Одеса: природна морська фортеця, яку брали та й не раз

Після успішних дій Сил оборони України з деокупації Правобережжя Дніпра та ударів по кораблях та пунктах базування чорноморського флоту росії Одесі начебто нічого не загрожує. Лінія фронту проходить далеко на сході, а морський десант агресора, загроза якого висіла над містом в перші місяці повномасштабного вторгнення, перейшов із розряду актуальної небезпеки в розділ ненаукової фантастики. Інтент продовжує серію публікацій, які присвячені воєнній історії Півдня України.

Географія як доля

Наше улюблене місто витягнулося вздовж великої Одеської затоки, обмеженої з півдня мисом Великий Фонтан, а з півночі Північним Одеським мисом. Між ними - приблизно 20 км. Глибина в північно-східній частині становить до 5 метрів, у південно-західній - до 14. На підхідних каналах до порту і біля деяких причалів штучно підтримуються глибини 16-18 метрів, що достатньо великим суднам. Теоретично навіть авіаносець пройде, а ось для сучасних підводних човнів зовсім мало - їм взагалі в північно-західній частині Чорного моря розвернутися ніде.

Гавань непогано захищена від штормів, а обриси берега і його висоти (за винятком Пересипу та Лузанівки, Одеса височіє над водною гладдю на 40-50 метрів) створюють ідеальні умови для відбиття ударів з моря: по суті, місто являє собою природну морську фортецю.

Пересип та Лузанівка, яка, до речі, розташована в найнижчій точці України (від одного до п'яти метрів нижче за рівень моря), теж захищені - над ними нависають два великі пагорби, що їх одесити називають горами, - Шкодовою і Жеваховою. Ну і згаданий уже мис Північний Одеський: його висота над рівнем моря за балтійською системою - 45-48 метрів.

З боку континенту місто частково прикрите Куяльницьким і Хаджибейським лиманами, що ще за античних часів з'єднувалися з морем (Жевахова та Шкодова гори були мисами), а також Сухим. Природних перешкод немає лише на північному заході.

Сьогодні із зовнішнім світом Одесу, окрім моря, пов'язують шість основних автошляхів, найважливішими з яких є Київська, Ізмаїльська (Ренійська) та Миколаївська траси; три залізничні лінії та міжнародний аеропорт. У минулі часи комунікацій було куди менше, і розташована в західному кутку Великого Євразійського Степу Одеса (а також її попередники) вважалася глухими задвірками, це полегшувало завдання завойовникам.

І все ж географія грає на руку захисникам міста. Про море ми вже сказали: сама природа зробила Одесу незручним об'єктом для захоплення з води, хоча раніше десантні операції на берегах затоки та біля неї проводилися, зокрема й відносно успішні.

В нинішній війні росіянам мав сенс висаджуватися або в районі Коблевого, у тилу миколаївського угруповання Сил оборони, або значно південніше, у Білгород-Дністровському районі, але тільки в разі рішучого успіху на суші. Іншими словами, не могло бути нічого схожого на висадку в Нормандії 1944 року або битви за Іводзіму: десант за нинішніх умов може переслідувати лише допоміжну мету, служити підмогою для основних сил. А ті наступали зі сходу - через Миколаїв, де їх зупинили, а потім відкинули.

Але навіть взяття Миколаєва автоматично не давало росіянам ключа від Одеси. Щоб дістатися сюди, прямуючи строго на захід, їм потрібно було перекинути значну масу військ через щонайменше три водні перепони - Березанський, Тилігульський і Аджаликський лимани, - що саме по собі завдання нетривіальне. А потім втягнутися у вузьку кишку (військовою мовою - дефіле) одеського Пересипу, що прострілюється протитанковою зброєю з висот і легко блокується.

Єдиний прийнятний варіант - обійти озера наявними дорогами, тобто взяти сильно північніше. Що і було зроблено військами агресора і вилилося в їхній безславний марш на Вознесенськ з метою вийти до Київської траси та відрізати Одесу з півночі. Ця спроба провалилася, завдяки завзятості та майстерності українських захисників.

Чорний хід Одеси

Загалом, географічне положення міста таке, що зайняти його відразу, одним ударом, навряд чи можливо. Необхідно вжити цілий комплекс заходів і насамперед забезпечити глибоку блокаду Одеси, перерізавши Київську трасу.

Головна операційна лінія при цьому тягнутиметься з північного заходу на південний схід, у смузі між Дністром і Хаджибейським лиманом. Саме так, наприклад, діяли румунські війська 1941 року - щоправда, узяти місто вони змогли тільки після евакуації радянської Приморської армії. Це було вимушеним рішенням для захисту головної бази Чорноморського флоту в Севастополі.

Наступальна операція Червоної армії навесні 1944 року розвивалася інакше, хоча і вона почалася з охоплення міста. Форсувавши в останніх числах березня Південний Буг, з'єднання 3-го Українського фронту кинулися до Роздільної та до 4 квітня заволоділи цим населеним пунктом. Тим самим їм вдалося розсікти на дві частини німецько-румунське угруповання і створити загрозу оточення частинам противника, які обороняли безпосередньо Одесу.

Однак головного удару по місту завдавали не з північного заходу, де оперували 8-та гвардійська і 6-та армії, а якраз через Пересип: там наступали 86-та гвардійська, 248-та, 320-та і 416-та стрілецькі дивізії 5-ї ударної армії генерала Цвєтаєва, які увечері 9 квітня прорвалися на північні околиці, а потім і зайшли до центру, куди решта підтяглася тільки за кілька годин, глибокої ночі.

Здавалося б, це суперечить сказаному вище, але у радянського командування були свої резони вчинити саме так: вони використовували фактор раптовості та швидкості. Крім того, окупанти на той час почали виводити свої підрозділи з Одеси, щоб уникнути котла, тож серйозного опору червоні не зустріли.

Це був далеко не перший випадок, коли особливості одеського Пересипу стали чинником, який забезпечив успіх нападнику. Хрестоматійним прикладом, мабуть, є події російсько-турецьких воєн другої половини XVIII століття, за підсумками яких імперія Романових заволоділа більшою частиною Північно-Західного Причорномор'я, включно з територією, де знаходиться Одеса.

Тоді на її місці було місто або поселення (з цього приводу консенсусу в істориків немає) Хаджибей із фортецею та портом. Важливий форпост Османської імперії, який забезпечував її панування на цих землях. Хаджибей відігравав велику роль у морській торгівлі, використовувався турецьким флотом як база. Коли російські війська взяли в облогу Очаків, його забезпечували продовольством морем саме через Хаджибей. Словом, значення цього попередника Одеси важко переоцінити.

Перші спроби усунути "фактор Хаджибея" російське командування зробило під час війни 1768-1774 років. У район міста робили крейсерські вилазки загони кораблів, у його околицях наводили шереху українські козаки й кочівники з союзної тоді росії Єдисанської орди, однак на штурм завойовники довго не наважувалися: укріплення були явно не по зубах легким силам. І йдеться не про середньовічний замок, залишки якого все ще шукають на Приморському бульварі, а про сучасну для того періоду фортифікаційну споруду - бастіонну (земляну) фортецю, зведену імовірно 1765 року. Вали і бастіони оточували замок, який таким чином відігравав роль цитаделі.

Успіху росія домоглася лише під кінець війни - чи то 1771-го, чи то 1774 року (точна дата штурму невідома, з приводу неї досі точаться дискусії). На жаль, подробиць його в доступних джерелах немає. Ми не знаємо, як саме розгортався бій, яке було співвідношення сторін і їхні втрати. Навряд чи для загарбників справа була простою і вони обійшлися без артилерії та підтримки з моря. Але результат, як би там не було, відомий.

Турки неодноразово намагалися відбити Хаджибей, висаджуючи морські десанти, проте фортуна щоразу залишалася на боці Петербурга. За підсумками війни територію між Південним Бугом та Дністром росіянам довелося повернути (вони виявилися у виграші в іншому). Перед цим тимчасові господарі зрили земляну фортецю Хаджибея, залишивши лише кам'яний форт, який давно втратив своє значення як фортифікаційна споруда.

Остання обставина визначила долю міста. До початку наступної війни османи відновити бастіонну фортецю не встигли, і восени 1789 року Хаджибей став відносно легкою здобиччю корпусу генерал-поручика Івана Гудовича.

Йосип Дерибас. Художнік Й<span lang="UK" style="font-size:14.0pt"><span style='font-family:"Arial",sans-serif'>. Б. Лампі-старший</span></span>

Власне штурмом командував генерал-майор Хосе де Рібас (Йосип Дерибас), чий загін складався з шести полків чорноморського козацтва і двох батальйонів регулярної російської армії. Спочатку атака мала бути комбінованою, із суші та моря. Річ у тім, що в затоці стояли чималі сили османського флоту - кілька десятків різнотипних кораблів, які могли підтримати тих, хто обороняється, своїм вогнем. Зв'язати їх боєм мала ескадра адмірала Марко Войновича, однак вона навіть не з'явилася біля хаджибейського берега - нібито через несприятливий вітер. Усе вирішилося на землі, і тут де Рібас виявив себе видатним тактиком, який умів, як то кажуть, "читати місцевість" і використовувати її у своїх цілях.

Замість організації нападу з північного заходу, де простягався степ, який чудово проглядався, зручний для сучасних, насичених технікою й маневрених армій, але вочевидь не найкращий варіант, щоб потай підібратися до фортеці, він вирішив піти довгим і маневреним шляхом. Через ту саму низовину Пересипу, звідки противник якщо й чекав удару, то допоміжного.

Війська рухалися повільно й обережно. Йшли кілька діб, з 11 по 14 вересня. Ночами. Удень маскувалися. Маршрут пролягав не вздовж моря, де козаки й солдати могли привернути увагу спостерігачів з османських суден, а віддалік, під прикриттям Жевахової гори.

Штурмували фортецю теж уночі, точніше рано вранці 14 вересня. Козаки та російські підрозділи наступали двома колонами, якими керували полковник Олександр Хвостов і секунд-майор Сергій Воєйков. Стартували, до слова, з нинішньої Молдаванки. Вогневу підтримку їм надавала 12-гарматна батарея майора Миколи Меркеля, що стояла, за даними одеського історика Андрія Красножона, в районі сучасної Ярмаркової площі.

Загін Воейкова атакував з боку Грецької площі, Хвостова - від Нового ринку. Протягом лічених годин замок було взято з мінімальними втратами для сторони, що нападала.

Відразу після штурму турецькі кораблі відкрили по російських військах ураганний вогонь й цілком могли, висадивши десант, відбити місто, але, по-перше, стріляли османи не дуже добре, а по-друге, на той момент на берег підтяглася батарея Меркеля, яка зуміла, скориставшись особливостями місцевості, про які йшлося вище, відігнати ескадру супротивника. При цьому два кораблі зазнали таких сильних пошкоджень, що були змушені спустити прапори і здатися.

Ще один лансон (невелике вітрильно-гребне судно) захопили чорноморські козаки, які дісталися до нього вплав - так-так, у 73-го центру морських операцій ССО ЗС України були попередники ще в XVIII столітті.

Замість висновка

У наступній частині докладніше зупинимося на морських аспектах оборони Одеси, зокрема на десантних операціях періоду української революції й громадянської війни (Визвольних Змагань), проведемо паралелі з 2022 роком.

Можемо констатувати, що через географічне положення й рельєф Одеса являє собою природну морську фортецю, яку за належної організації оборони і завзятості захисників вкрай складно, якщо взагалі можливо, взяти з моря. Наявність інших природних перешкод обмежує сторону, що нападає, у виборі напрямку головного удару. Для армій індустріальної та постіндустріальної епох найкраще в цьому плані підходить рівнина на північний захід від міста, між Дністром і Хаджибейським лиманом, що передбачає охоплення або навіть сухопутну блокаду Одеси. Втім, зручність ця очевидна й для тих, хто обороняється.

Історія знала щонайменше два приклади успішних наступальних дій через вузький і низький Пересип, який теоретично мав би бути пасткою для загарбників, але не став під впливом різних обставин об'єктивного і суб'єктивного характеру.

Наприкінці XVIII століття низинне положення перешийка і наявність там високої рослинності допомогло російським військам потайки підібратися до фортеці та непоміченими зосередитися для атаки в районі сучасної Молдаванки.

Під час Одеської наступальної операції 1944 року РСЧА могла йти через Пересип, оскільки противник на той момент уже почав відведення військ із міста. При цьому основна увага німецького командування була прикута до овідіопольського напрямку, куди кинулася кінно-механізована група генерал-лейтенанта Плієва. Успіх останньої означав би повне оточення німецько-румунських військ під Одесою, тож ривок радянської 5-ї армії через майбутні вулиці Отамана Головатого і Чорноморського Козацтва просто нікому було зупиняти.

Чимось Пересип нагадує нібито неприступний Перекоп, який хто тільки не долав, про це теж поговоримо в наступному матеріалі.

Іван Суданов