Як Угорщина кинула виклик СРСР і що з цього вийшло

У казках та міфах можна зустріти чимало історій, в яких герой, який б’ється за добру справу, перемагає значно сильнішого ворога. Казки та міфи створюються для того, щоб виховувати у молодої людини правильні цінності. Натомість у реальному житті найчастіше банально перемагає сильніший. Попри цей очевидний закон життя, вихована на правильних книгах людина все одно буде відстоювати свої цінності. Угорщина свого часу спробувала вибороти свободу й дала відчайдушний бій радянській системі. 

Як Угорщина стала частиною соціалістичного табору

Під московським ярмом

Напередодні повстання

Революція починається

Радянський уряд шукає вихід

Операція "Вихор" та подальша доля Угорщини

Висновки

Як Угорщина стала частиною соціалістичного табору

У Першій світовій війні Австро-угорська імперія воювала на боці Німеччини. Поразка у війні призвела до розвалу обох імперій та значних втрат територій згідно з мирними угодами. Серйозних територіальних втрат зазнала і новоутворена Угорщина.

<picture></picture>
Поділ Угорщини після Першої світової війни. Мапа: Вікіпедія

Загалом укладені після Першої світової війни мирні угоди вважаються неймовірно жорстокими стосовно країн, що програли. У переможених країнах неминуче почала зароджуватися жага до реваншу, якою вміло скористалися політичні популісти. Тож у Другій світовій війні Німеччина на чолі з Гітлером билася разом з Угорщиною на чолі з Міклошем Горті.

<picture></picture>
Здобуті Угорщиною території у 1938 – 41 роках. Мапа: Вікіпедія

У 1944 році Горті намагався скласти зброю, однак Німеччина взяла Угорщину під контроль. Лише у квітні 1945 року Угорщина повністю опинилася під окупацією радянської армії. Радянські війська залишилися на території держави, яка змушена була платити тяжкі репарації. Розпочався новий етап угорського приниження.

Під московським ярмом

Радянському Союзу знадобилося кілька років, щоб узяти Угорщину під повний політичний контроль. На загальних виборах 1945 року комуністи набрали 17% голосів, а партія-переможець – 57%. Двома роками пізніше вони вже були першими з 22%, а в 1949 році впевнено перемогли, оскільки на "виборах" не було конкурентів. Очолив Угорщину комуніст Матяш Ракоші, який у своїй діяльності намагався наслідувати сталінські методи. Тож місцеві спецслужби взялися за роботу. Вважається, що справи завели на 10% населення.

У 1953 році помер Йосиф Сталін. Микита Хрущов, який посів його місце, збирався погратися у лібералізацію. Тоді москва вирішила, що Матяш Ракоші з його сталінськими методами є не дуже зручним для подальших перетворень. Тож Ракоші в Угорщині був замінений на іншого комуніста – Імре Надя. Останній з дозволу москви провів амністію, припинив типове для сталінської епохи будівництво великих промислових об’єктів, знизив ціни на продукти, зменшив тиск на сільське господарство. Збережені на великому будівництві гроші були спрямовані на розвиток легкої та харчової промисловості.

<picture></picture>
Надписи на валізах "сталінські догми" та "порушення закону". Фото: Вікіпедія

В очах угорців Імре Надь втілював образ мудрого ліберального лідера. Щобільше, після повалення в Угорщині комуністичного режиму він був оголошений національним героєм. Однак постать Надя потребує уважнішого погляду. У Першій світовій він воював на боці Австро-Угорщини, проте після полону швидко перетворився на марксиста. Ставши членом комуністичної партії, він довгі роки жив у СРСР. У 1933 році Надь був завербований НКВС під псевдонімом "Володя" і в часи сталінських репресій писав доноси на угорських комуністів. 

<picture></picture>
Імре Надь. Фото: Вікіпедія

Матяш Ракоші не міг змиритися із втратою влади та почав підкилимну боротьбу. Його зусилля у 1955 році призвели до зняття Надя з посади й навіть до виключення його з Угорської партії трудящих. Вагомою причиною зняття Надя стала втрата позицій у радянському уряді кількома високопосадовцями, які ставилися прихильно до угорського політика.

У травні 1955 року відбулися дві важливі події. СРСР підписав договір, за яким мав нарешті вивести війська з Австрії. Угорці могли сподіватися на виведення військ і з їхньої країни, однак укладання Варшавського договору залишило радянські війська в Угорщині на невизначений термін.          

Напередодні повстання

У лютому 1956 року відбувся XX з’їзд КПРС, на якому Микита Хрущов розвінчав культ особистості Сталіна і нібито дав офіційний сигнал до лібералізації соцтабору. Сигнал Хрущова угорці почули, і вже у березні розпочав роботу Гурток Петефі, на якому молоді інтелектуали почали обговорювати перспективи оновлення країни. У червні відбулося Познанське повстання, яке викликало резонанс в усьому соцтаборі. 16 жовтня студенти університету в Сегеді вийшли з "Демократичної спілки молоді", яка була угорським аналогом комсомолу, і відродили "Спілку студентів угорських університетів та академій", яка була розігнана після війни. Упродовж кількох днів осередкі Спілки з’явилися у деяких інших містах Угорщини.

<picture></picture>
Маніфестація у Познані. Фото: Вікіпедія

У цей момент неминучість вибуху була майже очевидною. Зокрема, дислоковані в Європі частини 11-ї повітряно-десантної дивізії США були приведені у підвищену бойову готовність. Утім, вони так і лишилися статистами на тлі угорських подій. З радянських і деяких сучасних російських джерел можна дізнатися, що усі події угорської революції були спровоковані та зрежисований американцями, однак вплив представників Західної півкулі був скоріше опосередкований. 

Влітку Рада національної безпеки США відмовилася як від військового втручання, так і навіть від постачання зброї учасникам майбутньої революції. І вже пізніше президент США Дуайт Ейзенхауер двічі виступав проти проєктів допомоги повстанцям. Чому американці виявили нерішучість? Річ у тому, що Угорщина вважалася невіддільною частиною соцтабору, і пряме втручання американців могло призвести до ескалації будь-якого масштабу. До того ж сторони ще не відійшли від подій Корейської війни. А коли наприкінці жовтня почалася Суецька криза, західний світ просто забув про Угорщину.

<picture></picture>
Мітинг біля посольства США у Будапешті. Фото: Вікіпедія

Революція починається

23 жовтня у Будапешті почалася демонстрація, в якій взяли участь близько 200 тисяч осіб. Серед вимог демонстрантів були виведення радянських військ та повернення до влади Імре Надя. Увечері до демонстрантів по радіо звернувся перший секретар ЦК Угорської партії трудящих Ерне Гере, який різко засудив дії демонстрантів. 

Це звернення розлютило людей, які знесли пам’ятник Сталіну. Частина демонстрантів вирішила захопити радіостанцію, щоб передати свої вимоги. Повсталі встигли озброїтися на складах та у поліцейських відділках. Оскільки радіостанцію охороняли підрозділи угорської держбезпеки, увечері розпочався бій, який тривав усю ніч.  З’явилися перші убиті та поранені.

<picture></picture>
Голова від пам’ятника Сталіну. Фото: Вікіпедія

Усвідомлюючи небезпеку ситуації, Угорська партія трудящих уночі обрала Імре Надя прем’єр-міністром. Тоді ж СРСР вирішив ввести до Будапешту радянські збройні сили, розташовані в Угорщині. Тож уночі до міста увійшло близько шести тисяч радянських військовослужбовців, оснащених танками, БТР та гарматами. Уупродовж двох днів до цього контингенту приєднувались нові підрозділи. Надь намагався вгамувати ситуацію. 24 жовтня він звернувся до повсталих із вимогою скласти зброю, обіцяючи всім амністію. Проте упродовж дня між повстанцями з одного боку та радянськими військами та угорськими спецслужбами з іншого відбувалися збройні сутички.

<picture></picture>
Угорські повстанці на вулицях Будапешту. Фото: Вікіпедія

25 жовтня демонстранти зібралися біля будинку угорського парламенту. На площі також розташувалися радянські війська на танках. Демонстранти, серед яких були діти, жінки та літні люди, виявляли позитивне ставлення до військових, дехто заліз на броню. Несподівано пролунали постріли. Радянські військові сприйняли це як агресію з боку демонстрантів і відкрили вогонь у відповідь. Кількість загиблих на площі коливається за різними даними від 30 до 1000. Остання цифра виглядає значно завищеною. Навіть зараз існують різні версії щодо того, хто почав стріляти. Є думка, що деякі сили не хотіли мирного розв’язання конфлікту.

Події біля парламенту розлютили угорців. Оскільки за однією з поширених версій бійню на площі спровокували співробітники угорської держбезпеки, по всій країні на них почалося полювання з катуваннями та судами Лінча.

У Будапешті розгорнулися вуличні бої між радянськими військами та повстанцями. Останні використовували тактику коротких партизанських атак із подальшим швидким відступом. Цікаво, що на бік повстанців перейшли й деякі угорські військові. Радянські танки у вуличних коротких зіткненнях виглядали безпорадно. Радянська тактика захоплення міст полягала в тому, щоб попередньо зруйнувати їх авіанальотами, але у цьому випадку подібний варіант був очевидно неприйнятним. Окупаційні війська зазнавали втрати та вочевидь програвали у конфлікті.

<picture></picture>
Понівечена радянська техніка. Фото: Вікіпедія

Радянський уряд шукає вихід

У цей час радянський уряд, сильно вагаючись, обирав серед двох варіантів розвитку подій. Один варіант, який пропонували СРСР Імре Надь та його оточення, полягав у тому, щоб піти на поступки революції й в такий спосіб її нейтралізувати. Другий варіант передбачав максимально жорстке придушення революції із можливою заміною уряду.

Зрештою політики схилилися до першого варіанту. Порадившись із москвою, Надь виступив по радіо. Угорський уряд оголосив припинення вогню, повідомив про розпуск Угорської народної армії та створення нових збройних сил, припинення діяльності Угорської партії трудящих, а також про початок перемовин із СРСР про виведення окупаційних військ.

Було оголошено, що між СРСР та Угорщиною починаються перемовини, однак скоріше радянські можновладці вирішували долю Угорщини та формували подальшу стратегію керування соціалістичним табором. 

29 жовтня Імре Надь, продовжуючи ліберальну лінію, скасував діяльність державної служби безпеки. Цього ж дня почалася Суецька криза. Ізраїль атакував Єгипет, наступного дня у конфлікт вступили Франція та Великобританія, що стало в

Вкрай неприємним сюрпризом для США. Хрущов вагався, з одного боку, він сподівався на розкол НАТО, з іншого – боявся втратити Угорщину та зруйнувати Варшавський договір.

30 жовтня з’являється Декларація уряду СРСР про основи взаємовідносин із соціалістичними країнами, в якій висловлювалася можливість розглянути разом із країнами соцтабору питання знаходження на їхній території радянських військ. До москви прибула делегація з Китаю, яка запропонувала не виводити війська з Угорщини. 

На цьому ж у телеграмі наполягав лідер італійських комуністів Пальміро Тольятті. На думку іноземних комуністів, угорська криза могла поширитися на весь соцтабір. В Угорщині Імре Надь оголосив чергову реформу: ліквідацію однопартійної системи та відродження коаліційної форми правління. Він ще не знав, що шальки терезів схилилися не на його користь.

Наступного дня Хрущов запропонував не виводити війська з Угорщини й навести у країні лад. Спочатку Хрущов думав залишити Надя заступником прем’єр-міністра, однак у процесі обговорення було прийнято рішення позбавити його владних повноважень. Новим лідером країни було призначено Яноша Кадара.

Операція "Вихор" та подальша доля Угорщини

Згідно з планом операції "Вихор", у ніч з 3 на 4 листопада радянські війська перейшли угорський кордон. Армія вторгнення нараховувала 60 тисяч бійців, 3 тисячі танків, більшість із яких були нові Т-54. Шансів в угорців не було, однак вони билися відчайдушно. На думку маршала Івана Конєва, спротив мали придушити за неповні два дні. Однак битва за Будапешт тривала до 8 листопада, бої на периферії продовжилися до 12 числа, після чого решта бійців пішла у підпілля.

Зранку 4 листопада Імре Надь переконався, що його зрадили. Вранці він повідомив про напад СРСР по радіо. Упродовж кількох годин Надь покинув парламент і сховався в югославському посольстві. Подальша його доля склалася трагічно. 22 листопада Надя обманним шляхом виманили з посольства та заарештували. У 1958 році він був повішений за державну зраду. Микита Хрущов не хотів смерті Надя, однак Янош Кадар вирішив позбутися лідера народної революції.

<picture></picture>
Меморіальна дошка на посольстві Сербії. Фото: Вікіпедія

Нове керівництво Угорщини за підтримки СРСР одразу після придушення революції розпочало масові репресії. Тисячі угорців були заарештовані спецслужбами, частина намагалася втекти за кордон через Австрію. Шляхом еміграції пішов і великий угорський футболіст Ференц Пушкаш, якому судилося пограти ще й за збірну Іспанії.

Висновки

Події угорської революції показали, що СРСР готовий жорстко придушувати будь-які спроби лібералізації у межах соцтабору і що надії на отримання свободи після XX з’їзду КПРС були марними. Однак угорська революція не стала останньою – через 12 років спробу вискочити із радянських обіймів зробила Чехословаччина. 

Микита Хрущов змушений був переконатися на власному досвіді, що гратися у лібералізм може бути небезпечним. Для Хрущова десталінізація була зручною вивіскою, щоб закріпитися при владі. При цьому під час кульмінації угорської революції він був близьким до того, щоб піти шляхом пом’якшення стосунків із членами соцтабору. 

Революційний коловорот іноді виносить на поверхню людей, які не мають видатних моральних, інтелектуальних або лідерських якостей. І ці люди, підхоплені революційною хвилею, вимушено стають прапором спротиву. Саме в такій ситуації опинився Імре Надь, який писав доноси на угорських комуністів і до самого кінця в усьому радився із москвою. Після розкриття архівних документів Угорщина вирішила не розвінчувати Надя, залишаючи за ним ореол борця за справу революції.

Олег Пархітько