Історія однієї успішної російської провокації

У серпні 2008 року між росією та Грузією відбулося коротке, але запекле зіткнення, яке увійшло в історію як П’ятиденна війна. Які події призвели до початку бойових дій та чим грузинський досвід цікавий для України, спробуємо розібратися у цьому матеріалі.

Трохи інформації про територію історичної Грузії

Кінець СРСР та шлях до суверенітету

Напередодні війни

Війна починається

Імперія завдає удар у відповідь

Наслідки війни

Висновки

Трохи інформації про територію історичної Грузії

Розквіт Грузинського царства припав на XI–XIII століття. У подальший період держава стає жертвою монголо-татарської навали. Пізніше силою, що домінує у Закавказзі стає Османська імперія. Розпад Грузинського царства у XV столітті призводить до виділення зокрема Абхазького князівства. У подальші століття Грузія та Абхазія намагаються налагодити контакт з православною Росією, у якій вони вбачають противагу османському впливу. Починаючи з другої половини ХVІІІ століття, Російська імперія починає уважніше придивлятися до Закавказзя. Зокрема, вона використовує Грузію у своїй боротьбі проти Османської імперії та Персії. У ХІХ столітті починається поглинання Росією території колишнього Грузинського царства. У 1801 році було приєднано східну Грузію, у 1810 році до російської імперії приєдналося Абхазьке князівство, яке навіть зберігало автономію до 1864 року.

Осетини історично мешкали на території Північного Кавказу, яка наразі входить до складу росії. Вони жили у замкненій гірській місцевості сільським патріархальним ладом. Через брак землі для ведення господарства осетини пізніше почали заселяти території на півдні, де наразі знаходиться Грузія. У 1774 році Північна Осетія входить до складу Російської імперії. У 1801 році грузинське князівство Картлі-Кахеті, до складу якого входила більша частина сучасної Південної Осетії, також стає частиною імперії. У цей період між грузинами та осетинами існують складні стосунки через регулярні збройні набіги останніх. Російська влада навіть організовує каральні військові експедиції для розв'язання південноосетинського питання.

Після лютневої революції 1917 року у регіоні починається бродіння. Зокрема, наступного року проголошує незалежність Грузинська демократична республіка, до якої увійшли території сучасних Абхазії та Південної Осетії. При цьому як абхази, так і осетини претендують на самовизначення. За підтримки росії у 1918–20 роках осетини організовують три повстання під гаслами проголошення радянської влади. У 1921 році радянська армія захоплює Грузію. У межах Грузинської РСР утворюється Південно-Осетинська автономна область. Цікаво, що в цей час утворюється й РСР Абхазія, яка разом з іншими республіками бере участь у створенні СРСР. У 1922 році РСР Абхазія разом з Азербайджаном, Вірменією та Грузією увійшла до складу Закавказької соціалістичної федеративної радянської республіки (ЗСФРР). І тільки у 1931 році Абхазія перетворилася на автономну республіку у складі Грузинської РСР.

Зображення: Вікіпедія

Кінець СРСР та шлях до суверенітету

Наприкінці 80-х років XX століття, коли СРСР доживає свої останні дні, активізуються ідеї про національне відродження. Рух за незалежність активно розвивається у Грузії, однак на цій хвилі намагаються використати шанс на самовизначення також Південна Осетія та Абхазія. У вересні 1990 року депутати Південної Осетії проголошують її республікою у складі СРСР. Утім, Грузія поставилася негативно до спроб осетинів на самовизначення. У відповідь Верховна Рада Грузії скасовує автономію регіону, тобто у такий спосіб демонструє, що Південна Осетія є невіддільною частиною республіки. У січні 1991 року починається війна між Грузією та Південною Осетією, яку активно підтримує росія. Грузія проголошує незалежність у квітні 1991 року, однак під тиском росії змушена у 1992 році підписати угоду про припинення вогню. Третина колишньої автономної області стає самопроголошеною республікою Південна Осетія зі столицею у Цхінвалі, на її території розміщуються миротворці.

Складно розвивалися й стосунки Грузії з Абхазією, яка у 1990 році теж проголосила себе самостійною республікою СРСР. Намагаючись утримати Абхазію, Грузія приймає рішення вважати недійсною Конституцію СРСР і повернутися до Конституції Грузинської РСР 1921 року, тобто у період до створення СРСР, але з Абхазією у складі Грузії. У відповідь Абхазія пропонує повернутися до Конституції СРСР 1925 року, в якій Абхазія мала з Грузією однаковий статус у складі ЗСФРР. Війна 1992–93 років, в якій росія активно підтримувала сепаратистів, завершилася для Грузії поразкою. Вона втратила всю територію Абхазії, окрім Кодорської ущелини. Подібно до Південної Осетії, Абхазія також стає самопроголошеною республікою.

У 2000 роки з приходом до влади Путіна стосунки між Росією та Грузією погіршуються, росія починає роздавати на території Абхазії та Південної Осетії російські паспорти всім бажаючим. З такою тактикою зіткнеться й Україна десятьма роками пізніше. У такий спосіб рф, по-перше, готувала плацдарм для можливої анексії територій і, по-друге, створювала середовище для того, щоб у разі загострення прийти на допомогу "новим росіянам".

У 2004 році до влади в Грузії приходить Михайло Саакашвілі, який бере курс на євроінтеграцію, вступ до НАТО та повернення невизнаних територій. Президента підтримують США. Саакашвілі починає реформувати та переозброювати армію. У порівнянні з 2003 роком військовий бюджет Грузії у 2007 році зріс більше ніж у 30 разів, склавши 8% ВВП.

Тбілісі, травень 2005 року. Фото: Вікіпедія

У 2006 році міністр оборони Грузії Іраклій Окруашвілі заявив, що хоче зустріти новий 2007 рік у столиці Південної Осетії, і пообіцяв піти у відставку, якщо цього не станеться. Міністр оборони росії Сергій Іванов у відповідь пообіцяв військову допомогу обом невизнаним республікам, якщо Грузія піде на конфлікт. Упродовж 2004–07 років на кордонах із невизнаними територіями відбуваються зіткнення, сторони обвинувачують одна одну. Напруга поступово зростає.

Напередодні війни

З початку 2008 року почастішали польоти грузинських безпілотників над територіями Південної Осетії та Абхазії. Частину безпілотників було збито. Президент Грузії заявив, що безпілотники були збиті російськими ВПС, однак росія відмовлялася це визнати.

На початку квітня відбувається саміт НАТО у Бухаресті, на якому зокрема розглядається питання прийняття до лав організації Грузії та України. Вже під час саміту Путін агресивно висловлюється проти та навіть натякає, що у випадку вступу України до НАТО росія може розпочати вторгнення до Криму та Східної України. Також роздратування Москви викликає обговорення питання про визнання незалежності Косова від Сербії, яка всупереч інтересам Росії була проголошена у лютому.

Навесні президент Росії володимир путін доручає уряду розпочати активне співробітництво з Південною Осетією та Абхазією, що фактично означає визнання обох територій. У квітні окремі підрозділи 7 гвардійської повітряно-десантної дивізії рф відправилися до Абхазії та розташувалися на кордоні Грузії у статусі миротворчих сил. При цьому кількість росіян не перевищувала 3 тисячі осіб, що відповідало умовам угоди, підписаної у 90-ті роки минулого століття. У цей час президент Південної Осетії Едуард Кокойти заявляє, що грузинські регулярні війська підтягуються до кордонів його республіки. Наприкінці травня на територію Абхазії були перекинуті підрозділи залізничних військ росії з метою полагодження залізничних колій, росія підкреслювала, що війська не були озброєні. Міністерство закордонних справ Грузії висловило переконання, що ремонт залізничних колій проводять тільки при підготовці до військових операцій.

З початку липня грузинська та осетинська влада почали обвинувачувати одна одну в обстрілах прикордонних селищ. Осетини навіть говорили про обстріли Цхінвалі. 11 липня з Москви було відкликано посла Грузії після того, як росія визнала, що над невизнаними республіками літають її військові літаки. У другій половині липня неподалік від Тбілісі пройшли спільні грузинсько-американські навчання "Миттєва відповідь", а на Північному Кавказі пройшли російські навчання "Кавказ-2008". З початку серпня взаємні обстріли відбуваються щодня. З Південної Осетії до росії починають вивозити жінок, дітей та літніх людей.

Війна починається

7 серпня Михайло Саакашвілі заявив, що віддав наказ грузинським силам у зоні конфлікту не відповідати на стрілянину з боку Південної Осетії. Увечері того ж дня осетини почали обстрілювати грузинські села, розташовані на території невизнаної республіки. Близько півночі Грузія розпочинає масований обстріл Цхінвалі з "градів" та гаубиць. Приблизно о першій годині ночі Грузія оголошує початок бойових дій, війська виступають у бік Цхінвалі.

Знищений у Цхінвалі грузинський танк Т-72. Фото: Вікіпедія

Момент початку війни навіть зараз викликає багато суперечливих тверджень. Тогочасне керівництво Грузії неодноразово стверджувало, що розпочало бойові дії у відповідь на факти про вхід російських військ через Рокський тунель на територію Південної Осетії ще 7 серпня. Грузинська сторона пізніше оприлюднила записи телефонної розмови між нібито південноосетинськими прикордонниками, які обговорюють необхідні дії після приходу російських військ. Навіть якщо запис справжній і не є свідомою російською дезінформацією, він не дозволяє дати відповіді на безліч ключових у цьому випадку запитань. Нам здається абсолютно очевидним, що російські війська у повній боєготовності чекали наказу у районі Рокського тунелю. Також ясно, що добровольці з території Північної Осетії заздалегідь опинилися на території невизнаної республіки. І навіть може бути цілком імовірним, що окремі російські підрозділи могли перейти кордон раніше грузинського оголошення про початок війни. Питання полягають у тому, що в цьому випадку можна неспростовно довести та чи достатньою підставою для початку повномасштабної війни є перехід окремих російських підрозділів через Рокський тунель. Так чи інакше, утворена Євросоюзом Міжнародна комісія з розслідування обставин війни на Південному Кавказі зробила однозначний висновок: першою бойові дії розпочала Грузія. Крім того, Комісія не знайшла достатніх доказів вторгнення значних російських сил у Південну Осетію до 8 серпня. При цьому Комісія обвинуватила москву у провокації конфлікту.

Колона російської техніки рухається з Рокського тунелю на Грузію. Фото: AP/SCANPIX

Під час грузинського наступу була обстріляна одна з баз російських миротворців. Дехто приділяє цьому факту надмірну увагу і стверджує, що саме через цю обставину росія була змушена увійти у конфлікт. Однак подальші бойові дії неспростовно свідчать, що росія була повністю готова до війни та списати її участь на збіг обставин не вийде.

Імперія завдає удар у відповідь

Зранку Грузія пропонує рф виступити миротворцем у конфлікті. І росія, звісно, погоджується, але на свій лад. Ще уночі дві тактичні групи 58 армії рф почали рухатися через Рокський тунель. Як стверджується у книзі "Танки серпня", угруповання завжди розміщувалося на кордоні Південної Осетії під час загострень у регіоні. Згідно з джерелом, загальна чисельність обох груп сягала близько 1500 осіб та включала бойову техніку.

Зранку продовжуються бої за Цхінвалі, а через Рокський тунель рухаються колони російської 58 армії. Михайло Саакашвілі оголошує загальну мобілізацію. Грузинська авіація обстрілює Цхінвалі, а російська – об’єкти у Грузії та Південній Осетії. У середині дня 8 серпня міністерство оборони рф офіційно повідомляє, що до Південної Осетії направлені підкріплення. У другій половині дня російські танкові колони оточують Цхінвалі та починають обстріл грузинських позицій.

9 серпня російський флот входить у грузинські води для патрулювання. В Абхазії починається висадка морського десанту. 10 серпня грузинські війська залишають Цхінвалі. Російський флот займає основний грузинський порт у місті Поті. Увечері російські кораблі обстріляли грузинські катери, які пересувалися в зоні ураження.

Грузинський катер, затоплений у порту Поті. Фото: Вікіпедія

11 серпня грузинські війська повністю залишили територію Південної Осетії. Армія рф переходить грузинський кордон з Південної Осетії та Абхазії. Окупанти заявляють про встановлення повного контролю над повітряним простором, росія захоплює Горі, підходить до Зугдіді та Сенакі. Грузинські війська відступають по всьому фронту до Тбілісі. Михайло Саакашвілі заявляє, що столиця готова до оборони. 12 серпня президент росії дмитро медведєв проголошує завершення активних бойових дій. Для урегулювання конфлікту у москву терміново вилітає президент Франції Ніколя Саркозі.

Наслідки війни

Згідно з підписаним договором про урегулювання конфлікту, російські війська мали залишити територію Грузії і повернутися на позиції, які займали до початку війни. Цей пункт було виконано лише частково: окупанти залишили територію Грузії, однак розташувалися на території невизнаних республік. 26 серпня росія визнала незалежність Південної Осетії та Абхазії, тобто з того моменту з їхнього дозволу може розміщувати на цих територіях свої війська. Окрім рф, незалежність республік визнали також Венесуела, Науру, Нікарагуа та Сирія.

Танк окупантів у Цхінвалі 20 серпня 2008 року. Фото: picture-alliance/epa/M. Shipenkov

Згідно з російськими джерелами, кількість загиблих російських військових під час конфлікту склала від 48 до 74 осіб. Кількість загиблих мешканців Південної Осетії заступник голови міністерства закордонних справ рф Григорій Карасін оцінив у 162 особи. Щоправда, іноді ця цифра сягає 2000 осіб. За офіційними даними Грузії, у війні загинули та пропали безвісти 179 грузинських військовослужбовців. До 30 тисяч грузинів змушені були покинути свої помешкання у Південній Осетії та не змогли повернутися назад.

Поразка у П’ятиденній війні істотно ускладнила шанси Грузії на приєднання Південної Осетії та Абхазії. Дипломатичні відносини між двома сторонами конфлікту практично відсутні.

Війна завдала удар і по авторитету Михайла Саакашвілі. Його партія програла на наступних парламентських виборах. Сам президент покинув країну, трохи не дочекавшись кінця свого другого терміну. Пізніше проти нього було відкрито кримінальне провадження.

Висновки

Провокація є одним з улюблених способів росії взаємодіяти у міжнародних відносинах. І війна з Грузією стала тому яскравим прикладом. На нашу думку, процес цілеспрямованого провокування Грузії розпочався навесні 2008 року після того, як Грузія виявила амбіції щодо вступу до НАТО. Самовпевненому сусіду треба було вказати на його місце. Крім того, на прикладі Грузії росія могла помститися Заходу за визнання незалежності Косово.

Вочевидь, розпочавши конфлікт, президент Грузії Михайло Саакашвілі припустився грубої помилки. У міжнародних відносинах країна-агресор ніколи не може розраховувати на підтримку своїх дій. Саме агресором виступала Грузія в очах світової спільноти. Президента Грузії підвели амбіції, адже на початку першої каденції він проголосив своєю метою повернення втрачених територій. Реформування армії за зразками НАТО та підтримка з боку Заходу надавали впевненості у тому, що бліцкриг та подальше укладання мирної угоди за допомогою союзників може призвести до реалізації мети. Висловлюючись фігурально, обидва шахісти йшли на певну позицію, вважаючи її для себе вигідною. Однак російський шахіст оцінив її точніше.

Чи могла росія захопити Грузію? Фізично вона була на це спроможна. На момент укладання угоди грузинська армія була деморалізована розвитком подій на фронті. Інша справа, що штурм великого міста Тбілісі та його руйнування мало б значний світовий резонанс. Це могло перетворити росію в очах світової спільноти з "миротворця" на агресора, призвести до санкцій та ускладнення міжнародних відносин. На той момент рф ще була до цього не готова. Вона все нотувала і робила висновки. Дуже добре, що деякі висновки зробила з цього конфлікту й Україна. Зокрема, на момент російської агресії 2014 року Україна не зреагувала на російські провокації в окупованому Криму. Враховуючи стан української армії на початок конфлікту, наслідки могли бути страшними. Україні вдалося не відреагувати на російські провокації й у 2022 році, коли росії довелося постати перед світовою спільнотою у своєму справжньому обличчі країни-агресора.

Говорячи про російсько-грузинську війну 2008 року, важливо торкнутися такої складної теми, як право народів на самовизначення. Навряд чи хтось у світі знає, як треба "правильно" розв'язувати подібні питання. Практично у всіх значних країнах Європи наразі є осередки сепаратизму, які бажають відокремитися від центру. І цілком зрозуміло, що в жодному випадку центральна влада не бажає віддавати частину власної території. Однак автор вважає, що під час розвалу СРСР було б справедливим надати можливість на самовизначення всім народам, які десятиліттями знаходилися під імперським поневоленням. Інакше маленькі народи транзитом з одного поневолення потрапляли в інше. Вважаю, що дії Грузії стосовно Південної Осетії та Абхазії були далекими від ідеалу. Інша справа, що в кожному випадку маленьким народам допомагав такий "видатний миротворець", як росія. Імперія за довгі століття домінування добре вивчила принцип "розподіляй і володарюй", зіштовхуючи одну національну ідею з іншою, змішуючи та асимілюючи представників різних націй на регіональному рівні. Схоже на те, що подібна тенденція буде продовжуватися стільки, скільки росія лишається на світовій мапі.

Олег Пархітько