Викрадання, життя в підвалі та відсутність їжі: розповідь про окупацію на Миколаївщині від першої особи

Медична працівниця Снігурівської виправної колонії №5 Валентина Стефаній у 2022 році відмовилася від евакуації та на власні очі бачила наслідки перебування російських військових на Миколаївщині. Тоді окупанти вивезли близько 100 в’язнів на окуповані території, ледь не викрали її сина-охоронця, вбили сусідку, а сама жінка голодувала в підвалі. Але вона не втратила себе і зараз, коли колонію відновили, знов працює. 

Журналісти Центра публічних розслідувань разом із документаторами громадської приймальні УГСПЛ в Одесі в рамках ініціативи "Трибунал для путіна" з’їздили в село Центральне та поспілкувалася з Валентиною Антонівною, молодшою медсестрою рентгенкабінету, безпосередньою свідкинею воєнних злочинів. 

<span class="ratio ratio-4x3"><span class="ratio ratio-16x9"></span></span>

Де та як вас застало повномасштабне вторгнення?

Це було біля дому 30-річного сина Сергія. Коли він вийшов з під'їзду, приїхав російський БТР. З нього військові показали на сина, аби він підійшов. Йому завели руки та повели на допит. Він працював у колонії охоронцем. Їм потрібна була автівка. 

"Говори, ато тебе сейчас ноги прострелят", - казали йому. Наставили на нього автомат, а мене близько не підпускали. Я почала плакати і просити, щоб відпустили хлопця: "Він нічого не винен". Згодом я забрала сина, вони пішли однією вулицею, а ми - іншою. Сергійко казав, якби я не прибігла, то його б загребли. 

Щодо форми прапорщика, то він заховав її у підвал. Але потім її знайшли, хтось здав, мабуть. 

Що взагалі відбувалося на селі під час окупації?

Росіяни заїжджали до нас нальотами з Тернових Под. Додому приходили, правда мене тоді не було. Орків було п’ятеро, прикладами били у ворота. З Вавилова курсували туди-сюди на танках. Пральні машинки возили, холодильник з колонії. Особисто бачила, як тягли на моїй тачці холодильник (сміється). Потім погрузили на БТР і повезли у бік Херсону. 

Багато було "прильотів"? 

Багато – з них чотири рази обстрілювали колонію. Я була свідком, як біля мене російський снаряд вбив сусідку. Він прилетів у двір, де жінку і поховали двоє синів. Її розкопали та перепоховали вже тільки після деокупації. 

А коли відбулася ексгумація? 

У грудні. Холодно було, морозно, я в куртці була. Вже нас звільнили та приїжджала кримінальна служба.

Чому ви не евакуювалися?

Я весь час тут була. Всі поїхали, а мені шкода було хати, квартири дітей. Я залишилася, я ж стара, ну вб'ють так вб'ють. Але дуже страшно було. Ми два місяці з підвалу не виходили, обладнали ліжка. Там і їли, дітей було багато тоді. Потім почали вже тікати та залишилися здебільшого літні люди. Дуже страждали, не було що їсти - ні хліба, ні грошей зняти. 

Можливо ви бачили, які це були війська рф? Нашивки? Розпізнавальні знаки? 

Я надивилася на їхні рожі, брудні та страшні. У мене досі мужик, що допитував сина, перед очима. Брудний з білою пов’язкою. Прошу його відпустити Сергія, а він наставляє автомат. Інший військовий та син дивляться на мене такими очима…

На них нічого, крім білих пов’язок, не було. Ніяких нашивок. Приїжджали сюди до "білого дому". Одного разу один з них приїхав п'яним на ровері, у шортах та капцях. Повна сумка пива, горілки. Казав, щоб ми не боялися його. Йому запропонували здатися ЗСУ, але він намагався продати автомат чи БТР. А сам п’янючий, сів на велосипед і впав (сміється). 

Чи зверталися ви або ваші знайомі в правоохоронні органи? 

Ні. А куди? Забите село. Але про викрадання орками трьох чоловіків - цивільного охоронця колонії та двох місцевих мешканців, яких досі немає, я знаю.

Як ви гадаєте, чому військові рф вчиняють такі воєнні злочини? 

Ой, не знаю. Тварюки та й все. Я б їх стріляла так, як вони наших хлопців відстрілювали. Ми таке пережили, що я не хочу більше про це згадувати.

Ната Чернецька