04 червня 2024 р. 23:14
(Зображення: Вікіпедія)
Проблема конспірологічної історії стає нагальною в останні десятиліття. Наукова спільнота зазвичай ігнорує подібні теорії, але у суспільстві вони мають велику популярність. Більшість подібних концепцій мають джерела з середньовічної доби та неправильного перекладу робіт мандрівників. Доказова база подібних робіт спирається лише на твердження самих авторів та гру понять й фонетичних звуків. Ця течія не оминула Одещину. Деякими дослідниками навіть висунуто альтернативні погляди на участь таємних товариств давнього Єгипту та Греції у формуванні античної цивілізації на землях Дунайсько-Дністровського межиріччя. Основні конспірологічні легенди та їх ґрунтовна оцінка в матеріалі Інтента.
Одним з перших авторів альтернативної історичної концепції був османський географ та мандрівник Евлія Челебі. За однією із версій сам Челебі був членом містичного релігійного ордену Мевлеві, саме у якому термін "челебі" означав вищий духовний сан, а Челебі-ефенді – голову ордену. Інша версія доводить приналежність Евлії Челебі до суфійського ордену Бекташі, деякі послідовники якого вважали родину Челебі нащадками засновника цього дервішського братерства. Отже, сам Евлія був незвичайним мандрівником, а членом високого рангу суфійського містичного товариства. Саме він вперше поширив легенду про долину джинів поблизу Аккермана.
Джин пустелі. LadyofHats/Вікіпедія
Фортецю Аккерман, що розташована на березі річки Дністер, Челебі вважав творінням велетня, на ім'я Салсал, який переміг місцевих джинів в епоху правління династії Сассанідів, тобто 224–651 роки н. е. За його словами, за часів Олександра Македонського ці місця були безлюдні, тому джини обмилували їх. Велетень-багатир Салсал, зібравши своїх мудреців, виготовив талісман та вигнав джинів у Камр Ал-Кум або каштанові піски, заборонивши людям туди ходити. Проте, якось козаки на 70 своїх чайках мали намір напасти на Аккерман і вступили в Камр Ал-Кум, де всі загинули.
Крім того Челебі згадував, що в цій місцевості були знайдені луки, черевики, палиці та стріли джинів, посуд (казани, сковорідки, миски), піки, а мешканці міста продемонстрували йому зуби Салсала, що важили 6 окки (7,3 кг). Описуючи Аккерман, Челебі згадує не лише зуби Салсала, а й кістки його щелеп, що висіли на високих склепіннях воріт фортеці, а також знайдені рештки кісток багатьох сотень людей довжиною у 5-6 ліктів (3,2-3,9 м), черепи вагою "у міру ячменя" (близько 87 кг), кістки ребер та нижніх щелеп розміром по два-три аршини (1,4-2,3 м), які пізніше замурували у печерах, що знаходилися під фортецею.
Сучасні дослідники вважають, що "долина джинів" знаходилася у Шабській балці, де дійсно є значний масив піщаних кучугур. Кучугури з’явилися після розливу Пра-Дністра 10-12 тисяч років тому і мають в деяких місцях глибину до 7 метрів. У 1870 році тут знайшли п’ять великих давньогрецьких амфор, а у 1890 році рештки масивної античної колони. Ймовірно, що саме залишки монументальних споруд античної доби Челебі міг сприйняти за речі джинів-велетнів. Щоправда, це не пояснює інформацію стосовно підземних печер під містом.
Рогаті істоти підземелля
Іншого продовження історія про Аккерманське підземелля набула у березні 1991 року у публікації "Таємниця підземних людей" за авторством Олексія Казакова. Опираючись на свідчення нібито місцевих мешканців, він стверджував, що під Аккерманом мешкають дивні рогаті істоти, тіні яких іноді вилазять на поверхню й крадуть фрукти та молоко у місцевих жителів.
Редакція газети "Советское Приднестровье" у червні 1991 р. припустила, що підземними жителями або рогатими чортами, які дошкуляють людям ще з 1944 року, могли бути румунські вояки-дезертири, які віддали перевагу крітоподібному існуванню замість перспективи потрапити під трибунал радянської влади. Свою думку місцеве періодичне видання базувало на тому, що солдати армії Королівства Румунія періоду Другої світової війни носили пілотки з конусоподібними витягнутими кінцями – "рогами", які в темряві можна було б прийняти за справжні роги.
Проте місцевий журналіст Владислав Місюк, ретельно проаналізувавши публікацію Казакова, дійшов висновку, що згадані у ній місцеві жителі, які вважалися свідками тих подій, є вигаданими людьми. А події, які спантеличили міщан, насправді відбулися у 1938 р. і були пов’язані з підлітками, що заблукали в неробочому ході підземелля і військовими, які вирушили на їх пошуки у підземні печери та не повернулися.
Однак сам Владислав Місюк приводить дивний лист датований 1993 роком від незнайомця, який підписався під псевдонімом "Земляк". Земляк стверджував, що підземні ходи Аккерману дійсно існують та стали домівкою охоронців культу єгипетського бога Амона-Ра, які поклонялися священному бику Апісу і носили на голові бичачі роги. За легендою єгипетські жерці, рятуючись від релігійної реформи фараона Аменхотепа IV у 1400-х роках. до н. е., втекли з єгипетського міста Карнак зі всіма своїми скарбами до "краю світу", де й оселилися. Для захисту від ворогів та диких тварин вони були змушені під землею зробити собі печери – сховища, які поєднали з підземними ходами. Один із цих ходів виходив до Скіфської могили, а інший – на острів напроти Дністра, де оселилися тірагети (назва племені, - ред.), та який нині лежить на дні Дністровського лиману. Саме на цьому острові було заховано важливий скарб – 8 кг алмазів, серед яких, ймовірно, був алмаз могутності бога Ра.
Верховний жрець Ра. Стела божества Ра-Горахті. Зображення: Вікіпедія
Постає питання: чому єгипетські жерці знайшли прихисток саме поблизу Дністра? Відомо, що давньогрецькі колонії Північного Причорномор’я мали контакти з Єгиптом. Археологічні джерела стверджують про прямі торговельні зв’язки давньогрецького міста Тіри, на місці руїн якого була споруджена Аккерманська фортеця, з єгипетським містом Навкратіс, де існувала велика колонія греків. Також в містах Причорномор’я були поширені культи одної з головних божеств єгипетської міфології Ісіди та єгипетсько-елліністичного божества Серапіса, що сприяли мореплаванню. Однак найперші контакти відносяться не до XV ст. до н. е., як зазначав Земляк, а до VII ст. до н. е. і тривали до II ст. до н. е.
Втім певними доказами на користь цієї легенди виступають декілька теорій. У праці "Легенди Ахіллії" стверджується, що таємне товариство жерців знаходилося на острові Зміїний, де існував храм на честь героя Троянської війни Ахілла, і цей орден зберігав там його щит, що викував бог вогню та ковальства Гефест. Храм дійсно існував, але інформації про певні артефакти або езотеричну спрямованість жерців не було доведено.
Стосовно скарбів, то за одною зі згадок, начебто у 1970-х роках уряд Туреччини намагався взяти в оренду для археологічних пошуків узбережжя Дунаю поблизу Ізмаїла, а за іншою, навпаки, згадуючи цей епізод, чомусь запевняється про намагання турецьких можновладців знайти скарби поблизу Аккермана.
Рівночасно науковець Археологічного інституту Америки Г. Шепард у публікації "Чи грецький бог Діоніс? Пуркарське коріння" розкриває єгипетську гіпотезу походження Діоніса та його культу і доводить, що прабатьківщиною бога рослинності, родючості, вологи, покровителя виноградарства й виноробства було нижнє Подністров’я. До того ж саме від жезла Діоніса (тирси) він пов’язує походження античної назви річки Дністер – Тирас, а також давньогрецької колонії Тіра. Якщо припустити, що єгипетські жерці також вважали Дністер батьківщиною Діоніса, то логічним є їх вибір релокації.
Легенда про охоронців культу Амона-Ра та алмази закінчується на тому, що нащадки жерців вбивали усіх, хто якимось чином проникали в таємницю їх скарбів.
Ще один міф, який виник нещодавно, був пов’язаний з іншим таємним товариством, а саме з вільними мулярами. На початку XXI століття одеський дослідник Андрій Красножон повідомив широкому загалу, що на стінах Аккерманської фортеці розташовано тетрактис (трикутна фігура, складена десятьма точками у формі піраміди, геометричний символ філософської школи піфагорійців, - ред.), який було складено з десяти кам’яних гарматних ядер. Цей сакральний символ згідно з єгипетською міфологією був емблемою бога, а в епоху середньовіччя його запозичало масонство, прибічники якого, на думку історика, мали безпосереднє відношення до будівництва стін фортеці у 1440 році.
Також за допомогою теодоліту та таблиць астрономічного календаря вчений з’ясував, що тетрактис виконував функцію сонячного годинника. Верхнє ядро вказувало на положення сонця 1 березня, що вважалося днем створення Адама, якого в традиціях містичного ісламу також називали Салсал. Разом з тим, окрім згадки про людей, що пройшли масонське посвячення, у назві своєї публікації, Андрій Красножон вказує лише на ряд непрямих ознак та не приводить суттєвих доказів їх присутності в Аккермані того часу. Можливо дослідник мав на увазі генуезьких торговців, які мали факторію в Аккермані та теоретично могли мати зв’язок з таємними товариствами Європи.
Отже, аналізуючи езотеричні легенди щодо Аккермана можна зробити ряд висновків. Більшість міфів свідчать про існування великих підземель під Аккерманом, в яких зберігаються чимало артефактів та скарбів. Проте вагомих доказів цих теорій не знайдено, адже більшість з них базується на особистих думках дослідників. Водночас без застосування масштабних археологічних розкопок в Аккерманській фортеці неможливо ґрунтовне обговорення цих теорій.
Андрій Шевченко