Нульова світова війна

Російсько-японську війну 1905 року іноді називають "Нульовою світовою війною", оскільки регіональний, на перший погляд, конфлікт насправді торкався інтересів багатьох країн світу і мав значний вплив на геополітику першої половини ХХ століття. Дві амбітні імперії вирішили з’ясувати, хто з них стане гегемоном на Далекому Сході. Заради цієї мети в запеклих боях з обох боків загинули десятки тисяч бійців, в обох країнах було істотно підвищено зовнішній борг, в обох країнах наслідком стали повстання населення. Спробуємо з’ясувати, як розвивався конфлікт та чи були задоволені учасники його наслідками.

Російсько-японські стосунки до початку війни

Японія довгий час залишалася країною, яка відгородилася від світу. Через це їй вдалося зберегти унікальну культуру, однак вона істотно відставала від європейських країн у політико-економічному відношенні. Росія вперше намагається встановити торговельні стосунки з Японією ще наприкінці ХVIII століття, однак остання тоді й пізніше ігнорує російські ініціативи. Росія завжди була державою, яка намагалася розширятися в різні боки. Цим вона продовжила займатися і в ХІХ столітті. Кримська війна поклала край експансії Росії в Європі, через що вона почала дивитися в бік Азії. Внаслідок завоювань у Середній Азії Росія наприкінці століття дійшла до кордонів Афганістана та Персії, де починалися інтереси Британії. Тож Росія уважніше подивилася на схід, де нібито відкривалися цікаві перспективи. Нові можливості для експансії були пов’язані в першу чергу з занепадом Китаю з середини ХІХ століття, чим одразу почали користатися Росія та західноєвропейські країни. Про Японію Росія теж не забула: у 1855 році було підписано перший російсько-японський договір. У найближчі десятиліття країни домовляються про те, що Сахалін стає російським, а Курильські острови <span><span><span>–</span></span></span> японськими. Загалом між країнами встановлюються позитивні стосунки. Майбутній російський імператор Микола ІІ у 1891 році навіть відвідав Японію, де на нього, щоправда, було скоєно замах.

Поворотним в історії Японії став 1868 рік, коли було запроваджено перехід від самурайської феодальної системи до імператорського правління з низкою прогресивних реформ. Японія швидко навчалася, всмоктуючи технології та ідеї найпотужніших країн світу. Наростивши м’язи, країна теж почала поглядати у бік Китаю та підконтрольної йому Кореї. У 1894-95 роках відбулася японсько-китайська війна, в якій перемогу святкувала острівна держава. За мирним договором, Японія, зокрема, отримувала Тайвань та Ляодунський півострів. Також Китай визнавав самостійність Кореї, що відкривало перспективи для Японії. Росія, Німеччина та Франція були занепокоєні японською експансією в Китаї, де вони мали власні інтереси, тож вони примусили Японію відмовитися від Ляодунського півострова. Для Японії півострів на континенті міг стати плацдармом для подальшого наступу в Азії. Росія ж мала власні види на Порт-Артур, який не замерзав взимку і мав стратегічне значення. За кілька років Китай навіть передав порт Росії в оренду на 25 років. Це розлютило японців, адже виходило, що Росія фактично відібрала собі те, що Японія здобула у війні. Допомагаючи Китаю подолати Боксерське повстання, у країну увійшли міжнародні війська. Скориставшись цією нагодою, Росія зайняла Маньчжурію. Загалом-то російські війська мали незабаром залишити Китай, але так цього й не зробили. Росія також домовилася про вирубку лісу на кордоні з Кореєю. Усвідомлюючи наміри Росії, Японія зробила пропозицію про перерозподіл сфер впливу: Корея – японцям, Маньчжурія – росіянам. Однак Росія неодноразово ігнорувала пропозиції Японії. Слід розуміти, що на той момент держави Європи та США вважали азіатські країни меншовартісними, тож і розмовляти з ними треба було відповідним чином.

<picture></picture><picture></picture>
Французька карикатура 1890-х років. ЗОБРАЖЕННЯ: Вікіпедія

Японія почала готуватися до війни. Країна мала сильну армію, загартовану у війні з Китаєм. До того ж японці користувалися активною підтримкою Британії, яка побоювалася розширення впливу Росії. Зокрема, на британських корабельнях будувався оновлений японський флот, японські офіцери проходили навчання у Британії. У 1902 році між державами було підписано досить тонку угоду. У ній учасники зобов’язувалися вступити у війну тільки в тому випадку, якщо на одного з підписантів нападуть дві або більше держав. Угода зв’язувала руки Франції, яка мала союзний договір з Росією.

Чи хотіла війни Росія? Біля Миколи ІІ знаходилася група посадовців, яка вважала, що війна може виявитися корисною. Зокрема, міністр внутрішніх справ Росії В’ячеслав Плєвє нібито сказав: "Щоб утримати революцію, нам потрібна маленька переможна війна". При цьому готуватися до війни з "меншовартісною" Японією Росія не збиралася.

Початок війни та події навколо Порт-Артура

Побачивши ігнорування Росією пропозицій, Японія вирішила розпочати війну. Вочевидь, Росія мала значно більші можливості. Зокрема, Японія змогла зібрати проти Росії до 270 тисяч солдатів, у той час як Росія мала регулярну армію у кількості 1,2 млн. військових. Проблема Росії полягала у віддаленості подій від центру імперії. Так, на Далекому Сході було лише до 110 тисяч військових. Задум японців полягав у тому, щоб здійснити бліцкриг на суші й на морі.

Війна почалася з того, що японські міноносці провели торпедну атаку проти російських кораблів, що стояли на рейді Порт-Артура. Внаслідок атаки були суттєво пошкоджені два кращі російські броненосці та бронепалубний крейсер. Цього ж дня японська ескадра з 14 кораблів підійшла до корейського порту Чемульпо, щоб забезпечити висадку військ. У порту знаходилися російські бронепалубний крейсер "Варяг" та канонерка "Кореєць". Не маючи шансів, вони все-таки вийшли дати бій, після чого були знищені командами.

<picture></picture>
Залишки екіпажу крейсера "Варяг". ФОТО: Радио Свобода

Надалі японці продовжили діяти на двох напрямках. Перша японська армія маршем пройшла територією нейтральної Кореї й вийшла на кордон із Китаєм. На іншому напрямку японці намагалися захопити Порт-Артур. Щоб поступово перейти до облоги, необхідно було нейтралізувати першу Тихоокеанську ескадру, яка була розташована в Порт-Артурі. Японці робили кілька спроб затопити старі кораблі біля входу в гавань, щоб відрізати ескадру, однак всі вони виявилися невдалими. Тим часом друга японська армія почала висадку на Ляодунському півострові приблизно в 100 км від Порт-Артура. Перша Тихоокеанська ескадра могла б сильно завадити японцям, однак її командувач адмірал Вільгельм Вітгефт боявся виходити з гавані. Ситуація могла змінитися, коли командувачем Тихоокеанським флотом був призначений віце-адмірал Степан Макаров. Прибувши до Порт-Артура на початку березня 1904 року, він одразу активізував роботу і сам виходив у море на чолі ескадри. Однак наприкінці місяця броненосець "Петропавловськ" зіткнувся з мінами й вибухнув. Серед 600 загиблих були Степан Макаров та художник Василь Верещагін.

<picture></picture>
Висадка японської армії на Ляодунському півострові. ФОТО: Вікіпедія

Захопивши порт Дальній, друга японська армія повернула на північ у бік Маньчжурії. Облогою Порт-Артура мала займатися третя японська армія під керівництвом генерала Маресуке Ноґі. Облога почалася у липні і тривала п’ять місяців. Невдовзі після початку облоги адмірал Вітгефт отримав наказ прориватися у Владивосток, оскільки інакше ескадру було б знищено в порту японською артилерією. Наприкінці липня перша Тихоокеанська ескадра зустрілася з Об’єднаним флотом Японії на чолі з адміралом Хейхатіро Того. Шальки терезів схилилися у бік японців, коли вони почали стріляти по флагману "Цесаревич". Спочатку був убитий Вітгефт, потім тяжко поранений командир корабля, який очолив ескадру. Російські кораблі втратили стрій. Бій припинився через темряву. Значна частина російських кораблів повернулася в Порт-Артур, деякі вирвалися до нейтральних портів. Хоч упродовж бою жоден корабель не був знищений, однак на цьому перша ескадра фактично припинила своє існування як бойова одиниця.

<picture></picture>
Бій між росіськими та японськими кораблями. ФОТО: Вікіпедія

Оборона Порт-Артура вважається одним із героїчних епізодів війни. При штурмі фортеці загинуло 15-16 тисяч японців, 44-45 тисяч було поранено. Після завершення облоги третя японська армія змогла приєднатися до війни в Маньчжурії. Серед істориків наводяться радикально протилежні думки щодо того, чи міг Порт-Артур захищатися далі. Так чи інакше, генерал-лейтенанту Анатолію Стесселю, який підписав капітуляцію фортеці, після війни хотіли винести смертний вирок, однак імператор замінив його ув’язненням. 

<picture></picture>Тіла вбитих японців після чергового штурму Порт-Артура. ФОТО: Вікіпедія

Трагічно склалася доля генерала Ноґі. Вважаючи себе винним у загибелі великої кількості солдатів, він попросив у імператора дозвіл скоїти самогубство, однак отримав відмову. Тим не менш генерал разом із дружиною все-таки вчинив самогубство після смерті імператора.

Війна в Маньчжурії

Командувачем Маньчжурської армії було призначено генерала Олексія Куропаткіна. Як писав генерал у своїх мемуарах, він планував постійно відступати уздовж Транссибірської залізничної магістралі, чекаючи на підкріплення. Слід зазначити, що магістраль упродовж війни дійсно була постійним джерелом підкріплень з заходу Росії. Інша справа, що пропускна здатність магістралі була обмеженою, тож надходили підкріплення повільно. З іншого боку, потенціал японців був вкрай обмежений. Їм була потрібна вирішальна перемога.

Велике значення мала битва при Ляояні, де зустрілися приблизно однакові сили росіян та японців. Останні пішли в атаку на всіх ділянках фронту, однак захисники тримали оборону. Побоюючись обходу з лівого флангу, генерал Куропаткін віддав наказ відступити на другу лінію оборони. Японці знову пішли в наступ по всьому фронту, в той час як росіяни намагалися зустрічати їх короткими контратаками, в яких витратили майже всі резерви і більшу частину боєприпасів. І знову, побоюючись обходу зліва, Куропаткін віддав наказ відступити на третю лінію оборони. Японці втретє пішли в наступ, однак доля битви була неясною. Побоюючись контратаки росіян, японці хотіли відступити, однак їх знову випередив наказ про відступ від Куропаткіна.

Через місяць на вимогу імператора російська армія перейшла в наступ на ріці Шахе. Внаслідок важких боїв жодна сторона не змогла взяти гору, однак росіяни втратили вдвічі більше солдатів. Утім, росіяни продовжували отримувати підкріплення.

Битва при Мукдені

1905 рік у Російській імперії розпочався з "Кривавої неділі" – мирної демонстрації, яку розстріляли з вогнепальної зброї царські війська. Трагедія стала поштовхом до Першої російської революції, що значно вплинуло на можливості Росії на зовнішній арені. Початковий емоційний підйом громадян проти зовнішнього агресора традиційно змінився втомою від війни, тим більше що перемог на фронті зовсім не було. При цьому на фронт відправляли переважно резервістів, оскільки регулярні війська були потрібні в середині країни для придушування революції. Для продовження війни були необхідні зовнішні позики, однак кредитори не поспішали вкладатися в "сумнівний проєкт". Японія вже давно вела війну на британські гроші, і її зовнішній борг збільшувався загрозливими темпами. Японці увійшли в контакт з фінськими та польськими революціонерами, сподіваючись підірвати сили Росії з середини і вплинути на результат війни.

Саме за таких умов у лютому 1905 року відбулася найбільша битва всієї війни і найбільша на той момент битва в історії, яка тривала три тижні. Під Мукденом російська армія мала приблизно 350 тисяч особового складу проти 300 тисяч у японців. Незважаючи на чисельну перевагу росіян, японці в черговий раз пішли в атаку по всьому фронту. Зрештою російські війська почали відступати. Якщо перша Маньчжурська армія відступила організовано, то дві інші відходили під загрозою оточення. Російська армія втратила 90 тисяч убитими, пораненими та полоненими; японці втратили 75 тисяч. Попри чергову поразку, російська армія знову не була остаточно розгромлена. Після Мукдену на маньчжурському театрі бойових дій майже нічого не відбувалося, оскільки обидві сторони були виснажені.

<picture></picture>Відступ російських військ. ФОТО: P. F. Collier & Son

Цусімська трагедія

Після Мукдену японські військові звернулися до Токіо з проханням розпочати мирні перемовини. Японське керівництво, у свою чергу, звернулося до президента США Теодора Рузвельта, який був готовий активно сприяти укладанню миру. Мати Миколи ІІ Марія Федорівна просила вплинути на сина французьких дипломатів. Однак сам імператор вважав, що всі невдачі можна перекрити великою морською перемогою.

Ще на початку жовтня 1904 року з Балтики вийшла друга Тихоокеанська ескадра на чолі з адміралом Зиновієм Рожественським. Мета подорожі полягала в тому, щоб біля Порт-Артура об’єднатися з першою Тихоокеанською ескадрою і потім завдати поразки японському флоту. Для цього ескадрі треба було зробити навколосвітню подорож. Втім, тут проблеми тільки починалися. До складу ескадри входили як нові броненосці типу "Бородино", так і застарілі кораблі, що не дозволяло рухатися ефективно. Великі кораблі ескадри не могли пройти Суецьким каналом, тож їм довелося йти навколо Африки. При цьому європейські колоніальні імперії, які у війні тримали нейтралітет, на всьому шляху ескадри ставили обмеження щодо можливостей заходження в порти та поповнення припасів. Через це ескадра змушена була тягнути з собою величезні запаси вугілля. Наприкінці року учасники переходу дізналися про здачу Порт-Артура та знищення першої Тихоокеанської ескадри. Навздогін Рожественському було відправлено третю Тихоокеанську ескадру, яка складалася з застарілих кораблів. Рожественський мав дочекатися допомоги біля Індокитаю і разом іти на Владивосток. Наслідком переходу була втома екіпажів і зношеність кораблів.

<picture></picture>
Маршрут другої Тихоокеанської ескадри. МАПА: Вікіпедія

Рожественський мав два варіанти, як дійти до Владивостоку: або коротким шляхом Цусімською протокою, або довгим шляхом в обхід Японії. Рожественський вже нікуди не поспішав, однак обрав короткий шлях, де на нього чекав японський флот. Японці підійшли до бою в ідеальному стані. Російські кораблі були зношені  переходом, навантажені вугіллям. Додатково уповільнювала російську ескадру різна швидкість кораблів. Тогочасні флотилії під час бою вставали у кільватерну колонну, тобто в одну лінію. Під час Цусімської битви одразу стало зрозуміло, що японська колонна має значну перевагу у швидкості. Японці перелаштувались перпендикулярно до руху російської колонни й почали обстрілювати кораблі, які йшли в колонні першими. Фактично це була бійня. Зранку наступного дня чотири вцілілі броненосці намагалися протистояти японській ескадрі адмірала Того, але згодом здалися в полон. Загалом з 38 російських бойових кораблів 21 був знищений, 6 взяті в полон. Тихоокеанський флот Росії припинив своє існування.

<picture></picture>Адмірал Хейхатіро Того. ЗОБРАЖЕННЯ: Вікіпедія/Сьотаро Тодзьо

Серед важливих подій кінця війни слід згадати захоплення японцями без особливих труднощів Сахаліну. Тепер можна було переходити до укладання мирної угоди.

Портсмутський мирний договір

Мирна конференція відбулася в США за посередництва президента Теодора Рузвельта. До початку війни та під час її розвитку США схилялися на бік Японії, тому що Росія надто агресивно виявляла свої амбіції на Далекому Сході. До того ж Рузвельту особисто вкрай не подобався Микола ІІ, якого він вважав пихатим нездарою. Однак тотальна перемога Японії у війні могла призвести до істотного порушення балансу на Далекому Сході. Тож США доклали зусиль, щоб договір вирівняв результати війни. І це вдалося настільки, що мирний договір вважається єдиною перемогою Росії під час війни. Згідно з договором, Росія визнавала Корею сферою японського впливу, передавала Японії орендні права на Порт-Артур і Дальній, а також віддавала японцям південь Сахаліну.

<picture></picture> Портсмутська конференція. ФОТО: P. F. Collier & Son

Війна стала великим тягарем для громадян Японії, чимало чоловіків загинуло. Тож японці були впевнені, що Росія має виплачувати контрибуцію. Також вони вважали, що територіальні здобутки мають бути більшими. Через це в Токіо пройшли досить серйозні заворушення.

Висновки

Можна назвати кілька причин, чому Російська імперія вщент програла російсько-японську війну. По-перше, це пихатість і самовпевненість, типові для більшості імперій. Росія усвідомлювала, що війна насувається, однак не доклала зусиль на підготовку. Не в останню чергу зіграла роль і зверхність перед азіатськими народами. Така самовпевненість знайома й українцям: одна сучасна імперія вважала, що може перемогти сусідню країну за три дні. По-друге, важливу роль зіграла віддаленість театру бойових дій від центру Російської імперії. Восьмимісячна навколосвітня подорож російських ескадр заради того, щоб загинути на чужині у першій битві, виглядає абсолютно безглуздо. За інших умов значна кількісна перевага Росії мала б істотний вплив на перебіг подій. Третю причину слід шукати в тій рабській ментальності, яку формує жорстка авторитарна влада. Подібна система піднімає слухняних нездар та обходить увагою розумних та ініціативних. Майже в кожній значній битві російські командири або намагалися відступити, або діяли за шаблоном.

Російсько-японську війну не випадково називають "нульовою світовою війною", адже вона мала істотний вплив на країни світу. Для Російської імперії війна стала поштовхом до революції. Здавалося, що цей вогонь вдалося загасити, однак насправді він жеврів. І через десятиліття вже наступна війна стала каталізатором для нових революцій, які добили імперію. Комунізм, який народився на її уламках, впливав на світ майже до кінця ХХ століття. Через нищівну перемогу Японія довела, що гідна вступити в клуб світових гегемонів. Імовірно, стрімкий перехід від темного середньовіччя до висот світової політики кружив голову і давав відчуття національної обраності. Ці ідеї нестримно тягнули Японію до Другої світової і краху в 1945 році. Вважається, що Портсмутський мирний договір сильно зіпсував до того дружні стосунки між США та Японією. Ця напруга у стосунках чекала свого часу до того, як стався Перл-Харбор. Для країн Азії, які переважно перебували під колоніальним ярмом, перемога Японії стала прикладом того, що азіатська країна може перемагати європейські імперії. Відомо, що цей приклад надихав Махатму Ганді та Джевахарлала Неру. З іншого боку, для Кореї та Китаю підйом Японії став справжнім прокляттям. Корею було поглинуто через п’ять років, а Китаю довелося страждати від сусідства ще 40 років.

Олег Пархітько