Тисяча африканських пагорбів: "жіночий" парламент, послідовник Куан Ю і виборчі права в Руанді

ІзбірКом розповідає про те, як обирають владу в Руанді.

Руанда - не просто країна в далекій і загадковій Африці (через ландшафт її ще називають Землею тисячі пагорбів), а держава, трагедія в якій уже 24 роки є антиприкладом сучасних міжетнічних відносин. Тоді, 1994 року, за підбурювання місцевих журналістів і активних провокацій політиків, тут розігралася катастрофа, яка забрала за три місяці близько мільйона життів. Про геноцид народу тутсі написано і знято чимало, але значно менше сучасні європейці знають про те, що країна не просто успішно долає його наслідки, а й змінила свою виборчу систему і управління державою так, що в деяких випадках є позитивним прикладом і для європейської демократії. На початку вересня в Руанді відбудуться чергові парламентські вибори, і ІзбірКом вирішив розповісти про те, як же обирають владу в цій африканській країні.

Геноцид у Руанді, офіційно званий геноцидом проти тутсі - масове вбивство руандійських тутсі місцевими хуту 6 квітня - 18 липня 1994 року. Під час цих подій загинуло, за різними оцінками, від 500 000 до 1 000 000 осіб, серед яких тутсі налічували близько 70%. Загальна кількість жертв становила до 20 відсотків від усього населення країни

Отже, країна здобула незалежність 1 липня 1962 року. Її політичний устрій, що цілком характерно для африканських країн, істотною мірою відображає кілька європейських систем, зокрема, бельгійську та німецьку. Це президентська республіка, в якій також є уряд і двопалатний парламент.

Парламент і партії

Треба сказати, що життя в африканських країнах зазвичай дуже неспокійне, і Руанда тут не стала винятком. Спочатку, після здобуття незалежності, політична система була однопартійною, і тільки наприкінці 80-х років ця ситуація поступово змінилася (щоправда, під словом "поступово", на жаль, розуміється низка повстань, путч і трирічна громадянська війна). Нині в Руанді налічується десять партій і ще щонайменше шість - заборонених.

Парламент з 2003 року складається з двох палат - нижньої Палати депутатів (80 обранців) і Сенату (26 членів). Вибори відбуваються, як і в Україні, раз на п'ять років.

Засідання Палати депутатів. ФОТО: parliament.gov.rw

При цьому 53 депутати Палати обираються на прямих таємних виборах за партійними списками, а також із числа непартійних кандидатів. У партійних списках кожної політсили має бути до 80 кандидатів, тоді як незалежним доводиться збирати для балотування не менше 600 підписів виборців. Крім того, двадцять чотири депутати обираються відповідно до національних адміністративних одиниць і всі вони мають бути жінками. Ще два депутати обираються від Національної ради молоді та один - від Національної ради інвалідів. Це руандійська особливість квотування парламентських місць, і на виборах 2013 року вона призвела до того, що держава стала першою у світі, чий парламент на 56% складається з жінок. Такого показника немає в жодній країні Європи, хоча про гендерний баланс європейці заговорили куди раніше. З одного боку, це має сумну причину - через геноцид 1994 року й досі близько 70% населення Руанди становлять жінки, з іншого боку, квотування місць на користь жінок, молоді та людей з інвалідністю було продуманим кроком на шляху мирного відновлення країни. Нині в більшості некомерційних громадських організацій керівні посади також здебільшого обіймають жінки, і саме ці рухи мають найбільший вплив на соціальну інфраструктуру, опікуючись підвищенням рівня освіти, медицини та розв'язанням проблеми водозабезпечення. Наприклад, кількість громадян, які мають доступ до знезараженої води, з 1995 року підвищилася з 52% до 75%, а приблизно 97% дівчаток і 95% хлопчиків відвідують початкову школу (у 2005 році показник становив 87% і 84% відповідно).

Спікер Палати депутатів Донатілль Мукабаліса. ФОТО: parliament.gov.rw

Сенат складається з двадцяти шести членів, серед них дванадцять сенаторів обираються від адміністративно-територіальних одиниць, вісім призначаються президентом, чотири - Національним форумом політичних організацій, одного сенатора обирають серед викладачів і дослідників державних університетів і вищих навчальних закладів, і ще одного - серед викладачів і дослідників приватних університетів і вищих навчальних закладів. Важко не помітити, що крім гендерного квотування, руандійці дбають і про освіту, і це виражається не тільки в сенаторському представництві, а й в обсязі коштів, що виділяються на цю сферу: наприклад, кожен школяр тут забезпечений своїм персональним комп'ютером, і це досить серйозний рівень для цієї частини земної кулі.

Президент Сенату Бернард Макуза. ФОТО: parliament.gov.rw

Виборче право в Руанді мають усі громадяни у віці від 18 років, які зареєстровані у списку виборців. Крім того, громадяни, які не є біженцями, але проживають в інших країнах, мають право проголосувати в посольствах. А от не голосують ті, хто був позбавлений права голосу в судовому порядку; особи, засуджені за геноцид і злочини проти людяності, скоєні в період з 1 жовтня 1990 року до 31 грудня 1994 року; біженці та затримані за підозрою в злочинах.

Водночас кандидатами можуть стати ті громадяни, яким уже є 21 рік і кого не визнано винним у скоєнні геноциду або в просуванні такої ідеології. Не можуть бути кандидатами в депутати недієздатні громадяни; ті, кого визнано відповідальним у судовому порядку за банкрутство компаній та установ; судді; члени Сил оборони Руанди, співробітники Національної поліції або Служби національної безпеки. Само собою, балотуватися не можуть і ті, хто засуджений за злочини 1994 року.

Будівля парламенту Руанди. ФОТО: parliament.gov.rw

Парламентські вибори заплановані на період із 2 до 4 вересня 2018 року, включно із загальними виборами 53 депутатів, призначеними на 3 вересня.

6 серпня Національна виборча комісія опублікувала остаточний список кандидатів, а 13 серпня в країні стартувала передвиборча кампанія, яка завершиться 1 вересня. Це буде четвертий парламент, обраний на такій основі, після 1994 року, оскільки перші парламентські вибори після геноциду відбулися тільки 2003 року.

Президент і африканський Сінгапур

Оскільки країна є президентською республікою, та ще й з чималим монархічним, а потім і диктаторським минулим, особистість президента відіграє важливу роль. нинішній лідер держави Поль Кагаме народився в сім'ї тутсі на півдні Руанди та обіймає цю посаду з 2000 року після того, як його попередник Пастер Бізімунгу, пішов у відставку. П. Кагаме раніше командував повстанськими збройними силами (до 1994 року), після чого працював віце-президентом і міністром оборони.

Як президент він визначив пріоритети національного розвитку, запустивши програму розвитку Руанди до 2020 року. З 2013 року країна розвивається згідно з визначеними цією програмою ключовими показниками, включно з охороною здоров'я та освітою. При цьому щорічне зростання внутрішнього валового продукту в період з 2004 по 2010 рік становило в середньому 8% на рік. П. Кагаме доволі популярний у Руанді, проте правозахисні організації звинувачують його в політичних репресіях. Він виграв вибори 2003 року за новою конституцією, ухваленою того ж року, і був обраний на другий термін 2010 року (президента обирають на 7 років), потім - 2017-го, і завдяки змінам до конституції, може бути потенційним президентом до 2034 року (зараз йому 60 років). Щоправда, з 2024 року президента обиратимуть не на 7 років, а на п'ять. Однак із 2024 року відбудеться "обнулення" президентських виборів, і вважатиметься, що він бере участь у виборах... вперше.

Поль Кагаме. ФОТО: paulkagame.rw

З одного боку, він завжди заявляв, що захоплюється сінгапурським диктатором Лі Куан Ю, і тому Руанду так і називають - африканським Сінгапуром. Країна спрямовує чималу західну фінансову допомогу на створення сучасної поліції, що забезпечила безпеку міст; суттєве скорочення бюрократичного апарату та боротьбу з корупцією; розвиток бізнесу.

У підсумку фактично Руанда вийшла на перше місце в Африці за темпами розвитку економіки та рівня життя людей (хоча він усе ще залишається доволі низьким), але ось опозиції тут некомфортно: перебуває вона або у в'язницях, або за кордоном. А, наприклад, такі організації, як Transparency International і Lawyers without Borders, взагалі закрили свої офіси в Руанді через небезпеку. Або, припустімо, у січні 2013 року в ПАР знайшли тіло колишнього глави спецслужби Руанди Патріка Карегеї, який був одним із найзатятіших критиків П. Кагаме. Міністр оборони Руанди генерал Каберебе прокоментував його смерть своєрідно: "Він гавкав, як собака, а тому помер, як собака".

<b>Міністри та держміністри</b>

Кабінет Міністрів Руанди складається з прем'єр-міністра, 18 міністерств, міністра в канцелярії президента і міністра у справах Кабінету Міністрів. Члени Кабміну обираються серед представників партій на підставі кількості місць, які вони посідають у Палаті депутатів, але при цьому члени Кабінету Міністрів не можуть входити до складу Палати. Цікаво, що представники партії більшості в парламенті не можуть займати понад 50% міністерських посад, що цілком відповідає демократичним принципам. Крім цього, є ще державні міністри, і таким чином разом із прем'єром до Кабміну входять 32 вищі чиновники.

Прем'єр-міністр Руанди Едуард Нгіренте. ФОТО: primature.gov.rw

Згідно з конституцією, прем'єр-міністра призначає і звільняє президент, а членів Кабміну - він же, але за поданням прем'єра. Кабінет Міністрів здійснює національну політику, узгоджену з президентом, підзвітний йому і парламенту. Фактично уряд відповідає за реалізацію ухвалених парламентом законів і виконує свою програму, затверджену парламентом.

... У чомусь Руанда й Україна схожі, тільки в африканській країні головний предмет сільськогосподарського експорту - кава, а не зерно, 4G там з'явилося раніше, ніж у нас, але зате з демократією в руандійців поки що не дуже: за правами людини Україна випереджає Руанду (що менший показник у графіку, то краще). А ось за інвестиційною привабливістю - навпаки:

А так виглядає зростання ВВП у Руанді:

За прогнозами політологів, на майбутніх виборах парламенту нічого суттєво не зміниться, тож влада П. Кагаме залишиться не менш міцною, ніж зараз. Утім, що вищим буде рівень життя в країні (а поки що все ще не кожен мешканець тут має вдосталь води та їжі), то більшою буде й імовірність посилення демократичних процесів.

Євгенія Генова