01 липня 2024 р. 23:14
(Фото: poradnica.com.ua)
В історії людства траплялися війни, які тривали менш як годину. Неодноразово відбувалися війни, в яких сукупно загинуло кілька десятків людей – тобто в рази менше, ніж щодня у російсько-українській війні протягом двох з половиною років. Але чи може бути війна, в якій не загинула жодна людина? Виявляється, така війна теж була. Її фігурантами стали США та Великобританія, а у ролі "яблука розбрату" виступили свиня та жменя картоплі.
Як британці з американцями сусідити намагалися
Військові поспішають на допомогу
У договорі 1818 року, підписаному між США та Великобританією, кордон між двома країнами у Північній Америці було проведено уздовж 49-ї паралелі від штату Міннесота до Скелястих гір. На заході від Скелястих гір лишалася територія Орегон, яка за договором визнавалася вільною для використання представниками обох сторін. Враховуючи, що країни вже двічі воювали між собою, юридично невизначена значна територія на кордоні могла стати підставою для непорозумінь. Щоб уникнути потенційних проблем, президент США Джеймс Полк запропонував Великобританії поділити Орегон також за 49-ю паралеллю. Однак британці хотіли, щоб кордон пройшов по річці Колумбія, на якій процвітав бобровий промисел. Амбіції британців утворили напругу між країнами. У США почало набирати популярність гасло "54 або війна", тобто бажання розширити американський кордон до 54-ї паралелі, де починалася російська Аляска.
Мапа Орегону у 1818-46 роках. Вікіпедія
Улітку 1845 року Британія та США навіть відправили військові кораблі до узбережжя Орегону. Утім, наступного року почалася американо-мексиканська війна. Оскільки США не могли воювати на два фронти, у 1846 році вони уклали Орегонську угоду.
Орегонський договір між Британією та США мав визначити долю не тільки материкового Орегону, але й архіпелагу Сан-Хуан біля західного узбережжя материка. Орегон цілком логічно у контексті особливостей британсько-американського кордону було поділено уздовж 49-ї паралелі. З архіпелагом вийшло гірше. У договорі було зазначено, що кордон має пройти від 49-ї паралелі у південному напрямку по середині протоки, яка відділяє британський острів Ванкувер від материка. Проблема полягала в тому, що в описаному в договорі регіоні є одразу дві протоки, які течуть з півночі на південь: одна відділяє острів Ванкувер від архіпелагу Сан-Хуан, інша – архіпелаг від материкової частини. Помилка пояснюється тим, що на момент підписання договору ще не існувало точних карт регіону біля архіпелагу Сан-Хуан.
Архіпелаг Сан-Хуан на мапі регіону. Вікіпедія
Через десять років, коли помилка у договорі стала очевидною, США та Великобританія утворили комісію, яка намагалася розв’язати непорозуміння. Британці стверджували, що у договорі йдеться про протоку Розаріо, американці були впевнені, що розробники мали на увазі протоку Харо. Оскільки кожна з проток відповідає умовам договору частково, але жодна повністю, суперечку можна було вирішити лише компромісом. Наприкінці 1857 року такий компроміс запропонували британці: провести кордон по каналу Сан-Хуан. У такому випадку власне острів Сан-Хуан відійшов би британцям, а решта островів стали б власністю США. Американці не погодилися, комісія припинила роботу, а представники обох країн почали заселяти острови.
Мапа архіпелагу Сан-Хуан з пропозиціями щодо проведення кордону, які обговорювалися у 1857 році. Вікіпедія
У червні 1859 року американський фермер Лайман Катлер, який оселився на острові Сан-Хуан, помітив на своєму городі свиню, що поїдала картоплю. Як свідчить історія, Катлер одразу впізнав у свині агресора-рецидивіста, який регулярно робив набіги на його город. Оскільки факт рецидивізму, тобто відсутність можливості перевиховати свиню у майбутньому, був встановлений, фермер з легкою душею застрелив свиню. Як виявилося пізніше, покійна належала ірландському фермеру Чарльзу Гріффіну, який дозволяв своїм свиням вільно пересуватися островом. Оскільки глибоко в душі Катлер відчував незручність ситуації, він запропонував Гріффіну 10 доларів компенсації з урахуванням невихованості свині. Однак Гріффін вважав, що його страждання може вгамувати лише сума у 100 доларів. Коли Катлер заявив, що у такому випадку не заплатить нічого, Гріффін звернувся по допомогу до британської влади, яка вирішила заарештувати вбивцю. Катлер у відповідь став шукати захисту у владних органів США.
Першими на місце конфлікту прибули американські військові. 66 американських солдатів під командуванням капітана Джорджа Пікетта закріпилися на острові з наказом не допустити висадки британських збройних сил. Згідно з легендою, Пікетт проголосив: "Ми влаштуємо для них Банкер-Хілл!", - натякаючи на героїчну оборону передмістя Бостону часів Війни за незалежність. У відповідь британці відправили до острова три військові кораблі під командуванням капітана Джеффрі Хорнбі. Цікаво, що губернатор колонії на острові Ванкувер Джеймс Дуглас віддав Хорнбі розпорядження витіснити американців з острова, за можливості уникаючи кровопролиття, доки їх було лише 66. Однак Хорнбі відповів, що не буде вживати жодних дій до прибуття командувача Тихоокеанським флотом контрадмірала Роберта Бейнса.
Американські солдати будують укріплення на півдні острова Сан-Хуан. Акварель: Вікіпедія
Надалі сторони стали нарощувати військову присутність, вгамовуючи початкові пристрасті. Американський табір на півдні Сан-Хуана у серпні нараховував 461 солдата та 14 гармат. Британці стали табором на півночі, маючи п’ять військових кораблів із 70 гарматами та 2140 солдатів.
Президент США Джеймс Б’юкенен відправив на архіпелаг Сан-Хуан генерала Вінфілда Скотта. Скотт був обраний невипадково, адже наприкінці 1830-х років йому вже вдалося вгамувати дві прикордонні кризи між Британією та США. Генерал мав провести перемовини з губернатором острова Ванкувер Джеймсом Дугласом.
Внаслідок перемовин сторони вирішили залишити спільну окупацію острова, зводячи військовий контингент до не більше ніж 100 осіб з кожного боку. У 1871 році США та Британія підписали Вашингтонський договір, в якому, зокрема, зазначалося, що німецький імператор Вільгельм I призначається міжнародним арбітром у вирішенні долі архіпелагу Сан-Хуан. Арбітражна комісія, якій німецький імператор передав питання, прийняла рішення провести кордон за протокою Харо, тобто весь архіпелаг перейшов під юрисдикцію США.
Британські війська залишають острів Сан-Хуан у 1872 році. Фото: Вікіпедія
Важливо, що у 1867 році Канада отримала статус домініону – перехідної форми між колонією та незалежною державою. Тобто коли британці підписували Вашингтонський договір, доля архіпелагу Сан-Хуан їх вже цікавила значно менше, ніж десятьма роками раніше.
Під час британсько-американської війни 1859 року єдиною жертвою стала свиня. Жодна людина під час війни не постраждала.
Пам’ятний знак на честь британсько-американської війни 1859 року неподалік від британського табору. Фото: Вікіпедія
Вочевидь, так звана "Війна через свиню та картоплю" - жодним чином не війна, а в першу чергу історичний курйоз. Утім, попри кумедність війни без жертв, цей випадок дозволяє зробити деякі узагальнення.
Британсько-американське зіткнення 1859 року показує, що війна може розпочатися навіть через дрібниці. Щоправда, дрібниці стають підставою для війни тільки у тому випадку, коли одна або обидві сторони бажають розпочати бойові дії. Скажімо, Війна бродячого собаки 1925 року вочевидь відбулася тому, що Греція цього сильно хотіла. З іншого боку, навіть коли ситуація зависає над прірвою, політики цілком спроможні зберегти холодний розум і зупинити початок трагедії. Вочевидь, Карибська криза мала всі шанси, щоб перетворитися на Третю світову війну.
Під час виникнення міжнародного інциденту є вкрай важливим, щоб на керівних політичних та військових посадах опинилися люди з досвідом, освітою та інтелектом. Схоже на те, що капітан американських військ Джордж Пікетт був готовий розпочати війну. До речі, невдовзі Пікетт стане помітною фігурою у Громадянській війні. І якби капітан британських військ Джеффрі Хорнбі піддався на вимоги губернатора острова Ванкувер Джеймса Дугласа, початок війни був би цілком імовірним.
Неузгодженість або невизначеність кордонів завжди може стати підставою для міжнародного конфлікту. Якщо подібна невизначеність трапилась, розумний керівник держави повинен докласти зусиль для вирішення ситуації шляхом компромісів або навіть певних поступок. У конфлікті між США та Британією слід віддати належне останній, яка у 1857 році пропонувала компромісний поділ архіпелагу Сан-Хуан. Щоправда, десятьма роками раніше саме Британія відмовилася від компромісного поділу Орегону.
Необхідно відзначити, що Великобританія ще у ХІХ столітті почала поступово відмовлятися від колоній. Вочевидь, це був складний процес у багатьох аспектах. У 1867 році Канада отримала статус домініону – перехідної форми між колонією та незалежною державою. І коли підписувався Вашингтонський договір, Британія все ще мала право вирішувати долю земель на канадському кордоні. Якби Канада раніше отримала суверенітет, можливо, мапа у районі архіпелагу Сан-Хуан виглядала б дещо інакше.
Олег Пархітько