Як порожнє відро стало символом перемоги

Історія людства знає безліч прикладів конфліктних ситуацій. Деякі конфлікти були страшними, деякі – кумедними, деякі виглядали як кумедні, однак мали цілком серйозне підґрунтя. Саме до останніх можна віднести Війну через відро – апогей середньовічного протистояння між італійськими містами Болоньєю та Моденою. 

Хто такі гвельфи та гібеліни

Як сусідили Болонья та Модена

Битва при Дзапполіно

Наслідки війни

Висновки

Хто такі гвельфи та гібеліни

Протистояння між гвельфами та гібелінами зародилося у Середньовіччі під час боротьби за владу між імператорами Священної Римської імперії та папським престолом. 

Після розвалу Римської імперії світська влада домінувала над церковною. Дворянство засновувало церкви та абатства на власних землях. Тож не дивно, що дворяни обирали єпископів та абатів з власних молодших синів, які не отримували від батька у спадок світську владу. Щобільше, до середини XI століття часто королі та імператори обирали папу, а церковні виборці тільки формально підтверджували процедуру.

Ситуація почала змінюватися, коли під впливом графа Тускулума було обрано папу Бенедикта X, однак незгодні з цим рішенням кардинали обрали свого ставленика Ніколаса II. У війні пап Ніколас переміг. Невдовзі він видав буллу, в якій зазначив, що пап мають обирати виключно кардинали. 

Папа Григорій VII вирішив значно підсилити папську владу. Було проголошено, що тільки папа може призначати або зміщувати церковних діячів. Щобільше, згідно з одним документом, папа навіть мав право скидати імператора Священної Римської імперії – найпотужнішої сили тогочасної світської Європи та головного антагоніста зростанню папського впливу. Тобто тепер вже церква вирішила перехопити ініціативу, втручаючись у справи світської влади.

<picture></picture>
Імператор просить вибачення у папи. Зображення: Вікіпедія

Оскільки вплив папського престолу зростав, деякі претенденти на імператорський титул почали звертатися до пап за підтримкою у боротьбі за владу. Зокрема, так зробив Лотар III у боротьбі з Гогенштауфенами. Пізніше боротьбу з Гогенштауфенами продовжив нащадок Лотара – Генріх Гордий із дому Вельфів. 

Легенди кажуть, що Вельфи використовували назву дому як бойовий клич, у той час, як Гогенштауфени використовували як бойовий клич назву замку Вібелінген. Обидві власні назви трансформувалися в італійській мові на "гвельф" і "гібелін" і своєю чергою перетворилися на назви двох антагоністичних фракцій Італії. Гвельфами стали називати тих, хто стояв на боці папської влади, а гібелінами – тих, хто підтримував імператора Священної Римської імперії.

Як сусідили Болонья та Модена

Після розвалу Римської імперії територія майбутньої Італії перетворилася у Середньовіччі на сферу зіткнення різноманітних політичних інтересів. Італію рвали на шматки численні імператори, королі та герцоги. Внаслідок цих процесів Італія була поділена на окремі держави та міста-держави. При цьому Італія лишалася перманентною зоною бойових дій, оскільки зовнішні сили не полишали наміри приєднати землі до своїх імперій та й місцеві князьки були не проти збільшити свій вплив коштом сусідів.

<picture></picture>
талія у 1084 році. Мапа: Вікіпедія

Болонья і Модена були містами-державами, які знаходилися на відстані у 40-50 кілометрів. Болонья була більшим і авторитетнішим містом. Тут було побудовано перший у Європі університет. Цікаво, що Модена намагалася не відставати навіть у цієї галузі: тут теж було засновано один із найперших європейських університетів. Звісно, протистояння двох амбітних сусідів відбувалося не тільки в галузі культури, але й неодноразово на полі битви.

<picture></picture>
Стара будівля Болонського університету. Фото: Вікіпедія

До протистояння амбіцій сусідів домішувалися й політичні розбіжності. Болонья завжди була осередком папської сфери впливу. У Модені все було дещо складніше. Зокрема, у конфлікті між імператором Фрідріхом II та папою Григорієм IX місто обрало бік першого, хоч позиції гвельфської фракції у ньому були досить значними. Тож тривалий час Модена вважалася територією гібелінів. 

Наприкінці XIII століття до влади у місті прийшли князі Есте, які були гілкою дому Вельфів. Однак Аццо VIII з дому Есте активно протистояв Болоньї, щоб посилити свої позиції серед моденської знаті. Його наступник на чолі Модени Пассеріно Бонаколсі стояв на гібелінських позиціях настільки міцно, що папа Іван XXII оголосив його бунтівником і обіцяв індульгенцію кожному, хто завдасть шкоди йому або його власності. Саме за часів Бонаколсі на чолі Модени й відбулася так звана Війна через відро.

Битва при Дзапполіно 

У 1296 році болонці атакували землі Модени та захопили два замки – Баццано та Савіньйо. Цікаво, що ці надбання болонців двома роками пізніше освятив римський папа. Наступна інтенсифікація протистояння відбулася у 1325 році. Спочатку болонці у липні зайшли на територію сусідів, пограбували кілька ферм та спалили поля. Свій набіг вони повторили наступного місяця. У відповідь моденці захопили важливий замок Монтевейо, підкупивши його кастелянів.

Як свідчить легенда, моденці на цьому не зупинилися. Незначна група моденських солдатів уночі пробралася у Болонью. У місті вони побачили муніципальну криницю із дерев’яним відром. Поцупивши відро, моденці гордо відступили. Звісно, відро не мало жодної цінності, однак болонців, за легендою, обурила зухвалість злочину. Місто висунуло вимогу повернути відро, однак Модена відмовила. Нібито цей епізод і став підставою для початку війни.

Обидві сторони почали збирати сили для рішучих дій. На допомогу Болоньї прийшли загони з Флоренції та Романьї. Загалом гвельфи назбирали 30 тисяч піхоти та 2-2,5 тисячі кавалерії. Більшість армії складали непрофесійні війська. Модену підтримали Мантуя, Феррара, Мілан та Верона. Армію гібелінів складали лише 5 тисяч піхоти та 2-2,8 тисячі кавалерії, однак весь особовий склад був професійним.

Лідер гібелінів Бонаколсі зімітував переправу через річку, а сам повів військо на південь. У такий спосіб йому вдалося відвернути частину болонського війська. Переправившись південніше, моденці мали коротку сутичку з болонським авангардом і далі попрямували до замку Дзапполіно. Коли моденці підійшли до замка, болонці зустріли їх на схилі, однак їхні сили все ще не були організовані.

Маючи перевагу в організації та професійності, гібеліни вирішили атакувати. Піхота гібелінів вдарила у центр гвельфів, щоб відвернути увагу ворога від основного удару у фланг кавалерією. Через дві години бою болонці не витримали й почали відступати, а згодом і тікати до міста. Переслідуючи болонців, гібеліни захопили низку невеликих замків. Штурмувати Болонью гібеліни не стали, однак влаштували під стінами міста щось на кшталт жартівливих змагань на честь приниження ворогів. Деякі джерела вважають, що під стінами Болоньї моденці поцупили ще одне відро перед поверненням з перемогою.

<picture></picture>
Моденці повертаються, поцупивши відро. Зображення: historynet

Наслідки війни

Війна через відро нараховує лише одну битву, але історики вважають її однією з найбільших у Середньовіччі за складом учасників. На полі битви під Дзапполіно загинуло близько 2 тисяч воїнів.

У січні 1326 року було підписано мирний договір, згідно з яким сторони мали повернутися до статус-кво перед початком конфлікту. Тож Модена повернула Болоньї всі замки, включаючи Монтевейо. Існує думка, що за підписання такого договору Пассеріно Бонаколсі особисто отримав грошовий викуп приватним шляхом. 

Таким чином, єдиним прибутком Модени у результаті конфлікту стало дерев’яне відро, яке так і не було повернуто. Моденці виставили його на головній дзвіниці міста. У наш час на дзвіниці знаходиться копія, а оригінал перенесено до мерії.

<picture></picture>
Справжнє відро розбрату у мерії Модени. Фото: was.media

Протистояння гвельфів і гібелінів тривало до 1529 року, коли король Іспанії та імператор Священної Римської імперії Карл I вдерся в Італію. Цього разу гібеліни не могли підтримати імператора. Натомість вони об’єднали зусилля з гвельфами та папою проти спільного ворога.

Висновки

Попри свою кумедну назву, Війна через відро не була ані курйозною, ані випадковою. 

Причиною Війни була конкуренція, яка існувала між сусідніми містами-державами. Просто для середньовічної Італії бойові дії були одним із найтиповіших способів вирішення непорозумінь або суперечок. Зрештою, війна стала черговим зіткненням між Болоньєю та Моденою. 

Поділ на гвельфів і гібелінів справді мав істотний вплив на тогочасне життя Італії. Скажімо, папа міг відлучити від церкви й по суті призначити винагороду за голову "бунтівника" або визнати богоугодним загарбання чужих земель.

Говорячи про визначення, Війну через відро не можна вважати війною у повному сенсі слова. Це швидше окрема битва, яка не мала великого історичного впливу, проте мала певний резонанс через значну для Середньовіччя кількість учасників. Власне перебіг битви дозволяє зробити кілька простих узагальнень. 

По-перше, професійна армія навіть у меншості повинна мати перевагу над натовпом. 

По-друге, застосування у битві азів тактики може дати істотну перевагу проти суперника, який вийшов битися "стінка на стінку". Обманні маневри та удар у фланг сьогодні вважаються базою у бойових діях.

Боротьба упродовж значної частини Середньовіччя між папами та імператорами є наочним прикладом того, що світська та церковна влада не повинні жодним чином перетинатися і втручатися у чужі справи. 

Вочевидь, це далеко не єдиний приклад, коли від такого втручання страждали тисячі та навіть мільйони людей. Церква має демонструвати корисність власними прикладами зразкового духовного життя, а світська влада – професійним і чесним керуванням державою.

Олег Пархітько