"Понад рік працювати у темряві та зі штучним освітленням - неможливо", - суддя з Очакова Тетяна Шевиріна

Очаків в Миколаївській області ледь не щодня перебуває під обстрілами росіян. Але життя продовжується, міськрайонний суд розглядає майже стільки справ, скільки до війни, але у підвальному приміщенні та завдяки відеозв’язку.

<span class="ratio ratio-16x9"></span>

Суддя Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області Тетяна Шевиріна розповіла, яка ціна життя із видом на Кінбурнську косу під час війни, роботу Вищої ради правосуддя та нові правила для учасників судового процесу.

Очаків згадувався путіним ще напередодні вторгнення, посилаючись на Центр морських операцій, як місце забезпечення дії кораблів НАТО. Для вас чи знайомих містян подальший розвиток подій був очікуваним?

Скажу чесно, не очікували взагалі вторгнення. Коли о 5 ранку мені телефонував чоловік і сказав, що почалася війна, він був у Києві, я в Очакові, діти - у моїх батьків в Одесі. Ми настільки не очікували та не були до цього готові, що навіть розкидані були по країні.

Можу сказати, що в суді теж ніхто не готувався до цього. Всі були на своїх місцях. У день, коли все почалось в Очакові перший гучний вибух від якого вже відкрились вікна і міжкімнатні двері у квартирах був о 7 ранку. Десь о 7:05-7:10 ми були вже в суді, бо розуміли, що зі справами треба щось робити, ховати. Ніхто ж не знав, як буде далі. Вже біля суду, ми бачили, що з моря підіймається стовп чорного диму і розуміли, що дійсно почалось страшне.

У суді була моя секретарка. яка вже ховала справи. Ми вирішували, що робити з особовими справами, куди дівати ключі, де що ховати. Усі були на телефонах, але я хочу сказати, що суд ні на день не зупиняв своєї роботи, приймалися певні рішення. Суд працює, зараз кількість справ приблизно така сама як і до вторгнення.

Місто є стратегічно важливим для росіян, тому його часто обстрілюють, як адаптувалися зараз до цього жителі?

Ходимо на роботу постійно, але ми змінювали час від часу розпорядок робочого дня. Наприклад, був період коли ми працювали до третьої, до другої. Свого часу це врятувало життя багатьом працівникам суду, бо в нас був дуже гучний вибух 9 січня цього року, майже всі будинки залишились без вікон. Після цього ми почали все відбудовувати, відновлювати наскільки це було можливо. Досі в нас зала судових засідань закрита фанерними перекриттями. Тобто там немає вікон, тому що в принципі немає сенсу зараз їх встановлювати.

Очаків після обстрілу 09.01.2023 р. Фото: ВВС

Помічники, секретарі судових засідань у нас працювали й фактично перебували весь час на роботі на мінус першому поверсі. У нас була така можливість, бо це колишнє приміщення банку і там свого часу було сховище. Відповідно ми його використовуємо зараз саме для зберігання справ, документів. І певний час там були також кабінети для помічників і секретарів. Зараз вони потрохи виходять на перший поверх, назовні. Тому що неможливо в темряві та лише при штучному освітленні понад рік працювати, при відсутності належної вентиляції. Є вологість - це не дуже добре для здоров'я.

Ті, хто хочуть прибути на судове засідання - приходять. Ті, хто хочуть брати участь в режимі відеоконференції, пишуть відповідні клопотання, ми їм в цьому не відмовляємо. І частіше застосовуємо саме відеоконференцзв'язок.

Дві третини працівників суду в нас перебувають у відпустках без збереження заробітної плати, особливо ті, хто мають дітей. Вони виїхали десь в березні 2022 року і лише одна дівчина повернулася. Вона зараз якраз виконує обов'язки секретаря в мене.

Чи вистачає в Очаківському суді кадрів наразі?

Кадровий голод є майже в кожному суді країни. В Очакові є певні складнощі, тому що дійсно місто обстрілюється, ніхто не хоче повертатися. І в кращі часи черга не стояла, бо це не обласний центр, а район. Тому ми маємо просто перерозподіляти обов'язки між тими, хто працює.

Не завжди вистачає рук та засобів, наприклад, для відправлення судових повісток поштою. Ми розуміємо, що більшість людей виїхали, їх немає за адресами реєстрації. Вони не знають про те, що є судове засідання. Це такий формальний виклик. Багато людей перебувають на окупованих територіях.

Але якщо у нас є, наприклад, заявка на отримання судових повісток за допомогою sms-повідомлень, ми активно використовуємо це. Бували випадки, коли приходить людина, а немає підтвердження, що навіть вона отримувала судову повістку. Ми вже і не мали надії. Приходить людина і каже, що дізналась про судове засідання через Дію. Різні шляхи ми застосовуємо, все, щоб дійсно зберегти ефективність і пришвидшити роботу в умовах кадрового голоду.

На початку січня цього року після майже річної паузи відновила свою роботу оновлена Вища рада правосуддя. Що це змінює?

Це допомогло сформувати Вищу кваліфікаційну комісію суддів. Саме комісія має обирати суддів, закінчити кваліфікаційне оцінювання, вирішити питання щодо призначення безстроково тих, у кого закінчився п'ятирічний строк повноважень. У нас теж є такий суддя, який без повноважень і чекає, щоб завершили його кваліфікаційне оцінювання та призначили вже. Таких суддів по Україні наскільки я знаю понад 300. Це тільки ті у кого закінчились повноваження.

Чому рада не працювала?

Не було обрано достатньої кількості членів. Коли зібрався з'їзд суддів, а це теж було не в перші дні війни. Ми розуміємо, що було не до цього. Цей процес треба було організувати. І в січні, якраз дев'ятого числа у нас був цей гучний вибух, десь десятого був з'їзд суддів.

Чи розглядали ви справи воєнних злочинів? Які у них особливості?

Дійсно стало більше кримінальних проваджень, пов'язаних саме зі станом війни. Найбільше - це, мабуть, колабораційні. Це виправдання агресії, невизнання агресії з боку російської федерації відносно України. Якщо узагальнити - це, як правило, люди старшого віку, які десь в Однокласниках публікують щось, коментують. Якщо доведено, то справи надходять до суду, саме за колабораційну діяльність.

Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Теж треба розрізняти військові та воєнні злочини. Воєнних злочинів ми ще не розглядали. Є пояснення, по-перше, провести слідство не так вже і легко. Бо треба, крім того, що встановити цю особу, ще й повідомити її, знайти, розшукати, зібрати докази. Це потребує певного часу. Якщо з Кінбурнською косою, можливо, встановлені особи, тому що вона окупована досі, а це фактично це частина Очаківського району. Але дістатися тих осіб зараз з точки зору нашого судочинства, неможливо. Бо вони перебувають саме на Кінбурнському півострові. Я думаю, що це питання часу.

Справи щодо державної зради були й після 2014 року. Зараз нова частина четвертої статті 185 Кримінального кодексу - крадіжка, але з використанням воєнного стану. От їх теж багато, тому що це не зупиняє кримінальних елементів. Вони продовжують вчиняти злочини та відповідно іншим чином трохи кваліфікуються їхні дії.

Чи зменшилася злочинність на фоні війни?

Дійсно перші місяці всі були настільки розгублені, не змогли зорієнтуватися у просторі і в часі, щоб жити своїм таким звичайним життям. Зараз мені здається, що звичайних побутових і дрібних справ поменшало, як на мене.

Доброчесність, прозорість, незалежність - що означають ці слова для судді?

Якщо з юридичного боку - це одне питання. Що я бачу за цим - інше. Доброчесність в нас закладена, як відповідність рівня життя судді, його або його родині доходам та майну. В Очакові це дуже просто. Бо всі тебе знають, там все як на долоні. Це маленьке містечко. Якщо не знають особисто, точно знають прізвище. Наприклад, якщо підеш до лікарні, всі будуть знати, хто для чого приходив.

Якщо ми говоримо про велике місто, то тут це по-іншому. Більшість дізнається про те, що відбувається з екранів телевізорів, telegram-каналів, гучних повідомлень, закликів. Тут медіа життя дуже активне. Люди навколо мене бачать на якій машині я приїжджаю, в якому будинку живу. До речі, зараз мені здається, я взагалі одна в тому під'їзді, бо нікого немає. Я на п'ятому поверсі живу, якраз з видом на Кінбурнську косу, щоб одразу було видно чи готуватись якось. За останні 3-4 місяці я взагалі нікого в під'їзді не зустрічала.

Я не хочу, щоб мене бачили якоюсь досконалою людиною, або людиною, яка не помиляється. Бо це неправда так і не може бути і, мабуть, не буває. Я можу відверто сказати, якщо я порушила правила паркування, сплатила штраф. Я цього не соромлюся, бо я така ж людина, як і всі інші. Так відбулося на Французькому бульварі, припаркувалась, бо вважала що це якраз такий простір для паркування, як виявилося перетнула частину пішохідного. Це заборонено, все нема питань, я сплатила 180 грн зі знижкою 50%, за сплату того ж дня.

Тому, коли люди приходять, я вислуховую, бо хочу, щоб вони розуміли, що я теж людина. Просто відповідально ставлюсь до себе і вимагаю того ж від них. Щоб вони ходили в судове засідання, пояснювали, якщо справа того вимагає.

Якщо мова про рівень життя і доходів. Будь ласка - це мій автомобіль. Я ходжу пішки зараз, бо тут можна не встигнути, коли РСЗВ щодня. Також пристосовуєшся вже до цього, бо зазвичай до сигналів тривоги відбувається. Спочатку обстріл, потім тривога, іноді вже не до тривоги. З точки зору закону теж, будь ласка, всі декларації в онлайн доступі, кожен може подивитися. Якщо я їжджу на автомобілі, який задекларований, то відповідно немає ніяких питань.

Чого вам не вистачає як судді, з боку законодавства чи системи?

На теперішній час скажу, принаймні це актуально саме для районів, які перебувають в зоні бойових дій. Чинний кримінально-процесуальний кодекс не дозволяє допускати до участі в процесі тих, хто користується власними засобами зв'язку. Є позиція Верховного Суду, який каже, що оскільки це не передбачено, неможливо встановити особу. Відповідно суддя не має допускати.

Я скажу чесно, допускаю. Можу пояснити, на теперішній час у нас немає в Очакові та районі адвоката, який надає безоплатну правову допомогу. Бо єдиний, який був, зараз у ЗСУ. Всього адвокатів залишилось двоє.

Мало хто з адвокатів Миколаєва, Одеси або Києва бажає приїжджати на судове засідання в Очаків. Тут маєш балансувати, бо якщо не допускаєш цю особу, то відповідно не розглянеш справу. А для кримінального провадження важливі строки, бо обвинувачений може вимагати закрити справу тому, що спливли терміни притягнення до кримінальної відповідальності. То ж я допускаю з власних засобів зв'язку і розглядаю справу.

Якщо за допомогою власних засобів зв'язку можливо забезпечити всі права, а саме право заявляти клопотання, які будуть розглянуті судом. Цей зв'язок стабільний, ефективний, мене чує мене особа, а я її, всі учасники в принципі можуть один одному ставити запитання, точно встановлена особа. Я особисто думаю, що це такі формальні питання, які мали бути вирішені на законодавчому рівні.

Чи справдилися очікування та реальність щодо роботи суддею?

Я ніколи не думала, що буду суддею. Це дійсно сталося абсолютно несподівано. Я планувала піти в поліцію колись. Намагалася навіть вступити до Академії МВС в Києві, але в мене не вийшло. Потім я думала, що це буде адвокатура. Я навчалася на стаціонарній аспірантурі, коли вже дисертація була закінчена, десь 2009-2010 рік, я працювала помічником судді в Одеському апеляційному адміністративному суді. Відповідно я захищалася саме зі спеціальності адміністративне право.

Потім зустріла в коридорі свого колегу, теж помічника, він каже: "Ти подала документи?". Тоді я дізналась про конкурс, подала документи, не відстежувала, а мені телефонує інший колега і каже, що пройшла, набрала спочатку 82 бали. Потім коли вже пройшли всі екзамени, я знала, що в мене прохідний бал.

На час коли я обирала суд я ніколи не була в Очакові, подивилася по карті, він на морі, мені підходить. Це все було неочікувано, так само і в чоловіка. Коли ми зустрілися, я вже знала що буду суддею. Він на той момент не повірив, що можна просто так скласти екзамени й стати суддею. Він складає екзамени і їде в до Татарбунар і стає суддею. Зараз він пішов з професії.

Насправді це найкраща професія з юридичної, яка могла тільки бути. Мені є з чим порівняти. Я працювала ще помічником нотаріуса та адвоката. Краще, що може бути - це саме суддя, причому той, який розглядає кримінальні та цивільні справи. Тому що ти бачиш життя, до тебе приходять абсолютно різні люди, життєві ситуації, дуже складні справи. І я дуже вдячна, що вони є, бо тоді ти можеш дійсно не засидітися на якихось дрібних і простих справах, а розвиватися. Це як спорт для розуму і воно дає тобі поштовх для наукових публікацій.

Розкажіть про нові правила

У 2018 році починався невеликий, на перший погляд, проєкт - це правила організації судочинства. Саме в Одесі було обрано пілотні суди: Одеський апеляційний суд, Малиновський районний суд та Ізмаїльський міськрайонний суд.

Суддями, адвокатами та прокурорами в цих пілотних судах були розроблені певні правила для кримінального і цивільного судочинства. Вони направлені на уніфікований підхід суддів до тлумачення норм процесуального закону, які допускають широке розуміння. Для прикладу я наводила відводи та відкладення судового розгляду. Ми розуміємо, що дуже часто сторона може бути зацікавлена у відкладенні судового розгляду і подає безпідставні клопотання, як їх розцінювати, що є достатнім для відкладення? Якщо в групі 15 прокурорів, а не приходить один, чи розумно відкладати засідання?

Це питання пошуку балансу, але вони більш уніфіковані на сьогодні. буквально. Я тільки-но приїхала з великої конференції, де якраз Київський апеляційний суд вже гарно сформував свої правила. Я порівняла з Одесою, 80% - це збіг. Це якраз той випадок, коли реформа йде не зверху вниз, а навпаки.

Для нас дуже поширеним є такий пострадянський підхід, де все що не дозволено, то заборонено. Для країн, наприклад, Нідерландів, звідки ми взяли цей приклад, навпаки, якщо це чітко не врегульовано і немає прямої заборони закону, то чому ні. Ми підняли вже питання, що варто було подумати над такими правилами для справ про адміністративні правопорушення, тому що кодекс був прийнятий за радянських часів і багато питань він не регулює на сьогодні.

Яка реакція від інших учасників щодо впровадження правил?

Завжди в колективі є певний поділ: радикально погоджуються, відмовляються та ті, хто посередині. Ми пояснюємо з наукової та законодавчої точки зору наскільки це полегшить процес. Якщо приходитимуть дисципліновані адвокати та прокурори, які за те, щоб дотримуватись правил, то це зменшить і кількість скарг до Вищої ради правосуддя.

Ідея вже пішла на рівень серйозного обговорення, тому що це потрібно. Нам розповідала голова Верховного суду Нідерландів, як це працює в них, то не було такого, що в перший рік всі погодилися, досі є певна критика. Ці правила переглядаються десь раз на рік або два роки, якщо змінюються обставини. Ми живемо в динамічному світі. Європейський суд із прав людини теж змінює свої підходи до тлумачення Європейської конвенції, бо її текст не змінювався. Там немає як у нас змін до статті чи зміни до змін. Вона одного тексту, але адаптована до сьогодення.

Чи відповідає реальності той суд, який ми бачимо у кіно, де даються настанови та виносять покарання у вигляді навчання?

Може через свою професійну деформацію трошки по-іншому ставлюсь до фільмів і, коли бачу молоточок, то мені смішно. Бо в нас такого немає. Суддя Малиновського районного суду Одеси, який є пілотним судом, що активно брав участь саме в розробці правил організації ефективного кримінального судочинства, у своїх вироках зазначає читання книжок. Це передбачено кримінальним процесуальним кодексом, там є таке положення - стаття 75 Кримінального кодексу, яка дозволяє дати умовне покарання і є певні обмеження в тому числі обмеження дозвілля. Тобто замість того, щоб ввечері йти десь по парках, людина бере книжку і трошки читає. Тут немає з боку судді ніяких порушень, я це абсолютно підтримую. Треба тільки, щоб ще органи пробації, були готові до тестувань. В цілому це дуже гарний приклад прогресивного мислення суддів.

Сказати про справу, в якій хотіла б брати участь. Можливо, це якась справа, яка б могла розв'язати ключову соціальну проблему в певному регіоні. Наприклад, в Очакові багато справ пов'язаних з земельними ділянками на Кінбурні. І вирішити має суд першої інстанції, бо справа не дійшла до апеляційного суду, Верховного Суду. Ти маєш вирішити та прописати рішення, щоб мотивування було зрозумілим. Мені важливий саме практичний аспект суду, коли він розв'язує реальну проблему для людини. Коли ти розумієш, що до тебе приходять люди, які вірять, що буде крапка. Це круте відчуття того, що ти справді допоміг.

Хто і яку має нести відповідальність за скоєння воєнних злочинів росіянами?

Відповідальність я б поділяла на декілька видів: економічна та політична. Якщо ми говоримо про юридичну відповідальність, вона має бути індивідуальною. Тут дуже важливо, щоб національні суди, які будуть розглядати ці справи, вони дотримувалися принципів і гарантій, в тому числі статті шостої Європейської конвенції - безсторонність, неупередженість. Суд має бути об'єктивним і люди мають бачити, що це не помста. Велике питання, яке ставлять наші колеги за кордоном, чи зможемо ми, бувши свідком подій, зберігати суддівську незалежність та неупередженість. Хто втратив родичів, знайомих, домівки.

Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Чи є в Україні технічні нововведення, які відрізняються від європейських?

У нас дуже гарно працює електронний суд. Гарний показник у цьому напрямку, тому що наразі в суді, де я працюю, можу сказати точно, що будь-хто може через свій електронний кабінет подивитися все по справі. Не треба писати жодних заяв, можна дивитися вночі чи вранці, витратити скільки завгодно часу над матеріалами справи. Можеш сфотографувати, що потрібно або подати будь-яке клопотання через електронний суд і за 5 хвилин воно буде в учасників процесу. Мені здається за цим майбутнє.

Є електронний суд, можливо, не в такому обсязі як у нас. Але, наприклад, в Нідерландах коли я була, трошки давненько, тоді вже у суді було якраз електронне досьє від поліції. Я скажу точно, що в Нідерландів немає автоматизованого розподілу справ, ось це точно наше надбання. І достатньо давно з 2010 року ми маємо цей автоматичний розподіл, тобто в нас ніхто не знає, яка справа до якого судді піде. 

Марія Литянська