"Іноді чую українську частіше за іспанську", - Марія Сенопальнікова про життя в провінції Аліканте

Українці, які залишили Батьківщину під час повномасштабного вторгнення, налагоджують життя в різних куточках Європи. В Іспанії, за даними Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, станом на кінець грудня минулого року зареєстровано понад 185 тисяч переселенців з України. Сьогодні ми відвідаємо не Мадрид чи Барселону, а Торрев'єху - стотисячне місто неподалік Аліканте, де майже два роки мешкає одеська тележурналістка та радіоведуча Марія Сенопальнікова.

Hola, Maria! Перше запитання: чому саме Торрев'єха?

Мені було страшно їхати одній в невідому країну. І головним було дістатися місцини, де є хтось близький. На той момент у Торревʼєсі вже багато років жила моя найближча подруга, тому їхала до неї.

Що в Торрев'єсі знали про Україну до повномасштабного вторгнення та як реагують місцеві на ці події зараз?

Про Україну тутешні іспанці добре знають. Українців в місті було багацько й до повномасштабного вторгнення росії. Співвітчизники здебільшого мешкають в Аліканте, що неподалік від Торрев'єхи. А в нашому місті зараз близько 10 тисяч українців. Скільки прибуло після початку повномасштабного вторгнення, з'ясувати важко, я не знаходила офіційної статистики. До речі, тут є вулиця України, calle Ucrania.

Мітинг на підтримку України в Аліканте. Фото: yara_foto_alicante

Щодо ставлення іспанців до нашої біди… Іспанці, власне, турбуються лише про себе: щоб були гарна оселя, смачна їжа. Та, звісно, щоб було, кого кохати. Хоч, повторюся, про події в Україні вони знають, якоїсь емпатії від них я не відчуваю: "А, війна? Так, щось чув". З більшим розумінням до нас ставляться іммігранти. Торрев'єха - місто мультинаціональне, багато європейців з інших країн. Англійці, німці, французи більше співчувають, ставлять запитання.

Які тенденції у висвітленні іспанськими медіаподій у нас в країні?

Раніше, в перші місяці війни, я навіть без знання іспанської все розуміла з новин через власні імена: Зеленський, путін, Україна… Зараз такої інформації значно менше. Іспанцям це вже не дуже цікаво. Виключення - масовані варварські обстріли, що влаштовують російські загарбники. Ось тоді медіа транслюють деталі, цифри, інформація оновлюється протягом дня.

Українці в Аліканте. Як живуть, як спілкуються? Чи немає ворожнечі між тими, хто осів тут раніше, та нашими мігрантами нової хвилі?

Ті, хто прибув після початку повномасштабного вторгнення здебільшого спілкуються між собою, зокрема в чатах. Є групи для молоді, для дітей, для дорослих. Підтримують одне одного, збираються. Українці викладають танці, йогу, карате. Але є упереджене ставлення від наших співвітчизників, що прибули до Іспанії раніше. Ті люди важко отримували документи, мали проблеми при адаптації - три роки у статусі біженців. Їм не подобається, що ми приїхали та швидко отримали відповідні папери й право на роботу. Не всі так ставляться до "нових" українців, але час від часу трапляються неприємні моменти.

Особисто стикалися?

Так. Особливо щодо працевлаштування. "Старі" українці не хочуть брати новоприбулих на роботу. Або пропонують менші гроші. Кажуть, мовляв, вам і так дали зарплату більше, ніж в Україні, не будемо вам платити так, як іспанцям. Коли намагаєшся уточнити щось пов'язане з іспанською бюрократією - а вона просто жахлива, повірте мені! - саме в "старих" українців, то вони можуть і відмовити, й умисно надати невірну інформацію.

Є політичні розбіжності між українцями-мігрантами нової хвилі та тими, хто тут мешкає давно?

Пропутінських українців, на щастя, тут я не зустрічала. Навіть серед місцевих росіян таких мало.

До речі, про росіян в Іспанії. Як вони ставляться до українських мігрантів?

Ані в мене, ані в моїх друзів конфліктів з росіянами не було. Деякі навіть виявляли співчуття й перепрошували за дії своєї держави. Багато хто з місцевих росіян або давно живуть тут, або планують осісти. Подорожувати Європою їм важкувато після 24 лютого. Отже, вони не хочуть наражатися на неприємності, демонструють, нехай і зовнішню, люб'язність до всіх. Є росіяни, які намагаються змінити громадянство і для цього відшукують корені в країнах Європи, лише б не мати формального відношення до сучасної росії. Проте, як би вони не поводилися, у своє коло більшість українців їх не приймає. Це стосується й професійної діяльності.

На яку роботу можна розраховувати новоприбулим українцям?

Найпопулярніша - сфера обслуговування, зокрема індустрія краси. Наших майстрів та майстринь цінують. Українки, до речі, відвідують переважно українські заклади. Тільки за минулий рік у Торрев'єсі наші мігрантки відкрили два салони краси, й вони успішно працюють.

Також українці запускають ресторани, організують доставлення наїдків. Особливо смачно готують суші, іспанцям би цьому навчитися! В Аліканте та в нашому місті відома українська торговельна марка запровадила постачання напівфабрикатів. Ось такі наші люди - міцні.

Маріє, в Одесі Ви працювали в радіо- та телеефірі. Минулого року влаштувалися на українське радіо в Іспанії. Дещо екзотичне для цих країв медіа…

Історія була цікава. Ще минулої весни слухач "Просто Радіо", де я колись працювала, надіслав мені оголошення про набір україномовних радіоведучих в Аліканте: "Маша, це точно твоє!" Тоді я зустрілася з програмним директором майбутньої FM-радіостанції та обговорила аспекти моєї роботи в ефірі. Нарешті у вересні ми стартували! Радіо "Ucrania FM" транслюється на Мадрид та Аліканте включно з передмістями, також нас можна почути в Торрев'єсі, на черзі - Барселона й Валенсія. Звичайно, є онлайн-трансляція, доступна в інтернеті. Виходять новини політичні та культурні. Я працюю над музичним наповненням станції, веду ранкове шоу та музичний хіт-парад.

Інтерв'ю з Тарасом Тополею. Фото з архіву героїні

Мова та формат?

Ефір ведемо виключно українською. Транслюємо пісні українських виконавців - рідною мовою або мовами Євросоюзу. Це принципова позиція власників медіа, які також родом з України.

На момент запуску радіо Ви вже декілька років не працювали в ефірі. Відчували хвилювання перед іспанським стартом?

Ні. Було відчуття, наче я повернулася додому! Дуже скучила за радіо, за творчою роботою. Радість була неймовірна. Проте є відмінність: в Одесі я працювала з чоловіками в ефірі. І вони були лідерами. Зараз я працюю з дівчиною, і ми ведемо ефір на рівних. Нові емоції, і вони дуже класні

Ви працюєте майже пів року. Є фідбек?

Відгуки позитивні. Люди тішаться тим, що, прямуючи на роботу, можуть послухати нашу мову, наші пісні. Тут усе рідне, як нам кажуть. Мені написала знайома дівчина: "В мене було відчуття, наче я їду Києвом у свій офіс". Певною несподіванкою стали схвальні відгуки відомих українських радіоведучих.

Скільки ведучих на радіо?

Троє. Всі дівчата.

Є відчуття, що працюєте не тільки для українців?

Ні, все, як удома, єдина різниця - бачу у вікно студії пальми, а не тополі. А якщо серйозно, поки не відчула, що наше радіо слухають також іспанці. Було би цікаво почути відгуки.

У ваших ефірах лунає українська. А на вулицях Торрев'єхи?

Тут іноді чую українську частіше, ніж іспанську. В крамницях, кав'ярнях - всюди рідна мова. Навіть якщо російською спілкуються, зрозуміло за акцентом, де наші, де ні. Наших більше.

Не роботою єдиною. В Одесі ми часто зустрічалися за одним ігровим столом - "Що? Де? Коли?", квізи. Як так сталося, що це захоплення "наздогнало" Вас в Іспанії?

Як завжди - сиділа дівчина, нудьгувала… І згадала. Серйозно, мені дуже бракувало такої активності у Торрев'єсі. Єдине, що було тут позаминулого року - ігри в мафію. Дуже хотілося зробити так, щоб українці могли зустрітися, поспілкуватися й весело та корисно провести час. Тоді я вийшла на зв'язок з Олегом Тарасенко, одним з організаторів квізів в Одесі, та запитала про франшизу. Він погодився. І закрутилось.

Хто відвідує ігри?

Приходять люди, які грали у квізи в Україні, для них це ностальгічний момент. Є й новачки, і вони в захваті.

Багато гравців приходять?

Близько п'ятдесяти на кожну гру.

Різдвяний квіз у Торрев'єсі. Фото з архіву героїні

Скільки квізів вже відбулося станом на початок 2024 року?

Відіграли вже 11 квізів. Головні теми: "Україна", "Музика", "Кіно", також проводимо ігри на загальну ерудицію. Гравці найбільше полюбляють останні, бо там є більше шансів "здобути" правильну відповідь.

Чи є різниця між гравцями інтелектуальних ігор в Одесі та Торрев'єсі?

Емоції схожі. Це Іспанія, темперамент розлитий у повітрі. Одесити - також діти півдня.

Можете порівняти відчуття гравчині та ведучої?

Раніше не знала, наскільки цікаво спостерігати за тим, як команди обговорюють питання! Слухаю версію, чую боротьбу думок, який варіант обрати… Тепер я розумію відчуття та поведінку ведучих, коли ми, гравці, надсилали свої відповіді. Мовляв, ну що ви написали?!! Це крутий досвід.

Я знаю, що ваші ігри відвідують не тільки українці.

Так, приходять литовці, вірмени, грузини. Навіть сказали, що готові вчити українську та слухати нашу музику, щоби брати участь в тематичному квізі. Також українки, які одружилися з представниками країн - колишніх республік СРСР, приходять з чоловіками, й ті потроху втягуються в процес гри. Серед гравців є навіть представник Казахстану.

Розуміють вже нашу мову?

В мене навіть є один з учасників, який не знає української й пише мені щодо організаційних моментів за допомогою Google. Тому - було б бажання! А так, звісно, загальний сенс розуміють, а деталі вже українці в команді допомагають перекласти.

Ваша патріотична позиція не бентежить якихось гравців?

На іграх відчуваю стовідсоткову підтримку. Ті, хто приходять - за нас. Ба більше, якщо вийти за межі наших ігор, скажу, що в місті є грузинський бар, куди не пускають росіян.

А вихідці з росії приходять на ігри?

Ні! Це моя принципова позиція з самого початку, і найкращим "фільтром" була саме мова. Адже спілкування в чатах щодо оргмоментів квізів веду виключно українською.

Маріє, зичу у новому році успіхів на радіо та в інтелектуальній сфері в "українській" Торрев'єсі й Перемоги!

Дякую. Перемога - головне побажання для нашого народу!

Євген Блінов