17 березня 2024 р. 07:58

"Коли ми перемагаємо – нашу країну бачать та чують", – українська лучниця Анастасія Павлова

(Фото з особистого архіву Анастасії Павлової)

Новокаховчанка Анастасія Павлова виборола срібло в особистому заліку та золото в командному на чемпіонаті Європи 2024 зі стрільби з лука в приміщенні. Це вже не перше блискавичне досягнення української лучниці з початку повномасштабної війни, поки її дім та майданчик, де вона тренувалася, окуповано. Дівчина переконана, наразі кожні змагання важливі. Адже підняття нашого прапора – черговий заклик до світу, що Україна продовжує боротися та перемагати. Про здобутки спортсменки, складність тренувань далеко від дому та виключення росіян зі змагань зі стрільби з лука Інтент поспілкувався з Анастасією.

Анастасія, по-перше, вітаємо з нагородами, по-друге – розкажіть про ключові досягнення під час війни.

Перший рік повномасштабного вторгнення був дуже стресовим, морально було складно зібратися, я іноді не розуміла навіщо продовжувати роботу. Тож не показувала якихось "над" результатів. Але потім зібралася і за 2023 рік вдалося підвищити своє місце у світовому рейтингу. По-перше, я встановила два рекорди на Європейських іграх у Польщі. Один з рекордів – національний, він тримався в Україні 27 років. На тих же змаганнях, у парі з Іваном Кожокарєм, ми зайняли друге місце. Це було дуже емоційно, бо там давалося всього чотири стріли для сету, по дві на спортсмена. Всі команди дуже сильні, результат завжди є непередбачуваним, але цього разу нам вдалося перевершити всіх супротивників. Також жіночою командою ми взяли срібло на Гран-прі Європи в Хорватії. І ще, того року, я здобула сьоме місце на Кубку світу.

Як підсумок здобутків 2023 року – це отримання державної нагороди "За працю і звитягу". Таким чином Президент України Володимир Зеленський відзначив мене та інших спортсменів за досягнення високих спортивних результатів.

Де застала тебе війна, адже напередодні 24-го лютого 2022 року в тебе теж були змагання?

Зараз буду плакати (замовкає). Я виїхала з дому, з Нової Каховки, першого лютого на тренувальні збори, а звідти на змагання. Вже тоді нам з колегами писали з-за кордону декілька людей, питаючи як ми та як справи в країні. Але ми не сприймали це серйозно, не було такого відчуття, що щось трапиться. Тому по поверненню в Україну, у 20-х числах, я вирішила залишитися в Чернівцях на декілька днів, аби ще потренуватися. А потім 24-тє… Все, що в мене лишилося – спорядження та одна валіза для цієї поїздки… Дома я вже не була два роки.

Тож в окупації ти не була, а родина?

Вони, на жаль, були в окупації майже два місяці. Батьки хотіли виїхати ще в перший день війни, ми з ними здзвонилися о восьмій ранку і вони вже були "на валізах". Однак російські військові досить швидко окупували місто й перекрили шляхи. Вирватися з цього "пекла" їм вдалося лише наприкінці квітня. Вже тоді закінчувалися українські продукти та медикаменти, а нових постачань не було, також були проблеми з готівкою та зв’язком.

Ну і переслідування, спортсменів це теж стосувалося. Вся моя родина – спортсмени зі значними здобутками, до того ж я – член національної збірної команди України зі стрільби з лука. Тому в будь-який момент додому могли прийти "незвані гості". Батькам пощастило під час виїзду, якщо це так можна обумовити, бо тільки вони доїхали до першого українського блок-поста почався бій, снаряди літали поверх машин.


Фото з особистого архіву Анастасії Павлової

Потім окупанти закрили дорогу, не пропускали більше нікого. Зараз вони живуть та працюють у Львові. Вивезти щось з медалей чи нагород родині не вдалося, причини зрозуміли. Єдине, вони забрали для мене кілька іграшок, кофту та сережки, які мені дарували й були цінні як пам'ять.

А що зі спорядженням та майданчиком, де ти займалася стрільбою з лука?

В Херсонській області навчали стрільби з лука тільки у двох містах: селі Веселе та місті Нова Каховка. В нас був цілий спорткомплекс. Як раз перед війною закінчили ремонт, щоб в прохолодну погоду мати змогу тренуватися на дальні відстані з приміщення. Для цього були встановлені спеціальні вікна у зовнішніх стінах. Все це було захоплено в перші дні війни… Директору і тренерам, моїм батькам, лише один раз дозволили потрапити туди, щоб забрати луки та дрібні речі, які діти купували за власний кошт. Все відбувалося під супроводом зброї. Що сталося з основною матеріальною базою наразі невідомо.

Увесь цей час, перші місяці війни, ти продовжувала тренуватися та брати участь у змаганнях. Де знаходила сили?

Допомагала моя команда, в якій зібралися лучники з різних областей. З Херсонщини я єдина представниця. Ми постійно підтримували один одного, а ще писали спортсмени, тренери та вболівальники з інших країн. Це давало змогу відчувати себе не на самоті.

Нині я ще й вмотивована. Бо розумію наскільки важливо українцям бачити досягнення наших спортсменів: що ми є на міжнародній арені, наш голос чують та як підіймається на п’єдесталі наш прапор, звучить гімн. Хочеться, щоб це відбувалося якомога частіше. Я пишаюся тим, що можу представляти саме Україну і здобувати медалі, не дивлячись на такі складні умови для життя й тренувань.

Знаєте, після тогорічних Європейських ігор мені в соціальних мережах написав військовий. Він розповів, що на фронті дивився змагання лучників і подякував мені за успішний виступ. Ці емоції не передати! Зовсім незнайома людина, який я маю дякувати за захист і можливість робити свою справу. Такий же емоційний момент був для мене, коли нам давали підписувати прапори для ЗСУ. Я писала щирі побажання та слова вдячності зі сльозами на очах. В таких речах насправді знаходиш потужні сили для боротьби в спортивній сфері.

Наскільки складно тренуватися не дома?

Я тренувалася в Новій Каховці все своє життя. Там був сучасний зал і крута поляна, найбільше поле для стрільби з лука в Україні. Це було моє найулюбленіше місце для занять, а я їх бачила чимало. Звичайно сумую, ось зараз згадую і сльози на очах. Бо коли матиму змогу повернутися туди та в якому стані залишать все окупанти – страшно уявити…


Фото з особистого архіву Анастасії Павлової

В перші місяці війни мене з іншими лучниками тепло прийняли в Німеччини. Далі я декілька тижнів тренувалася у львівському клубі "Електрон", де й підготувалася до Кубка України. А потім головний тренер збірної Олег Осипенко надав можливість займатися в його клубі в Чернівцях. Тут є всі безпечні та комфортні умови для систематичної роботи зі стрільби з лука як на маленькі, так і великі дистанції.

Стрільба з лука – розкажи про цей спорт.

Стріла вирішує все. Результат залежить від одного пострілу, куди вона поцілила та наскільки близько до центру. При цьому, цей принцип працює в індивідуальних та командних заліках. А ще в нас є кваліфікаційний ранг, де за сумою набраних балів розподіляється хто має стріляти першим.

Насправді це цікавий вид спорту. Треба бути фізично підготовленим, бо іноді доводиться проводити на спеці чи в холоді цілий день. Також бути технічно підготовленим, власне тому в нас тренування 2-3 рази на день. А ще дуже важлива психологічна сторона, для цього в нас відбуваються спеціальні заняття, зокрема з дихальних вправ. Бо найбільший супротивник в нашому виді спорті – ти сам, твої думки та емоції. І якщо ти поборов свій страх й тремор – залишається побороти тільки суперника.

Тож треба бути морально зібраним та спокійним. Напевно перед змаганнями відсторонюєшся від новин про війну?

За два тижні після катастрофи на Каховській ГЕС був важливий етап – підготовчий збір до Європейських ігор 2023. Ти розумієш, яка трагедія сталася вдома та скільки земляків залишилися без нічого… Тоді я відчувала якусь особливу внутрішню злість, не бажаю нікому пережити таких емоцій, і це заважало на полі. Та відповідальність перед країною, командою і людьми не дозволила дати волю своїм почуттям. Тоді я зрозуміла, що моя найкраща відповідь ворогу – переможні результати.

Тому наразі безпосередньо перед стрільбою я не дивлюсь новини, щоб спрямувати всю концентрацію та сили на впевнену роботу з гарним результатом. Адже крім цього ще й присутнє звичайне хвилювання, скільки б досвіду не було. Потім, звичайно, все перечитую. Бо війна – це сьогодення кожного українця, де б він не знаходився.

Як наразі на міжнародній арені ставляться до спортсменів з України?

З великою повагою. Спочатку всі дуже сильно звертали на нас увагу, підходили чи писали в особисті повідомлення слова підтримки. Наразі цього менше, бо люди в чиїх країнах немає війни – втомлюються від новин про неї. Саме тому кожні змагання і нагороди для українських спортсменів нині вкрай цінні, вагомі, на ціну золота я б сказала. Адже кожна перемога привертає увагу до нашої країни, дає можливість спортсменам дати інтерв’ю закордонним журналістам, де зазначати про російську агресію та пояснити людям як працює російська пропаганда. А ще про нас дізнаються звичайні люди, вболівальники цього виду спорту. Вони знаходять нас в соціальних мережах, там ми теж маємо змогу розповідати їм про події в Україні. Про це не можна замовчувати. Необхідно, щоб росію не підтримували в цій невиправдано жорстокій війні.

До речі про росіян. Чи доводилося тобі зустрічатися з ними на спортивній арені?

Ні. Це заслуга Федерації стрільби з лука України, бо вони писали багато листів з цього приводу. Крім того, наша делегація провела не один публічний виступ. І до них прислухались, тому наразі представників росії не допускають до змагань в нашому виді спорту. Сподіваюся, я їх більше не зустріну ні поки йде війна, ні потім. Я б не хотіла бачити російських спортсменів на міжнародній арені, бо вони не заслуговують на те, щоб з ними змагалися.


Фото з особистого архіву Анастасії Павлової

Зважаючи на це, на твою думку, висловлення "Спорт поза політикою"?

100% хибне. Спорт в політиці. По-перше, ми боремося з росіянами, які є спортсменами, на своєму фронті. Тому що якщо вони прямо підтримують напад на Україну або не висловлюють нічого проти – вони належать до російської армії. Завдання українських спортсменів не просто перемогти, а знищити російських спортсменів. Їх не має бути на міжнародній спортивній арені. По-друге – спорт це потужний голос України у світовій спільноті. Ми надаємо приклад гідної протидії, надихаємо не опускати руки та безперечно говоримо правду про цю війну.

Якщо не таємниця, подальші твої плани?

Цього року будуть Олімпійські ігри. Поки в лучників немає жодної ліцензії, тому головна ціль на наступних змаганнях в Туреччини та Німеччини здобути ліцензію. Ну і перед цим також будуть кілька важливих змагань, неліцензійних, але рейтингових. Тож у загальних планах продовжувати переможно стріляти. 

Яна Самко

Також Вам може сподобатись:

21 листопада 2024 р.

"Волонтерство - не благодійність, військові - не нужденні", - Кіра Родкіна

18 листопада 2024 р.

Нічия у Батумі та домінація "Шторма": спортивний огляд

20 листопада 2024 р.

Одруження під вибухами та творчість у небезпеці: історія херсонського історика

19 листопада 2024 р.

План стійкості Зеленського: без виборів та зниження віку для мобілізації

11 листопада 2024 р.

Поразка "Чорноморця", смерть чемпіона з боксу: спортивний огляд

16 листопада 2024 р.

Голова Одеського КВУ спрогнозував вибори наступного року

Зеленський назвав умови для перемовин із рф

19 листопада 2024 р.

Міністри шістьох європейських країн підтвердили, що продовжать підтримувати Україну

21 листопада 2024 р.

"Українська правда" представила другий рейтинг лідерів: хто з Півдня

В ООН прийняли план допомоги Україні на два мільярда доларів

Міністр оборони Фінляндії зробив різку заяву на адресу росії

19 листопада 2024 р.

Формат часткового членства в ЄС запропонував для України ексглава Єврокомісії

20 листопада 2024 р.

Бюджетні мільйони для партій: як змінювалося фінансування з року в рік

11 листопада 2024 р.

Підводний фронт: водолази загону "Омега" про розмінування, бої та небезпеки

18 листопада 2024 р.

Туреччина підготувала свій "мирний план" по Україні: що пропонують