Парламентські вибори в Ісландії: серед депутатів - багато жінок і "пірати"

Після загальних виборів 25 вересня Ісландія опинилася в новинних стрічках по всій Європі, адже могла стати першою країною у Старому Світі з більшістю жінок у парламенті – альтингу. І хоча після перерахунку голосів стало зрозуміло, що депутаток буде тільки 30 з 63 народних обранців, у відсотковому співвідношенні це все ж найбільша кількість у Європі – 47,8%, відзначила Reuters. 

Парламентські вибори в Ісландії відбуваються за пропорційною системою з відкритими списками, тобто виборці голосують за конкретного кандидата з бажаної партії. Якщо загалом по країні партія набирає 5%, то її члени можуть посісти місця в альтингу у залежності від кількості відданих за них голосів. Ісландці обирають народних депутатів на чотири роки.

Згідно з Конституцією, Ісландія може поділятися на шість або сім виборчих округів (у 2021 – шість). І за кожним з них закріплено по шість місць у парламенті. Інші розподіляються так, щоб якнайповніше представити всі обрані партії. Утім, якщо кількість громадян, яких представляє один депутат, в одному окрузі виявляється вдвічі меншою, ніж в іншому, то Національна Виборча Комісія має переглянути розподіл місць. Кожний народний обранець повинен представляти приблизно однакове число виборців, але й усі виборчі округи мають бути рівно репрезентовані.

Парламентські вибори 2021 року

Нинішні вибори не дуже змінили розподіл депутатів у парламенті. Деякі партії помінялись місцями, але коаліції, що панувала в альтингу останні чотири роки, вдалося зберегти більшість та навіть примножити місця. До речі, це перший склад парламенту з 2007 року, який зміг пропрацювати весь відведений термін. Через різноманітні скандали ісландці переобирали альтинг п’ять разів з 2007 до 2017. 

Утім, підрахунок голосів обернувся черговим непорозумінням. У Північно-Західному окрузі бюлетені не були належно запечатані, їх просто замкнули в окремій кімнаті. Це поставило під сумнів результати підрахунку в цій області, а тому місцевою виборчою комісією було прийнято рішення перерахувати голоси. Після цього п’ять новообраних депутатів (серед них були три жінки) поступилися своїми місцями іншим кандидатам. Зараз вони подають апеляцію, а виборці все менше впевнені в результатах виборів.

Національну Виборчу Комісію також не влаштував перерахунок, оскільки бюлетені зберігалися в тому ж незапечатаному вигляді. Але її голова Крістін Едвальд заявила, що передає це питання на розгляд альтингу, який, згідно з 46 статтею Конституції, визначить, чи були його члени обрані законно. 

Згідно з результатами після перерахунку, до альтингу пройшли ті ж вісім партій, що й у минулому скликанні. Найбільше голосів набрала Партія Незалежності, яку позначають літерою D. Завдяки 24,4% підтримки політична сила отримала ті ж 16 місць, що й минулого скликання. Цю партію очолює Б’ярні Бенедіктссон – нинішній міністр фінансів та економіки і експрем’єр. Партія D позиціонує себе як ліберально-консервативна, її депутати виступають за зниження податків, привнесення нових технологій у системи охорони здоров’я та соціальних послуг, вільну міжнародну торгівлю, покращення транспортної інфраструктури та посилений розвиток зеленої енергетики тощо. 

На друге місце з результатом 17,3% вирвалась Прогресивна партія (В). Вона показала найвище зростання рівня підтримки з минулих виборів серед усіх партій та отримала в альтингу на п’ять місць більше – всього 13. Її депутати зосереджуються на аграрних питаннях і орієнтуються на електорат з сільської місцевості. Вони виступають за поєднання державних та приватних рішень в економіці, схиляючись до приватних. Прогресивну партію очолює Сігюрдюр Інгі Йоуганнсон – міністр транспорту та місцевого самоврядування, що тимчасово обіймав і посаду прем’єр-міністра. 

А от партія «Ліві – Зелений рух» (V), що опинилась на третій позиції з 12,6%, втратила значну частину голосів у порівнянні з минулими виборами та зайняла вісім місць в альтингу (на три менше). До останнього скликання парламенту ця партія була в опозиції, але після виборів-2017 її очільниця Катрін Якобсдоуттір за результатами переговорів членів коаліції була обрана прем’єр-міністеркою. До речі, саме формування коаліції з двома згаданими вище політсилами, які можна віднести до правого крила, викликало обурення частини електорату Партії V та призвело до виходу з фракції двох депутатів.

«Ліво-зелені» у своїй діяльності роблять акцент на вирішенні екологічних проблем, захисті прав жінок та ЛГБТ, безкоштовному доступі до освіти й соціальних послуг та пацифізмі у міжнародних відносинах. 

Загалом коаліція на два місця збільшила своє представництво в альтингу і тепер включає 37 з 63 депутатів. Лідери цих партій перед виборами заявляли про наміри продовжити плідну співпрацю, а Катрін Якобсдоуттір може розраховувати на збереження посади прем’єрки. Окрім того, коаліційні партії - кожна зі своїх причин - послідовно виступають проти вступу Ісландії до Європейського Союзу.

Див. також: Парламентські вибори в Естонії: справжній гендерний баланс

А от підтримує вступ до ЄС Соціал-Демократичний Альянс (S), від якого до альтингу пройшло шість депутатів з результатом 9,9%. У передвиборчому маніфесті ця партія говорить про необхідність соціальної підтримки сімей з дітьми, піклування про людей з інвалідністю, просування ініціатив з покращення стану навколишнього середовища, захист прав ЛГБТ та більш гнучку систему надання притулку біженцям. Окрім того, соцдеми закликають до конституційної реформи зі змінами, які ісландці схвалили на референдумі 2012 року (кожне з шести питань підтримали від 66 до 82% громадян, найбільше – оголошення усіх природних ресурсів національною власністю). Тоді реформа далі так і не рушила. 

Так само шестеро представників проходять до альтингу від Народної партії (F) - вона набрала 8,8% голосів. Політична сила приділяє багато уваги поліпшенню становища людей з інвалідністю та бідних, але виступає різко проти євроінтеграції та прийому іммігрантів.

Набравши трохи менше, ніж попередня, Піратська (P) партія з 8,6% голосів усе одно проводить до альтингу шістьох своїх депутатів. Для українців назва партії може здатися дивною, але «пірати» уже виборювали місця у парламентах Німеччини, Чехії та інших європейських країн, так само як і проходили до Європарламенту. 

Ісландська Піратська партія, яку очолює Торхілдур Шунна Еварсдоттір обіцяє забезпечити безкоштовну медицину, побороти корупцію, націоналізувати місця риболовлі. І наполягає, що братиме участь у формуванні лише такого уряду, що буде готовий провести конституційну реформу на основі референдуму-2012. 

Наступною, за результатами народного волевиявлення, стала Партія реформ (C), що набрала 8,3% голосів і буде представлена п’ятьма депутатами в парламенті. Вона позиціонує себе як ліберальна та ставить права та свободи людей на перше місце. Окрім того, «реформісти» наголошують на необхідності роботи вільного ринку, підкреслюють позитивний досвід членства Ісландії в міжнародних організаціях і закликають приєднатися до Європейського Союзу. 

На останньому місці опинилась Центристська партія (M). Вона набрала 5,4%, удвічі погіршивши результат порівняно з минулими виборами, та провела до парламенту лише трьох депутатів - в минулому скликанні було сім. Самі ісландці характеризують її як популістську. У своїй програмі центристи надають великого значення захисту прав іммігрантів та засуджують дискримінацію інших груп населення, виступають на підтримку сільського господарства та підйому пенсій до рівня мінімальної зарплатні, а також скептично ставляться до вступу в ЄС. 

Усі 63 новообрані депутати набувають імунітету, тобто не можуть бути взяті під варту під час засідання без згоди альтингу. Проти них не можна відкрити кримінальне провадження, якщо тільки не схопили «на гарячому». Також жоден член парламенту не може бути притягнутий до відповідальності за межами альтингу за висловлювання, зроблені ним з трибуни, окрім як за згоди цього органу.

Див. також: Парламентські вибори в Болгарії: хто покладе край кризі?

Президент і виконавча влада Ісландії

В Ісландії президента обирають на загальних рівних таємних виборах, які тривають лише один тур. Кандидатуру мають подати від 1500 до 3000 виборців. Той, хто набирає просту більшість голосів, і стає президентом. Якщо кандидат лише один, то він вважається обраним без голосування. Претендент на найвищу державну посаду має досягти тридцяти п’яти років, бути громадянином Ісландії та постійно проживати на території країни. Президент Ісландії обіймає посаду чотири роки та може переобиратися необмежену кількість разів.

Керівник цієї острівної держави не тільки очолює виконавчу гілку влади, але й має широкі законодавчі повноваження на рівні з альтингом. Як і в більшості демократій, парламент повинен передавати прийняті закони (що пройшли не менше трьох читань) на підпис президенту. Зазвичай він схвалює закон, але може й не підписати. Тоді документ усе одно набирає чинності, але має бути якнайскоріше винесений на референдум. За умови підтримки населення закон продовжує діяти, у протилежному випадку – стає недійсним. 

Президент республіки і сам може подавати до альтингу проєкти законів і резолюцій, а в разі невідкладної потреби має право випускати тимчасові закони. Вони не мають суперечити Конституції та повинні бути розглянуті на найближчому засіданні парламенту, який їх або підтримає, або визнає недійсними.

Ісландський президент також користується великою свободою в зовнішніх справах. Він може укладати угоди з іншими державами, і лише договори, що тягнуть за собою відмову чи передачу в залежність частин території чи водних ресурсів країни або зміни державного устрою, мають отримати схвалення альтингу.

Оскільки, вочевидь, сам президент не може забезпечувати функціонування всієї держави, він покладає свої повноваження також на міністрів, кількість та функції яких визначаються ним же. Глава республіки призначає очільників міністерств, виходячи з рішення найбільшої партії в альтингу або коаліції, та може так само зняти їх з посади. Міністри несуть відповідальність за виконавчі акти, на відміну від президента, який користується імунітетом. Навіть до кримінальної відповідальності його можна притягнути тільки за згодою парламенту.

Міністри та Президент формують Державну Раду, у якій президенту як раз і подаються на ухвалення закони та урядові заходи.

На момент написання статті продовжувалися переговори щодо формування напрямків політики нового уряду між лідерами коаліційних партій: нинішньою прем’єркою Катрін Якобсдоуттір з «ліво-зелених», Б’ярні Бенедіктссоном з Партії Незалежності та Сігюрдюром Інгі Йоуганнсоном з Прогресивної партії. Процес трохи затягнувся, але, зі слів депутатів цих партій, вони налаштовані оптимістично щодо домовленостей їхніх лідерів, і взагалі немає куди поспішати. Президент сказав, що надасть мандат на формування уряду вже створеній коаліції, а не голові найбільшої обраної партії, як це було раніше. 

Міністри можуть брати участь у засіданнях альтингу, подавати законопроєкти, а якщо вони є обраними депутатами, то і голосувати.

Див. також: Строгость и подотчетность: как живется немецким депутатам и как устроена избирательная система Германии

Президента може відправити у відставку лише ісландський народ шляхом плебісциту після того, як таке рішення прийняли 3/4 депутатів альтингу. Якщо ж ісландці не підтримають рішення парламенту, то він одразу розпускається. Президент також може розпустити парламент.

Нинішнього президента звати Ґвюдні Йоуганнессон, він отримав історичну освіту та написав багато робіт з нової історії Ісландії. Очолює країну з 2016 року і був переобраний 2020 року з підтримкою у 92%. Загалом з 1944 року, коли посада президента була запроваджена в Ісландії, очільників держави було усього шість. За неформальною традицією, ісландські президенти не затримуються більш ніж на чотири терміни (16 років) і на виборах зазвичай не мають суперників, тобто, по суті, є єдиними кандидатами.

Традицію порушив попередник Ґвюнді, Олафур Рагнар Ґрімссон, що залишався на посаді п’ять термінів поспіль з 1996 до 2016 року. Він добровільно не брав участі у наступних виборах через скандал, пов’язаний з Panama papers (так-так, ще тоді) і загальною кризою в державі. Олафур же був єдиним президентом, який неодноразово застосовував право вето.

Ґвюнді ж бажав повернути певну зверхність президентської посади над політикою та зосередитись на функції об’єднання населення, тому про його досягнення, окрім великої кількості офіційних візитів і прийомів, мало що відомо. У той самий час він став першим президентом, який на перших же перевиборах мав суперника. Ним став Ґюдмюндюр Франклін Йонссон, який заявляв, що не побоїться «відправити більше законів на референдум», якщо відчуватиме, що між рішенням альтингу та волею народу будуть розходження. Він набрав 8%. 

Таким чином, поміркована політика чинного президента Ісландії та здатність найбільших партій домовитись про спільне бачення державного курсу дозволили вивести країну з десятирічної політичної кризи. І хоча на порядку денному залишаються суперечливі пункти, як-от конституційна реформа та повноцінне членство в ЄС, є відчуття, що вони будуть вирішені в конструктивному тоні, заданому попереднім урядом.

Автор: Олексій Воронко