Велика риба: історія одного бойового чергування

Новий нарис нашого постійного автора Івана Суданова присвячений одній операції ВМС ЗС України, яка змінила правила гри на Чорноморському театрі бойових дій. Ви легко здогадаєтеся, якій саме операції присвячено текст. Але ж закони жанру та воєнного часу ніхто не відміняв, отже, всі персонажі та події вигадані, будь-які збіги з реальними людьми чи подіями є випадковими. 

Їх було троє – чергових операторів пересувного командного пункту ракетного протикорабельного комплексу Військово-морських сил України з кодовою назвою "Посейдон".

Наглухо зачинений кунг, нутрощі якого підсвічували лише численні прилади, що видавали різні звуки – від періодичного попискування до гудіння.

У кутку стояв столик із електрочайником. Лейтенант Нечипоренко, старший зміни, з повагою називав його "стратегічним фактором". І справді, без цього нехитрого пристрою витримати шестигодинну зміну на "виробі" було б удвічі складніше, а стан особового складу найважливішого морського ракетного комплексу України – цілком собі питання стратегії. Жарти жартами, як то кажуть…

Втім, зараз операторам було не до кави чи чаю: бойове чергування на самому краю морського берега – це страшна напруга. Ворог полював на "посейдони", справедливо вважаючи їх головною загрозою своєму флотові, тому будь-якої миті по цьому кунгу й інших машинах батареї могло прилетіти щось серйозне і, швидше за все, балістичне. "Іскандеристе". Неприємне. А переміщатися саме в цей момент було не можна: ось-ось мала з’явитися ціль, тому батарея стояла на місці, чекаючи на спалах на радарі. Яка саме ціль, ані Нечипоренку, ані іншим лейтенантам, Реуту й Вікнянському, не сказали. Оперативний лише вагомо зауважив:

- Ситуація вкрай напружена. Військово-морські сили затіяли дуже складну гру з ворогом, і є надія, що ми зможемо зловити по-справжньому велику рибу. Більше сказати не можу. Слідкуйте за приладами, "Омегою" (система ситуаційної обізнаності для відстеження подій у небі, на землі й на морі – авт.), тримайте ніс за вітром і будьте готові до всього.

…Третя година чергування. На циферблаті, як висловлюються військові, 17 великих і 15 маленьких, тобто чверть на шосту. А на екранах порожньо. І в ефірі суцільна тиша…

…Звук від ручки, що впала на алюмінієву підлогу, трійка операторів сприйняла як гуркіт грому. Всі здригнулися, відволікшись від мерехтливих екранів із цифрами та значками. Усвідомивши, що нічого не сталося, одразу розслабилися.

- Кавусі б та з цигарочкою, - мрійливо протягнув Реут.

- Я б і від коньячку не відмовився, - підтримав його Вікнянський.

- А от хрін вам, а не кава з коньячком і цигарки, поки зміна. Пильність налаштуйте, вашу матір, - Нечипоренко все ще нервував, тому до порожніх балачок не був схильний.

- Та налаштували вже, підвищили все, що тільки можна, дивимося, - тоскно озвався Реут.

І тут, як завжди буває в подібних історіях, ожила рація. Такий закон жанру. Сталевий безликий голос промовив кілька кодових фраз.
- Булат-30, Булат-30, я Аметист, готовність зустрічати Ледаря! Повторюю, готовність зустрічати Ледаря!

Втім, у нашому випадку все було насправді.

Нечипоренко кинувся до "Мотороли" і, затиснувши тангенту, швидко випалив:

- Аметист, я Булат, прийняв зустрічати Ледаря! Повторюю, прийняв зустрічати Ледаря.
І, озирнувшись до інших офіцерів, скривив кислу міну.

- Командувач…

Вони схилили погляд, віддаючи належне урочистості моменту.

Тут знову обов’язковий елемент героїчної історії. З’являється новий герой, найголовніший, який усе владнає й усіх ворогів переможе.

Розчахнулися двері кунга, і ввійшов командувач зі свитою.

- Увага! Панове офіцери! Встати, струнко!

- Сидіть-сидіть, працюйте! - командувач був у гарному настрої.

- Увага! Зараз ви отримаєте вказівку на особливу ціль, максимум концентрації, викладіться на повну. Пеленг 100–120, дальність 150–200, ціль велика, вийобіста. Важливо швидко засікти її радаром, відпрацювати двома ракетами й тікати. Я буду поруч, контролюватиму, але ви не зважайте на мене. Працюємо, працюємо!

Ага, і як у присутності адмірала спокійно працювати?

Але трійця взяла себе в руки.
- Бачу! Засвіт на 125, дальність 200, є ціль. Це великий корабель! Веду! - голос Вікнянського зірвався на високі ноти.

- Батарея, до залпу приготуватися! - ще кілька хвилин тому розгублений Нечипоренко зібрався й заходився гарячково натискати кнопки та працювати з екранами. - Двома "олівцями" по цілі 3212 – вогонь! Пуск першої, пуск другої!

<picture></picture>
Пуск РК-360МЦ "Нептун" у ході випробувань. ФОТО: defence-ua.com

Обернувся до командувача:

- Залп здійснено, пане віцеадмірале. Час підходу ракет до цілі – 25 хвилин.

Довго й напрочуд голосно цокав годинник на стіні.

І знову ожила рація:

— Булат, я Аметист, ціль уражена, тоне, вашу ж ліворуч та праворуч! Сука, він тоне, тоне, тоне!

Командувач безшумно вислизнув із кунга.

Реут навмисне шумно видихнув:

- От тепер би й коньячку хильнути.

Був прохолодний квітневий вечір, тривала велика війна. Їх було троє...

Про нагородження військовослужбовців ВМС за знищення ракетного крейсера "москва" офіційно не повідомлялося. Медіа з’ясували, що Героя України за підсумками цієї операції отримали два старші офіцери. Ті, хто виявив ціль, супроводжував її й натиснув кнопку на пуск, були відзначені відомчими нагородами.

Чайник за місяць зламався, і лейтенант Вікнянський за власні гроші купив новий. А ще вони завели кота, але це вже зовсім інша історія...

Іван Суданов