В деяких місцях настільки гаряче, що рука може випаруватися: "Запоріжсталь" продовжує працювати

80 років тому 30 червня 1943-го "Запоріжсталь" дала першу плавку після зупинки під час Другої світової війни. Під час рашистської навали комбінат теж зупинився, але не на довго. Якщо не жар робить працю нестерпною, то – постійні атаки росіян. Журналістка Джоан де Рійке для demorgen.be була на комбінаті та спілкувалася с працівниками. Інтент публікує в перекладі Артура Чупригіна.

Працівник відокремлює чавун. Фото: Вінсент Хайгес

Піт стікає обличчям. Теплозахисний одяг Костянтина, колись сріблястий, а з роками сірий, – кольору, що і залізо, з яким він працює. У заводських приміщеннях температура перевищує 50 градусів за Цельсієм. Чим ближче підходите до доменних печей, де плавлять чавун при температурі близько 1500 градусів за Цельсієм, тим нестерпніше жар. Ніби наближаєтесь до воріт пекла.

Костянтин десятиліттями працює на "Запоріжсталі". Основне завдання - відокремити залізо від залишків, що виплавляються у печі. Він спускає маску з захисним склом на обличчя, йде до печі, де утворюється вулканічне виверження вогняних бризок.

Через війну "Запоріжсталь" покинули майже 40 відсотків персоналу. Частина тих, хто пішов, приєдналася до армії або знайшли безпечніше місце на заході України. З одинадцяти тисяч співробітників перед війною, зараз залишилося лише сім.

Материнська компанія "Метінвест", що належить найбагатшій людині країни Рінату Ахметову, сподівалася, що кілька тисяч із 35 000 персоналу "Азовсталі" будуть працювати на "Запоріжсталі". Однак більшість залишилися на окупованій росією території з особистих причин, інші виїхали до самої росії шукати роботу в сталеливарній промисловості.

• Читайте також: "Україну постійно сканують три-чотири російські літаки", - речник Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат

Зрештою, на "Запоріжсталі" працює лише кілька сотень маріупольців. Тим часом дві з чотирьох доменних печей продовжують працювати, попри російські обстріли. Запоріжжя обстрілюють майже щодня – до лінії фронту менш як 50 кілометрів.

Втрата ваги 

Безпосередньо завод був кілька разів обстріляний росіянами, але з часом майже кожну ціль вдається перехопити. Якщо повітряна тривога лунає занадто часто, одна за одною і майже не закінчується, частина персоналу працюватиме в броньованих жилетах та в теплозахисних костюмах. "Дуже жарко", — каже Костянтин. Крім того, він стукає по металевому шоломі, і показує таким чином, що голова вже захищена.

Щоб компенсувати нестачу кадрів, замість трьох змін по 8 годин працюють у дві зміни по 12 годин. Нічна зміна триває з 7 вечора до 7 ранку. Костянтин каже: "Це довго і складно. До жару ніколи не звикнеш. І все ж я отримую задоволення від своєї роботи. І пишаюся".

Перетворення чавуну на сталь. Фото: Вінсент Хайгес

Костянтин міг би піти на пенсію у 50 років — нормальний вік після кар’єри біля спекотної доменної печі. Але він поки не хоче зупинятися, і його слова звучать бадьоро: "Я в формі, я відчуваю себе занадто молодим, щоб сидіти вдома".

"Щоб протриматися в доменних печах, треба бути не з простого тіста", - каже Наталія, наш гід. Нових співробітників попереджають, що вони можуть втратити до 10 кілограмів за перший місяць виключно через потовиділення.

"Запоріжсталь" в центрі уваги, адже тут виготовляють сталь для гігантського тризуба - герба України, який має замінити радянський символ на монументі "Батьківщина-Мати" в Києві. Ця статуя з п’єдесталом за розміром не менше 102 метрів походить з радянських часів і височіє над столицею з 1981 року. Тоді радянський лідер Леонід Брежнєв віддав наказ побудувати її як пам’ять про перемогу радянської армії над нацистською Німеччиною у Другій світовій війні.

Образ жінки-воїна та ім’я Батьківщина-Мати були предметом дебатів протягом багатьох років. Монумент має меч і щит, на останньому були серп і молот – державний символ Радянського Союзу. У рамках декомунізації України вже демонтували масу серпів і молотів та памʼятники російським та радянським діячам. А після теперішньої війни з росією все, що нагадує про страну-агресора чи колишній радянський союз, спіткала та сама доля.

Читайте також: Екскедебіст Сергій Жирнов: "Людина, яка відвідувала Маріуполь та Севастополь у березні цього року, - не путін"

Але заміна герба на величезному образі у Києві – це складна справа. Доведеться закочувати рукава. Уся конструкція виготовлена з нержавіючої сталі та важить 560 тонн. Але до 24 серпня, Дня Незалежності України, серп і молот мають замінити на тризуб. "Це буде ще те видовище, але все вдасться", — каже директор з інжинірингу "Запоріжсталі" Микола Петреков.

Сон на заводі 

Кожен, хто пройде територією величезного металургійного заводу в Запоріжжі, відчує історію цього місця. "Запоріжсталі" майже сто років. Заснована в 1933 році, за сталінських часів, компанія виглядає як гігантський бастіон з мережею труб і димоходів, потрапивши в яку, здається, вже ніколи не вдасться вийти. Комплекс має розміри 770 футбольних полів, що у 2,5 раза більше за площу Монако. Під заводом побудовано шістнадцять бомбосховищ, які можуть вмістити 7000 осіб. Завод став символом боротьби з росіянами, кажуть робітники.

Територія комбінату. Фото: Вінсент Хайгес

"Почалося 24 лютого минулого року о чверть на шосту ранку, — розповідає Микола Петреков. – Мені зателефонував працівник: "Це сталося, - сказав він, - Війна почалася. Бомблять аеропорт під Києвом". Після чого я відразу зателефонував генеральному менеджеру. Тоді від нього почув питання про те, чи знову щось зламалося, - зазвичай наші розмови стосувалися зламаного обладнання".

Петреков відправився стрімголов на завод. "Були присутні всі члени правління та значна частина інших працівників. Перший час ми жили на заводі. Ми поклали на підлогу матраци, всі спали тут. Це був дивний, метушливий та невизначений період. Ми чули про те, як лютують росіяни в Маріуполі, і розуміли, що ми повинні стояти за наш завод як одне ціле. Усі погодилися з тим, щоб чинити опір зубами та нігтями до останнього".

Невдовзі з'ясувалося, що продовжувати роботу чотирьох доменних печей у разі бомбардування "Запоріжсталі" — великий ризик. "На початку березня 2022 року ми прийняли рішення і зупинили всі печі. Вперше після Другої світової війни. Усі необхідні працівники залишалися на місці весь час і працювали по 24 години на добу. Особливо важливим було охолодження печей і механізмів, бо якщо щось пішло б не так, то все могло б згоріти. У нас був величезний аварійний генератор на випадок відключення електроенергії, — продовжує Петреков. – Процес охолодження тривав понад місяць. Після 33 днів ми вирішили відновити виробництво, тому що наступ росіян припинився: вони не просунулися на жодний крок вперед. Крім того, ми повинні були мати можливість продовжувати платити тисячам співробітників, які потребували своїх заробітних плат гостріше, ніж будь-коли. Ми розуміли наскільки важливо, щоб економіка продовжувала працювати".

Фото: Вінсент Хайгес

Як і багатьом компаніям, "Запоріжсталі" важко у воєнний час. Якщо у 2021 році виробництво становило 4,4 млн тонн чавуну та 3,7 млн тонн сталі, то у 2022 році воно скоротилося вдвічі. Війна ускладнює добування залізної руди, адже більшість видобувається на території, окупованій росіянами.

Значна частина продукції "Запоріжсталі" пішла до Європи, оскільки українська економіка зазнала втрат через війну. У 2022 році рівень економічних показників впав на 30 відсотків. Попри те, що цього року показник не впав більше, невідомо, коли настануть кращі часи у фінансовому плані.

Проте експорт до Європи став набагато складнішим. Тому що всі порти на півдні України закриті, кораблями нічого не можуть перевезти. Альтернативою є залізниця, але вона не тільки стала набагато дорожчою, але й транспортує довше, ніж раніше. В пріоритеті йдуть залізничні перевезення пасажирів і військової техніки, лише потім є місце для вантажного транспорту. Петреков знизує плечима: "Ми б дуже хотіли більше експортувати в Європу".

Тим часом більшість європейського імпорту сталі все ще надходить з росії, пише німецький інформаційний журнал Irtschaftswoche. Хоча заборона на імпорт сталі та чавуну (продукції) з російської федерації дійсно існує. Як таке можливо? Завдяки всіляким лазівкам і винятків із правил європейські країни купують сталь – частково як кінцевий продукт, частково як напівфабрикат (сировину), яку перемаркують трейдери в інших країнах, або походження якої приховано.

• Читайте також: "З погашеним світлом та закритими шторами" - залізничники про перші дні повномасштабного вторгнення

Експерти підтверджують: певна продукція російської сталі все ще може легально потрапити до Євросоюзу. Сировину з росії також використовують в Бельгії, після чого готова сталь перепродається. Згідно з даними Євростату, на початку цього року Євросоюз дійсно скоротив імпорт російської металопродукції майже на 60 відсотків порівняно з 2022 роком. Бельгія дотримується цієї тенденції: на початок цього року наша країна імпортувала сировини на 179,28 млн євро, майже на 40% менше, ніж роком раніше. Але це все одно відбувається, попри санкції. Власне, за даними українського аналітичного центру GMK Center, Бельгія є найбільшим імпортером російської сталі в Європі. У Федеральній державній службі зовнішньої торгівлі та співробітництва розвитку при МЗС Бельгії коментарі з цього приводу надати не можуть.

"Президент Зеленський неспроста наполягає на подальших санкціях", – каже Петреков. – Ми сподіваємося, що, попри логістичні проблеми, Європа в майбутньому імпортуватиме більше нашої сталі, ніж російської". Тим часом "Запоріжсталь" недоотримує прибуток. "Якщо доменна піч зупиняється на 24 години, ми втрачаємо приблизно 900 000 євро". Можна припустити обсяг збитків - дві печі, які не використовувалися понад рік, втрати зростають до мільярдів.

Фото: Вінсент Хайгес

Костянтин, доменник, має повернутися до роботи. "Сьогодні ввечері, коли я прийду додому, у мене є час охолонути. Сиджу з дружиною, п'ю пиво і відпочиваю. Звичайний відпочинок, як і для всіх, хто тут працює. На вихідних я бачу своїх дітей і онука. Моєму синові 23 роки, він теж тут працює. Часто це переходить із покоління в покоління". Тяжка робота на металургійному заводі добре винагороджується, а пенсії металургів разом із пенсіями шахтарів є одними з найвищих в Україні.

Жар неймовірний, ми повністю мокрі, коли вже потрапляємо в цех, де ще гарячі червоні сталеві листи товщиною в тридцять сантиметрів згортаються в тонкі, як пластини. Можна вірити словам нових працівників, що тут худнуть на десять кілограмів. Нас попереджають, що ми не повинні нічого торкатися, тому що в деяких місцях настільки гаряче, що рука може випаруватися. Нам також кажуть, що якщо треба йти далі, то ми повинні негайно слідувати за провідником, тому що якщо довго стояти на одному місці, то підошва прилипне до підлоги.

• Читайте також: Як 70-річна камера, що висвітлювала Корейську війну, документує злочини рф в Україні

Проходимо гігантськими заводськими цехами поміж гучного шипіння, скрипу та тріскання сталевих листів. Бачимо, як сопла охолоджують сталь, що палає, відчуваємо вбивчий жар пластин за десятки метрів. Треба мати сталеві нерви, щоб працювати тут довгі роки. Після нашого тривалої екскурсії на заводі, ми запитали в Антона, - інженера з технічного відділу, чи він коли-небудь ходить у сауну (баню): "Так, але тільки щоб охолонути".

Joanie de Rijke, Артур Чупригін