"Ольга Кобилянська любила любити", - лекція Ірини Нечиталюк

В Одесі пройшла лекція про життя та творчість Ольги Кобилянської. У свої 35 Ольга Кобилянська була вже добре відома в Європі та Буковині, хоч вона й жила на краю Австро-Угорської імперії. Її твори видавали та перекладали німецькою, чеською, польською. Вона здобула стипендію з Відня за свою літературну діяльність і часто відвідувала тодішню столицю. Лекцію читала Ірина Нечиталюк — кандидатка філологічних наук, доцентка ОНУ імені І.І.Мечникова, лекторка, популяризаторка української літератури.

Родина та ставлення батька 

Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1963 року. Захарій Вернер – прямий родич мами Ольги Кобилянської – німецький поет-класик. Юліан Кобилянський – брат, латиніст. І Степан Кобилянський – художник. З семи дітей, як мінімум двоє, не рахуючи Ольги Кобилянського, стали знаменитими людьми. Звісно в порівнянні із сестрою - мала слава.

Будуть щоденникові записи. Як до батька вона ставилась? "Наче б я була шмата, яка мала б радіти з того, що нею витирають меблі від пилюки. Для всіх дітей батько щось зробив, тільки для мене нічого. Батько був мені інколи ненависний. Так, коли б я була хлопцем, то інша справа. А чого варта якась там дівчина?", - погодьтеся, дуже сумна історія. А Ольга Кобилянська насправді постійно відчувала, що вона точно не така як всі, талант, і не дають його реалізувати. Уявляєте, ти понад усе хочеш вчитися і тобі не дають такої можливості.

Але інша історія, де вони ще були: місто Сучава і Кимпулунг. Це Румунія. В Кимпулунзі вона провела дитинство - дуже красиве місто. Тата перевели. До речі, в Сучаву вони переїхали тому, що потрібно було освічувати хлопців - ближче до місця, де була освіта. Кимпулунг Ольга Кобилянська любила все життя і поверталася сюди. І власне, сюди ж вона привезла Лесю Українку, коли та приїжджала до неї в гості. І нарешті, потім вони перебралися в Димку.  З 1891 року Ольга Кобилянська жила в Чернівцях. 

Майже всі ці міста для Ольги Кобилянської були дуже тісними, їй хотілося кудись вийти за межі, хотілося спілкування.  Насправді чим би вона не займалася, вона вважала, що тут обов'язково досягне висот. І ви бачите, про музику вона теж думала, що щоб вона не стала знаменитою письменницею, вона б обов'язково стала знаменитою музиканткою.  У її щоденниках є про те, що вона ще й малювала дуже гарно. І коли приходив вчитель, то сказав, що талант. Але художність вона свою не розвинула потім, а власне музикувала все життя. Один із найвідоміших текстів називається "Меланхолійний вальс". Захоплення музикою відобразилося в художній творчості. Людина насправді дуже впевнена в собі.  

Пристрасті: коні та мода

Коні - це одна з величезних пристрастей Ольги Кобилянської. У батьків були коні. Для мене стало неочікувано те, для чого створено сідло для жінок? Щоб жінка не могла обійтися без чоловічої допомоги. Уявляєте? Чомусь не подобалося,  коли чоловікам можна розставляти ноги на коні, а жінці - ні. Тому що насправді ця посадка дуже небезпечна. Вона ж, так, їй набагато важче тримати рівновагу. І сісти в таке сідло без допомоги теж дуже важко. Ось починається фемінізм. 

Вона дуже тендітна, проте пише постійно про те, що навіть коли її кінь скинув с себе, а тут легко насправді скинути, то вона встає і сідає знову. Тобто ось така безстрашна і власне тим, як вона сиділа на коні, вона дуже пишалася і казала, що вона так тримається в сідлі що багато чоловіків так прекрасно не тримаються.

Кінь безпечна тварина?  Це ми думаємо зараз, що така красива мила мордочка.  А насправді дуже багато було нещасливих випадків. Кінь дуже ляклива тварина. І якщо щось відбувається, то він може понести, може скинути. Проте, це пристрасть на все її життя. Поки одного разу тато не застав їх з конюхом, і на цьому заняття кінним спортом припинилося для Ольги Кобилянської, що було великою трагедією.Він тоді заборонив, сідло продали, конюха вигнали.  

Вона була ще модниця. Ми чомусь говоримо багато про те, що Леся Українка полюбляла, гарні всякі наряди. Власне, Ольга Кобилянська не пасла задніх. У щоденниках згадується, як замовляли, як вона чекала, потім для сідла ще чекала, чекала, поки всі приладдя будуть, і потім проїхалися містом. І, уявляєте, знову ж таки як красива Ольга Кобилянська у сідлі виглядала, тому що струнка, підтягнута, з поставою. Про Ольгу Кобилянську і здоровий спосіб життя теж ще поговоримо.  "Мене тільки книжки та кінь можуть привести в екстаз", - пише вона.  До речі, оця тяга до тілесної краси в неї була дуже потужна. 

Щоденники письменниці

Абсолютна магія того, як до нас потрапили щоденники. Тому що жіночка Лідія Константина Ерастівна Бурачинська-Рудик, напередодні Другої світової війни приїхала до Ольги Кобилянської та сказала,  що, будь ласка, дайте щоденники, ми їх розшифруємо. Це реальний щоденник.  Крім того, це німецька мова. Вона вивезла їх в США, де і жила, щоб потім повернутися. І тут розгорілася в Європі Друга світова війна і щоденники таким чином збереглися. Можна тільки уявити, щоб з ними далі сталося. Повернув їх назад Джон Панчук, на фото він сидить поряд з Кеннеді. Тобто людина була дуже впливова і знаменита.  

Коли читаєш щоденники, Ольга Кобилянська звертається навіть до невідомого читача. Мабуть, вона писала з таким прицілом, що колись хтось буде читати. І ще мене дуже вразило, що там дуже багато любові. Вона насправді в захопленні від своїх щоденників була і ними поділилася. Були щоденники, які вона знищила, але цей період, який увійшов в дев'ятий том, залишився.

І насправді їх друкувала і радянська влада так само. Але друкувала купюрами, тобто вирізали. Оця любов, пристрасть по суті була вирізана. І Ольга Кобилянська залишалася такою суворою тітонькою, яка ніколи не була заміжня. Дивіться, яка пристрасть: "Світ для мене - вогонь і полум'я. Полум'я для письменства, що мені залежить на одруженні?".

Починаючи з перших сторінок, ми бачимо дві виразні теми. Це кохання і письменство. Вона дуже хоче присвятити себе письменству і розуміє одночасно, що дуже хоче бути звичайною, простою жінкою - вийти заміж. Коли вона була молоденькою дівчинкою, то написала лист професору, з тим, що буде дуже гарною господинею і вірною йому, якщо дозволить користуватися власною бібліотекою.  Уявляєте, які обставини у жінок були? Тобто вийти заміж за бібліотеку.  На щастя, вона цей лист не надіслала. Ольга Кобилянська любила любити. І вона в цьому настрої перебувала постійно. Я думаю, що кожного з нас такий період насправді був. Інша справа, що в Ольги Кобилянської тривав досить довго. 

Це так страшно, коли читає щоденники становища жінки в той час. Ти сидиш і чекаєш. Нічого не можеш, сидиш і чекаєш поки тебе оберуть. А якщо це маленьке містечко? Скільки в тебе взагалі вибору? Хто тебе має там обирати насправді? 

Про жінок у її житті

Подивімось, які жінки оточували Ольгу Кобилянську, і ви побачите, що це оточення, попри те, що це досить маленьке містечко, було унікальним. Її подругами були Марія та Ольга Устияновичі. Власне, їх татко писав. І отут починається її подвійне життя в тому сенсі, що вони любили ховатися в шафах, коли відбувалися дорослі бесіди та слухати, що там чоловіки говорять. Невимовний потяг до освіти у неї був з найменшого віку. Усі її подруги так чи інакше вийшли на сторінки її книжок. 

Августа Кохановська - прекрасна жінка, художниця.  І чи багато ми знаємо художниць з цього часу? І тут знову постає питання, чому ми про неї нічого не знаємо, якщо вона закінчила Віденську академію мистецтв і власне була оформлювачкою книг не тільки Ольги Кобилянської, но й Івана Франка. В Лондоні її картини були. Тобто людина насправді потужна. Як ви думаєте, чи просто їй було стати художницею в той час? І чи багато вона подолала труднощів на шляху?  Вона ніколи заміж не вийшла. 

В них була дуже трепетна історія з Ольгою Кобилянською. Коли ми говоримо про певний еротизм чи лесбійські нахили Ольги Кобилянської, то власне, прочитавши ці щоденники, можна про це подумати і якісь версії укладати. Вони справді товаришували абсолютно все життя, у них дуже теплі стосунки були, і, крім того всього ще раз обидві не були заміжні. Вона (Ольга Кобилянська, - ред.) хотіла заміж насправді, хоча вона розуміла, що просто бути жінкою, закритися в хаті, ростити дітей – це не зовсім її варіант.  Власне, і любити одного чоловіка не зовсім їй подобалося.  

"Я не маю ніякого бажання до хатньої роботи, бо вона мені не дає задоволення. У моєму серці немає жодного сонячного промінчика.  Душа вкрита хмарами. І я хвора на тяжку хворобу, мене може вилікувати жваве духовне життя. А де його тут взяти?", - вона, до речі, читає психологічну літературу, ставить сама собі діагнози, і розуміє, що багато її проблем саме пов'язані з нереалізованою сексуальністю. Фрейду було б цікаво почитати щоденники Ольги Кобилянської. 

Марія Литянська