Китайсько-радянський збройний конфлікт: як один агресор терпіння іншого випробовував

У 1969 році сталася дивна подія. Виявилося, що ядерну державу можна атакувати. І не просто десь якісь колонії в Індійському океані відібрати, а напасти прямо на кордоні метрополії. Чому Китай вирішив показати зуби своєму старшому товаришу та наставнику СРСР в матеріалі Інтента. 

Як Китай території втратив і згодом намагався їх повернути

Дружбі кінець

"Культурна революція" - це зовсім не про культуру

Ескалація конфлікту

Перевірка боєм

Чи хочуть китайці війни

"Своїх" не кидаємо

Наслідки конфлікту

Висновки

Як Китай території втратив і згодом намагався їх повернути

Після розквіту у ХVІІІ столітті імперія династії Цин у наступному столітті переживала не найкращі часи. Китай програв європейцям дві опіумні війни, між ними повстання тайпінів призвело до відділення Тайпінської держави. Під час Другої опіумної війни, коли Китай зазнавав поразки під тиском британських та французьких сил, російська імперія "несподівано" висловила бажання переглянути російсько-китайські кордони. Побоюючись відкриття другого фронту, Китай був змушений уважно слухати російські пропозиції. Наслідком підписання Айгунського та Пекінського договорів стала втрата Китаєм частини Маньчжурії. Кордон між росією та Китаєм з того часу мав проходити по Амуру та Уссурі, причому саме по китайському узбережжю річок. Це означало, що мешканці китайського узбережжя порушували договір, якщо виходили рибалити на Амурі або Уссурі.

Території, які відійшли російській імперії внаслідок підписання Айгунського та Пекінського договорів. Мапа: Вікіпедія

При підписанні Версальського договору 1919 року було прийнято загальний принцип розподілу кордонів за фарватером або за серединою ріки. Щоправда, вказувалося на можливості винятків у специфічних ситуаціях. До того ж принцип не мав зворотної сили.

У 1949 році у громадянській війні у Китаї перемогли комуністи, які почали відроджувати сильну країну. А з відчуттям своєї сили у Китаю з’явилися міжнародні амбіції. Зокрема, Мао Цзедун насмілився спитати Сталіна, коли Китаю будуть повернуті території, відібрані у ХІХ столітті. Сталін цинічно відповів, що у комуністів усе має бути спільним, та фактично закрив дискусію. Питання про перегляд кордонів підіймалося і в часи Микити Хрущова. Оскільки Китай був важливим партнером у соцтаборі, Хрущов був готовий обговорювати питання кордону. У 1964 році навіть відбулася серія зустрічей з цього приводу, однак сторони не дійшли згоди. Імовірно, домовитися вже було неможливо, оскільки стосунки між двома лідерами були досить напруженими.

На XX з’їзді КПРС Микита Хрущов розвінчав культ особистості Сталіна, однак при цьому був підданий критиці з боку Мао Цзедуна, який вважав політику Хрущова відступом від ідеалів Леніна. Мао не приховував своєї позиції та просував її публічно, що підривало авторитет СРСР у соцтаборі. Фактично Китай почав боротьбу за статус комуністичної країни №1. Амбіції Китаю необхідно було тримати під контролем. Хрущов відмовлявся передати Китаю ядерні технології. На фоні конфлікту між Китаєм та Індією наприкінці 50-х років почалося зближення СРСР з останньою. Певною кульмінацією взаємного невдоволення стало те, що СРСР у середині 1960 року відкликав весь корпус радянських фахівців, які працювали в Китаї за програмою міжнародного співробітництва. Торговельний оборот між країнами скоротився утричі, постачання радянської техніки та обладнання зменшилося в 40 разів, що фактично добило внутрішню китайську кампанію "Великого стрибка".

Дружбі кінець

Не було простим збігом обставин і напруження атмосфери на радянсько-китайському кордоні. Як було зазначено, кордон на ріках Амур та Уссурі проходив по китайському узбережжю. Однак добрі стосунки між країнами призводили до того, що імперські, а згодом радянські прикордонники спокійно дивилися на порушення кордону китайськими рибалками, для яких це був основний спосіб заробітку. Тепер прикордонники почали переслідування риболовних човнів. Важко сказати, в який саме момент китайський риболовний промисел перетворився на цілеспрямовану провокаційну діяльність. Радянсько-російські джерела стверджують, що це сталося з початку 1960-х.

Одним з осередків радянсько-китайської напруги став острів Даманський на ріці Уссурі. Острів має площу близько одного квадратного кілометра. Під час паводків він повністю вкривається водою. Даманський розташований близько від китайського узбережжя, тому, коли взимку ріка вкривається льодом, на острів можна перейти пішки. Стратегічного значення острів не має, людьми не заселений. Щоправда, на Даманському є заливні луки, які мають економічне значення через великі врожаї.

Острів Даманський. Фото: Вікіпедія

У 1960-ті роки китайські селяни почали регулярно заходити на територію Даманського та займатися там господарською діяльністю – робити покоси та випасати худобу. Щоб вигнати китайців, радянським прикордонникам доводилося переміщатися на острів. Депортація нелегалів відбувалася у рутинному порядку без застосування зброї. Однак згодом ситуація стала погіршуватися.

"Культурна революція" - це зовсім не про культуру

Поза сумнівом, Мао Цзедун був знаковою фігурою для XX століття. При цьому цілу низку його проєктів можна сміливо назвати жахливими. Так звана "культурна революція" відноситься саме до таких проєктів. Якщо у двох словах, молоді дозволили шукати всередині країни ворогів народу, які гальмують шлях до комунізму. Представники студентської та шкільної молоді, яких стали називати хунвейбінами, об’єднувалися у загони та шукали зрадників. Першими під роздачу потрапили представники інтелігенції – вчителі та викладачі. Спочатку хунвейбіни просто принижували та били "зрадників", потім почали катувати та вбивати. Згодом вони перемикнулися на директорів підприємств. Нарешті, згори надійшов сигнал взятися за політичних ворогів Мао у Комуністичній партії Китаю. Використовуючи внутрішню істерію, Мао Цзедун почав потроху розгортати "розігріту" аудиторію проти СРСР.

Хунвейбіни на площі Тяньаньмень у 1966 році. Фото: Вікіпедія

Ескалація конфлікту

З певного моменту замість рибалок та селян на острів Даманський почали пробиратися групи в кілька десятків людей із плакатами, які вимагали повернути китайські землі. У середині 60-х події регулярно розгорталися за одним сценарієм: прикордонники давали китайцям трохи пошуміти, а потім вичавлювали їх з острова. Прикордонники називали це "тактикою живота".

Згодом на острові з’являються групи з баграми, палицями, залізними прутами, які вступають із прикордонниками у досить жорстокі бійки. Перші рапорти з радянсько-китайського кордону про запеклі рукопашні з’являються у листопаді 1967 року. Згідно з першими рапортами, серед радянських прикордонників є травмовані – пробиті голови, поламані руки та ребра, травми обличчя. Герой Радянського Союзу та учасник конфлікту на Даманському Юрій Бабанський згадував, як уперше потрапив у прикордонну частину біля острова: "Приходжу на заставу, а там, окрім кухаря, нікого немає. "Усі, - каже, - на березі, з китайцями б’ються. Я, звісно, автомат на плече – і до Уссурі". Обидві сторони під час зіткнень не використовують вогнепальну зброю. У радянських прикордонників на це був прямий наказ. У 1968 році чисельність нападників збільшується до кількох сотень. 20 лютого відбувається особливо жорстке зіткнення: десятки поранених з обох боків, четверо загиблих китайців. Після цього провокації на деякий час припиняються.

Чергова бійка з китайцями на острові Даманський. Фото: BBC

Перевірка боєм

Зранку 2 березня стало відомо, що на Даманський по льоду перейшла група з приблизно 30 китайців. Назустріч китайцям висунулися 32 прикордонники 2 застави на автомобілях ГАЗ та одному БТР. Група прикордонників під керівництвом начальника застави Івана Стрельникова зблизилася з порушниками кордону, вимагаючи залишити острів. У цей час один із китайців підняв руку вгору, що стало сигналом для відкриття вогню. Група Стрельникова була знищена на місці. Стало очевидним, що прикордонники потрапили у чітко сплановану пастку і що велика група китайців непоміченою зайшла на острів.

Дізнавшись про стрілянину на острові, начальник 1-ї застави старший лейтенант Віталій Бубенін та 23 прикордонники пішли на допомогу на БТР та ГАЗах. Прибувши на острів, вони зайняли оборону разом з тими, хто ще лишався живими. На снігу сили прикордонників танули просто на очах, але ніхто не відступав. З китайського узбережжя наступ підтримували міномети. У цій ситуації Віталій Бубенін прийняв рішення обійти китайців з тилу на БТР. Огинаючи острів, Бубенін зустрів загін китайців, який по льоду йшов на допомогу на Даманський. Загін представляв на льоду ідеальну мішень і був знищений вогнем БТР. Згодом БТР було підбито, але Бубенін із бійцями пересіли на БТР Стрельникова. Рухаючись уздовж позицій китайців, прикордонникам удалося знайти та знищити командний пункт агресора. Другий БТР також було підбито, Бубеніна контужено. Бій тривав близько двох годин, після чого китайці відступили. В інциденті загинув 31 радянський прикордонник і 39 китайських військових.

Чи хочуть китайці війни

Враховуючи події 2-го березня, обидві сторони почали підтягувати в район острова особовий склад та техніку. Цікаво, що стосовно винуватця наступного зіткнення існують розбіжності. Зокрема, американський дослідник Томас Робінсон стверджує, що у другому випадку винним слід визнати СРСР, який хотів взяти реванш. Не зовсім зрозуміло, як СРСР міг би хоча б теоретично спровокувати китайців. Згідно з досить специфічними договорами, Китай контролював виключно свою берегову лінію. Тобто щоб спровокувати Китай, СРСР мав атакувати узбережжя, а це могло призвести до повномасштабної війни. З іншого боку, будь-який вихід китайців за межі берегової лінії автоматично порушував кордон СРСР і в контексті подій 2-го березня мав сприйматися як акт агресії.

Зранку 14 березня радянські прикордонники на Даманському побачили групу китайців, яка рухалася у напрямку острова. Прикордонники обстріляли групу, і вона відступила на своє узбережжя. Вдень усі радянські прикордонні пости були за наказом з округу зняті з острова. Однак коли китайські солдати почали займати Даманський, радянські прикордонники зусиллями восьми БТР вибили їх. На острові закріпилися 45 прикордонників та 4 БТР.

Зранку наступного дня китайські військові, підтримувані артилерією та мінометами, пішли на острів. На радянському узбережжі на той момент знаходилися нові танки Т-62 та РСЗВ "Град". Однак армійське командування, не маючи наказу з центру, не захотіло взяти на себе відповідальність. Адже доки регулярна армія не увійшла у конфлікт, події можна кваліфікувати як прикордонне зіткнення.

Радянські прикордонники під тиском ворога, який мав чисельну та технічну перевагу, почали відступати. Полковник прикордонних військ Демократ Леонов отримав дозвіл і сам повів на підтримку чотири танки Т-62, щоб завдати флангового удару. При цьому його танк був підбитий, а сам він був застрелений, коли намагався вибратися з палаючої машини. Нарешті ввечері біля 17:00 у справу вступила радянська армія. Артилерія, "гради" та міномети провели масований обстріл китайських позицій, включаючи узбережжя противника. Після цього військові разом із прикордонниками перейшли у контрнаступ і вибили китайців з острова. У деяких джерелах вказується, що відповідальність за втручання армії взяв на себе особисто командувач Далекосхідним військовим округом Олег Лосик, в інших зазначається, що все-таки надійшов наказ із москви. Хай там як, зазначимо, що нерішучість армії вранці не зовсім логічно поєднується з відчайдушною рішучістю радянського генерала ввечері. Він мав прекрасно розуміти, які наслідки може мати самодіяльність у радянській армії, яка б призвела до війни з Китаєм.

Фрагмент топографічної карти Даманського, що належав полковнику Демократу Леонову, зі слідом від кулі. Фото: Вікіпедія

"Своїх" не кидаємо

Хоч основні події на Даманському припадають на 2 та 15 березня, конфлікт не було завершено до осені. Річ у тому, що на острові залишився підбитий танк полковника Леонова. Т-62 на той момент був прогресивною технікою, яка не повинна була потрапити до китайців. Спочатку радянська сторона намагалася відбуксирувати танк, однак китайці почали обстрілювати острів. Пізніше радянські військові вирішили знищити Т-62 вогнем артилерії, але не змогли влучити. Згодом на острів з метою знищення танку було відправлено саперів, однак вони зіткнулися з китайським загоном і завдання не виконали. У середині квітня танк нарешті було поховано під водою радянською артилерією. При цьому китайці примудрилися підтягнути його до узбережжя та підняти. З травня по вересень 1969 року радянські прикордонники понад 300 разів відкривали вогонь по порушниках біля Даманського. У вересні було наказано припинити вогонь, і острів зайняли китайські війська.

Захоплений Т-62 полковника Леонова у Музеї народно-визвольної армії Китаю. Фото: Вікіпедія

Наслідки конфлікту

11 вересня 1969 року Голова Ради Міністрів СРСР Олексій Косигін і Прем’єр Державної Ради Китаю Чжоу Еньлай домовилися про припинення ворожих дій і про те, що війська залишаються на зайнятих позиціях. Останнє фактично означало передачу острова Даманський Китаю. У 1991 році Даманський та низка сусідніх островів офіційно відійшли Китаю.

 2004 році путін та Цзян Цземінь визначили державний кордон по головному фарватеру Уссурі.

Втрати сторін у конфлікті сильно відрізняються залежно від погляду. Китайські жертви становлять від 100 до понад 800 убитими. Радянські джерела вказують на 58 загиблих радянських прикордонників. Китайці вважають, що вони вбили та поранили понад 230 осіб.

Одним із важливих наслідків конфлікту став перерозподіл сил у геополітиці. Користуючись розбратом у соціалістичному таборі, США почали налагоджувати дипломатичні стосунки з Китаєм. Перетворення дуального протистояння на трикутник вважається значним досягненням команди Річарда Ніксона.

Висновки

Китайсько-радянський конфлікт біля острова Даманський став унікальною подією з кількох причин. По-перше, це був перший напад на СРСР з 1941 року. По-друге, у конфлікті була атакована територія ядерної держави. По-третє, у конфлікті на рівних засадах зіткнулися дві соціалістичні країни, до того ж лідери антикапіталістичного табору.

У Китаю було кілька причин влаштувати конфлікт на острові Даманський. По-перше, Китай продовжував боротися за гегемонію у соціалістичному таборі. Даманський був своєрідною перевіркою того, чи не заслаб СРСР, відхиляючись від жорсткої сталінської лінії. По-друге, Китаю не подобалося потепління у стосунках між США та СРСР. У 1969 році якраз мала відбутися зустріч між представниками двох країн, на якій збиралися говорити про роззброєння. У ЗМІ почало лунати слово "розрядка". По-третє, Мао Цзедун був занепокоєний рухом хунвейбінів, який вийшов з-під контролю на внутрішній арені. Пошук зовнішнього ворога міг відвернути від внутрішніх проблем і виграти час на їхнє вирішення.

Звісно, Китай не збирався влаштовувати повномасштабну війну з потужною ядерною державою. Про це говорить, зокрема, та обставина, що маленький острів Даманський не має жодного стратегічного значення. При цьому острів міг стати символом китайської перемоги над потужним суперником і посилити авторитет влади на внутрішній арені. Перевірка на психологічну стійкість – популярний військово-політичний метод в арсеналі агресивних держав. Якщо суперник у конкретний момент не готовий до протистояння, "приз" можна отримати безплатно. До речі, цей метод пізніше добре засвоїла путінська росія.

Чи міг СРСР "образитися" і розпочати повномасштабну війну? Імовірність такого розвитку подій була вкрай низькою. Вести війну з тоталітарною країною з зомбованим мільярдним населенням – вкрай невдячна справа. До речі, керівництво СРСР розглядало варіант ядерних ударів, але навряд чи цей спосіб розв’язання конфлікту міг отримати загальне схвалення. Не слід забувати, що на той момент Китай мав власну ядерну зброю. До того ж Китай залишався важливим союзником у Холодній війні, якого не варто було втрачати.

Конфлікт на острові Даманський у черговий раз продемонстрував, що для імперії життя окремих людей не має особливого значення. Несправедливість російсько-китайських договорів ХІХ століття полягала навіть не в тому, що одна імперія загарбала територію іншої, а в тому, як було проведено кордон. Безглузде проведення кордону фактично вмикало режим перманентної передконфліктної ситуації, яка могла в будь-який момент перерости у конфліктну. Попри наявні тренди у міжнародному праві, пихатість не дозволила радянським лідерам владнати проблемну ситуацію на кордоні. А платити за це довелося пересічним прикордонникам, яким честь та гідність не дозволили відступити перед обличчям смерті. 

Олег Пархітько