"Оля, туши світло, почалась війна", - староста села Котляреве про перші атаки ворога

Є такі села на Миколаївщині, які не перебували під окупацією рф, але там не залишилось жодної неушкодженої будівлі. Щоб мати шанси на відновлення, керівництво Котляреве має наміри отримати статус деокупованої території. Староста Ольга Кравченко знає, як за один день на квадраті сільради місцеві пережили понад 70 "прильотів". Іі чоловік отримав контузію, а крісло в кабінеті посадовиці - в дірках від артобстрілів. 

Журналісти ЦПР разом із документаторами громадської приймальні УГСПЛ в Одесі в рамках ініціативи "Трибунал для путіна" з’їздили в Котляреве, яке з початку повномасштабної війни перебувало під постійними атаками рф житлової, соціальної та критичної інфраструктури, а місцевим мешканцям відомо про загибель, поранення та викрадання. 

<span class="ratio ratio-16x9"></span>

Ольга Іванівна, як для вас почалось 24 лютого 2022 року? 

Ми всі ще спали. Почули страшні вибухи. А потім до мене подзвонив колишній голова сільради Руслан Шокот, він пішов у тероборону в Миколаєві: "Оля, туши світло, почалась війна".

Це значить, що треба було вимкнути все вуличне освітлення, бо перші "прильоти" були в військовий аеродром Кульбакине. Почали тушить село, але десь не спрацьовувало і лампочки горіли. Тоді наші хлопці з мисливськими гвинтівками позбивали все. В нас і сьогодні немає вуличного освітлення. 

Які воєнні злочини, що ви знаєте, були скоєні у вашому селі? 

В нас троє чоловіків потрапили в полон до військових рф. Їх швидко якось відпустили, через декілька днів вони вже були вдома. Люди везли продукти в магазин. Що там було, не знаю. Їм зв’язали руки та били. За одним з чоловіків, захищаючи свого господаря, побіг маленький собака, але російські військові його вбили. 

Знаю, що під час перших "прильотів" постраждала дитина – в неї було поранення в голову. 

Пам’ятаю, як на другий день війни до мене прийшов наш священник отець Андрій й каже: "Поїхали, там є розбита російська машина". Тоді ми вперше побачили танк із буквою Z, який стояв навпроти нас. Це було жахливо. 

Отець Андрій. Фото: ЦПР

А найбільший жах був тоді, коли малі діти ховалися під стіл під час обстрілів.

Військові рф цілили у якісь цілі ЗСУ чи це були цивільні будинки?

Ні, це домогосподарства. В нас на території не було жодного військового об'єкту. Майже немає такого будинку, де щось би не було пошкоджено. Дуже багато було "прильотів", багато шкоди на території села. Було сім приватних магазинів, залишилися не зруйнованими тільки два. Також зруйнований гуртожиток бюджетоутворювального підприємства - ТОВ "Еліка". Вони виробляли напівфабрикати. В будинку жили працівники. Зараз підприємство не працює, бо воно теж постраждало від обстрілів. 

Постраждале підприємство. Фото: ЦПР

І вдень вони лупили, і вночі. Дуже було страшно, а найстрашніше, як був прильот в сусіднє село Зелений Гай. Це був авіаудар по школі, де ховалися цивільні. Там загинули староста того старостинського округу, директор школи, інші люди.

У вас авіаударів не було?

Не було, а от "гради" оці всі, артилерія. Це було жахливо, коли вночі прилітає в хату, а потім усе горить. Швидка не їде, бо стріляють, пожежники не їдуть, бо б'ють. І люди самі тушать. Звичайно, молодці. Дуже дякую за це отцю Андрію, який все це виніс на своїх плечах. Ми були з ним в тандемі. Я була на відстані, в Рівненській області тоді, в Новому Бузі. Але кожного дня ми з ним спілкувалися. Це його заслуга, без перебільшення. 

Ольга Кравченко. Фото: ЦПР

Отець Андрій: "Ваша заслуга в тому, що ми були єдиним селом, яке дев’ять місяців отримувало пенсію, дитячі гроші й всі ці соціальні виплати. Під чесне слово начальник Укрпошти Миколаївської області давав мені гроші, з вашої рекомендації". 

Розкажіть, чи вже повністю розміноване село?

Дуже довго працювали в нас розмінувальники та практично десь на 95% розміновано все. І навіть поля розміновані. Для нас це важливо, тому що підприємство "Роднічок" орендує на території нашого старостинського округу півтори тисячі гектарів землі. Тобто місцеві здають їм землю й отримують орендну плату.

Люди повертаються?

До Котляревського старостинського округу Шевченківської громади входить три населених пункти: Котляреве, Шевченкове і Новоруське. До війни в нас проживали 2540 мешканців. Потім люди виїхали. На три села було десь 400 жителів. На сьогодні вже десь до півтори тисячі. 

21 дитина взагалі не виїжджала з села. Навіть був новонароджений. Сьогодні  до нас повернулись 206 дітей. Школа працює онлайн. 

Які ви бачите основні проблеми в селі?

Головне те, що не працюють підприємства, людям немає, де заробити гроші. 

З позитиву - на сьогодні практично всі наші села підключені до газопостачання. Електрику в нас практично не вибивало, один раз десь два тижні не було світла. У нас є такий хлопець, Ігор Фролов, так він сам все підключав, під кулями. Інтернет відновлено, магазини працюють. А ще ми одні з перших в ОТГ відновили роботу маршрутки. 

Чи зверталися ви з приводу воєнних злочинів в міжнародні організації чи в наші органи: прокуратуру, СБУ?

Коли були зруйновані приватні будинки, то ми рекомендували кожній особі, яка є головою домогосподарства, звертатися в поліцію. Вони отримували там довідку з реєстру про пошкоджене майно. Більшість людей отримали такі довідки. 

Хотілось, щоб наше село та старостинський округ набув статус деокупованого. Це надає преференції на відновлення. А через те, що ми не були окуповані, але танки все одно їздили через наше село, нас вважають селом не деокупованим. 

Як ви вважаєте, чому військові вчиняють такі воєнні злочини, хто і чому повинен нести відповідальність за це?

Війна почалася не сьогодні й навіть не дев’ять років тому, на моє переконання. Війна почалася ще в далекому 1917 році, коли вбили царя. Я тримаюся думки про те, що ця війна - результат тої політики, яка велася 80 років при Союзі. Це зараз і маємо.

На сьогодні ми бачимо багато патріотів. Але в нашому селі були люди, які під час війни викидали триколор на хати. Ну що ти зробиш? Вони є, і ми знаємо їх. Вони відкрито говорили про те, що треба путіна до нас. Я хотіла б, щоб правоохоронці зайнялися цими людьми. Ми зверталися до поліції. Була відповідь, що буде час для того, щоб розібратися. 

Якого покарання заслуговують винні у воєнних злочинах?

Тільки Гаазький суд. Ми ж нікого не запрошували нас визволяти. У мене постійно перед очима картина: ворота пробиті кулями, на лавці сидять старці. Худі, немічні, всі в чорному, на фоні цих дір. Так от, в мене питання: заради чого ви до нас прийшли?

Ната Чернецька