"Суддя повинен знати людей, а не лише закони", - Олександр Гарський про справедливість і виховання через книжки

<span><span><span><span><span><span>Чи є судове покарання методом виховання? Про це поговорили з суддею Хаджибейського районного суду Одеси Олександром Гарським, який назначає прочитання книжки, як частину покарання злочинців. Дивіться повну версію інтерв’ю та читайте скорочену – про справедливість, літературу, систему правосуддя та людські якості.</span></span></span></span></span></span>

<span><span><span><span><span><span><span class="ratio ratio-16x9"></span>
Дивіться повне відео на youtube-каналі Інтент</span></span></span></span></span></span>

<span><span><span><span><span><span>Ми багато говоримо про те, як змінилось суспільство, як люди змінилися під впливом повномасштабного вторгнення. Ось, наприклад, роль судді та ваша робота змінилася під впливом війни? </span></span></span></span></span></span>

<span><span><span><span><span><span>Зміни в судовій професії відбуваються вже тривалий час, може – останні 10 років. Були як негативні, так і позитивні зміни. Якщо казати про строк тільки за час війни, то змінилися справи, які ми розглядаємо, та, безумовно, роль судді, оскільки ми розуміємо всю відповідальність, яка зараз покладена на нас перед суспільством та державою при розгляді тих злочинів, які стали актуальними. Особливо, що стосується держави, заради колабораційної діяльності. </span></span></span></span></span></span>

<span><span><span><span><span><span>Ваша ініціатива про те, що злочинці як частину покарання мають читати книжки… в чому її суть для вас і як виникла ця ідея?  </span></span></span></span></span></span>

<span><span><span><span><span><span>Ідея виникла завдяки судовому досвіду Сполученого королівства. Я випадково натрапив на новину, коли англійський суддя призначив одному молодику читати, серед іншого покарання. Так, це були англійські письменники. І мені здалося, що це цікаво, це можливо застосувати й в Україні. За своєю природою завжди я намагався милосердно підходити до вирішення кожної справи та до кожної людини, тому це один із засобів такого милосердя судового до людей, які випадково потрапили в орбіту кримінального судочинства. </span></span></span></span></span></span>

<span><span><span><span><span><span>А пам'ятаєте перший такий вирок?</span></span></span></span></span></span><span><span><span><span><span><span> </span></span></span></span></span></span>

<span><span><span><span><span><span>Це стосувалося двох хлопців, раніше несудимих,  які, на мій погляд, випадково потрапили в складні життєві обставини та вирішили шляхом крадіжки, вчинення правопорушення, полагодити своє життя. Навпаки, погіршили його. Призначаючи їм таке покарання, по-перше, я з'ясував, що вони собою представляють, і тому виникла ця ідея: призначити їм читати книжки. Думаю, що для них це було несподівано, щонайменше. А для мене, коли я це писав, то не замислювався над тим що це призведе до такого шуму. Просто так склалося, що я порадився зі старшими колегами, які мають більший досвід, і вирішив що це буде саме той шлях для конкретних людей. Не знаю як це вразило їх. Надалі, як я з'ясував, вони більше не помилялися в кримінальному плані. </span></span></span></span></span></span>

<span><span><span><span><span><span>Ми називаємо це частиною покарання. Але ми з вами розуміємо, що це, в принципі, частина виховання. </span></span></span></span></span></span>

<span><span><span><span><span><span>Я колись вже таку думку проводив і замислювався над цим. Не думаю, що коли суддя призначає будь-яке покарання, він знає, що це його (злочинця, - </span></span></span></span></span></span><span><span><span><span><span><span>ред.</span></span></span></span></span></span><span><span><span><span><span><span>)  змінить. Тобто ми це припускаємо. Але насправді вірогідно знати про це не можна. І коли я намагаюся повірити людині, що він зміниться,  то і застосовую, мабуть, такий вид покарання. Як це вплине на нього, як це його виховує – це складний теж чинник. Мені здається,  що знову це тільки виключно моє припущення, коли думаю, що це  змінить його уявлення про світ і про ті відносини, які склалися в його житті. Таким чином саме намагаюся йому, можливо, шлях показати, що він може щось змінити особисто в собі сам. Знову ж таки кажу, що це моя ідея і моє бачення.</span></span></span></span></span></span>

<span><span><span><span><span><span>Хочу, щоб ми трошки загально також проговорили про суддівство.  Одна з ознак, з якою воно асоціюється, це –</span></span></span></span></span></span><span><span><span><span><span><span> </span></span></span></span></span></span><span><span><span><span><span><span>справедливість. Можете ви пояснити, що для вас є справедливість? Чи існує вона у світі? </span></span></span></span></span></span>

<span><span><span><span><span><span><picture></picture>
Суддя Олександр Гарський. ФОТО: Інтент/Авторка Наталія Довбиш</span></span></span></span></span></span>

<span><span><span><span><span><span>Мені здається, що часом судді і взагалі юристи становляться трохи циніками. Багато в філософській літературі з цього приводу написано, що можливо,  не існує цієї справедливості, але загалом треба розуміти, що суд – саме та людська інституція, де у  справедливості набагато більше вимог.  Саме за справедливістю і приходять люди в суд. Ми розуміємо, що не існує такої єдиної думки на це поняття. Мені здається, що це якийсь зв'язок між приватними інтересами осіб. Тобто треба судді знайти те соломонове рішення, ту золоту середину, яка б задовольняла потреби обох сторін, але при цьому ми розуміємо, що так часто не може бути. Тому справедливість має бути публічно виражена і поєднуватись якось з власним сумлінням. Тобто, якщо в мене немає докорів власного сумління при розгляді конкретної справи, то вважаю, що я її вирішив справедливо. Це той критерій, який я для себе обрав, і слідую йому, так би мовити. </span></span></span></span></span></span>

<span><span><span><span><span><span>Можливо банально, але для суспільства певний образ судді йде з кіно, з літератури, з історій, які там масово так виходять і люди створюють враження. Завжди, якщо це якась судова справа, часто показується про те, що судді недостатньо знати лише закони, треба розвивати власні, особисті, якості. Чи працює це в практиці? </span></span></span></span></span></span>

<span><span><span><span><span><span>Юристів перш за все треба навчати вивчати людей. Чим більше ми будемо знати про людей, тим більше ми будемо знати, що таке добро та зло, і чим послуговується кожна людина в тому чи іншим випадку. Тобто, безумовно, це працює, й мені здається, що самовдосконалення судді саме повинно бути в цьому шляху. Ми повинні не забувати,  що суддя працює майже постійно із людськими пороками, із людським злом. І щоб самому не стати злим, треба щось добре робити, добре читати, виховувати в собі добро й так змінювати своє мислення, щоб не стати самому злим. </span></span></span></span></span></span>

<span><span><span><span><span><span>Чи є в вашій практиці справа, яка змінила або вплинула на вас? </span></span></span></span></span></span>

<span><span><span><span><span><span>Таких справ багато насправді в кожного судді. Я вже працюю 20 років, але з останніх, і це на часі, враховуючи війну, то мене дуже вразила справа, яку ми розглядали не так давно. Це був перший мій вирок, де я ухвалив найсуворіше покарання, яке є тільки в кримінальному законі – довічне ув'язнення людині, яка зрадила інтереси держави. І що мене вразило – він визнавав свою вину, і він це казав з такою нахабністю, таким завзяттям, наполегливістю, що він зраджував інтереси, тобто він підшукував місця, де військова техніка наша є, де можна зробити диверсії, підшукував міста, де можливо зробити якесь непоправне зло для держави. І це все у  нього вкладалося в такій аргументації. Тобто він далеко не дурна людина, він начитана людина,  колишній співробітник української поліції. Він мав великий досвід оперативної роботи. Тобто він справжній інтелектуальний ворог держави. І коли прокурор попросив йому покарання у 15 років, я для себе поставив питання: що ж буде через 15 років, коли він вийде? Він не зміниться, він та людина, яка суцільне зло, тобто він хоче тільки зашкодити інтересам держави. Я для себе прийняв рішення і, мабуть, переконав інших колег, хоча вони й погодилися зі мною, що справді іншого покарання неможливо цій людині признати. Мене вразила оця саме нелюбов до країни, коли людина тут народилася, виросла, але так не любить нашу державу…</span></span></span></span></span></span>

Марія Литянська