Міжнародні організації: Управління Верховного комісара ООН у справах біженців

Понад пів року весь світ спостерігає, як Україна чинить опір російській агресії. Впливові міжнародні організації всіляко підтримують нашу країну, причому не тільки з початку повномасштабного вторгнення, а й ще з 2014 року, коли росія незаконно анексувала Крим та розв'язала збройний конфлікт на Донбасі. Проти країни-агресора вводяться санкції, тоді як Україна отримує від світу гуманітарну та фінансову допомогу.

Але чи всі з нас правильно розуміють, як влаштовані ці організації, які функції виконують та на яку саме підтримку українці можуть розраховувати? 

ІзбірКом підготував цикл матеріалів, у яких розповість, які країни входять в ті чи інші міжнародні організації та яку роль відіграють у світі насьогодні.

У минулих випусках ми розглядали сутність роботи:
Генеральної Асамблеї, 
Ради Безпеки, 
Економічної і соціальної ради ООН,
Міжнародного суду,
ЮНЕСКО,
ЮНІСЕФ,
Всесвітньої організації охорони здоров’я,
Програми розвитку ООН.

До складу ООН входить 193 держави. Серед країн-членів ООН можна знайти всі суверенні країни, окрім Ватикану. Таке поважне представництво потенційно дозволяє розглядати та вирішувати будь-які питання глобального або регіонального рівня. Зокрема, ООН спроможна гасити збройні конфлікти, як це було неодноразово продемонстровано у ХХ столітті (Ірак, колишня Югославія, Сомалі). 

Штаб-квартира організації знаходиться у Нью-Йорку. Також ООН має додаткові офіси у Відні, Женеві, Найробі та Гаазі. Організація користується шістьма офіційними мовами: англійською, арабською, іспанською, китайською, російською та французькою.

До структури ООН входить шість основних органів: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна та Соціальна Рада, Секретаріат, Міжнародний Суд ООН та Рада з Опіки. Щоправда, останній орган формально призупинив свою діяльність з 1994 року. Головною посадовою особою ООН є Генеральний секретар. З 1 січня 2017 року цю посаду обіймає португальський політик і дипломат Антоніу Гутерреш.

Загальна характеристика Управління Верховного комісара ООН у справах біженців

Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (далі – УВКБ) – це організація у системі ООН, що займається захистом та підтримкою біженців, вимушено переміщених осіб та осіб без громадянства, сприяє їх місцевій інтеграції, добровільному поверненню на батьківщину чи переселенню до третьої країни.

УВКБ має представництва у 137 країнах та територіях, включаючи гарячі точки світу. У штаті організації працює майже 19 тисяч осіб, з них приблизно 90% - у польових умовах. УВКБ функціонує майже виключно за рахунок благодійних внесків. Зокрема, 85% коштів надходить від країн та Європейського Союзу. При цьому з бюджету ООН організація отримує лише 1% від усіх внесків. Штаб-квартира УВКБ знаходиться у Женеві. Як свідчить назва організації, очолює її Верховний комісар. 1 січня 2016 року на цю посаду було обрано італійця Філіппо Гранді, який до того кілька десятків років працював на різних посадах в УВКБ та інших організаціях системи ООН. Цікаво, що Гранді змінив на цій посаді діючого Генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша. Вперше Верховний комісар у справах біженців був призначений Лігою Націй ще у 1922 році – задовго до виникнення УВКБ. На той момент комісаром став норвезький дослідник та вчений Фрітьйоф Нансен.

Верховний комісар у справах біженців Філіппо Гранді

Після завершення Другої світової війни проблема біженців вийшла на перший план. Починаючи з 1944 року, було кілька спроб заснувати організацію, яка б приділяла основну увагу цій проблемі. Нарешті, на Генеральній Асамблеї ООН у грудні 1950 року було затверджено статут нової організації – УВКБ. Передбачалося, що організація має подолати проблеми європейських біженців і через 3 роки її буде ліквідовано. Невдовзі стало зрозуміло, що проблеми біженців не обмежуються лише Європою, тобто УВКБ має працювати на постійній основі.

<span class="ratio ratio-4x3"></span>

Історія Управління Верховного комісара ООН у справах біженців/UNHCR Ukraine

Діяльність УВКБ

Упродовж свого існування УВКБ довелося зіткнутися з низкою кризових ситуацій, в яких зусилля організації виявилися корисними. Під час угорського повстання проти СРСР у 1956 році 200 тисяч угорців втекли до сусідніх Австрії та Югославії. Держави-члени ООН допомагали дбати про біженців. Завдяки зусиллям УВКБ біженців у найближчі роки вдалося розселити у країни Європи, а також Австралію, США та Канаду.

У 1957 році УВКБ долучилося до роботи з китайськими біженцями у Гонконзі, а також із алжирськими біженцями, які опинилися у Марокко та Тунісі внаслідок війни Алжиру за незалежність. Таким чином, діяльність УВКБ вийшла за межі Європи.

Деколонізація у 1960-ті роки викликала великий рух біженців в Африці. Проблема полягала в тому, що багато людей, які залишали одну африканську країну, стикалися з такими ж складнощами у сусідній. Вже до кінця 60-х років дві третини бюджету УВКБ були зосереджені на африканських проблемах.

У 1967 році було ратифіковано протокол, покликаний розширити межі поняття «біженець». Протокол намагався подолати протиріччя, які регулярно виникали внаслідок дії Конвенції про статус біженців 1951 року. Справа в тому, що Конвенція була спрямована виключно на європейських біженців, які потерпали через Другу світову війну.

У 1970-х роках операції УВКБ щодо надання допомоги біженцям відбуваються у всьому світі. Особливі складнощі у цей період викликали масова міграція східних пакистанців до Індії, а також виїзд мільйонів людей з В’єтнаму, Лаосу та Камбоджі через війну та масові вбивства.

У 1980-х роках УВКБ зіткнулася з новими викликами. Через низку причин істотно збільшилася кількість біженців. По-перше, цивільні несподівано стали стратегічною ціллю у війні. По-друге, зросла загальна кількість міжетнічних конфліктів у новонароджених державах. По-третє, через протистояння наддержав у Холодній війні спалахують нові конфлікти в Азії, Центральній Америці та Африці. Багато країн-членів ООН, які підписали договори щодо біженців, відмовилися їх переселяти. УВКБ стало більше долучатися до програм допомоги в таборах біженців, які часто були розташовані на ворожій території.

У 1990-ті роки через завершення Холодної війни породжується низка міжетнічних конфліктів, що призводить до нових потоків біженців. УВКБ стикається з низкою проблем у таких гарячих точках, як Руанда. Організація концентрує зусилля на подоланні обмежувальної політики впливових держав стосовно біженців.

На початку ХХІ століття УВКБ зіткнулося зі значними кризами, пов’язаними з біженцями в Африці, Азії та на Ближньому Сході. Організації довелося допомагати багатьом внутрішньо переміщеним особам та розширити свою роль у допомозі особам без держави. У деяких частинах світу, зокрема в Африці та Латинській Америці, Конвенція про статус біженців 1951 року була посилена законодавчим шляхом на регіональному рівні.

Регіон Дадааб УВКБ ООН, Кенія Африка, 2006 рік

УВКБ дбає про дотримання прав людини. Зокрема, стежить за тим, щоб жодна людина не була насильницьким шляхом переміщена до країни, в якій її можуть переслідувати. УВКБ сприяє поширенню міжнародних угод стосовно біженців та наглядає за дотриманням урядами міжнародного права про біженців. УВКБ усіляко сприяє тому, щоб біженці змогли організувати своє життя: повернутися до батьківщини, влаштуватися на новому місці або переїхати до третьої країни. УВКБ дбає про те, щоб розширювати коло осіб, які, згідно з міжнародним правом, підпадають під статус біженця і, відповідно, можуть отримати допомогу організації. При цьому палестинські біженці підпадають під юрисдикцію іншої організації в межах системи ООН – БАПОР (Близькосхідне агентство Організації Об'єднаних Націй для допомоги палестинським біженцям та організації робіт).

За свою діяльність УВКБ було двічі присуджено Нобелівську премію миру. Це сталося у 1954 та 1981 роках.     

Посли доброї волі

УВКБ почало працювати з послами доброї волі на початку 1980-х років, коли актори Річард Бартон і Джеймс Мейсон першими отримали право робити заяви для масмедіа та публічно виступати з питань біженців. У списку послів доброї волі УВКБ можна знайти низку відомих особистостей: футболіста мюнхенської «Баварії» Альфонсо Девіса, акторів Софі Лорен, Бена Стіллера та Кейт Бланшетт, письменників Ніла Геймана та Халеда Хоссейні, модельєра Джорджо Армані.

Оперна співачка Барбара Хендрікс стала послом доброї волі УВКБ у 1987 році. Завдяки своїй діяльності у 2002 році вона отримала титул почесного довічного посла доброї волі. Досі вона є єдиною людиною, яка отримала цей титул. Акторка Анджеліна Джолі почала діяльність посла доброї волі у 2001 році. У 2011 році Антоніу Гутерреш, який на той час був Верховним комісаром організації, визнав 10-річну благодійну працю акторки як надзвичайний внесок і запропонував їй взяти на себе більш відповідальну роль спеціального посла УВКБ. У цій новій ролі акторка зосередила увагу на наймасштабніших кризах, наслідком яких стало масове переміщення населення. Її перша місія у новій ролі відбулася у 2012 році в Еквадорі.

<span class="ratio ratio-4x3"></span>

Посол доброї волі УВКБ Анжеліна Джолі відвідала західний Мосул в Іраку

УВКБ та Україна

УВКБ працює в Україні з 1994 року. Через рік у країні було засновано представництво організації. У 1996 році з Україною було підписано угоду. У 2002 році Україна приєдналася до Конвенції 1951 року про статус біженців і до Протоколу 1967 року. У 2011 році було прийнято Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». У 2013 році Україна приєдналася до двох конвенцій ООН – про статус осіб без громадянства та про скорочення безгромадянства.

Починаючи з 2011 року, Україна пропонує два види захисту тим, хто втік від переслідування та війни і шукає притулку в Україні: статус біженця і додаткового захисту. Станом на середину 2020 року в Україні проживало 2218 визнаних біженців та близько 2300 шукачів притулку. Ці люди походять із 60 країн світу. Більшість шукачів притулку до 2014 року в’їжджали в Україну через східний кордон із Росією.

З початком російського вторгнення УВКБ оголосило в Україні найвищий третій рівень надзвичайного стану. Організація посилює свою присутність та збільшує кількість операцій у центральній та східній Україні, де можна організувати більш ефективну роботу. Усередині України УВКБ надає грошову допомогу, забезпечує ковдрами, спальними мішками та тимчасовим притулком. Спеціальні служби УВКБ шукають людей, які потребують особливої уваги: дітей, які подорожують без супроводу, та людей із фізичними обмеженнями.

УВКБ займається координацією зусиль 142 партнерів щодо ситуації з українськими біженцями. У прикордонних з Україною зонах та на пропускних пунктах надається матеріальна та інформаційна допомога біженцям. Разом із ЮНІСЕФ, місцевою владою та партнерами УВКБ облаштувало вздовж кордонів України центри безпеки та відпочинку «Блакитні точки». УВКБ співпрацює з місцевими владами сусідніх країн заради підтримки їхніх зусиль щодо прийняття нових біженців та забезпечення їхніх нагальних потреб.

Центр "Блакитна точка", створена ЮНІСЕФ та УВКБ ООН

УВКБ займає у системі ООН досить важливу нішу, в якій у неї майже немає конкурентів. Зусилля організації спрямовані на максимально вразливу групу людей, яка потребує значної допомоги. УВКБ довела свою корисність у багатьох конфліктах та гарячих точках. Тож цілком зрозуміло, що її бюджет, який ґрунтується на благодійних внесках, з роками поступово збільшується.

Автор: Олег Пархітько