Одеситка, яка стала правою рукою Марії Кюрі

Інтент продовжує серію матеріалів про видатних одеситок і одеситів. Цього разу публікацію буде присвячено Катерині Шам'є.

Жінки нездатні до чогось серйозного. Танці, співи - будь ласка. Але не наука. Такий стереотип подекуди зберігається навіть у 21 столітті. А про 19 століття й годі говорити. І якщо в таких галузях, як театр чи музика, ще можна було реалізуватись, то наука потребувала серйозної освіти, яку жінки просто не мали права отримувати. Одеситка Катерина Шамʼє довела, що можливо все. І навіть більше. 

Дівчина, яка не погодилася на відведену роль

Дівчина народилася 3 листопада 1888 року в родині сирійця з Лівану Антуана Шамʼє, який втік із рідної країни через релігійні гоніння. Батько працював нотаріусом. Мати Олена Головкіна була співвласницею заводу миловаріння на Пересипу.

Очевидно, що родина мала статки для хорошої освіти доньки. Але в ті часи доступ жінок до вищої освіти був обмежений, а для деяких спеціальностей взагалі закритий. Максимум, на що могла розраховувати дівчина, - карʼєра земської вчительки із зарплатнею 10 рублів на рік. Але Катерина хотіла займатись серйозною наукою, тому поїхала навчатись до Женевського університету. 

У 1913 році Катерина отримує ступінь доктора наук з електрофізики й повертається до Одеси. Цілий рік досліджує напругу в газорозрядних трубках у фізичній лабораторії в університеті Петрограда. 

Навчання і карʼєрні плани перервала Перша світова війна. Наступні два роки Катерина Шамʼє працює медсестрою в клініці Одеського університету.

Після війни жінка працює асистенткою професора математики Тимченка. Бере участь у діяльності Математичного товариства при університеті. Пише дисертацію з методології науки. 

Але великі історичні події круто обертають колесо долі, і родина Катерини (батько на той момент вже помер і був похований в Одесі) опиняється в таборі біженців у Швейцарії. У вирі цих подій всі наукові нотатки Катерини Шамʼє губляться в Одесі, до якої вже не судилось повернутись. 

Пʼять місяців у таборі біженців і жодної надії на повернення до наукової діяльності. Катерина приймає рішення їхати до Парижа.

Лист, який змінив життя

У 1919 році дівчина без грошей і знайомств опиняється в столиці світової науки. Окрім роботи, вона шукає курси, щоб дослідити галузь, яка на той час тільки зароджувалась. І в цій галузі панувала жінка - Марія Складовська-Кюрі. Ще в 1896 році вона відкриває елемент, який згодом отримає назву на честь її поневоленої батьківщини - "полоній". Потім був радій і дослідження радіоактивності. Разом із чоловіком Пʼєром Кюрі Марія проводить небезпечні для здоровʼя досліди. І врешті решт двічі стає лауреаткою Нобелівської премії. Всього родина Кюрі отримала три Нобелівські премії. 

Катерина Шамʼє записується на курси з вивчення радіоактивності у Collège de France і паралельно викладає у приватній школі для дітей колишніх співвітчизників. 

Їй вдавалось не просто зацікавлювати учнів наукою, а й знаходити власне призначення. Хімік українського походження Бʼянка Чубар зазначала, що саме уроки Катерини Шамʼє допомогли їй у виборі професії. Щоправда, часто її відкриття в галузі органічної хімії називали своїми іменами й привласнювали колеги-чоловіки.

<picture></picture>
Б'янка Чубар. ФОТО: tse1.mm.bing.net

Катерина повністю віддавалась викладанню і безкорисливо підтримувала учнів. Сучасники говорили, що вона дозволяла собі "вмирати" тільки в кінці навчального року. 

Але викладання в школі - це не те, про що мріяла молода науковиця. У 1921 році Катерина Шамʼє пише відчайдушного листа до Марії Кюрі із проханням про будь-яку роботу в її лабораторії. 

Лист завершувався таким словами: "Я закінчую свій CV, який показує, що останні сім років в мене не було жодної можливості роботи за моєю спеціальністю - фізика - і що я втратила свої лабораторні навички. Ще сім років такого життя, і я втрачу моральне право називатися доктором наук. З цієї причини я хочу присвятити вільні години тижня дослідницькій роботі у вашій лабораторії".

<picture></picture>
Марі та Ірен Кюрі в лабораторії Інституту радію. ФОТО: lamethodecurie.fr

Велика науковиця, яка добре знала, як долати спротив світу, де панують чоловіки; як залишитись без батьківщини і родини, мабуть, побачила в дівчині саму себе. І дала їй шанс. 

З 15 квітня 1921 року Катерина Шамʼє отримує роботу на наступні майже тридцять років. Дослідниця буквально стала правою рукою спочатку Марії Кюрі, а потім її дочки Ірен, яка продовжила справу після смерті матері. Марія Кюрі так відгукувалась про свою співробітницю: "Від самого початку вона [Шамʼє] справила на мене враження як серйозна особа, віддана своїй науковій роботі". 

Марія Кюрі не могла запропонувати гідної зарплатні своїм співробітницям, але всіляко опікувалась їхнім матеріальним становищем. 

Зокрема, вчена звертається до декана факультету наук у Сорбонні з проханням про надання Катерині Шамʼє стипендії.

Тридцять років поруч із радіоактивністю

Для Катерини Шамʼє лабораторія була не просто роботою. Це було служіння науці. Про це свідчить такий епізод. Під час нацистської окупації, коли в лабораторії нікого не залишилось, Катерина Шамʼє продовжувала зосереджено працювати, не помічаючи шокованих представників нової влади, які завітали туди.

Після війни Катерина виступає асистенткою інших дослідників, а також проводить власні досліди. Багато вчених, які використовували лабораторію родини Кюрі для своїх досліджень, відзначили незамінну роль саме Катерини Шамʼє.

Наприклад, у 1924 році в листі до доньки академік Вернадський пише: "Сьогодні вранці не міг працювати в інституті Кюрі, оскільки захворіла Шамʼє, яка мені допомагає. Там у мене починають з'являтися нові цікаві результати".

Окрім наукової роботи, одеситка відповідала за класифікацію радіоактивних матеріалів і адміністрування вимірювань Інституту радію.

<picture></picture>
Інститут радію в Парижі. ФОТО: lamethodecurie.fr 

Саме Катерина Шамʼє майже тридцять років щодня в кінці робочого дня обходила всі лабораторії Інституту і збирала на свою тацю всі зразки радіоактивних речовин на зберігання. А зранку саме завдяки ній вони знову зʼявлялись на столах дослідницьких лабораторій.

Це не могло не позначитись на здоровʼї дослідниці, яка померла в 1950 році від надмірного опромінення. 

Родини Катерина Шамʼє не створила, але залишила по собі ґрунтовну наукову спадщину - більше чотирьох десятків фахових статей і кілька наукових робіт. У 1937 році вона видала роботу, присвячену висвітленню її поглядів на особистість і процес навчання. А у 1950 році вийшла робота, присвячена психології знання, де розкривались особливості засвоєння знань на середньому і вищому рівнях освіти.

Забута спадщина

Катерина Шамʼє не отримала Нобелівської премії, не стала героїнею скандальних статей у таблоїдах і ніколи не була одруженою. Вона стала тією глибою айсберга, яка ховається під водою і тримає на собі всю конструкцію.

Десятки наукових робіт, лекції на Вищих навчальних курсах у Парижі. Хіміки всього світу знають про так званий "ефект Шамʼє". На її честь створений фонд для молодих вчених для студентів із Лівану Bourse Catherine Chamie.

<picture></picture>
Могила батька Катерини Шам'є. ФОТО: Віолетта Дідук

В Одесі ім’я дослідниці не фігурує ані в топоніміці, ані на меморіальній табличці. Родинне прізвище згадується хиба що в дореволюційних адрес-календарях та на другому кладовищі, де зберіглася могила батька вченої.
 
 

Віолетта Дідук