Організація договору про колективну безпеку: примара чи додаткова загроза для України

У грудні 1999 року путін став президентом росії, а вже у 2002 році з’явився військово-політичний блок ОДКБ. Його основи було закладено раніше - після розвалу СРСР, виглядало заснування блоку як варіант реанімації радянського простору. До складу блоку увійшли деякі колишні республіки СРСР, на чолі його стала росія. Чи можна вважати цю структуру в умовах повномасштабного вторгнення в Україну додатковою загрозою в матеріалі Інтента.

Загальна характеристика Організації договору про колективну безпеку

Основні органи ОДКБ

Діяльність ОДКБ

Кризові явища в ОДКБ

Значення Статті 4 Договору про колективну безпеку

ОДКБ та російсько-українська війна

Висновки

Загальна характеристика Організації договору про колективну безпеку

Організація договору про колективну безпеку (далі – ОДКБ) – це військово-політичний блок, створений під егідою Росії з частини республік колишнього СРСР. Відкидаючи мирну риторику Статуту ОДКБ, метою її створення можна вважати формування силового блоку на кшталт Організації Варшавського договору з власними збройними силами, спроможного вирішувати військові завдання різного рівня складності. Штаб-квартира ОДКБ знаходиться у Москві, офіційною мовою організації є російська.

У 1992 році у Ташкенті Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан та Узбекистан підписали Договір про колективну безпеку. У 1993 році до Договору приєдналися Грузія, Азербайджан та Білорусь. На той момент підписання Договору виглядало обґрунтовано, оскільки новонароджені країни не відчували впевненості у своїх силах. Договір набув сили у 1994 році та був розрахований на подовження через 5 років. Утім, у 1999 році Азербайджан, Грузія та Узбекистан відмовилися від подовження. У 2002 році Договір став основою нового утворення – ОДКБ. Цікаво, що у 2006 році Узбекистан увійшов до ОДКБ, однак у 2012 році призупинив своє членство.

Країни-члени ОДКБ на світовій мапі. Зображення: Вікіпедія

Основні органи ОДКБ

Вищим органом ОДКБ є Рада колективної безпеки (далі – РКБ). РКБ розглядає ключові питання і приймає рішення, спрямовані на реалізацію цілей організації, а також забезпечує координацію діяльності країн-членів. До складу РКБ входять голови країн-членів. У період між сесіями РКБ питаннями координації взаємодії країн-членів займається Постійна рада, яка складається з повноважних представників країн. Важливе місце у структурі ОДКБ займають Рада міністрів іноземних справ, яка на своєму рівні обговорює питання у галузі зовнішньої політики, та Рада міністрів оборони, яка координує діяльність країн-членів у галузі військової політики, військового будівництва та військово-технічного співробітництва.

Вищою адміністративною посадовою особою ОДКБ є Генеральний секретар. Він призначається рішенням РКБ на три роки та має бути громадянином однієї з країн-членів. З 1 січня 2023 року цю посаду займає державний і політичний діяч Казахстану Імангалі Тасмагамбетов.

Генеральний секретар ОДКБ Імангалі Тасмагамбетов. Фото: Вікіпедія

Діяльність ОДКБ

Основні зусилля у межах ОДКБ спрямовані на співробітництво у військовій справі. У 2001 році на основі Договору про колективну безпеку були сформовані Колективні сили швидкого розгорнення, які налічують близько 5 тисяч осіб.

У 2007 році голови країн-членів ОДКБ підписали Угоду про миротворчу діяльність ОДКБ. Згідно з Угодою було утворено Миротворчі сили ОДКБ чисельністю близько 3 тисяч військовослужбовців та близько 600 представників органів внутрішніх справ. Як свідчить назва формування, основним його призначенням є проведення миротворчих операцій на кшталт діяльності миротворчих сил ООН. У 2015 році обговорювалося питання застосування миротворчих сил ОДКБ на Донбасі. 5 січня 2022 року Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв під час протестів звернувся до ОДКБ з проханням відправити до країни миротворчі сили для подолання "терористичної загрози". Уже наступного дня російські війська вступили на територію Казахстану.

Військові рф відлітають для участі в операції у Казахстані 6 січня 2022 року. Фото: bbc.com 

У 2009 році були створені Колективні сили оперативного реагування, які включають військовий контингент та підрозділи спеціального призначення, що дозволяє виконувати різноманітні завдання. Загальна кількість особового складу формування налічує приблизно 20 тисяч осіб.

Заради налагодження взаємодії та взаєморозуміння збройні сили ОДКБ щорічно беруть участь у ділових іграх, тренуваннях та навчаннях. Деякі з цих навчань навіть отримали власні назви: "Грім", "Кобальт", "Рубіж", "Взаємодія" тощо.

Одним із важливих напрямків роботи є військово-технічне співробітництво, у межах якого передбачено пільговий режим взаємопостачання військової продукції між країнами-членами. У межах військово-економічного співробітництва налагоджено роботу з кооперації оборонних підприємств, на території країн ОДКБ створено сервісні центри для технічного обслуговування та ремонту озброєння та військової техніки.

З 2019 року у форматі ОДКБ щорічно проводиться спецоперація "Найманець", спрямована проти терористичних елементів, які можуть проникати на територію країн-членів з боку Ближнього Сходу. З 2003 року у межах ОДКБ проводиться операція постійної дії "Канал", спрямована на боротьбу з наркотрафіком. За час операції вилучено понад 428 тонн наркотиків, виявлено та нейтралізовано 6351 наркоугруповання.

З 2008 року у форматі ОДКБ проводиться операція "Нелегал", спрямована на виявлення порушень міграційного законодавства. З початку операції виявлено понад 1,7 млн порушень міграційного законодавства, розпочато понад 36 тисяч кримінальних справ за організацію незаконної міграції та 564 кримінальні справи за торгівлю людьми, затримано близько 6 тисяч осіб, які знаходилися в міжнародному розшуку.

ОДКБ приділяє увагу питанням безпеки інформаційного простору. Зокрема, з 2008 року введено в дію операцію ПРОКСІ, метою якої є виявлення та припинення функціонування в Інтернет-ресурсів, контент яких може чинити шкоду національній або колективній безпеці країн-членів організації. Згідно з сайтом ОДКБ, за роки роботи виявлено понад 377 тисяч інформаційних ресурсів та більш як 1,9 млн інформаційних покликань, спрямованих на завдання різноманітної інформаційної шкоди.

Кризові явища в ОДКБ

Для країн-членів ОДКБ є типовими непорозуміння, конфлікти та збройні зіткнення, які відбуваються як між членами організації та іншими країнами, так і в середині військово-політичного блоку.

У червні 2009 року відбулася так звана "молочна війна" між Росією та Білоруссю. Справа полягала в тому, що Росія запровадила санкції проти виробників білоруських молочних продуктів, забороняючи їхній імпорт до території Росії. На думку Мінську, тиск з боку Росії був викликаний приєднанням Білорусі до програми "Східного партнерства" ЄС, а також відмовою визнати незалежність Південної Осетії та Абхазії після російсько-грузинської війни 2008 року.

У 2010 році у Киргизстані відбулася революція, внаслідок якої Президент Курманбек Бакієв залишив країну. Через деякий час на півдні країни почалися зіткнення між киргизами та узбеками, в яких загинули сотні людей. В. о. Президента Роза Отунбаєва звернулася до ОДКБ з проханням ввести у країну підрозділи ОДКБ, але це прохання було проігноровано.

Прикордонні конфлікти на територіях між Киргизстаном та Таджикистаном тривали ще з радянських часів. Приблизно 30% кордону двох республік були спірними територіями.  До того ж у прикордонних мешканців обох республік регулярно виникали проблеми через доступ до води, пасовиськ та доріг. У XXI столітті країни намагалися розв'язувати кордонні питання, однак з 2012 року перейшли до збройних зіткнень, які дедалі ставали жорсткішими. За інформацією "Радіо Азаттик", за 10 років відбулося 144 збройні конфлікти, жертвами яких стали понад 200 осіб.

Прикордонні конфлікти між Киргизстаном та Таджикистаном з 2012 по 2022 рік. Зображення: "Радіо Азаттик"

У 2020 році відбулася ескалація конфлікту між Вірменією та Азербайджаном у Нагірному Карабасі. Вірменія зверталася по допомогу ОДКБ у 2020, 2021 та 2022 роках, однак не отримала схвальної відповіді. Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян заявив, що не виключає можливість виходу Вірменії з ОДКБ.

Значення Статті 4 Договору про колективну безпеку

Стаття 4 Договору про колективну безпеку є, поза сумнівом, ключовим уривком цього документу. У цій статті зазначено, що в разі якщо одна з країн-учасників Договору стане об’єктом агресії, інші країни-учасники на її прохання "миттєво нададуть їй необхідну допомогу, включаючи військову". Вочевидь, Стаття 4 Договору про колективну безпеку є аналогом Статті 5 Статуту НАТО. На щастя, людству досі не довелося перевірити, як будуть реагувати країни НАТО на збройний напад на одну з країн-членів. Однак відсутність прецедентів також означає, що фактично країни НАТО наразі дотримуються умов Статуту. Натомість країни-члени ОДКБ вже неодноразово порушували умови Договору про колективну безпеку, ігноруючи прохання одного зі своїх членів про допомогу. Також під серйозний сумнів Договір ставить ситуація збройного конфлікту між двома членами організації. Тож Нікол Пашинян, говорячи про можливість виходу Вірменії з ОДКБ, фактично вказує на неможливість існування військового блоку, який залежно від настрою чи примх іноді погоджується виконувати зобов’язання перед своїми членами. При цьому всім очевидно, що в такому випадку рішення залежить від побажань лише одного члена – рф.

ОДКБ та російсько-українська війна

У вересні 2022 року було проведено фіктивні референдуми на тимчасово окупованих територіях Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей України щодо входження цих територій до складу росії. Інтеграція українських областей до конституції росії призвела до виникнення несподіваного запитання: якщо Україна почне атакувати анексовані території, чи призведе це до автоматичної активації Статті 4 Договору про колективну безпеку, тобто чи змушені будуть країни-члени ОДКБ надавати росії "необхідну допомогу, включаючи військову"? Формально відповідь на це запитання має бути схвальною. На практиці, звісно, все набагато складніше, що розуміють навіть у росії. З одного боку, допомога б росії не завадила – наразі країна-агресор пропонує чималі гроші найманцям з усього світу. З іншого боку, ОДКБ сьогодні є організацією з купою проблем та розбіжностей. По-перше, усім очевидно, хто у російсько-українській війні є агресором. Тож для початку треба розв'язувати питання, чи може агресор бути об’єктом агресії. Воювати за росію просто через дружнє ставлення члени ОДКБ не стануть. По-друге, усі пам’ятають, що фактично росія як лідер ОДКБ відмовила Киргизстану та Вірменії, які зверталися по допомогу. По-третє, Киргизстан та Таджикистан знаходяться у стані збройного конфлікту. По-четверте, Вірменія погрожує виходом зі складу організації. Тобто тиск росії на членів ОДКБ щодо активації Статті 4 з великою долею імовірності призведе до розвалу організації. У лютому 2023 року керівник об’єднаного штабу ОДКБ Анатолій Сидоров заявив, що необхідності входження ОДКБ у російсько-українську війну "на цьому етапі просто немає". Попри використану Сидоровим риторику відкладеної дії, можливість відкритого входження ОДКБ як цілісної структури у війну є малоймовірною.

Висновки

Підвалини до створення ОДКБ були закладені у 1992 році, коли шість країн простору СНД підписали Договір про колективну безпеку. На той момент підписання Договору можна було вважати доцільним, оскільки новонароджені країни відчували себе не дуже впевнено. Вже у другій половині 1990-х років усім стало очевидно, що імперські амбіції росії нікуди не поділися, а Договір є одним із низки проєктів щодо реінтеграції країн пострадянського простору. У цей момент низка країн вийшла з Договору, інші ж продовжили співпрацювати з росією, сподіваючись здобути переваги від дружби з потужним та заможним сусідом. Проблема при укладанні домовленостей із сильним та аморальним партнером полягає в тому, що він може примусити партнерів дотримуватись договору, однак сам у будь-який момент може відмовитися від зобов’язань. І Росія є найкращою ілюстрацією наведеного твердження. Впевнений, що сьогодні це є очевидним для всіх країн-членів ОДКБ.

Наразі є фактом, що країни-члени ОДКБ мають різні інтереси. Щобільше, Таджикистан та Киргизстан знаходяться у стані збройного конфлікту. Серйозним ударом по авторитету ОДКБ можна вважати неодноразове порушення членами організації Статті 4, яка є основою Договору про колективну безпеку. І навіть Казахстан, який у 2022 році отримав допомогу від організації, фактично так само міг би напряму звернутися по допомогу до росії, яка й надала основний військовий контингент. Тобто сучасна ОДКБ, по суті, не має мети та вектору розвитку. Звісно, існування ОДКБ має сенс для росії, яка не полишила амбіцій щодо відродження СРСР. Іншим країнам-членам організації варто серйозно замислитися, наскільки небезпечно грати у геополітику з таким агресивним партнером.

Олег Пархітько