Психологиня та її чихуахуа допомагають дітям впоратися з травмою війни

Психологи намагаються полегшити страждання юних свідків бучанських злочинів та інших жахів війни.

Журналіст Чарлі Фолкнер поспілкувався з тими, хто допомагає маленьким українцям. Матеріал The Times перекладено для Інтента.

Олені Бровченко потрібен день, щоб почути від дітей розповіді про звірства, свідками яких вони були. Потрібні ще два дні, зізналася вона, щоб оговтатися від того, що розповідали хлопці та дівчата, які пережили жахіття Бучі.

"Ми якось сиділи за столом, коли один хлопець, який жив у Бучі, досить діловито розказав, що маму вбили на його очах, потім у бабусі стався серцевий напад і вона померла від горя, - важко ковтаючи, розповіла Олена, потім додала, - ще одна маленька дівчинка в Бучі бачила всі мертві тіла, які були на вулицях".

Буча, яка розташована за 11-15 кілометрів (в залежності від точки відправлення з Бучі - ред.) на північний захід від Києва, зазнала жахливого насильства на початку року, коли російські війська під час боїв і окупації міста вбивали українських цивільних. За офіційними даними серед 458 тіл, знайдених у місті, було дев'ятеро дітей.

Незабутні сцени жорстокості, свідками яких стали діти в Україні протягом десяти місяців війни, залишили важкі психологічні шрами. Олена та її чихуахуа Лев Кімберлен намагаються їх лікувати.

Після визволення Бучі були виявлені тіла вбитих мирних жителів, зокрема дітей. Фото: Роман Пілпі/EPA

"Перед війною я працювала у звичайних літніх таборах, які пропонували звичайні розважальні заходи, - розповіла вона The Times, - тепер моя робота полягає в тому, щоб допомогти дітям, які пережили жахливий досвід, знову навчитися довіряти та допомогти їм вилікуватися".

Коли Лев сидів у неї на колінах, а на його шиї була пов’язана бандана кольору українського прапора в тон її жовто-блакитного лаку для нігтів, Олена повідомила: "Було дуже важко знайти правильні слова, щоб сказати їм, що вони в безпеці. Ці діти пережили набагато більше, ніж я".

Агентство ООН у справах дітей ЮНІСЕФ попереджає, що десятки тисяч українських дітей будуть травмовані конфліктом. Наполягаючи на тому, що багато дітей зможуть "відновитися", агентство дотримується думки, що у меншої, але "важливої кількості" розвинеться посттравматичний стресовий розлад через два-чотири місяці після того, як вони отримали травму.

Щоб проявилися симптоми посттравматичних стресових розладів у дитини може знадобитися час, - розповіла дитяча психологиня Наталія Масяк, співробітниця благодійного фонду "Voices of Children". "Симптоми можуть включати проблеми зі сном, надмірну енергійність або агресивність і особливу поведінку", - сказала вона.

Наталія оптимістично налаштована, вважає, що якщо діти будуть отримувати правильну підтримку, більшість не постраждає від психологічних наслідків жахів, які вони пережили. Однак ті, хто це не зробить, можуть у подальшому житті мати проблеми із якоюсь залежністю, роботою або у стосунках.

"Українські діти справді стійкі, і хоча ми ніяк не могли бути готові до війни, життя тут до цього теж було нелегким", – сказала вона. "Неможливо передбачити ступінь впливу на психічне здоров'я українців, тому що ми все ще в розпалі війни. Все, що ми знаємо, це те, що діти справляються по-різному - одні можуть продовжувати своє життя, як зазвичай, іншим може знадобитися медичне втручання та довічна професійна підтримка".

Близько 350 дітей відвідали літній табір, який Бровченко допомогла провести на західній Україні, де організовувалися мистецькі, спортивні, музичні та скаутські заходи, а також терапевтичні сеанси. Там були діти віком від шести до шістнадцяти років, які пройшли російську окупацію або втратили батьків чи домівку, були свідками жахливого насильства.

Олена Бровченко каже, що допомога дітям – це тривалий процес. Фото: Чарлі Фолкнер

Песик Олени, Лев, відіграє ключову роль у заохочуванні дітей розповідати про свої випробування. "15-річна дівчина з Маріуполя була сильно травмована, – згадує вона, дітина мовчала перший тиждень, поки не побачила собаку. Раптом вона почала з ним гратися, і щось у середині неї зрушилося".

"Ще одна дівчинка семи років бачила, як її батька катували, а потім розстріляли росіяни. Вона була надзвичайно агресивна, коли приїхала до табору. Працювати з нею було справді важко, але ми наполягали, зміцнили довіру до нас, і вона поступово почала заспокоюватися та спілкуватися з іншими дітьми та вожатими, – розказала Олена та додала, - у неї попереду ще довгий шлях, але це був досить оптимістичний початок".

Ініціатива психологічної допомоги дітям належить громадській організації "Родина Україна", яка заснована 35-річним юристом Назаром Збіглеєм та сімома друзями. "Каталізатором рішення про створення "Родина України" стала турбота про наших дітей під час цієї війни", - розказав Назар, батько двох дітей. За його словами він перебував під російською окупацією з сім’єю в Бучі 11 днів.

"Мій син народився того ранку, коли почалася війна, - каже він з посмішкою, - вік мого сина щодня оголошується в усіх соціальних мережах по всій Україні".

Спочатку Назар та його друзі працювали волонтерами, допомагаючи роздавати гуманітарну допомогу на початку війни, але у квітні вони вирішили заснувати благодійну організацію. "Родина Україна" співпрацює з військовою адміністрацією Києва для виявлення дітей, що потребують допомоги, фінансування отримує від місцевих компаній, міжнародних партнерів й пожертвувань.

"Ми провели аналіз психічного здоров’я дітей з кваліфікованими фахівцями і виявили, що 85 відсотків із 350 дітей мали посттравматичний стресовий розлад", - сказав Збіглей. Після завершення літнього табору робота не припинилася, "Родина Україна" продовжує організовувати заходи вихідного дня та надає постійну підтримку дітям. 

Артур Чупригін, Чарлі Фолкнер