30 вересня 2024 р. 23:01
(Зображення: focus.ua/ШІ)
Голлівудський кінематограф наповнений страшними історіями про спроби поневолення людства різноманітними істотами. Наприклад, відомий трилер Альфреда Хічкока "Птахи", в якому ці милі істоти зграями атакували людей. Виявляється, трилер в якомусь сенсові відповідає реаліям, адже мешканці Австралії справді влаштували війну з місцевими страусами на початку 30 років XX століття. Про перипетії ще однієї війни в матеріалі Інтента.
Військові роблять другу спробу
Після завершення Першої світової війни частина австралійських та британських військовослужбовців відправилася до Західної Австралії. У цьому регіоні країни було чимало вільної землі, на якій ветерани почали займатися фермерством. Утім, землі Західної Австралії не були надто зручними для сільського господарства. Додатковою проблемою стали дії представників місцевої фауни. У звичках австралійських страусів ему після періоду розмноження було переміщення з внутрішніх регіонів країни на узбережжя.
Зображення: Вікіпедія
Ему (Dromaius) — рід птахів ряду казуароподібних (Casuariiformes). Представлений одним сучасним видом, що населяє Австралію та кілька невеликих островів біля її узбережжя. Висота птаха близько 1,5 метра, вага дорослих особин 18–55 кг. Ему здатний бігти зі швидкістю до 50 кілометрів на годину. Довгі ноги дозволяють робити кроки до 275 сантиметрів. Ему ведуть кочовий спосіб життя і можуть долати великі відстані в пошуках їжі. П'ють вони рідко, але якщо є можливість, то не відмовлять собі в цьому. Ему любить сидіти в воді, а також вміє плавати.
Ему поїдали та псували посіви. У проламані птахами дірки у парканах пізніше проникали загони кроликів, які довершували злочинну вакханалію. Через злочинну діяльність ему уряд Австралії у 1922 році навіть змінив їхній статус з виду, що знаходиться під захистом, на шкідника.
Ландшафт Західної Австралії. Фото: Вікіпедія
У 1929 році розпочалася Велика депресія, яка ускладнила життя не тільки громадянам США. Побоюючись проблем з продуктами, уряд Австралії запропонував фермерам західних територій збільшити площі засіву пшениці, обіцяючи при цьому допомогу субсидіями. Під час депресії ціни на пшеницю стали падати. Одночасно уряд забув про свою обіцянку допомогти з субсидіями. У 1932 році ситуація настільки ускладнилася, що фермери почали погрожувати уряду припинити постачання пшениці. Через велику посуху істотно зросла міграція ему у Західну Австралію у пошуках їжі та води. Фермери Західної Австралії добре попрацювали, розчистивши території під посіви та провівши додаткове водопостачання. Ему схвально оцінили роботу фермерів, визначивши оброблені території як цілком придатні для міграції. Особливу активність птахи виявили у районі Кемпіон.
Стадо страусів ему. Фото: sbs.com.au
Звісно, мешканцям України непросто уявити, наскільки небезпечним могло бути угрупування страусів. Однак уявіть, що кількість птахів-мігрантів оцінювалась у приблизно 20 тисяч особин. Такий склад міг би викликати заздрощі у будь-якого злочинного угруповання 90-х років минулого століття.
Розуміючи свою неспроможність боротися з добре сформованими та підготовленими птахоформуваннями, фермери відправили делегацію у столицю для зустрічі з міністром оборони сером Джорджем Пірсом. Оскільки фермери були учасниками Першої світової війни та зналися на військовій справі, вони звернулися до міністра з проханням виділити для придушення злочинної діяльності в регіоні військові загони, озброєні кулеметами. Пірс виявився вкрай діловою людиною. Ідея з кулеметами міністру сподобалася. Щобільше, для фільмування події був запрошений кінооператор. Імовірно, учасники антистраусиного альянсу розраховували на яскраве шоу. Також Пірс погоджувався на спецоперацію за умови, що вона буде профінансована коштами уряду Західної Австралії та самими фермерами.
Уряд виділив на проведення операції трьох військових – майора Мередіта та двох солдатів, озброєних кулеметами Льюїса. Перші спроби масового знищення противника виявилися недостатньо вдалими. Спочатку солдати не могли правильно розрахувати відстань до ворога. До того ж ему швидко збагнули, що ефективною протидією буде розсіювання по місцевості. Тож на першому етапі спецоперації втрати ворога сягали лише кілька десятків.
Тоді військові почали робити засідки на ему біля водопоїв, намагаючись підпускати птахів у зону ефективного ураження. Одна зі спроб, імовірно, могла стати успішною, однак у вирішальний момент заклинило кулемет. Майор Мередіт спробував ще раз змінити тактику, встановивши один із кулеметів на вантажівку. Проте виявилося, що вантажівка не встигає за вкрай рухливими страусами, до того пересування автівки на перетнутої місцевості не дозволяє кулеметнику вести вогонь.
Через тиждень після початку бойових дій міністр оборони Пірс вирішив відкликати військових, розцінивши операцію як невдалу. Втрати ему на той момент коливалися за різними джерелами від 50 до 500 одиниць. Майор Мередіт у своєму звіті відзначив, що його загін не втратив жодного бійця. Операція отримала вкрай негативний розголос у ЗМІ. Журналісти писали, що було вбито лише кілька ему.
Вбитий ему. Фото: Вікіпедія
Майор Мередіт був сильно вражений здібностями ворога. Він порівнював ему з танками за їхню невразливість перед кулеметним вогнем та з зулусами, яких не могли зупинити навіть кулі дум-дум.
Після скасування операції ему не припинили злочинну діяльність, а фермери продовжили просити допомогу. Активно лобіював це питання прем’єр-міністр Західної Австралії Джеймс Мітчелл. Тож через чотири дні після завершення першої кампанії розпочалася друга. Цього разу було виділено озброєний кулеметами загін. На чолі загону встав майор Мередіт як один із небагатьох військових у світі, який мав досвід боротьби проти страусів.
Цього разу операція тривала майже місяць, однак результати можна визнати приблизно схожими на попередню спробу: військовим вдавалося вбивати приблизно сто ему на тиждень. У звіті майор Мередіт писав про майже тисячу вбитих ему. Також військовий додавав, що 2500 поранених птахів мали згодом загинути.
Якщо у цій війні можна визначити переможця, то ним стали страуси. Враховуючи їхню 20-тисячну популяцію у районі Кемпіон, особові втрати вони понесли незначні. Ему продовжили свою руйнівну діяльність, а фермери ще неодноразово просили владу допомогти. Влада більше ніколи не піддавалася на ці умовляння, однак з 1934 року почала видавати фермерам зброю та запровадила систему винагород за вбитих ему. Деякі джерела вказують, що система заохочень фермерів принесла неймовірні результати лише за пів року. Однак слід зазначити, що фермери продовжували звертатися до уряду по допомогу і в 1943-му, і в 1948-му роках.
Єдиним ефективним засобом проти ему було визнано встановлення довгої огорожі на сотні кілометрів. Однак цей захід викликав суперечки в Австралії, оскільки ему під час міграції гинули перед огорожею, не маючи змоги дістатися до води та їжі. У 1999 році в Австралії було прийнято закон про захист диких ему.
Війна з ему є курйозним епізодом в історії людства. При цьому слід розуміти, що причиною війни стало не безглузде рішення уряду, а боротьба за виживання австралійських фермерів під час Великої депресії. З одного боку, важко уявити, як можна холоднокровно розстрілювати з автоматичної зброї десятки тварин, які не несуть життю людини безпосередньої загрози. З іншого боку, фізично сильні та значні за розміром 20 тисяч ему цілком спроможні посприяти продовольчій катастрофі на обмеженій території. Тож на прикладі війни з ему спостерігаємо черговий виток міжвидової боротьби за виживання.
Тактично грамотні ему задовго до початку Другої світової війни продемонстрували, що проти швидкострільної автоматичної зброї ефективним засобом протидії є розпорошування на місцевості. Ведення вогню по одиноких цілях призводить до надмірних витрат набоїв і зниження ККД.
Олег Пархітько