"Хроніка терору": розстріляна Одеса 1920

Цією публікацією Інтент продовжує серію рецензій, присвячену сучасним українським виданням. Рецензії для Інтента в межах цього проєкту пише Марія Галіна – українська письменниця, поетка та літературна критикиня, лауреатка літературних премій. Цього разу мова піде про монографію Олександра Шишка "Діяльність Одеської губернської надзвичайної комісії у 1920 р.: хроніка терору" (Одеса: Астропринт, 2026) – документальну хроніку року, коли замість закону в Одесі діяли розстрільні списки.

Біографія Катаєва – з огляду на систему переслідування "ворожих елементів" і брехні, яку вибудувала радянська влада, – бурхлива і доволі мутна, але за однією з версій він свого часу вступив до збройних сил гетьмана Скоропадського, а потім, у 1918-му, коли гетьман упав, – до Добровольчої армії. Для молодих одеситів того часу це не те щоб типова, але й не унікальна біографія. Саме цей досвід, власне, і сформував письменника, який обрав своєрідний, але все ж спротив радянській владі – насамперед естетичний. Мовізм – напрям, вигаданий Катаєвим, – був викликом панівному тоді соцреалізму, але гострих тем автор до певного часу не торкався. Аж до 1979 року, коли уродженець Одеси Валентин Катаєв написав повість з робочою назвою "Янгол смерті". Вона була оприлюднена у 1980-му в журналі "Новый мир" під назвою "Уже написан Вертер", як кажуть, через протегування Суслова, і викликала неабиякий скандал. Бо це була одна з перших згадок про червоний терор в Одесі в підцензурній радянській літературі. У 1999-му в Одесі (Optimum) вийшов "Реальный комментарий к повести В. Катаева "Уже написан Вертер" одеського краєзнавця, бібліофіла та дослідника Сергія Зеноновича Лущика (1925-2015), а в 2026 році у видавництві "Астропринт" – потужна монографія Олександра Шишка "Діяльність Одеської губернської надзвичайної комісії у 1920 р.: хроніка терору", на презентацію якої в бібліотеці ім. М. Грушевського ми всі чекаємо. Ім'я Валентина Катаєва, в іменному покажчику, трапляється шість разів: с. 7, 12, 34, 47, 116, 127. 

Треба одразу сказати, що робота автора вражає, бо перед нами не тільки хронологічний опис матеріалу, а й потужна бібліографія та алфавітний список жертв терору із зазначенням джерел.

<picture></picture>

Список жертв терору з монографії Олександра Шишка. ФОТО: Марія Галіна

Власне, у передмові вже написано, який жахливий відбиток на життя міста та мешканців наклала діяльність Одеської губернської надзвичайної комісії (ОГНК) у 1920-му. Нескінченний пошук ворогів, реальних та вигаданих, розкриття "контрреволюційних" заколотів, терор проти мешканців і боротьба зі "спекулянтами", підміна закону "декретами", обшуки, облави, доноси – усе це створило атмосферу жаху та невпевненості. Від себе додам, що тодішні медіа відіграли чималу роль у розповсюдженні терору, бо саме там публікували накази ОГНК, оголошення про обов’язкову реєстрацію певних груп населення і, що найважливіше, – розстрільні списки. Саме такий список відіграв фатальну роль у родині героя повісті Катаєва – саме таке диво, яке описує автор монографії (а дива траплялися), сталося як із самим Катаєвим, який брав участь у "контрреволюційному заколоті", та його братом (який був цілком непричетний, але все ж заарештований), так і з героєм повісті.

Реальні спогади про діяльність ОГНК виходили в короткий інтервал зміни влади, у 1919-му, але потім протягом тривалого періоду не було майже нічого. І повість Катаєва, і її аналіз Лущика вийшли ще до оприлюднення архівів надзвичайних комісій. Саме тому праці, написані після ухвалення у 2015 році Закону "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", мають неабияке значення. Може, це стане ліками проти ностальгії за "старими добрими часами", бо це лише частина того терору, який був розв’язаний режимом, зокрема проти українців.

Хто ж потрапляв під розстріл у 1920-му? (Денікінці, нагадую, прийшли на короткий період та пішли, і це дало додаткові приводи для розправи з мешканцями.) Далі все в умовних лапках – так звані валютники, хабарники, бандити (тобто кримінальний елемент), спекулянти, монархісти, агітатори проти радянської влади, пособники білогвардійців, петлюрівці тощо.

Бували й зовсім дивні звинувачення: так, Георгія Акулу стратили водночас як "контррозвідника і вимагача".

Чи були в деяких кейсах реальні підстави? Тут я б сказала, що в цьому випадку це так не працює. Чи були спекулянти? Звісно, бо у важкі часи завжди хтось щось продає. Були вбивства та бандитизм? Хіба ж ні. Вони, на жаль, завжди є, а тоді влада хиталася, змінювалася, закон не діяв. Погроми – так. Ганебна сторінка, але були. Чи чинився опір більшовикам і терору? Звісно, знаходилися хоробрі люди. Чи було їх багато? Власне, я не знаю, хоробрих людей завжди менше, ніж тих, хто намагається пристосуватися. Але згідно зі списками, які тут наведені, засуджено і страчено було набагато більше ніж було реальних учасників опору. Бо це і називається терором. Терор – це коли замість закону є розстрільні списки, свавілля випадкових виконавців, зневага до життя та тупа звичка до крові.

Деякі справи були сфабриковані чекістами, як, наприклад, справа "Польської організації військової", через яку було страчено майже 100 поляків, більшість із яких були розстріляні у серпні 1920-го, зокрема й гімназисти віком 15-16 років.

Подивімось на обвинувачення страчених – додаток, який є фактично розстрільним списком тільки березня-грудня 1920 року і складається з 1551 особи, не має графи "обвинувачення", а ось наступні за ним списки – засуджених до концтабору – такий пункт мають. І треба сказати, що він на порядок менший. Що і є типовою ознакою терору.

Для з’ясування особи. Пропонував хабар. Купівля/продаж фальшивих грошей. Контрреволюція. Видача добровольцям сім’ї тов. Кангуна (пам’ятаєте назву узвозу?). Ухиляння від білизняної повинності. Служба у білих. Злочин за посадою в період 1902-1914 (що це таке? Вважаю, що за доносом, не інакше). Бандитизм і надання хабаря водночас. Бандитизм та самогоноваріння водночас. П’янство. Бандитизм і шкідливий елемент для радянської влади (пам’ятаєте Фроїма Грача?). Служба у поліції, був сищиком. Журналіст, публікувався у контрреволюційних статтях в Одесі за білогвардійщини. Графиня. Без певних занять. Підробка документів з метою уникнення мобілізації. Співвласник миловарного заводу. Нетрудовий елемент. Переховування від обліку мила. Приховування 500 пляшок вина.

Насправді це літопис життя, що перетворився на літопис смерті.

Жалюгідного, неоковирного, іноді страшного, але життя. Яке завжди є об’єктом ненависті будь-якого терору. Ми зараз є свідками того, як країна-терористка знищує наше життя – різноманітне, квітуче, іноді трагічне, але завжди життя. Тож ця монографія, мабуть, особливо корисна саме зараз.

І ще одне – це суто наукова робота, ніякої белетристики, ніякої отої белетризації для краси, коли вигадка та припущення перемішуються з фактами. І саме це робить її цінним джерелом для всіх, кому не байдужа Одеса – істориків, екскурсоводів, журналістів. І, звісно, письменників. Хоча ось, Катаєв вже був. Бабель вже був. Паустовський вже був. Але це частина страшної правди (про Паустовського окрема розмова). Наша історія жахлива, кривава, строката... Але вона наша.

Марія Галіна