05 жовтня 2024 р. 23:01
(Зображення: Інтент)
Перейменування вулиць в Одесі виросло із суто міської теми. Про те, як триває процес декомунізації та деколонізації, говорять і на всеукраїнському рівні. Тема то з’являється у публічному просторі, то зникає. Останній великий крок зробила Одеська ОВА.
Цим матеріалом Інтент продовжує серію публікацій, в якій ми розповімо, хто є хто на новій мапі вулиць Одеси. Ми вже розповіли, які топоніми міста отримали назву на честь загиблих воїнів і патріотів героїв Визвольних змагань, на честь діячів "Просвіти" та дисидентського руху та на честь діячів науки.
29 липня стало відомо, що голова Одеської обласної державної адміністрації Олег Кіпер підписав розпорядження про перейменування низки вулиць, провулків та інших топонімічних назв в Одесі та області.
Згідно із законом України "Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні та деколонізацію топонімів", Одеська міська рада мала перейменувати усі ці вулиці до 27 січня 2024 року. Після цього в мера Геннадія Труханова було три місяці, щоб перейменувати вулиці власним розпорядженням. Він цього не зробив.
В рішенні за підписом Олега Кіпера з 84 перейменувань 22 мають відношення до російсько-української війни, 11 до Української революції (також Визвольні змагання) у 1917-1921 роках, 8 на честь діячів товариства "Просвіта" та дисидентського руху, 8 вулиць та провулків отримали назви на честь науковців та 17 на честь діячів літератури, мистецтва, кіно та спорту.
Провулок Зої Пасічної (станом на 29.07.2024 року провулок Аполлона Скальковського)
Зоя Пасічна (1947 - 2018) - майстриня декоративного розпису. Заслужений майстер народної творчості України (2006). Членкиня НСХУ (2008). Закінчила Київський художньо-промисловий технікум (1967). Працювала в Одесі художником-конструктором у Спеціальному конструкторсько-технологічному бюро "Продмаш" (1968—81 роки), художником-оформлювачем на обласному художньо-оформлювальному виробничому комбінаті (1982—92 роки), інженером-художником у Центрі сертифікації "Науково-технічний центр "Станкосерт" (1999—2005 роки). Від 2006 — на творчій роботі.
Вулиця Михайла Бойчука (станом на 29.07.2024 року вулиця Багрицького)
Михайло Бойчук (1882 – 1937), художник-монументаліст. Один із фундаторів та професор Української державної академії мистецтв у 1917 році, при якій заснував художню школу монументального мистецтва. Об’єднав талановитих малярів-монументалістів, які сформували школу бойчукістів. Михайло Бойчук здобув європейську освіту, опановуючи малярство у Відні, Кракові, Мюнхені, Парижі. Його творчість просякнута прагненням відродити мистецьку традицію на основі візантійського фрескового живопису та традиціях Давньої Русі.
Сквер Юрія Іллєнка (станом на 29.07.2024 року Сквер Двічі Героя Радянського Союзу Захарова Матвія Васильовича)
Юрій Іллєнко (1936 – 2010) — український кінооператор, кінорежисер та сценарист. Народний артист Української РСР (1987). Серед найвідоміших фільмів Іллєнка "Криниця для спраглих", "Вечір на Івана Купала", "Білий птах з чорною ознакою", та "Легенда про княгиню Ольгу". Один із представників хвилі "українського поетичного кіно". 1960 року зняв дипломну роботу "Прощавайте, голуби" (перший в історії інституту повнометражний фільм) і отримав за роботу нагороди на світових кінофестивалях в Празі та Локарно — за найкращу операторську роботу. 1963 року отримав запрошення зі студії ім. О. Довженка зняти фільм "Тіні забутих предків" режисера Сергія Параджанова.
Провулок Леоніда Осики (станом на 29.07.2024 року провулок Олександра Стурдзи)
Леонід Осика (1940 - 2001) - український режисер, сценарист. Один із представників хвилі "українського поетичного кіно". Заслужений діяч мистецтв УРСР (1988). Народний артист України (1998). Закінчив 8 класів і в 15 років поїхав навчатись у художньо-театральне училище Одеси. Займався він там по класу художник-гример-портретист. Фільмографія: "Камінний хрест" (1968), "Захар Беркут" (1971), "Дід лівого крайнього" (1973), у 1989-му в співавторстві із Сергієм Параджановим зняв біографічний фільм "Етюди про Врубеля".
Провулок Костянтина Пігрова (станом на 29.07.2024 року провулок Спартаківський)
Костянтин Пігров (1876 - 1962) - український радянський диригент і педагог. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1956), нагороджений орденом Леніна. У 1930—1940 роках — засновник і художній керівник Молдавської хорової капели (від 1936 — "Дойна"). У 1920—1931 роках і від 1936 року — викладач (від 1946 року - професор) Одеської консерваторії. Серед учнів — Анатолій Авдієвський, Михайло Гринишин, Євген Дущенко, Анатолій Мархлевський, Петро Горохов, Дмитро Загрецький, Володимир Толканьов.
Вулиця Володимира Рутківського (станом на 29.07.2024 року вулиця Віри Інбер)
Володимир Рутківський (1937 - 2021) - український поет, прозаїк, дитячий письменник, новинар. Серед найвідоміших творів автора фентезі роман "Сторожова застава" та тетралогія "Джури" про пригоди козаків-характерників Швайки, Грицика та Санька. Мешкав та працював в Одесі.
Вулиця Григорія Зленка (станом на 29.07.2024 року вулиця Генерала Швигіна)
Григорій Зленко (1934 - 2015) - український письменник, літературознавець, бібліограф. Заслужений діяч мистецтв України (1996). Член Національної спілки письменників України, завідувач редакційно-видавничого відділу Одеської національної наукової бібліотеки, дійсний член Наукового товариства імені Т. Шевченка (НТШ), член Міжнародної асоціації україністів. Автор літературних портретів кіноактриси Віри Холодної та режисера Фавста Лопатинського, нарису про початок українського кіно "Брати Люм'єри чи Тимченко?", книг "Одеська кіностудія художніх фільмів" (1962 і 1979).
Вулиця Кіри Муратової (станом на 29.07.2024 року вулиця Льва Толстого)
Кіра Муратова, до шлюбу Короткова (1934 - 2018) — радянська та українська акторка, сценаристка і кінорежисерка. Попри те, що фільми Муратової неодноразово потрапляли під увагу цензури в СРСР, вона проявила себе як одна з корифеїв радянського кінематографа та починаючи з 1960 року збудувала надзвичайно успішну кінематографічну кар'єру. Серед найвизначніших робіт періоду СРСР — фільми "Зміна долі" (1987) та "Астенічний синдром" (1989). Найвідоміший фільм післярадянського періоду — стрічка "Настроювач" (2004), яка стала справжньою сенсацією кількох міжнародних кінофестивалів. Її кінострічки також неодноразово потрапляли в список 100 найкращих українських фільмів.
Площа Менделя Сфоріма (станом на 29.07.2024 року Площа Льва Толстого)
Менделе Мойхер-Сфорім (їд. מענדעלע מוֹכֵר סְפָרִים; "Менделе книгоноша"; справжнє ім'я Шолом Яків (Шолем Янкев) Бройде, згідно з паспортом — Соломон Мойсейович Абрамович) (1835 - 1917) — єврейський письменник, громадський діяч, просвітник. У 1881 році Мойхер-Сфорім переїхав до Одеси де став завідувачем реформованої єврейської школи. З 1886 року повернувся до творчості на івриті, в який вніс багато нового, "оживив" його. Літературний варіант івриту Мойхер-Сфоріма використовувався у багатьох творах до 50-х роках XX століття. На початку XX століття був завідувачем Першої Талмуд-Тори в Одесі.
Провулок Олександра Ройтбурда (станом на 29.07.2024 року провулок Ляпунових)
Олександр Ройтбурд (1961 - 2021) — український художник, директор Одеського художнього музею (2018—2021), депутат Одеської обласної ради від "Європейської солідарності". Представник Нової української хвилі.
Провулок Олекси Воропая (станом на 29.07.2024 року провулок Митракова)
Зі своєю дружиною Вірою. Фото: Вікіпедія
Олекса Воропай (літературний псевдонім Олекса Степовий; 1913 - 1989) - український етнограф, фольклорист, біолог, мемуарист і письменник в еміграції. Доктор слов'янської етнології (1958) та біології (1961). Дійсний член Королівського антропологічного інституту Великої Британії та Ірландії, Української вільної академії наук (Нью-Йорк), член Ботанічного товариства Британських Островів, Центру для письменників в екзилі Міжнародного ПЕН-клубу, Ради Союзу Українців у Великій Британії (1959-60 роки), довголітній член контрольної комісії Товариства українських літераторів у Великій Британії. Автор багатьох праць з етнографії, фольклору та мемуаристики.
Проспект Лесі Українки (станом на 29.07.2024 року проспект Гагаріна)
Леся Українка, справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач (1871-1913) - українська письменниця, перекладачка та культурна діячка, співзасновниця літературного гуртка «Плеяда» та групи Українська соціал-демократія. У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України. Писала в жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики, розвинула жанр драматичної поеми в українській літературі. Працювала в галузі фольклористики (наспівала 220 народних мелодій) і активно долучалася до процесів українського жіночого руху та національного відродження. Зображена на купюрах номіналом 200 гривень.
Вулиця Ростислава Палецького (станом на 29.07.2024 року вулиця Генерала Ратова)
Фото: esu.com.ua
Ростислав Палецький (1932 - 1978) — український художник, майстер декоративного живопису. Заслужений майстер народної творчості УРСР. Був засновником літературно-мистецького об'єднання творчої молоді "Степовий колос", ініціював будівництво у Троїцькому Одеської області школи мистецтв, яку згодом очолив і де викладав. В 1971 році мав першу персональну виставку в Одеському музеї західного і східного мистецтва. 7 березня 1978 року в селі Троїцьке у власній хаті був убитий невідомими злочинцями.
Провулок Маргарити Ніколаєвої (станом на 29.07.2024 року провулок Мічуріна)
Маргарита Ніколаєва (уроджена Петрова; 1935 - 1993) - українська радянська гімнастка, дворазова олімпійська чемпіонка, заслужений майстер спорту СРСР. Займатися спортивною гімнастикою розпочала з 13 років. Закінчила факультет фізичного виховання Одеського педагогічного інституту ім. К. Д. Ушинського. Дві олімпійські золоті медалі Ніколаєва здобула на римській Олімпіаді (1960 рік) — одну в командному заліку разом із збірною СРСР, іншу — в опорному стрибку.
Вулиця Архітектора Івана Яценко (зараз вулиця Політкаторжан)
Іван Яценко (1859 - 1896) — архітектор, працював в Одесі в стилі неоренесансу, необароко. З 1888 року працював понадштатним техніком будівельного відділу Одеської міської управи. Серед десятків зведених ним в Одесі споруд — богоугодні центри, церкви, міська грязелікарня, дитячий курорт у парку на Хаджибейському лимані, житловий будинок редактора "Одесского листка" Василя Навроцького на вулиці Ланжеронівській, готель "Версаль" на розі Грецької вулиці та Красного провулка.
Провулок Людмили Семикіної (станом на 29.07.2024 року провулок Тобухіна)
Семикіна Миколаївна (1924 - 2021) - українська живописиця і майстриня декоративного мистецтва, заслужений художник України (2009), лавреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка за серію строїв "Високий замок" (1997), лавреатка премії імені Василя Стуса (2000). Закінчила Одеське художнє училище (1947 рік), Київський художній інститут (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) (1953 рік). Член Спілки художників України з 1958 року. 1968 року її було виключено зі Спілки художників України за виступи на захист дисидентів. Поновлена у Спілці у 1988 році з офіційним формулюванням: "За відсутністю факту звинувачення".
Вулиця Олександра Кошиця (станом на 29.07.2024 року вулиця Дунаєвського)
Олександр Кошиць (Порай-Кошиць) (1875- 1944) — український хоровий диригент, композитор, етнограф та письменник-мемуарист. У 1916–1917 роках — хормейстер та диригент Київської опери. Українська республіканська капела Олександра Кошиця успішно гастролювала європейськими столицями: їй з 1919 року аплодували Чехословаччина, Австрія, Швейцарія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Велика Британія, Німеччина, Польща, Іспанія. У 1922 році зі своїм хором виїхав у турне до Америки, де користувався ще більшим успіхом, ніж у Європі. Хор завоював славу в США, Аргентині, Уругваї, Бразилії; визначною подією був виступ хору Кошиця в Нью-Йорку в 1922 році, де вперше був виконаний "Щедрик" М. Леонтовича.
Ігор Льов