"Мистецтво дає поштовх до життя", - майстриня Світлана Русин

​Майстер-класи для дорослих, онлайн-заняття для дітей, розпис військових артефактів на потреби ЗСУ. Все це майстриня Світлана Русин робить у прифронтовому Херсоні під цілодобовими обстрілами армією рф з її рідного, тимчасово окупованого, лівобережжя Херсонщини. Про свій переїзд до міста говорить лаконічно. Знала куди їде та що будуть вибухи. Однак просто хотіла бути ближче до дому. Попри такі умови її творчість сповнена яскравих кольорів, аби створювати настрій для себе та заряджати позитивними емоціями інших. Такого принципу Світлана дотримується й в житті. Згадує один з випадків: "Коли знайома волонтерка з Одеси побачила мене в жовтих чоботах, блакитних штанах та жовтій курточці – вона була здивована, сказав, що я просто величезна ціль для дрона. Натомість я про це навіть не замислювалася". 

"Як їхати, коли завтра в мене урок?" 

"Виїжджали ми буквально за декілька годин до того, як розпочалося повномасштабне вторгнення. В одну мить я лишилася частині свого життя: будинку, роботи, хобі, улюблених тварин. Все це, рідне та необхідне душі, було позаду, далі – невідомість, з порожнечею у серці", - починає нашу розмову Світлана Русин. 

До 24 лютого 2022 року жінка разом з родиною проживала в Олешках, що на тимчасово окупованому лівобережжі Херсонщини, та працювала керівником дитячої студії образотворчого мистецтва "Ми малюємо світ". В той зимовий день, за передчуттям її чоловіка, вони встигли евакуюватися з міста, зібравши речі буквально за 40 хвилин. 

Світлана не приховує, до останнього не вірила, що може статися повномасштабна війна: "Ми сильно сварилися з чоловіком. Я сиділа в машині й не могла зрозуміти: "Куди я їду, якщо завтра треба бути на роботі. Діти прийдуть на урок, а вчительки немає. Бо вона щось собі придумала". 

<picture></picture>
Фото надане співрозмовницею

Страшна реальність настигла жінку в Ужгороді. Попри те, що необхідно було вибудовувати життя з нуля – вже 25 лютого 2022 року Світлана Русин плела маскувальні сітки у місцевій волонтерській спільноті. Згадує, на прикладі цього хабу усвідомила, наскільки такі організації необхідні людям: як вони об’єднують та яку користь приносять. Знаючи, що дружина в безпечному місці – чоловік Світлани з певних причин повернувся на вже окуповану територію, зв’язок з ним вона не мала. Після виїзду він долучився до лав ЗСУ. 

Через певний час Світлана Русин перейшла працювати на швейну фабрику. Спочатку шила елементи військового одягу, потім – відшивала на спеціальній машинці шеврони. Та увесь цей час вона сильно сумувала за домом.

"В мене була шалена мрія – повернутися до Херсона та вести майстер-класи. Оскільки розуміла, що це можливість для людей відволіктися від своїх проблем, перемкнути увагу на 1-1,5 години, підійти до ситуації з більш спокійними емоціями. Я бачила як це працює у волонтерському хабі у 2022 році та у військовому госпіталі, в якому бувала у 2021 році. Тож як тільки місто було звільнено – почала рватися туди ще дужче. Врешті чоловік не витримав й дозволив. 6 січня 2023 року я стояла з валізою на пероні херсонського вокзалу. Планувала приїхати на тиждень, а залишилася на два місяці. А потім вже просто з’їздила за речами й повернулася жити тут", - говорить Світлана.  

Ватяна іграшка та розпис одягу: новий погляд на традиції 

Світлана Русин ділиться, з творчістю її пов’язує понад 20 років життя. Тому саме в цій сфері почала проводити майстер-класи. Перший захід з розпису одягу відбувся у березні 2023 року, за ним – ще кілька зі створення ватяної іграшки. Останній напрямок мистецтва це особливе захоплення майстрині.

<picture></picture>

"Мені дуже подобалися старі ватяні іграшки на картинках в інтернеті, але я ніколи не бачила їх наживо. Саме ручну роботу, не фабричну. Тому вирішила спробувати зробити їх самостійно. Методом спроб та невдач, з різних матеріалів (більше професійних та підручних) я розробила свою технологію виготовлення ватяних іграшок: сучасних, але з елементами автентичності, зокрема в рисах обличчя", - пояснює Світлана.

Крім того, майстриня трансформувала ідею, що ватяна іграшка може бути тільки новорічною. Нещодавно, вона разом з відвідувачками хабу "На розі", де є куратором, виготовляла з вати літних котиків. Вироби стали сувенірами до Всесвітнього дня донора херсонцям, які долучилися цього дня до здачі крові. 

Світлана наголошує, вата здається легким матеріалом. Насправді процес роботи з ним є довготривалим та складним. Аби зробити іграшку необхідно мінімум три години. Тому багато своїх майстер-класів вона ділить на кілька етапів чи робить попередньо заготовки.

Що ж стосується кастомізації одягу, то здебільше розпис присвячений херсонським мотивам: степовим квітам, морському узбережжю, кавунам та котикам. При цьому на одній техніці Світлана Русин ніколи не зупинилася. Адже вважає, що поєднання різних арт-технік, в тому числі нетрадиційних, робить виріб більше захопливим та цікавим. 

"Колись я зрозуміла, що писочок, інструмент яким розписують яйця на Великдень, можна використовувати не лише за його першочерговим призначенням. І розписала воском тканину. Далі почала навчати цього дітей, яких це ще більше заворожило. Так сталася магія, якої дотримуюсь донині: шукати новий погляд на звичні речі. Зазначу також, що кожна робота – не випадковий момент, тож має спеціально закладений сенс. Наприклад, як зображення ластівок, які повертаються у свої місця гніздування щороку навесні. Інакше кажучи, це символ дому", - розповідає майстриня.

<picture></picture>

Розпис тубусів за донат. І лише один не на продаж 

Також Світлана Русин займається розписом військових артефактів, які віддає для аукціонів та інших видів зборів для ЗСУ. Займатися цим почала ще до початку повномасштабного вторгнення. Тоді це були подарунки для друзів родини, зокрема військовослужбовців. З 2015 року чоловік Світлани їздив в Донецьку область у складі пошукової групи "Чорний тюльпан" ("Евакуація 200", - ред.). 

"Коли я переїхала жити до Херсона, то чоловік запропонував повернутися до цієї діяльності. Навів багато прикладів, як волонтери розігрують мистецькі вироби за донати, в тому числі на потреби армії. Я одразу погодилася та почала таким чином допомагати його підрозділу. Здається, за перші вилучені кошти хлопці придбали дуже важливий ліхтар для ППО", - говорить майстриня.

Світлана розписує різні види колишнього озброєння: від гільз до тубусів. Пояснює, зазвичай на чому та що малювати обирають саме військові, які звертаються до неї. Серед найбільш улюблених мотивів на початку були: херсонський котик, бо тримає кавун, кицька-відьма з вороною на одній лапці, котик-гуцул та котик із шоломом, повної мелітопольської черешні. Наразі, переважно, працює над більш серйозними малюнками. З нещодавніх називає арт-об’єкт, де представлені два потужні символи волі: козак та яструби. 

За цей час вироби майстрині зібрали чималу суму для підтримки українських військових. Підрахувати точну цифру досить важко, адже донати різні. Один з перших наборів розписаних гільз пішов на аукціоні за 70 тисяч гривень, а ось маленьку, 12 см, ватяну іграшку придбали за 1500 гривень. Є серед робіт майстрині й така, яка виставляється у Національному історико-архітектурному музеї "Київська фортеця". 

Чекає свого часу стати музейним експонатом ще один арт-об’єкт Світлани. Це тубус, який вона мріє передати до музею в рідних Олешках після звільнення лівобережжя Херсонщини. Його майстриня створила до 940-річчя міста. На своєрідному полотні, розмірами близько метр на метр, відтворено найбільш знакові місця та символи. 

"Я намалювала герб Олешків з пам’ятними датами, дзвін Олешківської січі, Дніпровські плавні та стелю на пристані, яка вже знищена вщент. І додала надпис останньої пам’ятки: "Богу душа. Життя України. Честь для себе". Ця робота не продається, і не буде… Вона є уособленням нашої пам’яті про дім, який вже ніколи не буде колишнім, але до якого ми все одно прагнемо повернутися", - ділиться Світлана Русин. 

"Мистецтво це першочергово про життя"

Наша героїня переконана, мистецтво це потужний виклик суспільству. Коли ти не можеш щось сказати чи написати – ти можеш це намалювати. Багато картин лише з часом, через роки та століття, розкривали свій справжній сенс – написану автором історію, яку на той момент не можна було висвітити "вголос". 

"Я недаремно обрала для своїх майстер-класів текстиль, бо ми використовуємо його  повсякденно. Наприклад, в елементах одягу чи аксесуарах. Тож навіть коли ти будеш йти мовчки по вулиці – люди довкола почують твій голос через малюнок чи вислів на тій же  футболці", - пояснює Світлана Русин.

Вона додає, також сьогодні творчість є вагомою терапією. Арт-процес дає поштовх жити, бо поки людина щось робить – в неї немає часу на погані думки. Є лише зосередження на етапності та деталях створення чогось, власної фантазії. А ще це спілкування з іншими людьми, якого багатьом не вистачає через евакуацію в безпечні місця близьких та друзів.

"У Херсоні в мене доросла аудиторія, переважно жінки від 45 до 70 років. І вони всі неймовірні. Чесно кажучи, я заряджаюся від їх енергетики. В них величезне бажання вчитися нового й абсолютна відсутність страху невдачі. Їм все цікаво та необхідно: розпис текстурною пастою, аплікації на одязі, ватяні та текстильні іграшки тощо. Все це вони виготовляють для себе, рідних, знайомих. Зараз в нашому просторі триває імпровізована виставка їх робіт. Вони не соромляться показувати свої напрацювання. Це вкрай цінно для мене. Я щаслива, що долучена до чого процесу", - говорить Світлана.

<picture></picture>

Крім того, майстриня повернулася до роботи з дітьми. Їм викладає образотворче мистецтво в онлайн-форматі. Передачу художніх навичок поєднує зі здобуттям знань про історію, культуру та краєзнавство. Зокрема, якщо розмальовують джинси, то обов’язково цікавляться їх походженням: хто та коли винайшов, як змінювалася мода на них, чим відрізняється джинсова тканина від інших. Таким чином, переконана Світлана, діти сприймають інформацію легше. "Сухе" викладання не матиме належного результату. Тим паче викладати малювання через екрани складно: вчитель немає фізичної можливості поставити учню руку чи поправити лінію на ескізі. Тож ключовим тут залишаються саме слова, вміння їх подати та почути. 

<picture></picture>

Світлана Русин не приховує, бувають моменти, коли в неї опускаються руки та це досить швидко проходить. Оскільки чітко знає задля чого та кого має працювати. Звертати з обраного напрямку роботи наміру зовсім немає. Наголошує, творчих планів ще багато. А допоможуть їх реалізувати учні та учасники майстер-класів. Адже в єдності наша сила. 

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

Сергій Лозовський, Яніна Надточа