"Коли б ви знали, з якого сміття...": як відбуваються сортування, переробка та утилізація сміття в Австрії

ІзбірКом розповідає про те, як збирають сміття австрійці та чому тамтешній "сміттєвий" бізнес - надприбутковий.

Трохи більше року тому, у липні 2017-го, було завершено процедуру ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. У рамках цього документа як країни ЄС, так і наша держава взяли на себе сотні зобов'язань у найрізноманітніших сферах економіки та життєдіяльності, що мають, зокрема, посилити економічну інтеграцію на засадах співробітництва та взаємних прав і обов'язків. Серед таких зобов'язань є й суттєві зміни екологічної політики України, зокрема у сфері управління відходами. Наша країна в рамках Директиви про відходи зобов'язалася створити так звану "ієрархію пріоритетів поводження з відходами". Це означає, що перевагу слід надавати запобіганню утворенню відходів, а головним пріоритетом стає повторне використання і переробка, а не спалювання і захоронення відходів на звалищах. Утім, поки в нас бульдозери "борознять" полігони твердих побутових відходів, а придорожні узбіччя "прикрашають" різнокольорові поліетиленові пакети, говорити про успішність впровадження цієї Директиви не доводиться. В Одесі питання будівництва сміттєспалювального заводу вже багато років залишається на стадії якихось напівміфічних перемовин, в області будь-які спроби збудувати міні-заводи та лінії сортування сміття стикаються з абсолютним несприйняттям населення, а звалища раз у раз підпалюють невідомі.

Під час навчального візиту до Нижньої Австрії представників об'єднаних громад, що відбувся на початку вересня за підтримки Програми "U-LЕAD з Європою", ІзбірКом з'ясував головні принципи, що застосовуються в цій країні під час утилізації сміття.

Дисципліна на кухні

Отже, кожен австрійський бюргер твердо знає, що сміття потрібно сортувати. Привчати до цього громадян почали років десь із тридцять тому, проте ми тут же заперечимо тим читачам, які скажуть: "А, ну ясно, нам тоді теж років тридцять чекати треба", - робити це треба зовсім не десятиліттями, за 30 років сортування вже міцно ввійшло в побут мешканців і стало ледве не одним з умовних рефлексів. І не варто сподіватися на ментальність, мовляв, акуратні австрійці - це вам не "волелюбні" українці. Принцип насправді вельми простий: що менше в тебе вдома залишилося несортованого сміття, то менше ти заплатиш за вивезення, бо платити треба тільки за несортовані відходи. Звичайно, якби австрійці платили за вивезення стільки ж, скільки ми, то, напевно, теж не стали б морочити собі голову з відділенням білих пластикових пляшок від різнокольорових. А ось якщо ціна питання стартує від 120 євро на місяць і вище за зарплати у 2000 євро, то рука, можливо, сама потягнеться до сміттєвого мішка потрібного кольору.

Сміття сортують удома, а не руками на сортувальних лініях, як це практикують, скажімо, у сусідній Польщі. Зазвичай відокремлюють папір, картон, білий і кольоровий пластик, метал, скло, біовідходи тощо. Для цього існують різні контейнери або мішки. Що більший у тебе контейнер, то більше ти платиш, але "номер" зі встановленням меншого контейнера не пройде: є норми і формули, за якими доволі легко вирахувати, скільки в якому домогосподарстві на місяць з'являється сміття. Тому поширена у нас фраза: "У мене сміття немає", - тут точно не матиме жодної дії на комунальні служби.

Після того як сміття розсортоване, господарі відвозять/відносять його в спеціальні контейнери, які встановлює муніципальна влада в кожному населеному пункті. Саме їх потім забере приватна компанія, що обслуговує цю територію, на своє підприємство.

Так виглядають контейнери, що належать муніципальній владі

Завод (а вивезенням/утилізацією/переробкою сміття в Австрії займаються винятково приватні компанії) сам забирає ці контейнери, очищає їх чистою водою (без хімікатів) за допомогою спеціальної установки в спецмашині, що складається з двох місткостей: з чистою водою і для брудної. Само собою, миють їх не двічі на рік, як це зазвичай прописують у нормативах для наших сміттєзбиральних компаній (та й то не факт), а щоразу.

Від заводу до... заводу

Конкурс на право забирати і переробляти сміття компанії виграють на відкритих торгах, за тендерною процедурою. У Західній Європі чимало великих концернів, які фактично розділили між собою зони "сміттєвого" впливу і вже давно придивляються до східних країн. Наприклад, одне з таких великих підприємств, що розташоване в місті Кремс, уже працює у восьми країнах Євросоюзу, зокрема в сусідніх з Україною Словаччині та Румунії. І, за словами представника фірми, вона працює на ринку Східної Європи близько 15 років, подолавши труднощі на початку і маючи стабільні доходи тепер.

Після того як сміття привозять на підприємство, на нього чекає остаточне механізоване сортування, пакування та подальший розподіл. Наприклад, пластик сильно стискають і формують у своєрідні тюки, так само чинять із папером і картоном. Такі відходи, як лампочки або холодильники, відправляють на спеціалізовані підприємства, де їх утилізують без шкоди для навколишнього середовища. Так само чинять із медичними відходами з лікарень (шприци, інструменти тощо).

Цікаво, що близько 60% пластику йде на переробку, а решту 40% використовують на місцевих цементних заводах як альтернативу дорого мінеральному паливу, завдяки чому здешевлюється виробництво цементу.

Не викидають тут і будівельне сміття. Його подрібнюють на заводі і близько 60% об'єму використовують для будівництва доріг, решту поховають на полігонах.

Що стосується біосміття, яке виробляється в сільській місцевості, то в країні давно відмовилися від масового компостування через засилля щурів. У підсумку в селах встановлюють спеціальні контейнери, які потім теж забирають і відвозять на переробні заводи для компостування в промислових масштабах. З цих відходів виготовляють спеціальні ґрунти для органічного сільського господарства, оскільки в Західній Європі намагаються мінімально використовувати гербіциди, а нерідко і зовсім переходять на органічне землеробство - тут-то компост і знаходить своє застосування.

Усе, що заводи не змогли переробити самі або віддати іншим, вони транспортують на сміттєспалювальні підприємства. Спалюючи відходи, заводи виробляють теплову та електроенергію, яка повертається в громади. Треба сказати, що до спалювання сміття тут ставляться без пієтету: заводи оснащені необхідним обладнанням, яке не дає змоги забруднювальним речовинам потрапляти в атмосферу, а один із найстаріших заводів у Відні працює й досі просто посеред міста, будучи заразом ще й пам'яткою архітектури.

Шлаки від спалювання той самий сміттєпереробний завод має самостійно забрати і захоронити на своєму полігоні разом із тими залишками будівельного сміття, яке не вдалося переробити.

Нерідко відходи відправляють на спалювання залізницею, причому шляхи проходять якраз через території заводів

Зарплати, техніка та інтерес до України

Зарплати на сміттєпереробних заводах приблизно на середньому рівні. Оскільки в Австрії оплата праці визначається відповідно до тарифних угод із впливовими профспілками, а сміттєпереробні підприємства належать до транспортної галузі, то мінімальна заробітна плата становить тут 1600 євро на місяць. Якщо врахувати, що співробітники мерій невеликих муніципалітетів отримують близько 2000 євро, то зарплати приблизно корелюються із середнім значенням.

Інтерес для українських муніципалітетів могла б викликати техніка. На австрійських заводах автопарк оновлюють кожні вісім років, а все, що відпрацювало цей термін, реалізують на різних розпродажах за великими знижками. Само собою, техніка німецького виробництва з усіма наслідками, що випливають...

Сміттєві контейнери оновлюють трохи рідше - кожні десять років.

Цікаво, що в Європі переробка сміття - високорентабельний бізнес із високою конкуренцією. Наприклад, Німеччина закуповує сортоване сміття у Великої Британії, щоб спалювати його на своїх заводах, яким не вистачає сировини через те, що німці надто ретельно сортують відходи.

Тому західноєвропейські бізнесмени вельми зацікавлені в нових територіях, і в них є дві основні вимоги: сортування сміття в населених пунктах і відсутність корупційних перепон у муніципалітетах.

Євгенія Генова