НАТО: Організація Північноатлантичного договору

У Конституції України закріплено курс країни на членство в Організації Північноатлантичного договору. Переважна більшість експертів та оглядачів одноголосно говорять, що після Перемоги це буде найважливіший елемент майбутньої конфігурації  безпеки нашої Батьківщини. Та не тільки нашої. В травні 2022 року Фінляндія та Швеція подали заявки на вступ до північноатлантичного альянсу. 4 квітня 2023 року Фінляндія стала 31 країною організації.

Пропонуємо увазі чергову публікацію з циклу, присвяченого діяльності міжрегіональних міжнародних організацій. До таких організацій ми відносимо структури, членами яких є країни, що знаходяться в різних частинах світу. До міжрегіональних організацій входить обмежена кількість країн. Рішення таких організацій не є загальноприйнятими, однак можуть впливати на життєдіяльність інших країн на регіональному й навіть глобальному рівні. Сьогодні ми приділимо увагу Організації Північноатлантичного договору.

Загальна характеристика Організації Північноатлантичного договору

Членство в НАТО

Юрисдикція НАТО

Структура НАТО

Діяльність НАТО

НАТО та Україна

Висновки

Загальна характеристика Організації Північноатлантичного договору

Організація Північноатлантичного договору (англ. North Atlantic Treaty Organization — NATO, далі НАТО) – це військово-політичний блок, який об’єднує країни Північної Америки, Європи та Туреччину з метою колективного захисту від можливої зовнішньої агресії щодо будь-якого з членів організації. НАТО було утворено у 1949 році з метою захисту Європи від експансії СРСР. Після розвалу СРСР НАТО виконує функцію форуму, на якому країни-члени обговорюють важливі питання, включаючи питання безпеки. Організація має власні збройні сили, які формуються з армій країн-членів. Штаб-квартира НАТО знаходиться у Брюсселі.

Штаб-квартира НАТО у Брюсселі. Фото: Вікіпедія

Членство в НАТО

Наразі членами НАТО є 31 країна. Організацію було утворено після ратифікації Північноатлантичного договору дванадцятьма країнами: Бельгією, Великобританією, Голландією, Данією, Ісландією, Італією, Канадою, Люксембургом, Норвегією, Португалією, США та Францією. Останньою до НАТО приєдналася Фінляндія 4 квітня 2023 року.

У 1966 році Франція вийшла з військової структури НАТО, залишаючись частиною політичної структури. Це був один із кроків, яким Франція намагалася повернути собі статус великої держави, продемонструвавши незалежність від впливу США. Попри вихід з військової структури, Франція брала участь у військових операціях НАТО після завершення Холодної війни. У 2009 році Франція повернулася до військової структури. У 1974 році з військової структури НАТО вийшла Греція, повернення якої відбулося у 1980 році.

Угоди деяких країн-членів з НАТО мають певні обмеження. Зокрема, Данія, Ісландія та Норвегія не дозволяють НАТО розміщувати у мирний час на їхній території військові бази та ядерні боєголовки, а також забороняють діяльність військових частин організації на своїй землі без відповідного дозволу. Такий дозвіл Данія надала повітряним силам США для утримання бази у Гренландії. Цікаво, що Ісландія взагалі не має регулярних збройних сил, в операціях НАТО беруть участь лише ісландські добровольці. Франція не бере участь у роботі Групи ядерного планування НАТО.

Вважається, що члени НАТО повинні витрачати мінімум 2% ВВП на оборону. На практиці не всім членам організації вдається утриматися на цьому рівні. Показово, що більш ніж половина загальних витрат членів НАТО на оборону припадають на США.

Щоб увійти в НАТО, країні необхідно отримати одностайну згоду всіх членів організації. Втім, до цього країні необхідно створити План дій щодо членства в НАТО – ПДЧ НАТО. ПДЧ – це розроблений для країни-претендента план реформ, реалізація якого покращує шанси країни на вступ у НАТО. При цьому слід підкреслити, що виконання ПДЧ не гарантує прийом до організації. Також країна має відповідати базовим принципам, втіленим у Північноатлантичному договорі.

Мапа розширення НАТО по роках. Зображення: Вікіпедія

Юрисдикція НАТО

Згідно з Північноатлантичним договором, збройний напад на одну або кілька країн-членів вважається нападом на усіх членів організації. У разі нападу інші країни мають надати допомогу і здійснити "такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили". Важливо підкреслити, що Договір не зобов’язує членів НАТО застосовувати зброю у разі нападу.

Збройним нападом на члена НАТО вважається напад на його територію або збройні сили. Нападом на територію вважається атака на країну-члена в Європі або Північній Америці, на Туреччину чи на острови під юрисдикцією будь-якої країни-члена, розташовані в Північній Атлантиці на північ від Тропіка Рака. Напад на збройні сили, кораблі чи літальні апарати країни-члена активує договір, якщо цей напад відбувся у Європі, Середземному морі чи в Північній Атлантиці на північ від Тропіка Рака.

З іншого боку, у Північноатлантичному договорі нічого не сказано про право військ НАТО проводити операції в усьому світі. Роз’яснення цього питання можна знайти у Стратегічній концепції НАТО за 2022 рік. Згідно з документом, "Стратегічні змагання, нестабільність, яка активно поширюється, і кризові ситуації, які регулярно виникають, призводять до ширшого розуміння нами поняття "середовище безпеки". Загрози, з якими ми стикаємося, мають глобальний та взаємопов’язаний характер". Інакше кажучи, НАТО поширює свою юрисдикцію на весь світ і може використовувати силу за власним розсудом.

Структура НАТО

Північноатлантична рада (ПАР) – це основний орган прийняття політичних рішень. Він здійснює нагляд за всіма політичними та військовими процесами, пов’язаними з питаннями безпеки НАТО. ПАР збирає представників усіх країн-членів, які проводять дискусії з широкого кола питань, обговорюють політику організації та операційну діяльність НАТО. Роботу ПАР очолює Генеральний секретар.

Засідання ПАР можуть відбуватися на рівні постійних представників (щонайменше раз на тиждень), на рівні міністрів оборони (тричі на рік), на рівні міністрів закордонних справ (двічі на рік), на рівні керівників держав і урядів (час від часу). Рішення ПАР мають однаковий статус і чинність, на якому б рівні вони не були ухвалені.

Засідання Північноатлантичної ради у 2010 році. Фото: Вікіпедія

Група ядерного планування (ГЯП) має однаковий статус із ПАР, але виключно у питаннях ядерної політики. ГЯП обговорює питання, пов’язані з ядерними силами, контролем за ядерною зброєю та її поширенням. ГЯП також регулярно переглядає ядерну політику організації, враховуючи постійні інновації у цій галузі. У роботі ГЯП беруть участь представники усіх країн-членів, за винятком Франції. Зазвичай засідання ГЯП проводяться на рівні міністрів оборони. Засідання очолює Генеральний секретар.

Військовий комітет є основним військовим органом НАТО. Орган є головним джерелом військових порад для ПАР та ГЯП, а також надає інструкції двом верховним головнокомандувачам НАТО. Комітет рекомендує заходи, необхідні для захисту території НАТО та реалізації військових операцій. Орган грає ключову роль у розробці військової доктрини НАТО, а також допомагає у розробці загальної стратегії організації. Він також робить щорічний аналіз сильних сторін та потенціалу країн, які можуть становити загрозу для інтересів НАТО.

Військовий комітет складається зі старших офіцерів (зазвичай тризіркових генералів або адміралів), які виступають військовими представниками своїх країн. Ісландію представляє цивільна особа, оскільки в країні відсутні збройні сили. Комітет збирається тричі на рік на рівні міністрів оборони, а також щонайменше раз на тиждень на рівні військових представників країн.

Генеральний секретар є головною міжнародною цивільною особою НАТО. Він керує процесом обговорення питань та прийняття рішень, а також стежить за втіленням прийнятих рішень. Генеральний секретар має три основні функції. Він головує в усіх значних органах та комітетах НАТО, є основним спікером організації та здійснює контроль за роботою її міжнародного штату. Генеральний секретар обирається на чотири роки рішенням ПАР, при цьому його повноваження можуть бути згодом подовжені на будь-який термін. З 1 жовтня 2014 року цю посаду займає колишній прем’єр-міністр Норвегії Єнс Столтенберг. ПАР вже тричі подовжувала його повноваження. Останній раз це сталося у березні 2022 року через російське вторгнення в Україну. Тепер Столтенберг залишиться на посаді до 30 вересня 2023 року.

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг. Фото: Вікіпедія

Діяльність НАТО

Один із ключових видів діяльності НАТО – проведення міжнародних операцій та місій. Цікаво, що після розвалу СРСР операційна діяльність організації стає інтенсивнішою. Операції та місії НАТО спрямовані не тільки на вгамування конфліктів, але й на будь-які кризові ситуації та навіть на підтримання стабільності в певному регіоні. Якщо говорити про військові операції, НАТО взяла активну участь у югославських війнах 1990-х років, на завершення яких війська організації увійшли в Косово; з 2001 по 2021 рік на території Афганістану діяв міжнародний військовий контингент під егідою НАТО; у 2011 році війська НАТО увійшли в охоплену громадянською війною Лівію тощо.

<span class="ratio ratio-4x3"></span>
Завдання військ НАТО у Косово. Відео: НАТО

У 2001 році у відповідь на теракти в США НАТО здійснила першу операцію з боротьби з тероризмом. Також уперше в історії НАТО було проведено операцію у відповідь на напад на територію одного з членів організації.

На прохання ООН НАТО у 2008 році розпочала операцію в затоці Аден для надання захисту суднам Всесвітньої продовольчої програми від піратських нападів. Операція також включала здійснення заходів біля узбережжя Сомалі. Антипіратська діяльність НАТО біля Африканського рогу тривала до кінця 2016 року.

З 2004 по 2011 рік НАТО провела місію підтримки в Іраку. Сутність місії полягала у проведенні тренувань та наданні допомоги у формуванні іракських сил безпеки.

Після землетрусу в Пакистані у 2005 році НАТО у ході гуманітарної місії переправила літаками в країну близько 3500 тонн матеріальної допомоги, а також інженерів, медиків та спеціалізоване обладнання. Після того як ураган Катріна завдав шкоди південному узбережжю США, дев’ять країн НАТО передали 189 тонн необхідних матеріалів.

НАТО докладає значних зусиль для підтримання високої боєздатності у збройних силах країн-членів. Одним із векторів уваги є стандартизація усіх аспектів діяльності – від розмірів амуніції до ширини залізничної колії та типових команд. Подібна практика дозволяє більш ефективно взаємодіяти військовим із різних країн. Регулярні тренування НАТО, які проводяться з 1951 року, також допомагають налагодити взаємодію. З моменту заснування НАТО використовує освітні програми для підвищення ефективності збройних сил.

<span class="ratio ratio-4x3"></span>
Франція проводить військові тренування з залученням союзників. Відео: НАТО

Військові літаки країн-членів НАТО здійснюють цілодобове патрулювання повітряного простору організації. Захист поширюється й на повітряний простір країн, які не мають власної військової авіації.

Ініціатива НАТО "Швидка повітряна мобільність" дозволяє літакам союзників миттєво долати повітряні кордони Європи, якщо рейс маркований спеціальним позивним сигналом. Ця ініціатива стала в пригоді у березні 2020 року, коли під час пандемії з’явилася необхідність у терміновому транспортуванні ліків та медичного обладнання.

НАТО цікавиться питаннями кліматичних змін та негативного впливу на навколишнє середовище. У 1969 році було створено Комітет з викликів сучасного суспільства, який приділяв увагу питанням забруднення повітря та знищення відходів. У 2006 році було запущено програму "Наука за мир та безпеку", яка, зокрема, концентрувала увагу на питаннях збереження водних ресурсів, запобігання природним катастрофам та енергетичної безпеки.

НАТО намагається будувати ефективні стосунки з країнами, які не є членами організації. Для цього НАТО запущено низку партнерських програм та проєктів. Програма "Партнерство заради миру", заснована в 1994 році, передбачає встановлення взаємовигідних стосунків між НАТО та країнами євроатлантичного регіону. Мета програми – збільшити стабільність, зменшити загрози миру та побудувати безпечні стосунки. Важливо, що в межах програми кожна країна може обрати власні пріоритети для співробітництва. Починаючи з 2011 року, запропоновані у програмі принципи співробітництва доступні всім партнерам НАТО.

"Середземноморський діалог" - це запроваджений НАТО партнерський форум, спрямований на встановлення стабільності та безпеки у регіоні. Наразі у проєкті беруть участь Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Мавританія, Марокко та Туніс.

НАТО та Україна

Українська РСР могла стати членом НАТО задовго до отримання незалежності – у 1954 році. У цьому році СРСР, Українська РСР та Білоруська РСР подали заявки на вступ до організації. Зроблено це було з маніпулятивною метою. Радянська пропаганда через очевидну відмову НАТО хотіла продемонструвати світовій спільноті вороже ставлення організації, що нібито змушує СРСР утворити власний політичний блок. Так у 1955 році було утворено Організацію Варшавського договору.

Відносини між НАТО та Україною почали розвиватися вже у 1991 році, коли країна вступила до Ради північноатлантичного співробітництва. У наступному році відбувся перший візит Генерального секретаря НАТО Манфреда Вернера до Києва. У 1994 році Україна стала учасницею програми "Партнерство заради миру". У 1997 році було підписано Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО. У цьому ж році створено Комісію Україна – НАТО, яка є форумом для проведення консультацій між країнами-членами організації та Україною з питань безпеки.

У 2008 році вищі посадовці України підписали офіційну заяву щодо приєднання країни до ПДЧ НАТО. Однак замість ПДЧ було схвалено новий формат відносин НАТО з Україною та Грузією – "Річну національну програму". Фактично програма була аналогом ПДЧ і містила перелік реформ, необхідних для реалізації. Втім, 1 липня 2010 року Верховна Рада прийняла закон, який встановлював позаблоковий статус України. Цей статус було скасовано рішенням Верховної Ради лише наприкінці 2014 року. У 2015 році було створено Представництво НАТО в Україні.

21 лютого 2019 року до Конституції України внесено зміни щодо курсу на членство в ЄС та НАТО. У 2020 році ПАР НАТО визнала Україну партнером з розширеними можливостями. У червні 2021 року на саміті в Брюсселі НАТО знову не надала Україні ПДЧ, хоч підтвердила амбіції країни у цьому напрямку.

НАТО засудила російське вторгнення в Україну у лютому 2022 року, однак діяла при цьому обережно. Зокрема, 1 березня Єнс Столтенберг переконав президента Польщі відмовитися від відправки в Україну винищувачів, оскільки це могло спровокувати Росію атакувати територію Польщі, що своєю чергою змусило б вступити у війну весь блок НАТО. З тих же причин Столтенберг відхилив прохання Володимира Зеленського щодо створення над Україною забороненої для польотів зони.

Невдовзі після російського вторгнення Фінляндія та Швеція, які раніше не висловлювали бажання вступити до НАТО, змінили свою думку на протилежну. Вже у травні 2022 року обидві країни подали заявки на вступ. На саміті у Мадриді у червні було прийняте рішення про прискорений вступ обох країн до НАТО. У 2022 році їхні заявки ратифікували всі країни НАТО, окрім Угорщини та Туреччини. 4 квітня 2023 року Фінляндія вступила до організації.

30 вересня 2022 року Україна також подала заявку на вступ до НАТО у прискореному порядку. На початку квітня 2023 року Єнс Столтенберг зазначив, що для вступу до НАТО Україні потрібні дві речі: перемога у війні та перехід від радянських доктрин і стандартів до західних. На думку міністра іноземних справ України Дмитра Кулеби, Україна має бути прийнята до НАТО без ПДЧ.

Висновки

НАТО без перебільшення є однією з ключових організацій сучасного світу. Це особливо яскраво проявляється зараз, коли в Європі йде війна. Звісно, країни блоку не беруть безпосередню участь у бойових діях, однак навіть часткова демонстрація їхніх технічних та інформаційних можливостей має справити враження на будь-якого агресора. Сукупний військовий бюджет країн-членів НАТО непорівнянний із військовим бюджетом будь-якої іншої країни світу. Військовий бюджет тільки США майже в чотири рази перевищує військовий бюджет Китаю, який посідає у світі другу сходинку.

За всю історію існування НАТО жодна країна не наважилася атакувати територію блоку. Розмови російських пропагандистів про можливу війну з НАТО наразі виглядають просто жалюгідно. Отже, організація виступає певним гарантом стабільності й фактично унеможливлює появу нового Гітлера. Глобальна війна може виглядати імовірною лише в тому випадку, якщо умовні росія, Китай, Іран та Північна Корея об’єднають зусилля, утворивши власний військово-політичний блок.

Важливим є питання юрисдикції НАТО, адже навіть у стратегічній концепції організація жодним чином не обмежує свої інтереси. Звісно, за часів різноманітних глобальних загроз та російсько-української війни розгляд цього питання не може вважатися пріоритетним. НАТО у своїй основі складається з розвинених країн, які стоять на позиціях демократії та захисту прав людини. До того ж у більшості випадків військовий контингент НАТО відправлявся виконувати обов’язки за погодження ООН. Однак не слід забувати, що надпотужна неконтрольована зброя може бути небезпечною для власника, тобто людства.

Наразі НАТО можна уявити своєрідним "континентом безпеки": кожен мандрівник, який дістався берега, може перестати турбуватися про власне життя. Схоже на те, що це після початку російської агресії швидко зрозуміли Фінляндія та Швеція. Україна зараз також докладає зусиль, щоб стати частиною блоку. Наразі вступ до НАТО виглядає для України порятунком, адже агресивна росія не пробачить поразки у війні. Інша справа, наскільки швидко Україна зможе приєднатися до організації. Це однозначно станеться не раніше Перемоги у війні. І навряд чи це відбудеться одразу після її завершення. Україні доведеться відбудовувати країну, а також якимось чином лікувати хронічні хвороби: корупцію, неефективність правової системи, відсутність якісного менеджменту тощо. Будемо сподіватися, що за допомогою союзників Україна впорається з цими труднощами.

 

 

Олег Пархітько