов шукати, куди записатися. Їх не брали через вік – 20 і 19 років. Він казав нам, що волонтерить у Миколаєві, хоча насправді ходив по військкоматах. Спершу їх прийняли в "Азов", потім вони перейшли в ТрО. Так почався його військовий шлях".

"Я дізналася випадково, – каже сестра Наталя. – Привезла волонтерську допомогу, і тут виходить Бодя – у формі. Його спершу не хотіли брати. Але він стояв на своєму: "Ні!" – і повертався знову й знову, поки не взяли. Ми всі просили його повернутися додому – марно. Він прийняв рішення".

<picture></picture>
ФОТО надано батьками Богдана

Про кохання

"У нього була дівчина, Альбіна, – розповідає сестра. – Вони розійшлися, коли вона виїхала за кордон, але згодом знову почали листуватися. Він збирав гроші на будиночок у Миколаєві й хотів їй освідчитися…".

Кринки. Останні місяці

"Він багато разів ходив у рейси до Кринок, – говорить батько. – Робота була надзвичайно важка, всі хлопці були виснажені. Але коли знову треба було їхати, а охочих не було – Богдан казав: "Я поїду. Я фартовий".

"Останній раз ми говорили 27 грудня", – згадує мати. – "Він був дуже втомлений. 28-го говорив із сестрою – збирався у черговий виїзд. 29 грудня він загинув…

А 10 грудня він святкував з нами свій останній День народження. Приїхав пізно ввечері, обійняв мене, поцілував і сказав, як завжди: "Мамо, все добре, я поїв і шапку надів".

Драйвер, який повертався за своїми

"Бодя працював драйвером: перевозив бійців і припаси через Дніпро – на той берег і назад", – розповідає Наталія.

"Не пам’ятаю точно, 26 чи 27 грудня. Він надсилає відео: виходить з Кринок на човні, співає гімн України, а поруч з ним в цей момент проходить автоматна черга. Потім ми говорили втрьох – я, Бодя і Саша.

Богдан розповідав, що став єдиним, хто не побоявся повернутися за хлопцями й витягнути їх. По ньому "працювали", але всі хлопці вийшли живими, і він страшенно цим пишався. Ми з Сашею просили його: "Бодячка, будь ласка, не наражайся зайвий раз. Це війна, не кіно". Але він був на піднесенні.

28 грудня він надіслав мені останнє відео: командир одеської бригади передав йому нову форму – "підігнав" за врятованих хлопців.

Я була вся на емоціях після того відео з човном… Ви ж знаєте, старша сестра – майже як мама. Для мене Бодя був другим сином".

<picture></picture>
ФОТО надано батьками Богдана

Останній вихід у Кринках

"29 грудня вирішувалося, чи заходять вони в Кринки, чи ні. Ми мали домовленість: перед кожним бойовим виходом він пише "Я пішов", а за кілька годин – що повернувся.

Того дня він таки зайшов. Я чекала дві-три години, заспокоювала себе його словами, що все відпрацьовано, що їх веде дрон і прикриють. Але 29-го він так і не вийшов на зв’язок.

Уночі я вже сама писала йому. А 30-го почала телефонувати хлопцям. Ми з Бодею були 24/7 на зв’язку, я відчувала, що щось сталося.

Ротний і хлопці не відповідали. Вони вже знали правду, але хотіли спершу забрати тіло, а вже потім сказати. Я почала записувати голосові, що як їхній волонтер маю знати правду. І тоді вони мені подзвонили".

<picture></picture>
ФОТО надано батьками Богдана

"Він завжди допомагав". Голос матері

"Він – герой", – каже мати Богдана, Ірина Георгіївна.

"Завжди всім допомагав, ніколи не стояв осторонь. Син був великим патріотом, любив Україну і життя. Ми пишаємося ним. Він – справжній герой.

Міг відмовитися, коли набирали драйверів. Запитали, хто вміє плавати. Дехто сказав, що не вміє. А він: "Я вмію". І пішов.

Богдан – наша гордість. Пам’ятаємо його гумор – неповторний. Завжди веселий, усміхнений. Був головою студентської ради в університеті й у гуртожитку, гарно фотографував.

Ротний розповідав, що його кімната завжди була найзатишнішою, усе потрібне – під рукою. Богдан був молодий, тільки двадцять років, а поруч служили чоловіки по 40-50. Він був командиром відділення кулеметників і вмів бути строгим та вимогливим".

"Я ним дуже пишаюся". Слова сестри

"10 грудня 2023 року був його останній День народження", – каже сестра.

"Не знаю, чи щось він відчував… Але казав, що служить у першу чергу заради нас. Для нього це було важливо.

Я дуже пишаюся ним. У мене й чоловік військовий, і брат Санечка – теж військовий. І я пишаюся нашими рідними, як би важко нам не було".

Антон Терехов