22 березня 2024 р. 15:32
Після звільнення Херсона Миколаїв отримав змогу відновити частину звичного до війни життя. До міста повернулися його жителі, переїхали багато херсонців, відкрились магазини, заклади, курсує громадський транспорт. Але приїжджі дивуються, коли замість людей в салоні бачать величезні сині бочки. Чому читайте в матеріалі Інтента про відновлення у Миколаєві.
Майже 2 роки Миколаїв живе без придатної для вживання води у водопроводі. Окупанти навмисно підірвали водогін у найкритичнішому його місці під час наступу на місто 12 квітня 2022 року. Перший місяць після підриву води не було зовсім, згодом вона з’явилася — брудна й заборонена для використання. До сьогодні водогін не відновлено. Містяни використовують воду з кранів як технічну, а питну набирають зі свердловин, отримують від волонтерів чи на локаціях роздачі, куди її привозять робітники "Миколаївелектротрансу".
730 кубів води на місяць
Трамвай із синіми бочками заїжджає на підприємство для того, щоб набрати воду. З іншого заїзду згодом до нього доєднується синій тролейбус із такими ж бочками. Водії Тетяна та Олег вже відпрацювали дві роздачі, заправляються на третю.
Олег заправляє місткості водою. Фото: Інтент/Альбіна Карман
Водіям допомагають заправлятись інші працівники, зазвичай на 1 одиниці транспорту працює двоє: водій та помічник.
Тетяна та її помічник. Фото: Інтент/Альбіна Карман
"Після початку повномасштабного вторгнення підприємство продовжувало працювати в посиленому режимі. З’явились незвичні задачі - виготовлення протитанкових їжаків, канатів, але транспорт продовжував ходити. Ми зіткнулись із труднощами, коли були бої в межах міста, тоді підірвали БМП і пошкодили наші опори, які тримають колію для тролейбусів — доводилось відновлювати", — розповідає начальник будівельно-ремонтної служби КП "Миколаївелектротранс" Максим Зозуля.
Максим Зозуля. Фото: Інтент/Альбіна Карман
Після того, як в місті зникла вода, за 2 дні в "Електротрансі" пробурили свердловину, отримали місткості на 40 літрів для технічної води й ще 2 дні знадобилось працівникам на виготовлення бака місткістю 4,5 куба, щоб розвозити воду вантажним трамваєм.
Місткості з водою, контейнери й помпи КП "Миколаївелектротранс". Фото: Інтент/Альбіна Карман
"Ми почали розвозити технічну воду по 4 виїзди на 4 локації, — каже Максим Зозуля, — Коли пройшло півтора місяця після підриву водогону волонтери подарували систему зворотнього осмосу, за підтримки міста ми отримали великокубові місткості, завдяки чому почали очищувати воду і розвозити її як питну — після термічної обробки вона придатна для пиття. Після цього ми припинили розвозити технічну воду, оскільки вона вже почала зʼявлятися в кранах і перейшли тільки на питну. За добу установка давала 42 куби, всю роздавали", — поки начальник будівельно-ремонтної служби говорив, під ноги до нас поступово підбирається розлита вода, а трамвай вже встиг заправитись. За день розвозять по 28 кубів, що складає близько 730 кубів води на місяць.
Фото: Інтент/Альбіна Карман
На точках роздачі по кілька десятків людей, одні набирають воду і йдуть, інші тільки підходять із пустими пляшками. Камер соромляться усі, крім чиєїсь пухнастої собачки, яка намагається нас відігнати від кранів.
Щонайменше по три 5-літрові пляшки набирає одна людина. Жителі кажуть, стараюсь набирати так, аби не ходити щодня, а хоча б раз у кілька днів. Зараз ставляться до таких умов життя спокійно, бо вже звикли. У 2022 році ж було значно страшніше, бо неодноразово ставалися випадки обстрілів десь поблизу таких локацій.
Фото: Інтент/Альбіна Карман
Ходили дивитись на воду, як на чудо
Миколаївці знають, що таке цінувати воду. У 2022 році, коли місто щоденно потерпало від нещадних обстрілів, їм довелось навчитись не тільки жити в підвалі, а й очищувати воду, вмиватися серветками, а згодом змиритись із солоним присмаком води, яка з’явилась у водопроводі.
"Кілька днів після того, як не стало води, нам казали, що це тимчасово, але потім з’ясувалось, що русня підірвала водогін. Відремонтувати не було можливості через окуповані території Миколаївщини та Херсонщини (Миколаїв брав воду з Дніпра, - ред.), — розповідає місцева волонтерка Тетяна Басіла, — Питну воду ми купували, потім набирали у знайомих, у кого є своя свердловина (не всюди у місті є центральний водопровід, - ред.), також привозили друзі військові з криниці. По місту воду розвозили машинами, тролейбусами, трамваями, привозили також волонтери з інших міст".
Вода з тролейбуса. Фото: Інтент/Альбіна Карман
За словами волонтерки, питної води потрібно було не так багато, як технічної, щоб митись, мити посуд, прати та змивати в туалеті. Велике прання вона віддавала друзям, які мали свердловину, а технічну воду набирала в басейні закритого спортклубу.
"Наприкінці квітня в одній із кав’ярень запустили воду за допомогою помпи, ми ходили туди подивитись на чудо і в туалет. Взагалі в перші тижні без води виявилось, що гігієну можна підтримувати за допомогою серветок, волосся "мити" сухим шампунем і не так часто, як зазвичай", — каже Тетяна.
За місяць після підриву водогону вода в трубах почала з’являтися, але, за словами Тетяни, дуже брудна та смердюча. Після неї залишався наліт, неприємна плівка на тілі та відчуття бруду: "Вода була дуже солона, з’ясувалось, що іржавіє навіть нержавіюча сталь. Про сантехніку та техніку взагалі мовчу — все це в жахливому стані, замінювати поки немає сенсу, але замінювати доведеться абсолютно все: пральну машинку, бойлер, крани. Частину кухонного приладдя довелось викинути".
Сантехніка Тетяни, душовий шланг і лійку жінка змінювала вже двічі. Фото надала співрозмовниця
Броварня без води, але з пивом
Адаптуватися до нових умов довелось і малому бізнесу Миколаєва. Зокрема, крафтова броварня "ШО" сьогодні є єдиною броварнею у світі, яка працює без води.
Засновник підприємства Дмитро Волощенко каже, що його бізнес зараз існує завдяки дружній підтримці, оскільки воду на його виробництво привозять волонтери абсолютно безкоштовно.
"24 лютого ми зібралися з командою на броварні й опечатали її. У нас залишилось 25 тонн пива, бо ми готувалися до сезону і всі гроші вклали в продукт — я з тих, хто не вірив у початок повномасштабної війни. 2 тижні броварня стояла закрита, ми тільки заїжджали за пляшками для горючих коктейлів. А вже коли зрозуміли, що Миколаїв стоїть, ми подумували про те, щоб розпродувати пиво в ті регіони країни, де не було такого сухого закону, як на півдні. Пошта в місті ще працювала. А вода для того, щоб розпродувати пиво нам не дуже то й була потрібна, хоча це не змінює факту, що ми залишились без води", — розповідає Дмитро.
Грошей на те, щоб бурити свердловину у броварні не було, та і в місті діяв сухий закон й не було багато людей, щоб для них щось виготовляти. Потрохи броварня продавала пиво в західні регіони й коли запас майже розпродали, починався новий сезон і головне — був попит, оскільки багато крафтових броварень на півдні й у Києві зачинились, Дмитро задумався про відновлення роботи виробництва.
Дмитро Волощенко з працівниками на виробництві. Фото надане співрозмовником
"До нас переважно звертались із західних регіонів. Мій друг, бізнесмен, вклав власні кошти у водовози, щоб у себе на свердловині набирати воду і розвозити людям на точки роздачі води. Я звернувся до нього, щоб купувати цю воду. Для створення 1 тонни пива потрібно так, щоб не економити, кубів 6 води, а то й 7 чи навіть 12. Ми зараз вписуємось в 2 куби. Ми дуже обережно використовуємо воду — навчилися, бо раніше в нас показник сягав 5 кубів. Знайомий сказав, що цей проєкт некомерційний, тому грошей брати не хоче, але запропонував завозити нам те, що залишається після роздачі. Інколи це 2 куби, інколи — 12, інколи — 8. Але вони щодня привозять мені воду безкоштовно до сьогодні. Цю воду періодично здають на аналізи, бо вона зі свердловини, ми за цим слідкуємо. Мій бізнес існує зараз завдяки такій дружній допомозі", — каже засновник броварні.
Підрив водогону має ознаки злочину геноциду
Співзасновник Центру міжнародного гуманітарного права і перехідного правосуддя Юрій Усманов вважає, що росія обов'язково має понести відповідальність за напади на критичну інфраструктуру українських міст, зокрема за підрив водогону до Миколаєва. На його думку, в цьому має допомогти міжнародний тиск наших партнерів на рф.
"Удари росії по критичній для виживання цивільного населення інфраструктурі Миколаєва є міжнародними злочинами. Такі звірства росіян мають масовий характер, адже схожі напади на водопроводи, електростанції, котельні, зернові склади ми вже бачили під час нападу на інші міста України. Очевидно, що метою таких дій рф є не лише знищення інфраструктури, але й позбавлення людей доступу до предметів першої потреби, таких як вода, їжа, тепло, що є прямим порушенням Женевських конвенцій", — каже юрист.
Такі злочинні дії, за його словами, можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини та серйозні порушення норм Міжнародного гуманітарного права за Женевськими конвенціями та Римським статутом Міжнародного кримінального суду як у формі умисних нападів на цивільні об’єкти, так і в якості умисного використання голодування цивільного населення як методу ведення війни шляхом позбавлення його предметів, необхідних для виживання.
"Широкомасштабний і систематичний характер нападів рф на критичну для виживання населення інфраструктуру, крім того, має всі ознаки як злочину проти людяності, так злочину геноциду, адже такі дії є лише частиною загальної спланованої кампанії злочинів, які вчиняє росія в Україні, з метою знищити українців як націю", — коментує Юрій Усманов.
Водій тролейбуса Олег повертається на підприємство з пустими місткостями. Фото: Інтент/Альбіна Карман
Оскільки цей злочин має ознаки геноциду, довести саме таку його ознаку буде нелегко, оскільки Міжнародний кримінальний суд досі не визнає злочинів геноциду скоєних росіянами на території України. Однак, справа не лише за Україною, а й за тиском на рф наших міжнародних партнерів. Допоки на півдні України триватимуть важкі бої — Миколаїв продовжуватиме жити без води.
Ми створили цей матеріал як учасник мережі "Вікно Відновлення". Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.
Альбіна Карман