"Набридло чекати, хотів звільнити свій дім", - ветеран, який чекає на протезування

Переніс понад 100 операцій та має ампутацію двох ніг. Випадок військового з Херсонщини Олександра Безверхнього медики називають "хірургічною перемогою". Адже з його пораненнями та ускладненнями після них шанс на порятунок складав не більше 5%. Сам же Олександр говорить, що він просто щасливчик, недаремно обрав позивний "Lucky". Також вибратися з прірви смерті допомогла підтримка та віра родини. Дружина Юлія буквально оселилася в лікарні поруч з чоловіком, а маленька донька Ніколь розповідає всім про тата-героя. 

Мріяв звільнити дім 

Ранок 24-го лютого 2022 року застав родину Безверхніх на різних берегах Херсонщини: Юлія з тоді ще 2-х річною донькою Ніколь були вдома у селі, а Олександр на роботі у місті. Крім власного фермерського господарства чоловік суміжно працював електрозварником на Херсонському суднобудівному заводі. Аби дістатися сім’ї Олександр поїхав через Антонівський міст, фактично на зустріч колонам військової техніки армії рф.

"Пощастило, бо російських військових я не побачив на своєму шляху. Натомість було багато машин з людьми, які виїжджали. Власне, план був такий самий і в нас, але не встигли. Додому потрапив о 10-й ранку, а вже за кілька годин село було окуповано", - згадує Олександр.

<picture></picture>
Родина Безверхніх. Фото надав співрозмовник

За кілька тижнів Юлії з Ніколь вдалося евакуюватися до Тернополя. Шлях з окупації Олександра був важче, бо чоловік мав досвід строкової служби. Наприкінці весни 2022 року родина змогла об’єднатися. 

Чоловік зазначає, по приїзду одразу прийшов до місцевого військкомату. Спочатку відновлював військовий квіток, потім ще певний час перебував на обліку. До лав ЗСУ Олександр приєднався влітку 2023 року, пройшов базовий військовий вишкіл та фахове навчання на водія БМП. Про своє рішення говорить лаконічно: "Набридло чекати й нічого не робити. Хотів звільнити свій дім". 

Врятував не одне життя 

Олександр Безверхній потрапив до складу 214-го окремого штурмового батальйону OPFOR, був водієм-механіком медичного пункту. З командою працювали позмінно, чергування тривало кілька діб. Вдень чоловік займався поточним ремонтом машини, а вночі евакуацією поранених та за можливості загиблих з нуля на Донецькому напрямку. 

"Забирав хлопців з усіма можливими пораненнями: легкої, середньої, тяжкими ступенями тяжкості. Не лише тілесні ушкодження. Було багато випадків отруєння невідомими речовинами, після того, як російські військові робили скиди з якимись газами", - розповідає Олександр.  

Територію міст Торецьк та Часів яр в Бахмутському районі чоловік зараз знає напам’ять, адже їздити доводилося переважно вночі та на великих швидкостях. Не приховує, небезпечних ситуацій під час евакуацій було чимало. Наприклад, за тиждень до його поранення один зі снарядів FPV-дрона прилетів під колеса автівки та пошкодив радіатор, лобове скло. Тоді вдалося втекти від переслідування й всі залишилися цілими.

"Через обстріли та атаки дронів це дуже тяжко робити. Мені здається евакуаційні групи в пріоритеті російських військових. Як тільки вони бачать, що є наш поранений – починають за ним спостереження з дрона, влаштовуючи засідку. Таким чином намагаються завдати більших втрат. Тому вдень пересуватися майже неможливо, але й вночі не стає безпечніше", - говорить військовий. 

<picture></picture>
Олександр під час служби. Фото надав співрозмовник

За проявлену мужність та успішне виконання бойових завдань у травні 2024 року Олександр Безверхній отримав відзнаку Головнокомандувача ЗСУ – нагрудний знак Золотий Хрест.

Тепер святкує другий день народження 

22 січня 2023 року відтепер Олександр Безверхній називає своїм другим днем народженням. З того дня чоловік пам’ятає досить мало: "Це було близько другої-третьої години ночі. Ми забирали пораненого, несли його на ношах, бо він не міг самостійно пересуватися і по дорозі до машини нас накрили. Ніхто не знає що це саме було, але ми думаємо що це була 120-мм артилерійська міна. Всі залишилися живими, мали легкі та середні поранення. Мені пощастило не так, я отримав тяжке". 

Попри нестерпний біль військовослужбовець певний час знаходився у свідомості. Він вийшов на зв'язок з командним пунктом та викликав на допомогу ще одну евакуаційну групу. По приїзду вони змогли забрати всіх, крім Олександра. Вибуховою хвилею його відкинуло дуже далеко і в темряві ці пошуки не дали результатів. Побратими повернулися за ним ще раз під ранок та знайшли його безпритомного.  

Військовослужбовець перебував у важкому стані. Постраждали ноги та внутрішні органи, була велика втрата крові. На стабілізаційному пункті медики відверто не давали чоловікові шансів, але продовжували боротися за його життя. Було зроблено переливання близько семи літрів донорської крові. 

23 січня Олександра Безверхнього доправили у військовий госпіталь у Дніпрі. Там відбулася зустріч з дружиною, і єдине на що вистачило сил тоді у чоловіка – спитати про доньку. Не приховує, цього не пам’ятає, як і подій наступних двох місяців. 

Переніс понад сто операцій

Натомість весь цей період ледве не щохвилинно пам’ятає Юлія Безверхня. Зрозуміла, що щось сталося, коли чоловік порушив їх традицію. Щоденно вони обов’язково зідзвонювалися чи списувалися близько одинадцятої ранку. 

"Коли Саша не вийшов зв’язок – почала дзвонити його побратимам та командуванню. Ближче до вечора мені повідомили про поранення та планування перевезення до Дніпра. Тоді ж взяла квітки та ввечері наступного дня була там. На той момент він вже був прооперований, операція була серйозна і тривала майже шість годин", - говорить жінка.   

Лікарі намагалися врятувати Олександрові ноги та зранку 24 січня інфекційний поріг мав занадто високі показники, необхідно було прибирати джерело інфекції – ноги. 

"Я сказала робіть, що необхідно. Тільки врятуйте… П’ять днів після ампутації обох ніг вище колін Саша перебував у критичному стані. Як дозволив стан, транспортували на вертольоті до одного з медзакладів у Києві. Тут розпочалася нова боротьба за життя. Загалом, він переніс п’ять сепсисів та понад 100 хірургічних втручань. За словами лікарів, це один з найскладніших випадків в Україні. Ніхто не давав мені ніяких прогнозів, натомість казали: "Молись дівчинко", - згадує Юлія. 

Всьому довелося вчитися заново 

Зараз Олександр проходить реабілітацію, один з найскладніших етапів. Майже всьому доводиться вчитися заново, бо 11 місяців він провів лежачі, з них останні чотири тільки на животі чи боку, перевертатися на спину не можна було.

"Він дуже схуд, були одні кістки та шкіра. Тому спочатку навіть руку підняти самостійно не міг… Вже були кілька разів на прогулянці на інвалідному візку, до цього тільки на ліжку-каталці виїжджали на вулицю. Важко, але потроху розробляємо суглоби та розтягуємо рубці. Без цього не можливе протезування", - розказує Юлія.

<picture></picture>
Олександр з реабілітологом Оксаною. Фото надав співрозмовник

Сім’я вже знайшла організацію, яка допоможе виготовити протези для військового. Орієнтовна вартість двох протезів – 2,5 мільйона гривень. 

Спільним рішенням нещодавно Юлія відкрила збір. Значний відсоток на протезування покриє держава, однак не все. Яка сума знадобиться теж наразі прорахувати складно, адже це буде залежите від багатьох факторів: типу поранення військового, якості колінного суглоба для згинання протеза, фірми виробника та спектру обслуговування в Україні. 

"Ми розуміємо, що не зможемо самостійно зібрати коштів, яких буде бракувати. Випадок Сашка непростий і складний, на правій сідниці в нього майже не має м’язів... Щоб елементарно ходити треба гарні коліна, а щоб підійматися сходами – ще кращі. А в цьому випадку хочеться саме кращого, бо від цього залежать можливості Сашка для подальшого життя", - пояснює жінка.  

Стати на протези, аби відвести доньку до школи

Родина Безверхніх зазначає, вдячні кожному за підтримку: будь-то донат, репост дописів в соціальних мережах чи теплі слова на їх адресу. Однак найбільш цінним серцю Олександра є внески його 5-річної доньки. Всі гроші, які їй дарують Ніколь відкладає зі словами: "Це татові на ніжки". 

"Вона постійно передає мені малюнки та присилає відео. А це ось чекаю на медаль. Ніколь завоювала нагороду на звітному концерті по танцях. Після цього сказала бабусі, що вона їй мені подарує. Але для мене це має бути сюрприз", - сміється військовослужбовець.  

Своєю чергою Юлія Безверхня додає: "Ніколь вже один раз приїжджала до тата. Вона до нього дуже обережно ставилася. Підійшла, обійняла, погладила по руці та відійшла, щоб не зробити боляче. Попри маленький вік Ніколь вже багато чого сприймає як доросла. Коли в Тернополі вона побачила людину на протезах, то запитала в бабусі: "У тата теж такі будуть ніжки?". Розуміє, що в країні триває війна й люди, які стають на її захист це герої. Тому коли вона бачить людину в формі обов’язково смикає за руку та каже: "Подивиться, пішов герой". 

Поставити Олександра на протези – найголовніша мрія сім’ї. Військовий зізнається, першочергове бажання це відвести дитину до першого класу школи, друге – сісти за кермо машини. В тому, що це вдасться ніхто з рідних, друзів та побратимів чоловіка не має сумнівів. Про це Юлія говорить так: "Я впевнена, що він зможе навіть більше! Бо Саша по життю дуже цілеспрямований та впертий. Якщо він бачить ціль – не бачить перепон. Також він цінує працю кожної людини, тому не має права підвести медиків, які доклали чимало зусиль для його одужання. Додам, що про ампутацію ніг Саші повідомив психолог. Ми боялися його реакції, але він спокійно сказав: "Значить так треба було". Тобто він сприймає наразі життя таким як воно є та знає заради кого живе". 

<picture></picture>
Олександр під час реабілітації. Фото надав співрозмовник

"Багато хлопців думають, що ампутація це вже все. Але ні! Можна продовжувати жити, тільки треба адаптуватися. Відомо чимало потужних прикладів, де люди доводили, що протези – не найгірше, що може статися. Тому я відчуваю, що в мене не все так погано. Так, був важким, але, на щастя, все більш-менш налагоджується. Працюю та займаюся. Не все йде легко та просто, але все неодмінно буде", - підсумовує спілкування Олександр Безверхній. 

Ігор Льов, Яніна Надточа