Таємниці Куяльницького лиману: від кісток мастодонтів до соляних кристалів

Сьогодні ми вирушимо на прогулянку землями молодого національного природного парку. Ми вже писали про історичні пам’ятки Куяльника, але Куяльницький лиман – передусім унікальний природний об’єкт. Літня спека вже минула, тож саме час вирушити в одноденну експедицію на пошуки природних таємниць цього краю.

Кам’яний літопис Куяльника

Відійшовши буквально на кілька кілометрів від санаторію "Куяльник", ми помічаємо, що берегові кручі лиману зберігають у собі свідчення давніх епох – скам'янілі рештки тварин, які мешкали в цій місцевості мільйони років тому. На берегах Куяльника виявлено численні скам’янілі рештки викопних верблюдів, мастодонтів і гіпаріонів. Іноді дощі вимивають кістки прадавніх тварин із порід, що відслонюються на схилах Куяльницької балки, і тоді їх можна знайти просто на землі.

<picture></picture>
Зуб гіпаріона. ФОТО: Дмитро Жданов

Численні палеонтологічні знахідки на території узбережжя Куяльницького лиману свідчать про доцільність створення тут палеонтологічного заповідника.

Самі кручі, що обмежують балку Куяльника, також дуже мальовничі. Тут трапляються глини, суглинки, вапняки та мергелі, які надають схилам строкатого забарвлення. Періодично гірські породи починають рухатися, і ландшафт змінюється вмить – такими є наслідки зсувів.

<picture></picture>
Пейзаж після зсувів. ФОТО: Дмитро Жданов

А серед обвалених порід трапляються цікаві "гіпсові троянди".

<picture></picture>
"Гіпсові троянди". ФОТО: Дмитро Жданов

Розломи, печери та сліди давнини

На формування берегів лиману вплинув і так званий "Куяльницький розлом". Він утворився мільйони років тому й залишається активним і досі. Цікаво, що по обидва боки розлому берег Куяльника піднімається та опускається з різною швидкістю.

Глибинний розлом Куяльника має й інші наслідки, які фіксувалися понад сто років тому. Це радіоактивні еманації. Зокрема, у газеті "Одеський листок" від 17 листопада 1913 року було опубліковано чергову статтю про радіоактивні еманації на Куяльницькому лимані. Приводом стало звернення гласного міської думи В. А. Бертенсона до міського голови з пропозицією розпочати пошуки родовищ радію на одеських лиманах. Родовищ радію на лимані, звісно, немає, однак приладами радіоактивні еманації періодично виявляються. Я фіксував до 40 мікрорентген, що не перевищує санітарну норму в 50 мікрорентген, але в 2-3 рази вище за звичайний радіаційний фон на лимані.

Серед цікавих геологічних утворень Куяльника трапляються невеликі печери в суглинистих породах. Вони можуть утворюватися внаслідок суфозії: вода, що просочується крізь породу, поступово виносить дрібні глинисті та піщані частинки, розширюючи тріщини й підземні канали. На плато над такими порожнинами іноді формуються воронки, куди під час дощів стікає вода. Проникаючи в товщу порід, вона продовжує їх розмивати, а підземний канал із часом може вийти на поверхню схилу, утворивши вхід до невеликої печери.

<picture></picture>
Суфозійна печера. ФОТО: Дмитро Жданов

1938 року експедиція Тимофія Грицая знайшла унікальну печеру поблизу села Іллінка в Міжлиманні. Напівобвалена печера розташовувалася на північній околиці села, на правому схилі балки, що впадає в Куяльницький лиман. Під час досліджень у ній виявили десятки тисяч кісток ссавців, серед яких були бізон, гієна, вовк, носоріг. А найбільша кількість кісток належала печерним ведмедям. Звісно ж, сьогодні цієї печери вже немає (вона була зруйнована природними процесами багато років тому). А от крем’яні знаряддя праці, яким тисячі років, зустрічаються на лимані й сьогодні.

<picture></picture>
Кременевий наконечник. ФОТО: Дмитро Жданов

Коли лиман стає соляним

На Куяльнику унікальне все. Навіть звичайний пісок на узбережжі лиману може засяяти як скарби, якщо подивитися на нього під мікроскопом.

<picture></picture>
Пісок Куяльницького лиману під мікроскопом. ФОТО: Дмитро Жданов

У посушливі роки в серпні-вересні, до початку сезону дощів, дно лиману вкривається шаром самосадної солі. Ми вже писали про історію солепромислів Куяльника. До речі, в сучасних умовах можна було б видобувати цю сіль та продавати як брендовану "Сіль Куяльника". Це допомогло б лиману позбутися зайвої солі та могло б принести неабиякий дохід.

<picture></picture>
Самосадна сіль на Куяльницькому лимані. ФОТО: Дмитро Жданов

Кристалізація солі в Куяльницькому лимані починається, коли внаслідок випаровування ропа стає насиченою або пересиченою солями. Тоді в ній утворюються численні кристали, які поступово ростуть і нерідко формують химерні утворення, схожі на справжні витвори мистецтва.

<picture></picture>
"Витвір мистецтва" з самосадної солі. ФОТО: Дмитро Жданов

Вода з глибин і легенда про Філатова

Завершимо нашу розповідь ще одним цінним природним ресурсом Куяльника - мінеральними водами, які видобувають тут уже багато років. Йдеться про родовище мінеральних вод "Куяльницьке".

У межах Одеси та її околиць відомо кілька родовищ мінеральних вод, переважно хлоридно-натрієвих. Серед найбільших - Одеське та Куяльницьке родовища.

Одеське родовище розташоване на території санаторію за адресою: Фонтанська дорога, 165. Для видобування мінеральної води використовують дві свердловини глибиною 150 і 210 м.

У межах Куяльницького родовища використовують два основні типи мінеральних вод. До першого належать хлоридні натрієві води верхньосарматського водоносного горизонту з невисокою мінералізацією. Їх видобувають зі свердловин і використовують, зокрема, для розливу мінеральної води "Куяльник" та подачі до бювету курорту. Цю воду застосовують як лікувально-столову при деяких захворюваннях органів травлення.

<picture></picture>
Бювет з артезіанською водою. ФОТО: Дмитро Жданов

До другого типу належать високомінералізовані хлоридні натрієві води водоносного горизонту верхнього еоцену. Їх використовують переважно для зовнішніх бальнеологічних процедур, зокрема при лікуванні захворювань нервової та серцево-судинної систем. Мінеральне джерело на території Куяльницького курорту згадується, зокрема, у довіднику "Одеські курорти" 1934 року.

Перші свердловини на лимані пробурили ще 1895 року, а в 1914–1915 роках тут облаштували спеціальні бювети. Бювет, що нині розташований поруч із лікувальним корпусом, збудували у 1950-х роках.

Якщо ви вже потрапили на лиман, рекомендую знайти цікаве та мальовниче джерело. Щоправда, далеко не всі зможуть його знайти. Міжлимання добре зберігає свої таємниці. Єдиний орієнтир на дорозі – це автобусна зупинка "Августівка", від якої потрібно пройти близько двох кілометрів у бік лиману. Праворуч буде заросла рослинністю балка — саме там розташоване джерело. І якщо побачити його складно, то почути набагато легше. Орієнтуючись на звук, ви знайдете невелику стежку, що спускається в балку.

<picture></picture>
Джерело Філатова. ФОТО: Дмитро Жданов

За місцевою легендою, Філатов привозив до цього джерела деяких своїх пацієнтів, вважаючи воду цілющою. І нібито стан пацієнтів покращувався. Однак письмових підтверджень цієї історії не виявлено, тож, найімовірніше, це одна з легенд Міжлимання. Можливо, вона виникла через незвичний смак води, що відрізняє це джерело від інших місцевих.

Джерело Філатова - це чудове нагадування про те, що одеська земля приховує не лише сіль та катакомби, а й справжні природні скарби, що освячені наукою та легендами. Це обов'язкова точка на мапі для тих, хто шукає справжні нетуристичні перлини Півдня України.

Ми отримали від природи спадок - бальнеологічну перлину Європи, унікальний Куяльницький лиман. Але чи зможемо ми зберегти його для наступних поколінь?

Дмитро Жданов