"Україні треба лише відкрити двері для косовців", - журналіст Алекс Андерсон

Алекс Андерсон – британський журналіст і фахівець з розвитку, який прожив у Косово більшу частину останніх 20 років. Він писав про Косово для Міжнародної кризової групи, а зараз є частиною орієнтованої на Одесу, команди, яка розробляє українські проекти громадянського суспільства. В Одесі Алекс розповів виданню Intent про боротьбу в Косові, конфлікти між сербами та албанцями, втручання НАТО та про те, як, на його думку, вони пов'язані з Україною.

"Україна має визнати Косово. Косово було представлено Україні через російські наративи як універсальне опудало, з прирівнянням до ЛНР, ДНР, Криму. За цим ховається найочевидніша реальна паралель – Косово з самою Україною"

Журналіст зазначає, що Україна знає про Косово здебільшого із російської пропаганди, то ж пропонуємо інший погляд на складне балканське питання. 

<span class="ratio ratio-16x9"></span>

Звідки починається історія сербсько-албанського конфлікту?

Почнемо з того, як Косово увійшло до складу Югославії. Вона почалася з розпаду Османської імперії, виникнення нової маленької сербської держави та появи нових націоналізмів у 19 столітті. Сербський націоналізм виник на початку 19-го століття, албанський націоналізм — трохи пізніше, але насправді він базувався в Косово, що проявилося в декларації 1878 року в Призрені. 

Протягом останнього десятиліття існування Османської імперії, в Балканській війні 1912-1913 років, війська нової Сербської держави завоювали багато земель на півдні, які все ще входили до складу Османської імперії, включаючи Косово, і утримували їх. Ця земля раптово подвоїла територію Сербії і увійшла до складу Югославії - першої роялістської Югославії.

Багато людей не зовсім розуміють, як недавно Сербія оволоділа Косово, тому що Сербія, звичайно, дуже багато робить для того, щоб мати стародавні сербські монастирі і так далі на території Косова. У 19 столітті сербські романтичні націоналісти зробили Косово однією з головних об'єднуючих ікон нової Сербії своїми піснями та віршами про битву за Косово 1389 року, створивши дуже легендарну та штучну версію середньовічної історії. Це, а також ідея про те, що Косово є свого роду сербським Єрусалимом, приховувала той факт, що Косово не було сербським володінням протягом сотень років, а жителі Косова в 20-му столітті, за великим рахунком, були переважно албанцями з великою сербською меншиною, яка поступово зменшувалася. 

Екзальтовані та екзотичні сербські наративи про Косово були досить домінуючими на міжнародній арені через відсутність конкуруючих наративів з боку самого Косова, що призвело до багатьох хибних уявлень про те, чим є Косово і звідки воно взялося.

Отже, по суті, Косово було завойовано. Більшість становила албанське населення. Зрештою, без подальших актів геноциду це не триватиме довго. Адже ця війна в 1912-1913 роках супроводжувалася актами геноциду з боку Сербії. Якщо ви подивитеся на територію на північ від Косова, тобто на південь Сербії аж до міста Ніш, то побачите, що вона також була в основному населена албанцями до завойовницьких воєн нової Сербії з 1870-х років. Якщо ви зараз подорожуватимете цією територією, то побачите, що вона моторошно порожня, дуже малонаселена. Проходячи повз, уважно подивіться на назви сіл, і ви побачите, що насправді це албанські назви. 

Без подальших актів геноциду, подібних до цього, коли албанське населення вже становило більшість, і ця більшість поступово зростала через демографічну структуру албанського населення, Сербія не могла б бути стійкою в довгостроковій перспективі видатні сербські мислителі розуміли це і пропонували плани за позбавлення від албанців. Отже, протягом 100 років, як ми бачимо зараз, хватка Сербії над Косово остаточно ослабла, і тепер вона повернулася до іншого статусу, до власної незалежності.

Отже, хоча незалежність Косова, звичайно, є частиною історії розпаду Югославії, вона також є частиною історії розпаду Османської імперії та завершення незавершених справ того періоду на початку 20-го століття.

Чи є Версальський мирний договір причиною проблем у Косово?

Пам'ятаю, як у 1997 році, коли я сам відвідав Косово, я сидів з відомим інтелектуалом косовських албанців, професором Марком Красничі, який сказав мені: «Ми все ще звинувачуємо вас у Лондонській конференції 1913 року». Це те, про що більшість британців ніколи не чули, але поділ територій означав, що велика кількість людей, які не були слов'янами, опинилися в Югославії, тобто на землі південних слов'ян. Албанці стали своєрідним чужорідним тілом серед сукупності слов'янських народів – показником того, що буде протягом наступних кількох десятиліть. Отже, у Косово було нещасливе 20 століття.

Саме Косово зазнало вторгнення як італійців, так і німців під час Другої світової війни.  У перші кілька десятиліть соціалістичної Югославії після Другої світової війни в Косово відбувалися жорсткі репресії проти албанської більшості. Були досить успішні спроби примусової еміграції значної кількості албанців до Туреччини. Відбувалися поліцейські репресії та придушення мови. Лише після лібералізації Югославії в 1970-х роках у Косово з'явилося єдине вдале десятиліття в Югославії у ХХ столітті – 1970-ті роки.

Коли Конституція 1974 року відкрила двері для Косова, вона дозволила відкрити університет у Приштині, столиці Косова, і почати процвітати албанську мовну освіту. Це дозволило Косову надати широку автономію і Косову мати власні інституції нарівні з 6 республіками Югославії. Косово разом з Воєводиною, яка є північною частиною Сербії, отримало цікавий подвійний статус у складі Югославії , оскільки вони є автономними краями Республіки Сербія, але також є самостійними одиницями Югославської Федерації, тому Косово мало свого представника на ротаційній основі президента Югославії після смерті Тіто в 1981 році.

Але в Косово не було попердньої традиції незалежної державності?

Правильно. За часів Османської імперії існував косовський вілайєт провінція або область, але його кордони дещо відрізнялися від сьогоднішніх, які успадковані від югославських кордонів Косова. У цьому сенсі досвід Косова радше віддзеркалює досвід України, яка не змогла зберегти визнану міжнародну державність, незважаючи на кілька спроб протягом ХХ століття аж до розпаду Радянського Союзу в 1991 році. Косово також намагалося проголосити незалежність після референдуму у 1991 році і, можливо, на Буянській конференції 1943-1944 років і лише у 2008 році змогло знову проголосити цю незалежність завдяки визнанню та підтримці широкого кола європейських та інших західних держав.

Минуло 30 років: чи можна назвати винуватців війни у Косово?

Початком конфлікту в Косово став свідомий вибір певного політика чи групи політиків. Слободан Мілошевич відігравав головну роль. Він розглядав Косово як важіль, за допомогою якого можна отримати і зберегти повну владу в Сербії.  Він скористався невдоволенням косовських сербів, які становили меншість у Косові, але відчували себе відстороненими від свого попереднього привілейованого становища через надання Косову Югославії під керівництвом Тіто широкої автономії та правління албанської більшості. Він роздмухував сербський націоналізм, поставив себе біля його керма, взяв на себе диктаторську владу в Югославії, ініціював завойовницькі війни проти інших республік, коли вони намагалися відколотися і навіть убив свого попередника на посаді президента Сербії Івана Стамболіча, якого знайшли мертвим у національному парку на півночі Сербії.

Чому косовський конфлікт можна назвати геноцидом?

Давайте подивимося, як Сербія під керівництвом Мілошевича поводилася з албанською більшістю, починаючи з кінця 1980-х років. Вони виключили всіх косовських албанців з державних установ і закрили школи для косовських албанських дітей. Так раптово було звільнено від 100 000 до 150 000 працівників державного сектору і запроваджено систему апартеїду, яка жорстко і жорстоко контролювалася, і це тривало протягом усіх 1990-х років.

Косовські албанці розуміли, що вони недостатньо сильні у військовому плані, щоб протистояти цьому, протистоячи цьому власним насильством, тому вони вирішили відійти і створити паралельне суспільство. Це тривало близько 7 років, але до 1995 року вони виявили, що їхнє становище повністю ігнорується і обходить у Дейтонському мирному процесі для Боснії за міжнародного посередництва, і стало ясно, що ніхто не прийде їм на допомогу. Це дозволило Армії визволення Косова перетворитися на насильницьку альтернативу мирному протесту.  

До кінця 1990-х років, коли перші напади Армії визволення Косова спровокували дуже жорстоку криваву реакцію з боку сербської поліції, наприклад, перший бій у селі (Преказ в березні 1998 року) вони вбили десятки членів сім'ї Яшарі, глава сім'ї якої був одним з перших командирів Армії визволення Косова. Це спричинило широкомасштабний конфлікт, оскільки це стало нестерпним для косовських албанців, які почали масово приєднуватися до Армії визволення Косова.

Це спровокувало подальші звірства з боку сербських сил, які почали в 1998-1999 роках навмисно зачищати цілі ділянки косовських сіл. Вони заходили в села, спалювали їх, масово вбивали чоловіків, і в кінцевому підсумку це спровокувало втручання НАТО в 1999 році, на яке Сербія відповіла подальшою ескалацією насильства проти цивільного населення, вигнавши ще більшою різаниною, масовими спаленнями сіл і масовими зґвалтуваннями дуже значну частину всього населення косовських албанців, змусивши їх перейти до Албанії на заході та Македонії на півдні.

Сербська армія в Косово. Фото: Укрінформ

Це була дуже очевидна геноцидна операція. У той момент багато хто з нас, хто спостерігав, боявся, що це населення ніколи не зможе повернутися до своїх домівок. Вийшло краще; Більшість з них змогли повернутися додому через кілька тижнів – досить чудовий результат. Важко пригадати інші конфлікти, в яких вигнане населення змогло б повернутися майже повністю протягом кількох тижнів.

Скільки було вислано або вбито під час конфлікту в Косово

Кілька сотень тисяч людей були переміщені з Косова, а також переміщені в межах Косова через війну загалом щонайменше 1,2 мільйона, більшість населення. Цифра, яка стала стандартною цифрою загибелі людей під час конфлікту, становить 10 000. Якщо розглядати це питання глибше, то, швидше за все, це буде заниженою оцінкою, тому що крім прямого насильства він не враховує саму кількість людей, які померли б від процесу вигнання зі своїх домівок, тому що це саме по собі призводить до збільшення смертності.

Паралелі між подіями у Косово та Україні

Можна провести багато паралелей між війною в Косово та війнами в Югославії 1990-х років, з війнами, які вела Росія після розпаду Радянського Союзу. Обидві ситуації є моторошним дзеркалом одна одної. У кожній з них найбільша і домінуюча Республіка соціалістичної багатонаціональної федерації (Радянський Союз був більшим прикладом, а Югославія — меншим) виходила з почуттям обурення, відчуттям, що після розпаду вони не отримали того, що їм належить, що вони чимось зобов'язані іншим колишнім республікам, чи то лояльністю, чи більшою територією. 

У випадку з росією вона розглядала Україну як штучну державу. Дуже чітко це було у промовах президента путіна протягом останнього року, де він стверджував, що Україна – це фальшива нація, українська національність – лише камуфляж для російськості, яка лежить під нею, і що це країна, яка не заслуговує на існування. Приблизно таке ж ставлення переважає і в Сербії до Косова. На жаль, вона все ще переважає. Сербія, як і раніше, не вибачається за те, що вона зробила як з косовськими албанцями в 1990-х роках, так і з іншими югославськими народами, такими як Боснія та Хорватія.

Є кілька дивовижних паралелей і в мікродеталях. Якщо згадати те, що сталося в Оленівці, коли від цього вибуху загинуло багато українських полонених, а росіяни намагалися видати це за бомбардування України. Точно так само вчинила Сербія з косовськими албанцями в 1999 році під час різанини у в'язниці Дубрава. Вони вбили кулеметним вогнем і гранатами багато албанських чоловіків, яких тримали там, стверджуючи, що всі смерті були від бомб НАТО. 

Економіка Косово

Косово успадкувало колоніальний тип економіки. В основному це була сільська економіка, в той час як ті галузі, в яких вона стала промислово розвиненою, були пов'язані з видобутком корисних копалин і видобутком. Тому вона ніколи не розвивала промисловості і залишалася найбіднішою республікою в Югославії. Зараз вона конкурує з Молдовою як найбідніша країна Європи.

Вона має демографічну структуру, яка дуже відрізняється від навколишніх країн. Дуже молоде населення. Багато-багато молоді, а також система освіти, яка не в змозі максимально використати цей молодіжний ресурс. Поширеним шляхом, який обирають люди, є еміграція до Західної Європи. Існує економіка грошових переказів. Люди відправляють гроші додому.

Алекс Андерсон. Фото з власного архиву 

Бюджет Косова, як і раніше, занадто залежить від митних і акцизних зборів, від того, що імпортується. Проте економіка поступово розвиває деякі зелені паростки в технологіях та інших молодих галузях, тому вона не є безнадійною. Косово може збалансувати свої рахунки. Вона отримує велику міжнародну допомогу, але грошові перекази діаспори також допомагають їй триматися на плаву.  

Косово не має виходу до моря. Але в 2010 році було відкрито тунель, що дозволило легко дістатися до албанського узбережжя. Раніше, враховуючи, наскільки вони пов'язані, було надзвичайно, наскільки складно насправді дістатися з Косова до Албанії, адже на шляху є гірський хребет. Косово оточене різноманітними гірськими хребтами. Тунель Калімаш відкрив море для Косова. Влітку косовські албанці можуть масово їздити туди кожні вихідні. Їм потрібно близько 3 годин, щоб доїхати до моря в Албанії.

Що призвело до того, що Косово використало євро?

Більшість косовських албанців почала використовувати німецьку марку в 1990-х роках, під час економіки апартеїду, коли албанців виключили з державного сектора, і тому вони були змушені працювати в приватному секторі У них вже було багато людей за кордоном, які надсилали гроші додому. Більшість з них були в Німеччині або Швейцарії. Таким чином, німецька марка стала валютою за замовчуванням, яку використовували косовські албанці.

Косовські серби стали спільнотою повної зайнятості, тому що вони мали вибір з усіх робочих місць у державному секторі, з яких албанці були усунені. Це прив'язало косовських сербів до динара, але сербська валюта мала багато інфляційних проблем у 1990-х роках, тоді як німецька марка – ні.

Тому, коли Косово було звільнено від Сербії в 1999 році, німецька марка вже була загальновживаною валютою, тому було природним кроком просто оголосити її валютою Косова. Коли в 2001 році німецька марка була скасована, євро було прийнято автоматично. Косово не самотнє в цьому. Чорногорія також в односторонньому порядку використовує євро.

Чи варто було Косову намагатися запровадити власну валюту?

Це гарне запитання. Це могло б забезпечити більшу гнучкість у монетарній політиці, але, чесно кажучи, на тому етапі Косово все ще перебувало під міжнародним управлінням. У нього не було ні досвіду, ні ваги (а в 2001 році і повноважень) для цього.  В цілому, євро був розумним вибором, і він забезпечив певну стабільність. Крім того, незважаючи на те, що багато косовських сербів продовжують використовувати сербський динар, євро також широко використовується в цих громадах, тому він також є певним об'єднуючим фактором.

Релігія в Косово: номінально та реально

Більшість косовських албанців, принаймні номінально, є мусульманами або мають мусульманське походження. Є контингент молодих людей, які ставляться до цього дуже серйозно, багато в чому завдяки впливу благодійних організацій Саудівської Аравії та Перської затоки, які діяли в Косово з початку 2000-х років за часів Адміністрації ООН. Але насправді більшість косовських албанців, а їх величезна маса, не сприймають релігію всерйоз. Вона посідає друге місце після національної ідентичності. 

Існує значна меншість косовських албанських католиків. Іслам був успадкований косовськими албанцями від Османської імперії, тому іслам домінував у містах, тоді як католицизм зберігся на пагорбах і в горах, а також у деяких селах, наприклад, на заході Косова. 

Косово створює цікаву ситуацію з мусульманською країною з більшістю, яка є дуже прозахідною, і православною християнською меншиною, сербами, які, як правило, більше дивляться на схід.

Косово. Фото: WSJ.COM

Як Косово ставиться до сербської меншини?

На Балканах є приказка: чому я маю бути меншиною у вашій країні, якщо ви можете бути меншістю у моїй? Будучи привілейованою елітою з вибором найкращих робочих місць і домінуючи в центрі столиці Приштини, косовські серби значно змінили долю. Вони мають сильну присутність на півночі Косова, у трьох-чотирьох муніципалітетах над річкою Ібар, у Митровиці, але також розкидані по решті Косова в муніципалітетах, які не обов'язково територіально пов'язані один з одним. 

Питання в тому, чи відплачують албанці сербам, ставлячись до них так само, як до них ставилися в 1990-х роках? Адже саме скарги косовських сербів на те, що албанці витісняли їх з місць у 1970-х і 1980-х роках, підживлювали насильницький сербський націоналізм у 1990-х роках. Звичайно, було дуже багато ситуацій, коли косовські албанці були нечутливими до сербів. Особливо в перші роки після 1999 року було багато випадків насильства. Зараз це дуже заспокоїлося. Більше не побачиш анклавів сербів, оточених колючим дротом у центрі Косова, як це було невдовзі після війни.

Проте ми бачимо вплив на Косово міжнародної присутності, оскільки Косово було місцем під жорстким наглядом протягом майже десяти років і навіть після здобуття незалежності, тому що незалежність супроводжувалася багатьма умовами та застереженнями, включаючи поліцейську місію Європейського Союзу та іншу наглядову присутність. Багато косовських інституцій, таких як поліція, були побудовані і обумовлені міжнародною підготовкою і наглядом. Це далося взнаки. Це також вплинуло на Косово в цілому. Країна виграла від цього вливання міжнародного мислення, міжнародних підходів та розбудови міжнародних інституцій.

Поясніть триваючу напруженість у Косові

Косово залишається місцем, яке несе в собі спадщину бідності і перебування на самому дні купи в Югославії. Між двома громадами все ще існує антипатія, хоча й не обов'язково в центрі Косова, де влада Косова більше не оскаржується, а в тих муніципалітетах, які розташовані на північ від річки Ібар, де Сербія насправді не відмовилася від контролю. Сербія змогла утримати Косово на півночі, утримуючи там приховані воєнізовані структури, вливаючи зброю і використовуючи сильні організовані злочинні угруповання, які тісно пов'язані з режимом у Белграді. 

Протягом кількох років на півночі спостерігався прогрес у тому, що номінально косовські серби стали частиною косовських інституцій, а деякі з їхніх воєнізованих установ були розчинені в косовських інституціях, але все це вибухнуло у 2022 році, коли уряд Косова спробував уніфікувати автомобільні номерні знаки. Було велике протистояння з Белградом і північними косовськими сербами, яке поступово загострилося до такої міри, що президент Сербії Вучич наказав косовським сербам вийти з косовських інституцій (на півночі вони масово пішли у відставку з поліції) і наказав сербам на півночі Косова бойкотувати вибори мера.

Через цей сербський бойкот на початку цього року албанські мери були обрані для управління цими північними сербськими муніципалітетами. Уряд Косова необдумано спробував призначити цих мерів у своїх кабінетах, і це призвело до жорстокого протистояння між організованими косовськими сербськими бандами, які використовували гранати та вогнепальну зброю з боєприпасами нещодавнього сербського виробництва, з силами НАТО на півночі Косова 29 травня. 

Це призвело до десятків жертв НАТО. Мірилом готовності Європейського Союзу та Сполучених Штатів наразі заспокоїти Сербію в надії привернути її до відповідальності щодо України є те, що кількість військ НАТО, поранених цими сербськими бандами 29 травня, спочатку була придушена. Номер заголовка – 30. Через місяць стало відомо, що в цьому бою було поранено 93 солдати НАТО. 

Наслідком цього насильства стало те, що Косово було звинувачене і санкціоноване Європейським Союзом і США. Не було покладено жодної провини на Сербію, що багато коментаторів, аналітиків і політиків у Європі та Сполучених Штатах починають ставити під сумнів. Чи правильно було звинувачувати і карати сторону, яка намагається поставити мерів на демократичних виборах, які Захід підтримав перед бойкотом за наказом Белграда? І відпустити сторону, яка фактично поранила стільки солдатів НАТО, а потім прикривати від її імені?

(Після цього інтерв'ю Косово запропонувало провести повторні вибори мера, а 24 вересня добре озброєна сербська воєнізована група з понад 30 осіб, очолювана політичною довіреною особою президента Вучича - косовським сербом, вбила косовського поліцейського, а потім втратила трьох убитими у перестрілці з косовською поліцією в монастирі на півночі Косова. Це збіглося з прийняттям Сербією агресивної військової позиції навколо кордонів Косова, яку США попереджали президента Вучича припинити).

Фото: Наталя Довбиш/Інтент

Використання незалежності Косово російською пропагандою

Протягом останніх двох десятиліть росія і путін використовували Косово як універсальне опудало, кажучи в будь-якій ситуації: «Якщо ви визнаєте Косово, то це те ж саме, що Абхазія, Придністров'я, Крим, «лнр» або «днр».  Порівняння проводиться без розбору. Часто це єдиний контекст, в якому такі країни, як Україна, почують про Косово через те, що росія наполягає, що це прирівнюється до всіх ваших кошмарів. Насправді Косово дуже відрізняється. 

Кордони проросійських так званих республік написані кров'ю. Вони виникли в результаті насильства, в результаті бойових дій. Вони не були з будь-яких раніше міжнародно чи федерально визнаних кордонів. Так само, якщо ви подивитеся на кордони між трьома складовими частинами Боснії, то побачите, що саме на цих лініях розмежування припинилися бойові дії. 

На противагу цьому, кордони Косова – це федеративні кордони, які воно мало в Югославії, де воно мало подвійну ідентичність: як автономний край Сербії, так і складова одиниця Югославської Федерації. Таким чином, проголошення незалежності Косова в межах цих кордонів було консервативним і стабілізуючим заходом, який заклав останній шматок головоломки, за допомогою якої можна було відтворити мирну ситуацію на Балканах.

Приклади, які ми розглянули в Україні, є наслідками агресії з боку ворожого сусіда, метою якого було використання цих територій як важелів для домінування в Україні. У випадку з Грузією та Молдовою метою було використати Абхазію, Південну Осетію та Придністров'я, щоб покалічити ці країни, перешкоджаючи їхньому політичному руху на Захід та перешкоджаючи їх трансформації в сучасні демократії.

Погляд зі сторони: чи могла б Україна під час війни визнати незалежність Косово?

Ми бачимо розкол думок всередині України. Кілька депутатів і низка аналітиків вважають, що настав час визнати Косово. І було б розумно зробити це, щоб допомогти стабілізувати ситуацію на Балканах, обмежити там російський вплив і навести лад у Сербії. Тому що зараз Сербія набуває впевненості в тому, щоб реанімувати цей небезпечний порядок денний Мілошевича. росія бачить таку можливість розпалити подальший конфлікт на Балканах, що відволікатиме увагу і створить додатковий тягар для Заходу, послаблюючи в результаті його практичну підтримку України.

Це один з аспектів, чому Україна має визнати Косово. Ще одна – це спільні риси двох країн. Представлення Косова через російські наративи, очевидно, стримує Україну. Усі ці відчайдушні спроби росії провести паралелі між Косово та Кримом, «лнр» та «днр» затьмарюють найочевиднішу реальну паралель між Косово та самою Україною: спільний досвід виокремлення як штучного та нападу з боку колишньої домінуючої нації у розпущеній багатонаціональній соціалістичній федерації.

Косово та Україна також стикаються зі спільними проблемами в отриманні підтримки від решти світу за межами Європи та Америки. Колишні столиці москва і Белград домінували у відносинах відповідних федерацій з Глобальним Півднем.  Москва розглядалася як центр підтримки антиколоніальної боротьби; Белград був столицею Руху неприєднання. Як нинішній російський, так і сербський режими використовували цю спадщину та успадковані мережі.

Будучи провінційними у своїх колишніх федераціях, Україна та Косово не мають таких мереж. Більше того, оскільки Україну та Косово підтримують колишні європейські колоніальні держави, які зараз здебільшого представлені ЄС, а також підтримують США, багато країн Глобального Півдня розглядають Косово та Україну як проекти західних держав, а не як самостійних акторів антиколоніальної боротьби. І Косово, і Україна повинні представляти свої власні наративи, не забуваючи, звичайно, один одному, але також і на Глобальному Півдні.

Дехто в українському уряді виступає проти визнання Косова на тій підставі, що Сербія постачає Україні певну зброю. Президент Сербії Вучич гаряче заперечує це, бо не сміє ображати проросійський електорат, який він виплекав у своїй країні – власну опору влади. Якщо такі продажі відбуваються, то через треті сторони, такі як США, і їх можна заперечувати, тому вони не можуть мати критичної маси, якщо Сербію не змусять змінити курс, а не заспокоїти. 

Визнання Україною Косова також поставило б у скрутне становище деякі з п'яти країн ЄС, які не визнали його: Словаччину, Грецію та інші (їм не доведеться приховувати за собою свої нігілістичні позиції). Таким чином, Україна стане активним гравцем у залученні Балкан до прозахідних перетворень, які значною мірою відповідають власним інтересам України. Україна формує власне геополітичне середовище так само, як так вміло формувала поле бою для успішних контрнаступів Херсонщини та Харківщини восени 2022 року. Я рекомендую Україні так само підійти і до цього політичного питання.

Принаймні, якщо Україна не зможе зробити це негайно, я не бачу вагомих причин, чому Україна все ще не визнає косовські паспорти і не пом'якшує умови в'їзду для косоварів. Греція поки не визнає Косово, але ви можете поїхати до Греції з косовським паспортом - з візою в даний час, але незабаром і без неї.

Розгляд злочинів, вчинених у війнах за правонаступництво Югославії - жалюгідна картина

Коли ми подивимося на те, чого досягли міжнародні суди, створені для розгляду злочинів, скоєних у війнах за престолонаслідування Югославії, а також національні суди, то побачимо досить жалюгідну картину. Знадобилося надто багато часу, щоб притягнути до відповідальності занадто мало людей. Кількість злочинців настільки велика, що дуже багато людей, які є жертвами або родичами жертв цих злочинів, все ще відчувають себе обдуреними, через десятиліття.  

Має бути серйозний перегляд того, як судять воєнні злочини, тому що це занадто мало, занадто пізно, неодноразово. Просто недостатньо. А це означає, що образи, гіркота і несправедливість зберігаються протягом десятиліть. Це означає, що багатьом злочинцям це сходить з рук. Це означає, що злочинці продовжують залишатися частиною суспільства, частиною державного устрою, частиною владної структури країн і чинять свій згубний вплив на ці країни, тому ці країни не реформуються.

Коли я думаю, наприклад, про Сербію, я бачу, що їхня позиція аж ніяк не вибачається, а навіть посилюється щодо злочинів, скоєних сербськими силами під час воєн 1990-х років. Є ціле покоління чоловіків, які, на жаль, причетні - тому що злочини були настільки масовими. Вони не зацікавлені в тому, щоб ці злочини розглядалися.

Що, можливо, зараз відрізняється тим, що це найкраще задокументована війна, яка є було досі. Багато організацій зараз працюють під час війни, документуючи воєнні злочини, зокрема ваша власна організація КВУ Одеса, намагаючись відстежити, хто за що відповідає. Це допоможе, але я думаю, що також має бути серйозна рефлексія над тим, як досягається справедливість щодо воєнних злочинів, тому що існуюча модель зазнає невдачі.

Як Україні повернути біженців, спираючись на досвід  Косово?

На початку літа 1999 року сотні тисяч косовських албанців, які були вислані кількома тижнями раніше, змогли повернутися, і це було дуже добре. Що уможливило їхнє повернення, так це швидке закінчення війни і швидке захоплення території величезними силами в Косові (КФОР) під проводом НАТО, які на той момент налічували понад 50 000 солдатів. 

Але це також спричинило масову втечу та акти насильства щодо косовської сербської меншини та інших меншин, яких косовські албанці звинувачували у зв'язках із сербським режимом. Серед них були роми, ашкалі та єгиптяни. Це був дуже важкий період одразу після війни. Відбулося багато вбивств, деякі з яких є предметом судового процесу над колишнім президентом Косова Хашимом Тачі та іншими колишніми командирами Визвольної армії Косова в Гаазі, що триває зараз.

Але для України (і це легше сказати, ніж зробити) головне – якнайшвидше виграти війну. Чим довше триватиме війна, тим більшими будуть руйнування, і все більше біженців, які покинули Україну, влаштовуватимуться в альтернативному житті в інших європейських країнах. 

Ще одним ключовим моментом є те, наскільки добре фінансується та організовується відбудова після війни. В Україні вже спостерігається обнадійлива метушня діяльності на муніципальному рівні. Мери, громади та ради проводять багато заходів, щоб принаймні зберегти будівлі шляхом ремонту дахів, вікон тощо, використовуючи обмежені ресурси, які вони мають. Ми також бачимо велику кількість різних місцевих та міжнародних неурядових організацій, які допомагають на цьому рівні.

Однією з помилок було б намагатися побудувати якусь велику монолітну організацію, яка б проводила відбудову. Я думаю, що потрібно спиратися на цю поточну діяльність і накопичувати досвід, який вже відбувається на муніципальному рівні, а також підтримувати, уможливлювати та ресурси для того, щоб допомагати відбудовувати громади. Я думаю, що було б помилкою втиснути все це у вертикальну структуру. Це суперміністерство, створене на рубежі років, яке включило в свою структуру інші частини влади, такі як Міністерство регіонів, викликає питання: чи не ризикне воно за принципом децентралізації.<span style="font-size:12pt; font-variant:normal; white-space:pre-wrap"><span style="font-family:Roboto,sans-serif"><span style="color:#000000"><span style="font-weight:400"><span style="font-style:normal"><span style="text-decoration:none"> </span></span></span></span></span></span>

Програма підтримки українських журналістів у Косово

Хоча Косово ще не визнано Україною, Косово розуміє, що Україна зайнята боротьбою за власне виживання, і вірить, що як тільки Україна краще зрозуміє ситуацію в Косові, наскільки ці дві країни зближені та мають спільне, вона визнає Косово. Косово, косовські албанці, косовський уряд Косово однозначно підтримують Україну в цій війні. Це видно, достатньо підійти до центру Приштиної, ви побачите величезний мурал з українським прапором з боку Гранд-готелю, що домінує над центральною площею.

Приштина, Косово 24 лютого 2023 року. Фото: AFP

Окрім іншої косовської підтримки, як-от Приштина, яка приймає Одеський міжнародний кінофестиваль 2022 року Уряд Косова так прагнув продемонструвати підтримку України вже в березні 2022 року, що коли міжнародна журналістська асоціація звернулася із закликом надати притулок постраждалим від війни українським журналістам, прем'єр-міністр і президент Косова скористалися шансом, виділивши 200 000 євро резиденції журналістам  у Косово програма. З того часу до Косова, де зараз перебуває 12 журналістів, прибуває потік українських журналістів, які використовують Косово як свою базу, отримуючи житло, офісні приміщення та стипендію від уряду Косова. 

Підтримка України з боку Косова є абсолютно беззастережною, але подальша перевага визнання Україною Косова і в'їзду косоварів в країну полягає в тому, що ви можете отримати потік добровольців з Косова, щоб воювати у вашому Іноземному легіоні, і ви, безумовно, отримаєте косоварів, які пропонуватимуть свою підтримку Україні різними способами – якщо ви просто відкриєте їм двері.

Сучасна косовська культура: поради

Косово демонструє зелені паростки дуже надихаючого життя в культурній сфері, значна частина якого приходить через жінок-художниць у кіно та музиці. З’являється нова хвиля косовського кінематографа; деякі співачки, такі як Ріта Ора та Дуа Ліпа, зараз є світовими зірками.

Косовські музчина сцена

Косово має яскраву рок-сцену з 1980-х років, починаючи з таких груп, як Minatori (Гірник), 403, Телекс, Lindja (Народження), і впливовий Gjurmët (Сліди), чиї пісні надихали на кавер-версії протягом наступних десятиліть. З 1990-х таких гуртів, як Asgjë sikur dielli (Ніщо подібне до сонця), представили альтернативний рок, тоді як Jericho (Єрихон) поєднував панк з народною музикою та національними питаннями.

Після війни, у 2000-х, резонувала пісня хеві-метал гурту Troja «Заповіт клоуна», тексти якої спрямовані проти корумпованих політиків; Вотра (Вогнище)  зачарована мелодією, Cute Babulja заінтригована химерною джазовістю, і з'явилося більше альтернативних гуртів, таких як 7x7 та Ретровізоря. Поряд з поп і роком продовжували процвітати більш домашні стилі музики: "Ей, Хано!" від родини Чена,  "Valle Kosovare» (Косовський танець), що представляє косовську весільну танцювальну музику, і переслідуючі народні мелодії Андрри. Реп і хіп-хоп - популярні жанри, які іноді відсилають до співаків попередніх поколінь, традиційних костюмів і танців.

Серед сучасних вокалісток Ера Істрефі стала світовим хітом з піснею "Bonbon". У 2010-х роках дві молоді співачки з косовських сімей, чиї батьки втекли до Лондона від сербських репресій у 1990-х, здобули світову популярність:  Ріта Ора та Дуа Ліпа.

Косовське кіно

Косовський кінематограф процвітав протягом останнього десятиліття, а головну роль лідирують молоді жінки-режисери. Звірства, яких зазнала Сербія в 1990-х роках, і триваючі виклики патріархату в самому Косові стають домінуючими темами. Нинішня косовська хвиля почалася на початку-середині 2010-х років із серії яскравих короткометражних фільмів. "Kolona" (Конвой) Уйкана та Бесіана Гісая та "Shok" (Друг) Джеймі Доноу відтворили досвід воєнного часу.

Деніел Маллой 'Home' (Дім) здійснив вражаючий розворот у зображенні біженців, драматизуючи парадоксальну втечу сім'ї від миру до війни. У фільмі Блерти Зечірі "Kthimi" (Повернення), що здобув перемогу на «Санденсі», чоловік, звільнений після багатьох років сербського полону, намагається знайти своє місце у своїй родинії.

Далі були художні фільми. 'Martesa' (Шлюб) Зечірі 2017 року досліджує приховану гомосексуальність. Ісмета Сіджаріна та Аріана Краснічі "Nëntor i ftohtë" (Холодний листопад) пролив світло на жорсткий тиск щодо колабораціонізму, з яким зіткнулися косовські албанці під час сербських репресій у 1990-х роках. "Zana" (Зана), сестер Антонети і Севдіє Кастраті, має сільську обстановку; Його титульна героїня страждає від подвійного тиску безпліддя та травми воєнного часу. Луана Байрамі 'Luaneshat e Kodrës' (Пагорб, де ревуть левиці) і Норіки Сефи "Në kërkim të Venerës (У пошуках Венери) обидва висунули на перший план боротьбу молодих жінок за емансипацію в косовських селах. Калтріна Краснічі "Vera Andrron Detin" (Віра мріє про море) перекошує соціальні звичаї, які успадковують жінок. Блерта Башоллі 'Zgjoi' (Вулик) отримав 3 нагороди «Санденс» за зображення жінок Круші, які створюють нові післявоєнні засоби до існування після масової різанини сербськими військами чоловіків села.

Валерій Болган