"Мені жодного разу не буде соромно перед військовими через те, що я для них роблю", - волонтерка Кіра Родкіна

Повномасштабне вторгнення змінило життя Кіри Родкіної й привело її до волонтерства, навчило розбиратися у турнікетах, гемостатиках та бандажах. З лютого 2022-го року вона зібрала майже 13 мільйонів гривень, за допомогою яких вдалося врятувати безліч життів. Читайте та дивіться інтерв’ю Кіри - волонтерки та позаштатної інструкторки з тактичної медицини.

<span class="ratio ratio-4x3"></span>

Чому, маючи досвід організатора заходів, напрямом у волонтерстві обрали саме медицину?

Вона до мене прийшла сама. Просто був запит на турнікети та декілька аптечок. Пам'ятаю, що купила тоді 10 аптечок в Європі по 200 доларів. Привезла їх, а товариш починає викидати речі з неї. Я на нього кричу: "Ти що робиш, аптечка за 200 доларів", - на що він відповідає, що не знає, як цим користуватися.

Я почала розбиратися, чому він так зробив. Прийшло розуміння, що у нас з медициною, а особливо тактичною, повний треш. Це бездонна яма і скільки в неї не закидай, дно не побачиш.

За весь час зібрано та витрачено вже майже 13 мільйонів гривень. Коли стало зрозуміло, що виходить?

Десь у жовтні 2022-го я перший раз порахувала все, що витратила, і це було 2,5 млн гривень. З'явилося відчуття відповідальності, тому що це достатньо велика сума коштів. Почала аналізувати на що витратила і чи було воно раціонально. Авжеж знайшла у себе багато помилок, особливо у перший місяць.

Фото: Кіра Родкіна/Facebook

Після цього почала транслювати все в соцмережах, розвиватися, дізнаватися, запитувати - був такий дослідницький період самої себе і своїх можливостей. І зрозуміла, що я можу, а головне - мені вдалося себе переконати в тому, що я роблю достатньо.

Коли почались ротації у хлопців, дуже поширювалось, що люди йдуть повз військового та опускають очі тому, що їм соромно. А я розумію, що мені не соромно. Я просто знаю, скільки кожного дня працюю, щоб їм там було краще. Мені жодного разу перед військовими не буде соромно за те, що я зробила, роблю зараз і робитиму.

Чому не хочете заснувати фонд?

Тоді я маю все передавати по акту прийняття-передання. Я не кажу, що це погано, військова частина ставить все на облік, я роблю це офіційно - не має взагалі питань ні до мене, як до волонтера, ні до частини, яка це все приймає. Але є частини, де великі проблеми зі списанням.

У нас якась дуже дурна ситуація. Люди скидаються та купують дрон, передають його у військову частину і хлопець стає матеріально відповідальний за цей апарат у п'ятикратному відшкодуванні. Наприклад, якщо дрон коштує 70 тисяч, то його відповідальність буде 350. З одного боку це абсурд, а з іншого - створюються умови, при яких військовий не може просто "продовбати" цей дрон.

Але є питання з приводу того, що дійсно було втрачено і що можна списати. Крім того, зараз є усний наказ, що волонтерську допомогу по паперах не приймають. Різні здогадки, чому так.

З чого складається рюкзак бійця-санітара та скільки він коштує?

Я вчилася бути інструктором з тактичної медицини та продовжувала бути волонтером, складаючи ці рюкзаки. Коли у мене з'явилися знання надання домедичної допомоги саме в тактичних умовах, я зрозуміла, з чим працює людина та що туди потрібно покласти. Є декілька списків: затверджений комітетом ТССС (від Tactical Сombat Сasualty Сare - стандарти надання допомоги в догоспітальній медицині на полі бою, - Ред.), нашими бригадами, інструкторами, а також лайфхаки та різні фішечки, які вже придумують безпосередньо на "нулі". У всіх різний рівень знань і кожний свій рюкзак я збираю під кожного медика індивідуально. Хтось тільки от вийшов з курсів і єдине, що він може - накласти турнікет, зупинити кровотечу, відкрити дихальні шляхи. А є медик, який вміє вже все, у нього величезний бойовий досвід, але просто він втратив рюкзак. Тоді я просто "фулхаус" збираю на купу грошей.

Стандартне наповнення - це MARCH, тобто все від масивних кровотеч: турнікети, гемостатики, перев'язувальні матеріали, бандажі ізраїльські, назофарингіальні та орофарингеальні трубки, якщо люди вміють користуватися, мішок Амбу, оклюзійні наліпки, декомпресійні голки. Насправді склад рюкзака достатньо простий, можуть бути відмінності у виробниках, але принцип один і той самий.

Середня вартість одного рюкзака від 30 тисяч - це найпримітивніший варіант, коли людина тільки вийшла з курсів і вміє зупиняти масивні кровотечі. І ціна особисто мого рюкзака залежить від того, як кажуть "що прийшло у гуманітарці", бо є дружні фонди, які можуть віддавати медицину і там є такі речі, як рукавички, пінцети, ножиці, маски. Купа всякої ін'єкційної медицини, яку я можу не купляти, а просто безкоштовно покласти у цей рюкзак. Це сильно спрощує комплектацію і скорочує витрати.

Фіксуєте зниження зацікавленості людей до зборів?

Я не можу сказати, що донатів особисто у мене стало менше. Я в середньому за місяць збираю мільйон десь з грудня-січня. Коли щось дуже-дуже критично, то у мене переходило за мільйон двісті тисяч гривень. Збори закриваються достатньо швидко, але в мене навчена аудиторія, я її виховую. Є просто велика кількість запитів і люди починають, наприклад, не давати мені тисячу, а давати десятьом волонтерам по 100. І тобі щоразу треба вигравати цей тендер: чому твій запит або збір важливіший, ніж чийсь.

Фото: Кіра Родкіна/Facebook

Буває також, що до мене приходить бізнес, наприклад у мене є компанія, яка мені донатить щомісяця 100 тисяч гривень. Є друзі, які постійно переказують частину зі своєї зарплатні, це фіксована сума, яка приходить на картку щомісяця. Одного разу був взагалі шок: прийшов донат на 160 тисяч від невідомої людини, там просто було написано: "Дякую". Також висилають військові, яким колись допомогла. Відправляють, бо вважають, що так повертають та дякують. Розуміють, що іншим теж треба, та вони знають, що я це витрачу куди треба.

Не стало менше людей, які донатять, але набагато більше стало зборів і потреби стали більші. Ми дуже класно купували супутники, байрактари, але зараз нам дали купу західної техніки, артилерії, а її немає на чому возити, немає тягачів. Тому якщо раніше треба було купувати пікапи, то зараз мені треба купити МАЗ.

З якими стереотипами дружини військового стикалися?

Я онучка двох військових і мої дві бабусі не стереотипні, бо попри те, що діди були майорами, вони все життя працювали. Більше не стереотипність впадає в очі, а істерія. Дуже не подобається позиція, що я дружина військового, я страждаю і все, тому можна інше не робити. Є такі істеричні постаті, які приходять до тебе і кажуть: "Допоможіть, купіть йому шкарпетки", - це в прямому сенсі шкарпетки, я не прикрашаю. Я перепрошую, або я йому і всього йому підрозділу куплю шкарпетки, або може старлінк, а шкарпетки якось самі?

Фото: Кіра Родкіна/Facebook

Зараз я бачу дві великі групи: є дружини військових, які чекають вже 9 років, а є ті, які півтора року. І от перші булять других. Але є дружини, які просто якісь космічні жінки, вони допомагають своєму чоловіку, чого вже достатньо, а ще, як я, багатьом підрозділам. Я взагалі ними захоплююсь, тому що у когось 2-3 дітей, вони всі за кордоном і щодня допомагають. Всі різні.

Що спонукає на особисті донати?

Є дуже круті підрозділи, які роблять велику справу, тому що вони дуже ідейні. Я взагалі люблю ідейних людей, на них, на мою думку, тримається наша держава. Це люди, які прийшли до лав ЗСУ тому, що у них реально є ідея створення держави, захисту, зараз вони здебільшого всі на війні. Військові, які ідейні, будуть вдвадцяте викопувати собі бліндаж. У них немає такого, що я втомився, складу ручки та хай вони там щось роблять, а я полежу.

Наприклад, мої медики - просто якісь фантастичні. Є наказ не виїжджати, бо прострілюється дорога, а вони не в броньованій машині, а все одно їдуть, бо там помирають люди й треба їх рятувати.

Що дратує у волонтерстві?

Дратує спілкування з людьми, якщо чесно. У військових запити можуть відкритися та ніколи вже не закритися. Новеньким треба пояснювати, як ти працюєш, з ким, чому. І це якийсь шаблонний такий діалог виходить, тобі постійно треба казати, чому "Ні".

Бісить, коли проходять запити на 48 пар трусів, їжу, воду, ліхтарики. Там запиту на 20 людей, де купа всього, що можуть знайти або видати чи просто купити самостійно, а ще одна половина цього - просто дружина може купити в Сільпо. Але це чомусь перекладається на волонтерів.

Люди вважають, що волонтери - безкоштовна крамничка, яка поповнюється і видається. Що волонтери просто винні й з ними можна як хочеш розмовляти, а вони все одно дадуть.

Я не можу сказати, що чимось відрізняюсь від інших волонтерів, просто в момент, коли можна не сидіти та відпочивати, а йти домовлятися - я йду. Рецепт мого успіху, можна так сказати, це просто з ранку до ночі працювати. І робити так, щоб ця твоя робота не тільки не шкодила, а ще й допомагала. Це єдине, що я роблю і показую в соцмережах. Мій гумор - це взагалі свій спосіб боротьби із тим, що коїться навколо мене.

Як відпочивають волонтери та чи можливо це, коли запити не зменшуються?

Якщо твоя кукухонька вже поїхала і ти не можеш вимкнути телефон, тому що в тебе волонтерство головного мозку, або якщо не ти, то взагалі ніхто - це твоя проблема. Можна поставити на беззвучний режим телефон, просто вимкнути інтернет і немає питань. Я йшла на декілька днів на відпочинок для того, щоб знизити інтенсивність запитів.

Фото: Кіра Родкіна/Facebook

Займаюсь своїм здоров'ям, намагаюся зробити так, щоб я не крякнула від цього всього. Змінилася поведінка, образ життя і для мене відпочинок - просто, коли змінюються картинка за вікном.

Відпочиваю, коли йду в парк, у тихе місце, де немає цього білого шуму. Мені не треба для цього кудись їхати, з кимось зустрічатись, щось робити. Моє життя зараз коштує дуже мало, бо потреби скорочені. Не тому, що я себе обмежую, бо, наприклад, нащо мені та сукня, все одно нема куди її носити. Ти просто передивляєшся своє життя, впускаєш щось нове і розумієш, що можеш отримати менше, але для твого відпочинку та відновлення це буде набагато більше.

Яке майбутнє ви плануєте для себе та країни?

Чесно кажучи, я майбутнього не бачу, тому що кожен день різні новини й ти не знаєш чим воно закінчиться, не знаєш як, коли, хто буде поряд з тобою. Зараз у мене є дві руки, дві ноги, квартира і в мене є коханий. У мене через три дні цього може не стати. І я не знаю, що робитиму, тому наперед не загадую.

Для країни я бачу дуже великий обсяг роботи. Повернеться велика кількість ідейних, але дуже втомлених людей, для яких скоріш за все не буде створена правильна інфраструктура і система реабілітації. Зараз більшість військових проходять реабілітацію завдяки волонтерам. Мабуть, я буду залишатися у волонтерстві, в системі адаптації та реабілітації людей, створенні якихось законів для них.

Може залишуся, як інструктор з тактичної медицини, буду навчати військових після Перемоги, тому що армія буде популярною і потрібною. Я б дуже хотіла поїхати на обмін досвідом, наприклад, за межі країни. Відвозила б людей на реабілітацію до Європи, супроводжувала їх. Це сто процентів буде щось про військових, душа поки не лежить до цивільних. Але це точно буде не бізнес, бо не хочу заробляти на цьому принципово.

Фото: Кіра Родкіна/Facebook

Я вірю, що у держави все буде добре, що більше ми не скоїмо тих помилок як у 2014 та 2022 році. Вірю, що в Україні все буде добре через пару десятиліть. На жаль не раніше, бо зруйнована економіка, суспільство, долі - це не може потім вилитися в якийсь дуже стрімкий розвиток.

Ну і плюс треба здолати наше керівництво, провести пару тисяч люстрацій, щоб прийшли люди, які зараз за ідею на війні. Вони потім повинні мати змогу і бажання йти далі в політику або щось змінювати. А ми будемо всі настільки виснажені, що навряд чи…

Марія Литянська