"Москіти" vs великі кораблі: який флот дасть змогу Україні ефективно стримувати рф на морі

Будь-яка війна закінчується, і нинішня не стане винятком. В одному з минулих військово-історико-географічних нарисів для "Інтенту" ми писали, що розраховувати на повний військовий розгром рашистів та переможну ходу українських колон Красною площею не доводиться. Але вже зрозуміло, що українській військовий флот має бути. Яким?

Сенс української стратегічної оборонної операції, яка загалом увінчалася успіхом, полягав у тому, щоб спочатку ввести супротивника в оману про ступінь готовності ЗСУ, а потім, використавши фактор неочікуваності та всі наші переваги, про які він не знав, завдати йому максимальних збитків. Зупинити та змусити перейти до оборони. А там - як карта ляже. Маю думку, що так далеко український Генштаб і не планував. Вдасться накопичити сили та засоби, щоб завдати контрударів і звільнити території - чудово. Власне, і накопичили, і вдарили, і звільнили, чому можуть слугувати прикладом блискучі Поліська (Київська), Слобожанська (Харківська) і Степова (Херсонська) операції. Ну і звісно, бойові дії на Чорному морі - головний предмет наших штудій.

Вичерпається контрнаступальний потенціал - зариваємося в землю і стримуємо наступальні устремління ворога, знову накопичуючи резерви й попутно переводячи економіку по максимуму на військові рейки (ця тема варта окремої розмови й публікації). Важливо, що ніхто в українському військово-політичному керівництві - з тверезомислячих людей, ясна річ, - ніколи й не ставив на тотальний розгром і фізичну ліквідацію російської федерації, усвідомлюючи, що це навіть у категорію наукової фантастики не занесеш.

В підсумку усе цілком може закінчитися "вічним" перемир'ям. Заморожуванням конфлікту. Нашою 38-ю паралеллю.

Шанси на таке, тимчасове вирішення конфлікту ненульові, на жаль. Тому готуватися до нього потрібно вже сьогодні.

А отже, саме час відновити дискусію про побудову нового українського флоту. Чому це важливо?

По-перше, флотські програми зазвичай розраховані на багато років, швидко кораблі не будуються. По-друге - кошти українського оборонного бюджету, причому немаленькі, витрачаються на такі програми просто зараз. Майже готовий перший корвет класу "Ада", названий на честь гетьмана Мазепи. Розпочалося будівництво другого, охрещеного на честь іншого гетьмана і на пам'ять про затоплений флагман ВМСУ "Сагайдачний". Прийнято від британців, отримали нові імена й команди два тральщики-шукачі мін класу "Сендаун", на черзі - ще два, вже нідерландських, класу Alkmaar. У США для України будують катери класу Mark VI - до речі, вони вдвічі більші за наші "гюрзи". У тій же Великій Британії мають бути закладені корпуси перших ракетних катерів Fast Inshore Attack Craft (поточний статус програми невідомий). Завершує випробування розвідувальний корабель "Сімферополь".

Mark VI. Фото: investigator.org.ua

Однак усе це - реалізація проєктів, розпочатих ще до повномасштабного вторгнення. Ще тоді частина їх критикувалася фахівцями, зокрема придбання кораблів класу "Ада". Будівництво одного до 2022 року оцінювалося у 8 мільярдів гривень, зараз, мабуть, усі 20 буде.

Наскільки це виправдано? Чи варта гра свічок?

Формування українських ВМС з моменту здобуття незалежності було безсистемним: ми брали кораблі, які готові були віддати росіяни (як правило, у жахливому стані), і добудовували на своїх корабельнях те, що заклали ще за радянських часів - "Сагайдачний", "Тернопіль" та інші. В підсумку до початка російсько-української війни флот був досить незбалансованим об'єднанням, не здатним ефективно протистояти скільки-небудь серйозному ворогові. Втім, він і не намагався: всі ми пам'ятаємо трагічні події весни 2014 року.

Після початку окупації Криму й безславної здачі більшої частини кораблів і суден забезпечення противнику ситуація різко погіршилася. ВМСУ повністю позбулися ударного потенціалу (у вигляді носіїв крилатих ракет) і не могли захистити себе від загрози з повітря та з-під води. Навіть повернення росіянами частини бортів становища не виправило, тим паче, що найцінніше вони так і не віддали.

Україні потрібно було терміново вирішувати питання відновлення національних військово-морських сил. На жаль, цьому заважала ціла низка об'єктивних та суб'єктивних обставин: відсутність ресурсів, політичні моменти, а ще протидія з боку армійського лобі. Якийсь час у військово-політичних верхах серйозно розглядали варіанти ліквідації ВМСУ. Залишки флоту мали або передати морській охороні Держприкордонслужби, як це зробила після поразки у війні 2008 року Грузія, або сформувати з них флотилію при сухопутному оперативному командуванні "Південь". На щастя, до цього не дійшло, однак і процес військово-морського будівництва, хоч і був запущений, але йшов далеко не тими темпами, якими хотілося б.

Стратегію розвитку Військово-морських сил після довгих суперечок та інтриг затвердили лише наприкінці 2018-го. Уже через рік її почали ламати, а у 2022-му вона просто виявилася неактуальною.

І все ж це примітний документ - єдиний у своєму роді. Зупинимося на ньому докладніше.

Стратегія передбачає три етапи будівництва флоту.

На першому, що охоплює 2018-2025 роки, Україна мала зосередитися на розвитку можливостей для встановлення контролю над територіальними водами та за їхніми межами, орієнтовно до 40 морських миль від узбережжя. Йдеться насамперед про створення принципово нової системи спостереження, розвідки та висвітлення надводної обстановки, а також про берегову оборону та мінну справу.

Загалом це завдання вдалося вирішити достроково, про що ми писали в минулому матеріалі, присвяченому контрдесантній операції Сил оборони у 2022 році. За роки, що минули з початку окупації Криму, вдалося сформувати корпус морської піхоти, здатний вирішувати широке коло завдань, відтворити берегову артилерію. З'явилися у флоту й нові можливості у вигляді безпілотних літальних і надводних апаратів. Ну а мінування підходів до портів, здійснене в перші дні великої війни явно за заздалегідь підготовленим планом, сильно ускладнило життя ворогові.

Другий етап мав розпочатися 2025 року і тривати п'ять років. У цей період планувалося зосередитися на "забезпеченні відновлення та розбудови спроможностей для захисту національних інтересів України на морі в межах виключної (морської) економічної зони України, до 200 морських миль від узбережжя". Як один із пріоритетів було визначено забезпечення ефективного контролю над будь-яким із зазначених районів у повітряному, надводному і підводному просторах, причому переважно силами катерних тактичних груп, хоча на фінальній стадії до складу ВМС збиралися включити кораблі типу "корвет".

У флоту мали з'явитися можливості зі знищення об'єктів противника на великій відстані у вигляді протикорабельних і оперативно-тактичних ракетних комплексів. Як бачимо, і це завдання було успішно вирішено до повномасштабного вторгнення нацистської росії.

Третій етап стратегії охоплює 2030-2035 роки. План передбачав нарощування спроможностей Військово-морських сил для захисту національних інтересів України за межами Чорного моря.

"Забезпечити автономність дій сил поза національними системами логістичного забезпечення та повернення їх до дій у складі сил міжнародних безпекових ініціатив", - наголошується в документі. На цьому етапі з'являвся новий пріоритет - Sea Denial ("заперечення моря") - формування спроможностей щодо обмеження будь-яких дій супротивника, зокрема недопущення можливості розгортання сил для здійснення актів агресії. Досягти цього пропонувалося нарощуванням усіх компонентів флоту - надводних сил, морської піхоти та морської авіації.

Як бачимо, Стратегія явно тяжіє до так званої концепції "москітного" флоту. Остання говорить: надводні сили, які складаються суцільно з малих одиниць (катерів), що мають ударну зброю (зараз це протикорабельні ракети), здатні ефективно протистояти класичному, або "збалансованому", як його ще називають, флоту, де є кораблі всіх типів.

Воно й не дивно: групу українських і міжнародних експертів, яка працювала над створенням цього документа, очолював головний вітчизняний ідеолог "москітного" флоту капітан першого рангу Андрій Риженко, який тоді обіймав посаду заступника начальника штабу командування ВМСУ.

Андрій Риженко. Фото: УНІАН

У 2017 році він писав: "Наявний ресурс до 2020 року (близько 8 мільярдів гривень) дозволяє нам поповнити бойовий склад ВМС України приблизно 30 одиницями "москітного флоту". При цьому зазначеної суми вистачить тільки для завершення будівництва одного корвета проєкту 58250 (ідеться про недобудований корабель "Володимир Великий" - ред.), вартість першого корпусу якого оцінюють у 325 мільйонів євро…».

Якщо говорити про операційні переваги - "москіти" мають високу швидкість і маневровність, що дають змогу контролювати значно більші райони. Тактична група з кількох "москітів" застосовується по цілі з різних напрямків, що ускладнює дії противника. Модульність побудови та сучасне високотехнологічне озброєння дають змогу катерам бути багатофункціональними та виконувати практично весь спектр морських операцій, насамперед проти слабких сторін противника. Ну і врешті-решт, наявність значної кількості таких катерів змушує противника вживати контрзаходів і виснажує його економіку".

У 2022 році, після успіхів Військово-морських сил, які вигнали ворога не лише з територіальних вод, а й з усієї північно-західної частини Чорного моря, концепція доповнилась. Андрій Риженко оцінив ефективність таких засобів розвідки та ураження, як безпілотні апарати - літальні та надводні. За допомогою перших, за неперевіреними даними, знищили флагман Чорноморського флоту рф ракетний крейсер "Москва": БПЛА Bayraktar TB2, очевидно, забезпечили цілевказівки - фактично навели на корабель ракети "Нептун". Другі вражали ворожі одиниці в окупованому Криму, і навіть у відносно далекому Новоросійську.

"Дрони можуть стати однією з частин москітного флоту. Їхнє використання можливе, практика довела це. Вони можуть виконувати ті ж самі завдання, що й кораблі класичного флоту - це спостереження, моніторинг обстановки, надводний і підводний пошук цілей. Можливо, дальності й мореплавства їм поки що не вистачає, але на даному етапі та сьогоднішньому театрі військових дій дальність у 200 миль нас повністю влаштовує", - заявив Риженко в листопаді 2022-го.

Олексій Неїжпапа. Фото: Вікіпедія

На ділі, однак, Стратегію зламали вже через рік після затвердження. Змінилося політичне, а за ним і військове керівництво країни. Новому президенту сподобалися великі кораблі, і Україна, ще не отримавши жодного нормального ударного "москіта", відразу замовила корвет у Туреччини. Риженка відправили у відставку, а віцеадмірал Олексій Неїжпапа, який змінив на посаді командувача ВМСУ адмірала Ігоря Воронченка, у першому ж інтерв'ю заявив, що "москітна" концепція - шлях у нікуди: мовляв, на такі кораблики неможливо поставити комплекси радіоелектронної боротьби, вони не здатні вирішувати завдання ППО і ПЛО.

Думку командувача розвинув начальник інституту ВМС капітан першого ранга Максим Кіріакіді. Він був куди відвертішим за адмірала: "Малий флот без великого безуспішний, і, хоч би як сильно не вистачало грошей, будувати з міркувань економії лише малі кораблі не має сенсу. В кращому разі "москіти" зможуть виконати добре тільки одне бойове завдання, наприклад, прикрити розгортання сил, і все. Але так у війні не перемогти".

Максим Кіріакіді. Фото: Арміяінформ

"Військові кораблі мають вести бойові дії з кораблями супротивника, а розвиток лише "москітних сил", які формально мають зброю, а фактично не здатні вести бойові дії навіть із прикордонниками супротивника, є неприпустимим. Краще взагалі не будувати ВМС, ніж будувати сили, апріорі нездатні розв'язувати притаманні задачі, це буде відверто і не призведе до марних витрат вкрай обмежених ресурсів".

В загальних рисах нинішнє командування ВМСУ бачить майбутній український флот так.

Надводні сили - різнорідне збалансоване об'єднання кораблів і катерів, а також суден забезпечення. Флагманський корабель - добудований корвет (який має сенс перекласифікувати на фрегат) "Володимир Великий", здатний виконувати завдання як у Чорному морі, так і поза його межами, який має відповідну систему протиповітряної та протичовнової оборони, котра наддасть надводним силам бойової стійкості та дасть їм змогу діяти на віддалі від баз. Три-чотири корвети типу "Ада". Дивізіони ракетних і патрульних катерів. Протимінний дивізіон. Два річкових катерних дивізіони (на Дунаї та Дніпрі). Флотилія морських безекіпажних апаратів. Дивізіон підводних човнів (з базою, наприклад, на Дунаї, оскільки глибини біля наявних баз у північно-західній частині Чорного моря не дають змоги здійснювати приховане розгортання субмарин, а низька прозорість річкової води сприятиме такому). Дивізіон розвідувальних кораблів. Дивізіон суден забезпечення.

Повітряні сили - дві або навіть три бригади морської авіації, на озброєнні яких стоятимуть протичовнові та аварійно-рятувальні гелікоптери, винищувачі та патрульні літаки, зокрема здатні виступати носіями протикорабельних ракет "Нептун"; а також розвідувальні та ударні БПЛА оперативно-тактичного рівня.

Сили берегової оборони - корпус морської піхоти, артилерійська, реактивна артилерійська і ракетна бригади.

Загалом така структура, дійсно, виглядає практично ідеальною і явно перевершує за бойовим потенціалом "москітні" сили Риженка. В такому вигляді український флот зможе забезпечити собі домінування в північній частині Чорного моря і запобігти будь-яким агресивним зазіханням з боку росії.

Кооперація при будуванні корвету для ВМСУ. Зображення: defence-ua.com

Інша річ, що створення його - це колосальні витрати, які понівечена війною країна навряд чи зможе собі дозволити. Саме тому справедливій критиці піддається будівництво корветів у Туреччині: надто вже це дороге задоволення. По суті, Стратегію 2018 року перевернули з ніг на голову - у ВМС ще немає ракетних катерів, зате вже є великий і в поточних умовах непотрібний "Іван Мазепа", який навіть не можна перегнати на базу. Чи не краще було б витратити гроші на щось інше?

Крім того, для великого флоту з кораблями таких типів, як фрегат і корвет, потрібні відповідні кадри - а як їх підготувати, якщо єдиний профільний навчальний заклад, одеський інститут ВМС, залишається чи не найбіднішим військовим вишем України? В нього практично немає власної матеріальної бази - використовується майно цивільної морської академії, яка далеко не в захваті від необхідності ділитися з військовими моряками. Цю проблему потрібно вирішувати вже зараз - інакше всі розмови про будівництво повноцінних ВМС так і залишаться розмовами.

Що стосується послідовності будівництва флоту, то, мені здається, набагато розумніше було б повернутися до ідеї Стратегії 2018 року й почати все ж таки з "москітів", тральників і суден забезпечення. І лише потім перейти до більших одиниць. Так буде і для справи корисніше, і бюджету легше.

Хай там що, поки дискусії навколо будівництва національного флоту тривають. Свої корективи вносить війна і позиція західних партнерів, які далеко не все зі своїх арсеналів готові передати Україні. 

Іван Суданов