Щоденник окупації: як повідомлення жінки стали книгою-донатом для ЗСУ

"Зберіг". Одне повідомлення та одне слово, яке отримувала щоразу жителька Білозерки, що на Херсонщині, Ангеліна Вєтрова від свого старшого сина Євгена. На той момент між ними були не просто тисячі кілометрів, а лінія фронту та страшне слово - окупація. Жінка зазначає, за допомогою нотаток хотіла передати синові те, що відбувається вдома. Тому детально описувала побачене, почуте та пережите. І навіть не могла подумати, що своєрідний щоденник отримає продовження у вигляді книги. Зараз тираж налічує 250 примірників українською та англійською мовами. Також створена онлайн-версія видання. Вторговані за продаж кошти родина спрямовує на підтримку Збройних Сил України. 

<picture></picture>
Ангеліна Вєтрова зі своєю книгою. Фото надала співрозмовниця

Щоденник у повідомленнях до сина

Ангеліна Вєтрова розповідає, письменницею стала зовсім несподівано для себе. Хоча і мала досвід у створенні інформаційних заміток та художніх замальовок для соціальних мереж. Жінка багато років працювала бібліотекарем. З цієї посади звільнилася буквально за п’ять днів до початку повномасштабного вторгнення. Попереду було багато планів, але все змінило 24-те лютого 2022 року. 

"Напередодні звідусіль лунало: "зберіть тривожні валізи", "приготуйте запаси їжі, води, ліків", "майте заощадження". Однак я не вірила, що це може статися і просто відкидала погані думки. Тож того ранку ми виявилися зовсім не готовими", - говорить пані Ангеліна. 

Сім'я прийняла рішення не виїжджати та залишитися вдома. Жінка пояснює, за відсутності зелених коридорів переймалися чи витримає шлях через всі російські блок-пости 81-річна мама чоловіка. Крім того, на початку березня вони прийняли в себе вимушених переселенців з Олександрівки. Цей населений пункт у Станіславській громаді довгий час знаходився на лінії фронту та був знищений майже повністю. 

"Чоловік мав невеличку крамницю, до якої з часом повернувся працювати, а я допомагала. Спочатку продавали корм для тварин, потім харчові продукти. Треба було за щось жити, вірніше існувати. Окупація - це дуже страшно", - згадує Ангеліна.

Діти родини давно проживали окремо: старший Євген у Польщі, а молодший Костянтин в іншому регіоні України. Аби вони розуміли, що відбувається вдома Ангеліна Вєтрова почала робити нотатки та присилати їх Євгену текстовими повідомленнями в різних месенджерах. Написане, на відміну від розмови телефоном, давало можливість перечитувати, а значить краще розуміти що роблять окупанти. Як тільки син відповідав: "Зберіг", – листування видалялося. Це робилося задля безпеки. Окупанти могли прийти з обшуком додому в будь-який час доби чи зупинити для перевірки просто на вулиці. Про існування своєрідного щоденника в Ангеліни не знав ніхто в окупації, навіть її чоловік. 

Кожен запис - емоції пережитого дня в окупації 

"Я запитую себе й досі: що я відчувала тоді? Шукаю відповідь у пам'яті. Так, страх був, але більше було розгубленості. Я була в ступорі. Не знала, що робити, ходила з кімнати в кімнату, не знаходячи місця… Окупанти дуже швидко захопили Херсонщину. Але у моє містечко прийшли не зразу, бо воно розміщене в бік від траси. Ми навіть сподівалися, що оминуть нас. Але не так сталося, як гадалося", - це уривки перших записів Ангеліни Вєтрової. Всі вони стосуються 24-го лютого, однак були створені тільки в березні. Жінка писала періодами, коли відчувала сили для цього.  

<picture></picture>
Ілюстрація з книги до запису про 24-те лютого 2022 року. Фото надала співрозмовниця

Пані Ангеліна зазначає, її нотатки – це не про факти, а про особисті переживання. Через ймовірність потрапляння телефону до рук росіян (попри видалення) – не описувала конкретні ситуації, які відбувалися в селищі чи людей, які допомагали іншим. Тому всі записи увібрали виключно емоції жінки. 

"Я писала що відчуваю, зокрема, про страхи та безпорадність. Я не робила цього кожного дня, але всі 256 днів окупації, то в пам’яті назавжди, і зараз це як вчора було. Як я побачила їх (російських військових, - ред.) вперше на вулиці, як вони ходили в балаклавах зі зброєю, точніше кралися, як їздила їх техніка та направляла стволи на будинки… А ще, як вони влаштовували терор та всілякі провокації для виявлення тих, хто чекає на українських військових", - ділиться Ангеліна.

Серед найбільш чуттєвих сторінок щоденника жінка виділяє 14-те березня. Тоді в населеному пункті пройшов мирний мітинг проти російської окупації. Серед учасників заходу була і родина Вєтрових. Аби розігнати людей російські військові застосовували димові шашки та стрільбу з автоматів у повітря. Коли ж це не допомогло – почали вихоплювати з натовпу чоловіків та заштовхувати силою їх у свої машини. Того ж дня по всіх будинках відбулася ретельна перевірка. Все це робилося для залякування.
 
Ще одна вагома згадка стосується боїв в Бузковому парку. Про це пані Ангеліна говорить так: "За кілька днів до цього ми дізналися, що наші хлопці з Тероборони розташовуються поблизу. Тож з чоловіком завантажили автівку продуктами та поїхали туди, щоб передати. Не встигли. Хлопці поспіхом сідали в автобуси, а вартовий жестами показав: "Розвертайтеся та їдьте. Швидко". Тоді вперше виникло моторошне відчуття, здавалося, що окупанти з’являться тут за лічені секунди".

Звичайно, в щоденник вписаний і день визволення правобережної частини Херсонщини, в тому числі Білозерки. Його Ангеліна Вєтрова називає найголовнішою сторінкою.

<picture></picture>  
Ілюстрація до запису про звільнення Білозерки. Фото надала співрозмовниця

"10.30 - жінки плачуть, обіймаються, у чоловіків сльози на очах. Це сльози радості. Наші біля танку і вже повісили жовто-блакитний прапор! Яка велика радість! Звідусіль лунає: Слава Україні! Зразу на вулицях стало людно. Всі діляться новиною, радіють, жінки хрестяться. Запам'ятаємо цю дату 11 листопада 2022 року. Не відомо, що буде далі. Радість і страх. Бо можуть з лівого берега бити правий. Живемо далі. Побачимо. Дихаємо вільно!", - йдеться в записі.

На цьому хронологія нотаток не закінчується, а тільки через тиждень. 19-го листопада 2022 року селище зазнало першого масованого обстрілу. Це були касетні снаряди, один з яких розірвався близько в семи метрах від крамниці Вєтрових, уламки пробили наскрізь стіни будівлі у восьми місцях. Тому 24-го листопада Ангеліна з чоловіком виїхали в іншу область України.  

Книга-донат, що розлетілася світом 

Ангеліна Вєтрова говорить, після їх виїзду в більш безпечний регіон молодший син Костянтин долучився до лав ЗСУ. Тож родина вирішила перетворити збережені повідомлення в ініціативу, яка зможе допомагати нашій армії.

"Євген казав, що йому було важко усвідомити наше листування. Він наче читав якусь книжку про війну. Він не міг повірити, що це відбувається у XXI столітті з батьками та знайомими. І він вирішив перекласти пару записів англійською мовою та закинути в штучний інтелект для генерування ілюстрацій. Коли він побачив результат – почав плакати. Зображення підкреслили весь спектр емоцій тексту", - згадує пані Ангеліна.

Пазл склався. Спочатку "Щоденник окупації. Херсонщина-2022" з’явився в мережі Instagram. Дописи отримали чимало відгуків, а також запитань про розширену та повну версію. А робота вже тривала. При цьому в реалізації задуму були залучені всі члени сім’ї.

"Крім ілюстрацій Євген підготував макет книги, розробив дизайн та обкладинку. Дружина Костянтина – Христина знайшла людей, які погодилися безплатно допомогти з англомовним варіантом щоденника. Разом з Іваном Топоровим вона зробила переклад, а Олена Пушкар, яка вже давно живе в США та її чоловік Дєнні Говін його скоректували. Для мене було важливо, аби переклад був не технічним, щоб іноземці зрозуміли весь сенс написаного, відчули емоції, пройнялися тією реальністю. А ось моя свекруха Лідія Вєтрова корегувала український варіант. Тому я часто кажу, що це наш родинний проєкт", - пояснює пані Ангеліна.

<picture></picture>
 Родина Вєтрових Євген, Ангеліна, Олександр та Костянтин. Фото надала співрозмовниця

Загалом у книзі 50 історій. Видання побудовано таким чином, що один запис займає розворот: зліва зображення, справа текст. Всі ілюстрації в чорно-білому форматі, виключення становлять два кольорові фрагменти – українські прапори. На сьогодні тираж 250 примірників, також існує онлайн-версія. При придбанні будь-якого варіанту – це донат на підтримку українських військових. Вторговані кошти Ангеліна частково спрямовує на друк нових екземплярів, частково на закриття військових зборів. 

Книга охопила не лише українську, а й закордонну аудиторію. Її читають у США, Польщі, Німеччини, Італії, Швейцарії, Чехії. Крім того, історія створення "Щоденника окупації" привертає увагу іноземних ЗМІ. 

"Також мені постійно надходять пропозиції щодо презентації видання. Більшість заходів організовуються онлайн, однак останній виступ пройшов офлайн у Польщі. Незалежно від формату щоразу отримую багато відгуків, які осідають в серці теплом. Один з них звучить так: "Я не можу читати все одразу, бо сльози застилають очі. Та це як сеанс у психолога. Після стає легше", - говорить пані Ангеліна. 

Ангеліна Вєтрова додає, вести щоденник в окупації було ризиковано. Але цей ризик був повністю оправданий, бо світ має знати правду. Чи буде продовжувати письменницьку діяльність жінка не знає. Поки чекає на Перемогу, аби повернутися додому. 

Яніна Надточа, Ігор Льов