"Ми будемо мати збільшення розриву між громадами: одні будуть помирати остаточно, інші залишатися на плаву", - Сергій Данилов

В Одесі 20 липня відбулася дискусія "Трансформація українського Півдня під впливом війни", яку організували Одеська обласна організація ВГО "Комітет виборців України" та "Національна платформа стійкості та згуртованості Надчорномор'я: трансформація регіону під час війни". Учасники та учасниці обговорювали місце українського Півдня в умовах повномасштабної війни з російськими окупантами. Модератором дискусії виступив голова Одеської обласної організації ВГО "Комітет виборців України" Анатолій Бойко. Інтент пропонує вашій увазі найцікавіші виступи, після Євгена Глібовицького та Андрія Клименка слово передаємо заступнику директора Центру близькосхідних досліджень Сергію Данилову.

<span class="ratio ratio-4x3"></span>

З 2014 року я керую проєктами нашого центру в Херсонській області. За тиждень після звільнення Херсону (11 листопада 2022 року – Ред.) ми були з першою моніторинговою поїздкою. Везли гуманітарку та брали інтерв'ю, спілкувалися, збирали інформацію. З часу звільнення Херсону ми змогли провести два опитування і зібрати 323 структурованих інтерв'ю про питання, які стоять зараз перед територіями. Перший запит на опитуваннях - це справедливість, але розуміється людьми дуже широко.

Один з респондентів нашої фокус-групи сказав: "Коли наші увійшли в село, то половина побігла обіймати та цілувати солдат, а інша половина - пити …". Звичайно треба розуміти, що окупаційний режим у населених пунктах був доволі різний і навіть зараз на окупованих територіях він відрізняється. Запит на пряму справедливість стосовно колаборантів прямо корелює з жорстокістю та тотальністю окупаційного режиму.

Але скрізь будуть завищені очікування до певних дій держави стосовно тих, кого вони вважають колаборантами. І тут дуже важливо розуміти, що в уявленнях людей це не те саме, що в уявленні карного кодексу. Велика частка тих, кого називають колаборантами, не зробили нічого з точки зору закону. І СБУ і Нацпол не може до них нічого застосувати. Вони продавали алкоголь чи самогон росіянам, у когось працювало кафе - з точки зору закону вони не винні, але винні з точки зору мешканців цього населеного пункту. Горіли ресторани, магазини. Було таке - билися два чоловіки, кожен з яких звинуватив один одного в тому, що вони колаборанти: "Ти купував у них дизель, а ти продавав їм самогон".

Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Це дуже сильно отруює життя громад, щобільше, якщо подивитись на динаміку, думали, що чим далі від звільнення, тим зменшуватиметься цей внутрішній конфлікт громад. Натомість принаймні на зараз, не знаємо що буде завтра, можна зробити висновок, що ці конфлікти не зменшуються.

Щобільше, коли будуть повертатися люди, які зараз знаходяться в Європі чи Львові у ті населені пункти, де постраждали їхні родичі, вони самі, або їхнє майно - ці конфлікти мають всі шанси відтворюватися знову і знову.

Я знаю, що у правозахисному середовищі обговорюється ця проблема. Нікому не хочеться самосудів, оптимальним є те, щоб діяв закон, але постане питання перегляду певної законодавчої бази. Напевно, слід думати про щось пов'язане з аналогом люстрації, яка була після 2014 року. Часто для людей сама фізична чи візуальна наявність поряд того, хто обнімався з російськими окупантами - є морально нестерпною, просто фізична їхня присутність. Принаймні багато респондентів не хотіли б їх бачити, хочуть, щоб вони переїхали та не хочуть обговорювати, що вони мають робити, просто не бачити.

Інший аспект справедливості - вимоги до місцевого врядування. Люди вважають, що вони зазнали важкої травми окупації, очікували звільнення, як подію, яка повністю змінить локальну політичну культуру. Як потрапляння в рай із пекла. Тобто перебування в окупації - пекло, а звільнення - це рай. І звільнення передбачає, що розподіл ресурсів з точки зору людей має бути справедливий. Що значить справедливий? Це інший аспект розподілу, тобто сусід завжди отримує більше, у когось завжди в продуктовому наборі, які роздають на гуманітарці, - завжди більший. І це уявлення про несправедливість розподілу - є другим великим конфліктогенним чинником у звільнених громадах.

Доходить до бійок. Претензії стосовно цих несправедливостей адресуються найближчій владі, призначеній начальником військових адміністрацій, які з собою уособлюють СБУ, Нацпол, гуманітарні організації. Вони з точку зору людей - представники влади від президента до їхнього села, а президент за все відповідає.

Постає завдання тотальної комунікаційної спроможності чи неспроможності начальників військових адміністрацій. Я знаю принаймні одного начальника військової адміністрації на Херсонщині, який просто щодня записує по декілька відео на всіх можливих платформах, де дуже детально розповідає про кожен крок, тобто заповнює собою весь інформаційний простір маленького села зовсім невеликої громади.

Якщо ти не йдеш на це, якщо не готовий вибудувати хоч якусь комунікацію - будеш перебувати під постійним пресом громади. Будуть чвари і цей конфлікт отруюватиме все соціальне життя.

Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Друге, про що всі говорять, що нас стало мало. Ми маємо демографічний колапс сьогодні, я думаю, що десь чверть населення, яке проживало до повномасштабного вторгнення, зараз проживає на звільнених територіях. Це не просто демографічний колапс - виїхали найбільш освічені, молоді, успішні, підприємливі, ті, які мають фах: вчителі, лікарі, управлінці всіх рівнів.

По деяких селах на Херсонщині, особливо на березі з красивими краєвидами, вже формувалися групи айтішників, які працювали в американських компаніях і жили по селах. Просто тому, що там красиво і зручно, є нормальний інтернет. Так-от зараз це все зруйнувалося, а тепер поїхав і середній бізнес.

Я абсолютно підтримую точку зору про те, що ситуація жахлива і говорить про якісь перспективи дуже важко. Але я також хочу сказати, що якщо нічого не робити, то точно нічого не буде. Маленькі соціальні практики повернення людей через маніпуляції - працюють. В одному селі сказали, що даватимемо гуманітарку, якщо житимеш, чи видаватимуть якісь будівельні матеріали, але тільки тим, хто приїде хоча б на тиждень. Ідея затягнути на якийсь час - хоч на день чи два. Коли людина приїжджає, далі з нею треба працювати.

У спроможних начальників військових адміністрацій виникає своя місцева дуже локальна маленька міграційна політика залучення людей. Бо головний виклик, основна конкуренція, яка зараз буде - за людей. Не вистачає всіх.

Половина начальників військових адміністрацій хоче допрацювати до виборів, скасовування воєнного стану і піти, більше не висуватися і не мати спільного нічого з цією роботою. Бо інша сторона запиту на справедливість - це завищені вимоги до цих людей. Їх тероризують у прямому сенсі, я спостерігав: 24/7 дзвонять, пишуть з питаннями : "Що це робиться? Чому не додали? А чому, а де?".

У них не вистачає людей, які можуть писати проєкти - грант-менеджерів, хоча вже є пропозиції від міжнародних організацій. Не вистачає юристів, економістів, тих, хто оцінює ступінь пошкоджень: архітекторів, дефектологів, фахівців по зруйнованій інфраструктурі. По селах будівництво стоїть навіть там, де є гроші або будівельні матеріали, бо з дієздатних чоловіків із колишніх умовних ста залишилось десять. Це реальність села. Вони по черзі зараз ремонтують хату один одного, а обсяг робіт такий, що треба середнього розміру кампанія на сто робочих рук.

Звичайно, це все буде вирішуватися вахтами, тимчасовими міграціями - залученням тимчасових працівників; підвищенням вартості робочої сили в регіонах, які потребують відновлення; збільшенням частки дистанційних способів робіт: діагностика, консультації. Бо це все пов’язані речі: соціальна структура та інфраструктурні питання, вони окремо не працюють.

Інший виклик, з яким ми стикаємося – це те, що у начальників військових адміністрацій немає рад, тобто немає запобіжників. Ми розуміємо, чому це було зроблено. Як відверто сказав один військовий начальник: "Якщо була б рада, секретар та локальна політична боротьба, яка найчастіше уособлюється у двох крупних фермерах за розподіл нерозподіленої землі, ми б нічого не змогли зробити". Зараз треба швидкі рішення. Зруйновано все, необхідно рятувати всіх і все, тут і зараз, вода пішла - треба швидко прийняти рішення, ти не можеш чекати сесії.

А з іншого боку, - безконтрольний розподіл ресурсів, на який мають право начальники військових адміністрацій всіх рівнів, призведе до втрати одного з головних надбань 2014-2022 років - децентралізації.

Ми зараз бачимо смерть децентралізації, тобто тотальну централізацію ресурсів, які розподіляє одна людина, один начальник у селі, один - в області. Вони ні перед ким не звітні. Навіть якщо дві третини з них - доброчесні люди, у будь-якому випадку оця взаємопов'язаність громадян, які проживають у громаді, та голови буде втрачатися. Основний з феноменів опору Херсонщини полягав саме в тому, що місцеві громади чинили опір.

У багатьох випадках, не скрізь, опір очолили саме голови громад. Інколи голови громад не пішли на колаборацію, тому що знали, що громада цього не хоче. І зараз навіть голови громад підтримують контакти зі своїми громадянами в окупації та так само чинять опір. Це величезне досягнення.

Респондент розповідає, коли орки зайшли в село, запитали: "Хто у вас цар?". Той не зрозумів питання, йому знов кажуть: "Кто у вас правит, мент или бандиты. Ну скажи, кто царь?". Їм було важко зрозуміти принцип врядування, крім того, що вони не очікували опір, для них незвична система місцевого самоврядування. Це зіграло свою роль.

Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Зараз ми перед новим викликом: скасовувати не можна залишити. Військові адміністрації треба було вводити, з цим ніхто не сперечається. Якщо вони будуть так і далі працювати, настане колапс і смерть місцевого самоврядування. Тому вже зараз треба думати про демократичні милиці.

Ми помітили, що ті начальники, які планують йти на вибори, а такі є, - вони значно більше намагаються зберегти дух громади як децентралізованої самоврядної одиниці. Я ніколи не любив всілякі громадські слухання, ради, ці демократичні інституції - але я зараз скажу, що в них треба інвестувати, щоб підтримувати той дух самоврядності.

Ми будемо мати збільшення розриву між громадами, одні будуть помирати остаточно, інші - залишатися на якомусь плаву. Відповідно постане питання зміни адміністративних меж громад, чергове їх укрупнення. Матимемо гостру потребу впровадження місцевої політики пам'яті.

Начальникам військових адміністрацій, які зараз пробують це робити, - зараз всіляко треба допомагати. У мене один знайомий у населеному пункті, де були жорсткі бої, хотів зробити меморіал з наших позицій, але не зміг цього зробити, бо не встиг провести тисячу цих узгоджень. Йому не дали залишити знищену техніку. Він хотів переформулювати свідомість, щоб з голів Друга Світова пішла, тому що Велика війна триває зараз. Треба закріплювати оцей новий образ Херсонщини. Як людина, яка дотична до висвітлення, зокрема у світових ЗМІ, опору херсонців, можу зробити обґрунтоване припущення, що для світу - ненасильницький український опір - це про Херсон.

Це дуже сильно вплинуло на уявлення про херсонців. Якщо на самому початку, в березні, херсонці десь в Івано-франківську могли стикнутися зі словами: "А вы сами хотели", - то вже влітку минулого року на херсонців реагували: "Ви такі круті, такий приклад показали". Це про Південь, як регіон. 

Ігор Льов