Кримська війна Роджера Фентона, перший воєнний фоторепортаж: лекція Костянтина Родигіна

Костянтин Родигін - кандидат філософських наук, доцент, викладач Донецького національного університету імені Василя Стуса і трохи митець розповів про перший воєнний фоторепортаж 1855 року під час Кримської війни. Ця лекція розповідає про тогочасні можливості інформування, пропаганди та дуже цікаву постать британця Роджера Фентона, який власне започаткував професію воєнного фотокореспондента.

<span class="ratio ratio-16x9"></span>
Відео: JournDepDonNU

Як знімав Роджер Фентон

Ми бачимо одну з його робіт, знятих за тогочасними технологіями, на великий формат, на скляну пластину. Можна уявити ці технічні складнощі в дуже непростих умовах. "Ми мали 700 скляних фотопластин, безліч хімікатів, п'ять камер, трьох асистентів, один фургон з фотолабораторією і кілька зламаних ребер під час посадки на корабель. Не те щоб цього було недостатньо, аби відзняти Кримську війну, але коли майстер починає наносити емульсію на пластини, стає важко зупинитись", - власне так все воно і почалось. У результаті ми бачимо багато надзвичайно цінних і унікальних документів епохи, над якими можна дещо міркувати та знаходити якісь можливо паралелі з сучасністю. І, можливо, якісь актуальні питання, які перегукуються із сучасністю і з тим взагалі як має працювати репортер - що він може робити, показати і як.

Залізничні чиновники у Балаклаві. Фото: Роджер Фентон

Тонка червона лінія

Ця історія відбувається під час Кримської війни - це знайомі географічні локації й ми бачимо багато цікавих, несподіваних паралелей. Картина показує один зі знаменитих епізодів цієї Кримської війни під назвою Тонка червона лінія. Пішла це назва саме з цього епізоду, коли невеликий загін шотландських горців - стрільців в кілтах та червоних мундирах відчайдушно стримував кавалерійську атаку російської армії і йому вдалося відбитися. І це власне увійшло в історію Британії, як один такий дуже героїчний епізод цієї війни. Справа відбувалася під Балаклавою в Криму. А всі ці локації: Балаклава, Севастополь, Інкерман - цей район. Тонка червона лінія про те як маленький, але дуже наполегливий загін якимось дивом зміг відбитися. Цей образ потім став певним мемом своєї епохи та далі відтворюється. Але нам треба взагалі розібратися, яким чином шотландські горці опинилися під Балаклавою, щоб битися там з російською кавалерією.

Передумови Кримської війни

У 1853-1856 роках царем був микола перший - дуже відомий персонаж, який високо цінував статус імперії, як великої держави, отриманий після перемоги над Наполеоном. І це йому трошки звісно не могло не затьмарити загалом сприйняття світу. Ми бачимо дуже знайомі речі, а саме відчуття і позиціювання себе, як переможців: "Ми переможці, ми велика держава та ми Наполеона перемогли, якщо щось, то можемо повторить". Повторили, але трошки не зовсім так.

Як це починалося, там власне і повстання декабристів і епізод польського повстання, яке він розгромив, угорське повстання під час революції 1848 року вже не на своїй території, а у сусідів - прийшов, допоміг, теж розгромив. А тут на черзі була Туреччина - як же з Османською імперією в черговий раз не повоювати, не відкусити ще якийсь шматок.

Це давня тактика, коли чергова російсько-турецька війна закінчувалася черговим миром, за яким частина території знову ж таки переходила. Бо Османська імперія на той момент вже була не на піку своєї могутності - це вже були не ті завойовники, які стояли під воротами Відня в X столітті. От і в черговий раз микола висунув султану Абдул-Гаміду черговий ультиматум, фактично з вимогою: "У тебе наших православних братів ображають, тож давай ти передаси нам право на протекторат над всіма своїми православними підданими - власне нам імператору всеросійському"". Ну звісно, що султан на це подивився з дуже великим здивуванням і звісно не прийняв такий ультиматум.

Почалася чергова війна і здавалося б, що все зовсім не на користь Туреччини. У ті часи микола перед іншими, наприклад, монархами казав, що Туреччина - це хвора людина Європи - це хіба держава, це взагалі якесь непорозуміння. Теж щось нагадує. Він був дуже впевнений, що йому вдасться зараз, якщо не дійти до проливів, то принаймні серйозно просунутися на південь.

Але раптом за султана вписалися західні союзники: королева Вікторія і Британська імперія; імператор Наполеон третій - племінник того самого Наполеона, який на той момент керував Францією і молоде, але дуже горде і маленьке Сардинське королівство на чолі з Віктором Емануїлом, який за 20 років стане першим королем об'єднаної Італії, яка з'явиться на мапі Європи. Сумісний англо-французький десант висадився на території Криму і театром бойових дій став Крим. Ось таким чином ці шотландські горці опинилися під Балаклавою.

"Тонка Червона лінія". Картина Роберта Ґібба

Нові відкриття цієї війни

Треба сказати ще про низку дуже цікавих персонажів, які на цьому тлі також відмітилися. Зокрема, дуже нам знайомий Микола Іванович Пирогов, який там був польовим хірургом. І власне багато чого винайшов нового у військово-польовій хірургії, саме в ті часи - і щодо анестезії та якихось елементарних речей, типу накладання шини. А з британського боку Флоренс Найтінгейл, яка винайшла по суті професію військової медсестри. З турецького боку - шляхтич з українсько-польського роду Михайло Чайковський, який був величезним шанувальником козацтва і вважав себе козаком, організував добровольчий загін за типом Запорізької Січі та вважав себе кошовим. Можливо, навіть не Петро Калнишевський, а він може бути останнім кошовим Запорізької Січі. Він це організував, воюючи на боці турецького султана, під іменем Садик Паша. Це окремий пригодницький роман може бути про цього персонажа. Також британський журналіст Вільям Говард Рассел - кореспондент Таймс. Теж першопроходець своєї справи, один із перших хто взагалі документував - власне поїхав на театр бойових дій і звідти передавав свої повідомлення. Причому робив він це за допомогою прогресивного винаходу - телеграфу. Завдяки цьому в нього була оперативність просто фантастична, порівняно з минулими часами, коли треба було слати гінця або вести якимись кораблями невідомо скільки, невідомо як. Він запустив свого часу репортажами оці знамениті меми епохи про тонку червону лінію або, наприклад, атаку легкої бригади - героїчний, але абсолютно провальний та трагічний епізод. Це історія про те, коли за прорахунки командування доводиться розплачуватися отаким героїзмом. Але знову ж таки в історію британську - це увійшло дуже міцно, але для цього потрібно було, щоби воно стало відомим. І це дуже нагадує історію про вже наші більш сучасні часи, коли, наприклад, зусиллями іншого журналіста Los Angeles Times - Сергія Лейка по всьому світу пішов оцей мем про кіборгів. Чим це не аналог із Тонкою червоною лінією?

Кореспондент The Times Вільям Рассел. Фото Роджер Фентон

Відома карикатура, точніше дружній шарж на Рассела вже в пізніші часи, де він скаче на коні, все вибухає, а він на ходу щось пише. Ну і власне телеграф як його фішка. Він один із перших збагнув наскільки це може бути круто і наскільки це важливо для того, щоби мати пріоритет, оперативність та ексклюзив раніше за всіх інших. Тим більше, що тут ексклюзиву більше, ніж з перших рук, бо мало хто добирався до таких небезпечних локацій.

Роджер Фентон

Річ у тому, що Рассел робив абсолютно сенсаційні воєнні репортажі, вони були далекі від оптимізму, тому що він показував те, що бачив - а це багато жахливих речей. І про все це писав в Таймс і британське суспільство було трошки не в захваті, як і уряд. Але все ж таки Британія та свобода слова. Ось і виникла звісно думка, якщо цей наш кореспондент Таймс таку зраду розганяє, то чому би нам не пошукати, як би сказав Дональд Трамп, альтернативних фактів. Давайте ми відрядимо туди ще одного кореспондента, який зможе створити більш позитивний образ. І власне, щоби якось покращити ситуацію в суспільстві, бо ще трошки й почнеться те, що було через 100 років потому в Америці, навколо в'єтнамської війни - навіщо воно таке треба. Ось і звісно уряд був зацікавлений, щоби створити більш таку красиву пропагандистську позитивну картинку.

І для цього вирішили використати найбільш показовий, ефективний та новомодний винахід - фотографія. Власне фотографії на той момент ну було років 20 - це дуже новий винахід і дуже перспективний. Саме з цією місією до Криму вирушає Роджер Фентон.

Роджер Фентон. Автопортрет 1852 рік

Він полюбляв автопортрети, походив із багатої родини - його батько був банкіром, а дід - членом парламенту. Він блискуче закінчив Оксфорд, мав юридичну та мистецьку освіту, здавалося б, що кар'єра юриста йому забезпечена і все має бути просто без жодних проблем. Але він не шукав легких шляхів і обрав трошки інший рід занять, пов'язаний із дивною і новітньою технологією - мистецтвом фотографії. Захоплюючись цим, він стояв біля джерел королівського фотографічного товариства, яке дотепер існує. Був першим офіційним фотографом британського музею і став персональним фотографом Королеви Вікторії та її сім'ї. І фотографії його з королівською родиною збереглися.

Фотографія того часу - це не дуже чутливі матеріали, недосконала техніка, ще немає швидкісних затворів, які б відбивали частки секунди. Це фотографії на довгих витримках, яка триває секунди або хвилинами, тобто треба позувати та не рухатися, інакше буде розпливатися. Він возився з величезною камерою, пластинами скляними, на які треба було наносити емульсію прямо безпосередньо перед зйомкою.

Перше фото Києва

Автором перших фотографій Києва в історії виявляється теж Фентон. Власне, коли він відвідував російську імперію у 1852 році, то спочатку був у Києві, а потім поїхав далі. І в Києві він був на запрошення свого друга інженера Чарльза Віньоля, який будував там знаменитий ланцюговий міст через Дніпро, який зараз не зберігся, його у 1920 році підірвали поляки, коли відступали перед червоними. Таким чином власне Роджер Фентон опинився в Києві та став першим його фотографом.

Фото Роджер Фентон

Це Андріївський узвіз того часу, який ще зовсім не забудований, не дуже впізнаваний. Ліворуч Десятинна церква. Зараз її знову немає. Незвичний, але дуже цікавий історичний кадр.

Трошки про технологію. Тому що це насправді не дагеротипія, трошки інший процес який називається мокроколодієвий. Це зйомка на скляну пластину великого формату. Тобто не та камера, яку можна нормально поносити в руках, її треба возити на чомусь і знімати на тринозі. Не для швидкої зйомки звісно, а більш того швидкості також не сприяє і те, що у нас сам фотоматеріал не в готовому вигляді. Його треба підготовувати безпосередньо перед знімком, фотоемульсію, яка називалася або колоїдом або колодієм, колодіоном. Клей потрібно було готувати та наносити на пластину безпосередньо перед зйомкою й експонувати поки воно ще мокре, а потім одразу проявити і зафіксувати в темній кімнаті. Фотограф з такою технологією постійно прив'язаний до темної кімнати - вийшов зняв і зайшов назад проявляти.

Зйомки війни

Він возив з собою темну кімнату на війну - абсолютно відчайдушний ентузіаст. Він зробив річ, яку до нього ніхто навіть не намагався. І довгі витримки від трьох до 10 секунд. Це дуже ускладнює, наприклад, репортажну зйомку, бо швидко робить її практично неможливо - це більше сприяє саме постановним зйомкам.

Надзвичайно складні умови, як при цьому знімати бойовий репортаж, яким чином це показати? Щоб була темна кімната, він винайшов фургон - фотолабораторію, яка має бути мобільною. Її можна возити з собою, а всередині власне проявна кімната. Це можна переобладнати так, щоб на ньому мандрувати, спати, їсти й що завгодно. Звісно були свої теж складнощі, у нього було декілька асистентів, які йому допомагали та декілька камер. Ще треба було якимись кіньми це возити, а вони могли лякатися вибухів. І солдати на це дивилися з якимось здивуванням, що це дивина якась чи секретна зброя. Якщо розібратися, то вони не надто помилялися.

Перша в історії мобільна лабораторія. Фото Роджер Фентон

Експедиція Фентона в Крим з лютого по червень 1855 року

Початковим завданням була по суті пропаганда, створити позитивну картинку для суспільства, сприйняття цієї ситуації, зміна громадської думки, збільшення підтримки власне уряду. Треба було таким чином позмагатися із Расселом і тут виникає величезне питання і дилема для Фентона. Коли він там опинився і почав щось бачити - з’явився великий виклик, як поєднати власне завдання її Величності та власну совість, які можуть не завжди казати одне і те саме. Бо там складні ситуації. Фентон теж переконався, що там все дуже сумно, власне холодно, голодно, криваво і страшно. Зовсім не так, як на картинці. Тим більше що і Рассел багато якраз писав і про те, що логістика та постачання погане, немає зимової форми, ще й постійне якесь іде побоїще. Питання до Фентона, як це показати, щоб знайти певний компроміс між дуже різними міркуваннями. І власне жахи війни безпосередньо Фентон залишає за кадром. Напевно, справедливо думаючи, що вікторіанська освічена культурна публіка зовсім не готова до такого видовища, або маючи, навіть пряму заборону на такі речі. І десь непрямо, якимось чином він може багато цікавого розповісти нам своїми фотографіями. Все одно знімки насилав до Лондону морською поштою двічі на тиждень. Щоправда, з такою технологією все одно тут не вийшло йому позмагатися із Расселом в оперативності, бо у того був телеграф. А фотографію тим більше якщо це скляна фотопластина, в телеграф засунути неможливо. Принаймні на рівні технології 19 століття, бо фототелеграф - це пізніший винахід на зовсім іншому рівні.

Головне питання - пропаганда чи документалізм, як вони співвідносяться і поєднуються

Британський моряк на верблюді. Фото: Роджер Фентон

Отже, Балаклава порт, звичайний такий ніби простий пейзаж, у бухті стоять вітрильні кораблі, якісь намети, хати. Картинка дуже статична, пейзажна, людей взагалі ніби не видно, але це і не дивно, враховуючи довгі витримки.

Козача бухта, Балаклава. Фото: Роджер Фентон

Ось цікава сцена з верблюдом. Це, мабуть, турецькі союзники відвезли, але такий цікавий момент, вони ж везли цих верблюдів на кораблях. Ну і десант вже на кораблях висаджувався. Враховуючи, якщо Чорноморський флот загнали в бухту Севастополя, він не висовувався, то на морі панували союзники. Тоді зрозуміло, що можна організовувати більш-менш логістику. Хоча все одно вона була погана і Рассел про це писав.

Балаклава. Фото: Роджер Фентон

Сувора зима 1855 року. На пропагандистський знімок воно щось не дуже тягне. Хіба це схоже на бравих вояків її Величності - якісь розбійники. Фентон показує і це, і тут намагається елемент природності та взаємодії у ці спільні фотографії все одно внести. Все рівно художньо вибудована композиція. Бо перші фотографи, так чи інакше з бекграундом художнім. Але він намагається вибудувати ці сцени, щоб вони були природні та між собою взаємодіяли, розмовляли.

Фентон залишає Крим

26 червня 1855 року Фентон залишає Крим, захворівши на холеру, в дуже поганому стані. Командувач Лорд Реглан потім взагалі помирає від цієї холери вже у взятому Севастополі. Фентон це не побачив, він вже їхав до Англії - дуже непроста ситуація.

Не можна не згадати про цей епізод з Севастополем, який зрештою був взятий союзниками, Чорноморський флот був потоплений на рейді самими ж власне росіянами, щоби не дати британцям увірватися в бухту, тому що більше ні на що цей Чорноморський флот вже не годився. Тому що проти броненосців вітрильники не тримають удар.

Пізніше видавництво Tomas and S, яке власне профінансувало експедицію Фентона, бо уряд в цьому брав участь, але профінансувала його приватна компанія. І власне оцей видавець Томас Егню, який на нього покладав великі сподівання, потім опублікував роботи Фентона, провели виставки. Вже постфактум, тобто Фентону не вдалося тут бути оперативним кореспондентом. Ну знову ж таки, бо фотографія не могла змагатися з телеграфом все одно. Йому не вдалося якось принципово зламати хід громадської думки та сильно якось її змінити під час самої війни, а вже після - ці виставки та фотографії не набули такої великої популярності. Бо про ту війну всі хотіли забути, занадто вона була важка. Це історія успіху з одного боку, а з іншого - ні.

Марія Литянська