"Не можна перемогти у війні, де бере участь саме народ", - видавець Олександр Красовицький

Українське книговидавництво живе попри повномасштабне вторгнення. Як та по якім законам? Про відсутність правил гри між державою та видавцями, заробіток бібліотек, одеську "Книжку" та штик у парку Шевченка читайте та дивіться в ексклюзивному інтерв’ю Інтента з Олександром Красовицьким - письменником та видавцем, засновником видавництва "Фоліо".

<span class="ratio ratio-16x9"></span>

Чи був за часів незалежності період сприятливий для книговидання із боку держави?

Між 2004 і 2008 роком була більш-менш стабільна ситуація, зростання і нормальне фінансування бібліотек. І другий період був - 2016-2019, коли завдяки активному лобіюванню Юрія Луценка в Верховній Раді, Інститут книги отримував принципово інше гроші на відновлення бібліотек. І в тому, що зараз в бібліотеках є українські книжки, в першу чергу заслуга тих, хто працював з ними в Інституті книги в цей період.

Українські видавці зараз друзі чи конкуренти?

Весь 2022 рік спілкування між видавцями нагадувала сімейні свари. Я думаю, що сьогодні це вже просто ринок. Коли ринок у 2023 році зростав, багато хто штовхався ліктями. Зараз ринок не зростає. Подивимось за результатами цього року, наскільки він впаде, але впаде і не тільки через те, що попит падає. В першу чергу через те, що між видавцями та державою не встановлено системних стосунків. Це не про гроші.

А про що?

Правила гри пов'язані з книжковим ринком в кількох сферах. Перше – піратство. Друге – бібліотеки. Третє – я впевнений, що українському ринку дуже потрібно ухвалити рішення про єдину ціну на книжки. Тут ми розходимось з частиною моїх колег в цій ситуації, бо хтось вважає, що якщо ми маємо інфляційну економіку, то видавці не витримують ціни на книжці. Це не складно змінити, бо ціна може бути написана не на книжці, а в інтернет-файлі. І завжди рішення буде.

Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Чому єдина ціна? Закон про єдину ціну – не про те, що потрібно написати ціну на книжці. Це закон про систему відносин в галузі. Хто має робити знижку? В який період від виходу книжки можна робити знижку? Чи можна повертати з книгарень, книжки, якщо вони ще нові на склад видавництв? Як працюють гуртовики на книжковому ринку? Не секрет, що в Україні немає майже гуртівень книжкових. Вони є, але не впливають на ситуацію, а в Європі впливають. Чому? Тому що не налагоджена система стосунків між учасниками ринку і саме через такий закон ми можемо це владнати. Тому я для себе, як для члена правління Асоціації видавців, вважаю це одним з напрямків діяльності. Я зараз тимчасово виконую обов'язки президента Асоціації, у мене є два завдання, які сам собі надав. А далі вже це буде завданням для всіх.

Перше – внесення друкарень в критичну інфраструктуру і можливість бронювання друкарів. Саме тільки друкарів, бо це супердефіцитна спеціальність була і до, а зараз коли багато хто пішов до війська, багато хто сховався - ситуація критична. І друга історія – це можливість зміни фондів шкільних бібліотек через освітню субвенцію. Це теж ситуація, яка перезріла, коли у громад є гроші, і вони їх не можуть витратити на книжки для бібліотек.

Після цього два наступних питання, які потрібно вирішувати між державою і видавцями, Це закон про єдину ціну, який буде регулювати галузь. І друге питання – це, безумовно, піратство. А піратство – це не тільки надрукована лівим накладом українська книжка. Це і надрукована російська книжка, яка вкрадена у росіян. Хтось каже: "Я ж краду у росіян", - ні, ти крадеш в українського книжкового ринку. І піратством є й електронні сайти піратські, в тому числі за кордоном, і російські, до яких зайти через VPN, навіть, якщо вони заборонені тут - нескладно, телеграм-канали. Багато чого має бути відрегульовано державою. І якщо в складні часи держава не допомагає учасникам книжковому ринку, щоб знищити злочинців на цьому ринку - це дуже погано. Бо фактично держава допомагає воювати проти свого культурного бізнесу.

Як харківські друкарні та "Фоліо" постраждали від війни?

По-перше, в Харкові як мінімум три друкарні отримали пряме влучання снарядів чи ракет. І вони постраждали більше всіх. По-друге, багато хто з видавництв втратив офіси. "Фоліо" серед таких, тобто ми фізично не втратили все, але офіс не може працювати після вибитих вікон та кількох прильотів, бо я не готовий виводити колектив в офіс працювати, де може прилетіти знов. Також ми маємо друкарню на півночі області, яка не працює. Я хотів відновити її діяльність, але за останні два тижні у нас багато прильотів зовсім поруч, і ми втратили теж вікна. Частина проблеми з дахом через прильоти, уламки, тому зараз стоїть питання про невеличку релокацію в середину Харкова. Бо провести повноцінну релокацію я не знайду грошей і можливості запустити друкарню в іншому місті, де немає колективу. Таким чином "Фоліо" сьогодні - це дистанційне видавництво, попри це, ми приблизно вдвічі збільшили випуск в порівнянні з 2021 роком. Я маю на цей рік плани зростання. Ми не тільки зросли кількісно, а й у відсотках від долі ринку. Тобто "Фоліо" щороку просувається на два-три місця в рейтингу продажів українських видавців. У першу чергу, через те, що ми видаємо дуже широкий асортимент класики. Вона у нас видається українською та мовою оригіналу. Через видання мови оригіналу, я бачу наскільки зростає англомовна частина українського ринку.

Чому саме у Харкові зосереджено стільки друкарень та офісів?

У Харкові знаходилось два великих поліграфкомбінати радянських часів. І тому перші комерційні видавництва виникали там через наявність поліграфічних потужностей, яких нікому не вистачало. Друге, що було в другій хвилі розвитку книжкового ринку – в Харкові було 400 науково-дослідних інститутів, тобто величезна кількість інтелігенції, яка втратила роботу в перший період і багато хто пішов видавати книжки. Третя причина вже пов'язана з тим, що вже було багато видавництв. І розвиток інших – це було, скажімо, розділення видавництв, бажання когось, хто вважав себе дуже досвідченим, зробити свою справу. Тобто це вже зростала інфраструктура через вихід на вільний ринок. Трошки доля Харкова зменшилася, коли почалося вторгнення. Вона повертається.

Чи є зараз система, яка допомагає українським авторам виходити за кордоном?

Є система, яка зупиняє просування авторів в інші країни, бо є ґрантова невеличка сума в Інституту книги, але в Україні існує тільки однорічне бюджетне фінансування. Книжковий бізнес повільний. Якщо хтось купив права в цьому році, він не видасть книжку цього року. І тому фактично програма існує, а правила гри по цій програмі є тільки для тих, хто сфальшує щось. Або і так планує видавати, або зробить це видання халтурно, малим накладом, і його не буде видно на ринку - заробить щось на цьому. Це теж гарно, але абсолютно неефективно у порівнянні з тим, як воно має працювати.

Коли Грузія стала головним гостем Франкфуртської виставки, вона мала виконати якусь кількість умов. І невеличка держава з невеличким бюджетом профінансувала сотні перекладів іншими мовами. І на Франкфуртській виставці з'явилися ці книжки німецькою, французькою, англійською, польською. І після цього внутрішній розвиток грузинського книговидання був великий, бо гроші за права отримали видавництва.

Далі ці грузинські автори стали відомими в Європі та пішли вже видання коштом видавництв. Цей ринок постійно зростає. Вони знають грузинських авторів, а українських - на одній руці можна порахувати.

Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Як можна оцінити зараз одеську "Книжку"?

По-перше, це не стихійне явище. Завжди за кожним стихійним явищем стоїть той, хто цю хвилю розганяє. По-друге, я бачу серед того, що продається, якусь кількість українських книжок, вона з'явилася і не зростає. Ще я бачу величезну кількість того, що видається за російські книжки, але не є ними - піратська продукція, зроблена десь в сусідньому дворі. Це величезний піратський ринок. Він знаходиться поруч з будівлею СБУ. Я ніколи не повірю, що він не має ніякого стосунку до тих людей, які сидять в сусідніх кабінетах. І останнє, що я про це скажу, що сьогодні привести російську книжку в Україну не складно. Росіяни, на відміну від українців, дуже активно працювали ці два з половиною роки вторгнення в Європі. Вони створили типу комерційні мережі книгарень, книжкові склади, які працюють всередині Європи. Вони відправляють книжки поштою, всі великі російські видавництва мають якісь філії в Європі.

Інші держави не забороняють своїм видавцям на російські гроші видавати російських авторів мовами цих держав. Нескладно побачити, наприклад, Марініну на касах у Варшаві - свіжі переклади. Тому що російський інститут перекладу дає гроші на просування перекладів російською мовою. Це не тільки питання грошей, а створення системи. Українська держава з видавцями систему не створює. Тому із ввезенням в Україну книжок російських видавництв немає проблеми. Можна їх завести через Польщу та Львів - і вони заходять в великі кількості. Можна їх завести через Ізраїль та Кишинів - вони заходять на Одесу. Можна їх завести через Сербію, куди літають літаки з росії. Завозити законно для себе законодавство не забороняє. Головна проблема, що книжки, які завозяться для особистого використання, далі продаються через комерційні канали, і держава удає, що вона цього не бачить.

Як член ради з подолання наслідків русифікації та комунізації, скажіть, що нам в Одесі робити із пам’ятниками Пушкіну?

Рада наразі не працює, але рішення про Катерину приймали, ухвалювали ми, і я голосував. Я думаю, що у вас є інша проблема. Це той штик, який є в парку Шевченка. Є багато питань до кладовища в парку, яке має бути перенесено на справжнє кладовище. Є питання по Одеській області, але сьогодні у нас вже рік не існує міністра культури, тому і цієї ради при ньому не існує.

Щодо Пушкіна, то Харків - прикордонне місто, місто, де росіяни поруч. І чомусь в Харкові це рішення не викликало якогось подиву. І сьогодні ніхто не згадує, що вулиця Сковороди колись називалась вулицею Пушкіна - і все відбулося спокійно.

Українська історія від початку вторгнення вийшла на перше місце за жанром. На вашу думку, люди кинулися дізнаватися про своє минули чи пояснити собі теперішнє, для чого ми читаємо історичні книжки?

Це питання, яке має в собі відповідь. Історія не існує без сучасності. Історія для мене - це точна наука, така ж як математика і хімія, якою я займався. Для мене це не моя професія, але хобі. Думаю, що я прочитав більше ніж тисячу історичних книжок і можу вам сказати, що все, що відбувається у світі - вже колись було. Воно завжди відбувається за законами. І зрозуміло, що ми можемо навести величезну кількість прикладів, які можуть показати, чим закінчиться ця війна. Для мене найкращий приклад – це китайсько-в'єтнамська війна в 1979 році, коли величезний Китай напав на маленький В'єтнам, який до цього вже витримав дві агресії, французьку та американську.

І В'єтнам витримав цю агресію, бо це була війна державою проти народу. А не можна перемогти, коли в війні бере участь саме народ, а не тільки держава. 

Марія Литянська