Херсонський волонтер: "Коли допомагаєш людям, здається, що ти супермен"

Ігор Фадейкін — координатор з евакуації на херсонському напрямку в організації "Save Ukraine". До колег Ігор доєднався порівняно нещодавно. Кореспондентка Інтента зустрілася з волонтером у прифронтовому Херсоні. Це продовження розмови, початок можна прочитати за посиланням. Далі розповідь від першої особи.<span class="ratio ratio-4x3"></span>

Під час окупації деякі люди виїхали та залишили свої квартири. Згодом у соцмережах почали з'являтися повідомлення про те, що якщо квартира пустує, то туди заїжджають або якісь працівники з росії, або ще хтось. Тоді почали просити когось заселити.

Була одна дівчинка, яка віддала ключі від своєї квартири, коли виїжджала. Під час окупації люди, які приїжджали на евакуацію, мали можливість там переночувати. Чому вони там ночували? Тому що евакуаційні автобуси відправлялися рано вранці, десь о 5 годині. Різні історії розповідали.

Одного разу ми забрали сім'ю зі Скадовська у якої є родич, наче, брат чоловіка, він в АТО був, тому цю сім'ю окупанти дуже кошмарили. Не давали спокій, влаштовували обшуки, погрожували. Одного разу прийшли так, як би то штурмом брати — оточили будинок. Дійшло до того, що у відкрите вікно автомат засунули. Заставили маму вилазить через вікно, батька побили — це вони так шукали ту людину, яка в АТО була.

Є правила, яких треба дотримуватися

У нас є різні варіанти розселення. Один з основних — Центр надії та відновлення в Києві. Це — будинок, у який ми привозимо сім'ї з усіх гарячих точок. Це не тільки Херсонська область, а й Донецька, Луганська, Запорізька. Там ми їх розселяємо, надаємо всю необхідну допомогу. Співпрацюємо з клінікою "Охматдит", вони безплатно обстежують всіх дітей. Є юридична, психологічна допомога, продукти — все це надаємо. Також працюємо з дітьми над соціалізацією та адаптацією.

У Центрі можна проживати до трьох місяців безплатно. Ми так розрахували, що за цей час люди оформляють виплати для ВПО та інші допомоги, і в них є можливість за цей час назбирати якусь суму грошей, щоб наймати житло. В основному так можуть зробити багатодітні сім'ї тому, що передбачена виплата на кожну особу. Тобто чим більше людей в родині, тим простіше назбирати грошей.

Для інших, наприклад, для одиноких матусь, є програма супроводу. В нас є модульні будиночки, в які ми заселяємо коли оці три місяці проходять. Тобто не кидаємо, а супроводжуємо.

Але є умова — люди мають бажати щось у своєму житті змінити. Тому що в нас був випадок коли із Берислава ми забрали сім'ю, привезли в Київ, надали все необхідне. Я дивився ці всі звіти, фото, відео, ну, шикарні умови. Але сім'я чомусь не захотіла там жити, і поїхали до родичів у Кривий Ріг. Ну, ми ж не можемо насильно їх тримати. Але й у родичів не затримались, і ось дізнаємось, що вони вже назад повернулись до Берислава.

Ту родину не примусово вивозили, це ще було на етапі, коли сім'ї самі погоджувалися, дзвонили та казали, що бажають евакуюватися. Чому вони так зробили? Я не знаю.

В нас є свої правила, яких треба дотримуватися. Навіть така проста умова як невживання алкоголю для деяких може бути поштовхом, щоб поїхати. І ті всі аргументи з нашої сторони про гарні умови та забезпечення не стоять поруч з тим, щоб мати свободу вживати горілку. Я не кажу, що це саме про цю сім'ю, але бувають різні випадки.

Люди хочуть виїхати ближче: Миколаїв, Одеса

У Станіславі часто було таке, що коли обстріли, люди починають телефонувати: "Ми виїжджаємо". Потім минає два, три, п’ять днів, тиждень без обстрілів — і все, евакуація скінчилася. Люди вже охололи, їм нічого не потрібно, а потім знову починаються обстріли та знову дзвінки.

Дехто не встигає. Був випадок, що прилетіло у будинок, де була жінка і двоє дітей. Це навіть висвітлювали в новинах. Дітей доставили в обласну дитячу лікарню. Цілком можливо, це ті люди, до яких з "Save Ukraine" приїжджали спілкуватися. Ми в Станіславі дуже багато сімей об'їхали, там в адміністрації хороші люди, вони зацікавлені в тому, щоб діти були в безпеці, допомагали. Тому цілком можливо, що цю сім'ю ми навідували.

По Херсону трохи менше заявок. Там є багато організацій, які вивозять. Ми більш націлені саме на сім'ї з дітьми. В нас така специфіка, що якщо десь є сім'я з дітьми, то ми поїдемо хтозна-куди та заберемо їх. Не всі організації на таке погодяться. Вони вивозять або тільки з Херсону, або десь недалеко від міста.

"Save Ukraine" співпрацює з колегами. Але якщо ми передаємо когось в інші організації, то ми спочатку забираємо, привозимо до обласного центра, і вже в місті передаємо далі. Так тому, що дуже багато людей не хочуть в столицю, їм потрібно десь ближче: Миколаїв, Одеса — це такий максимум у людей. Вони не хочуть далеко від Херсону.

Головна ціль — вивезти, а напрямок люди можуть обирати

Ми не наполягаємо на тому, щоб люди їхали саме до нас, ми наполягаємо на тому, щоб люди виїхали з небезпечного району. Дуже важливо, щоб сім'ї з дітьми не постраждали. Головна ціль – вивезти, а куди вже люди хочуть, то вже таке.

Були такі випадки, що ми запропонували сім’ї з дітьми до нас їхати, вони погодилися, а потім в останній момент кажуть: "Ми не хочемо в Київ, ми чули, що Київ обстрілюють. Ми хочемо поїхати в Одесу". А я кажу: "А Одесу що, не обстрілюють?", — але їм хочеться до Одеси. Що поробиш, відправили до одеситів.

Ця сім'я їхала до старшого сина. Він виїхав ще під час окупації зі своєю дівчиною. Але я в них спитав: "А ви довго будете там у них?", — то вони кажуть, що до сина, а там уже як прийдеться. Ну, ми поговорили з тими волонтерами, які їх доправляли до Одеси з автовокзалу, то у них там була можливість розселити, як я знаю, їх поселили.

У Херсоні

Є співпраця з церквою, вони нам допомагають розселити у себе у напівпідвальному приміщенні, де більш-менш безпечно. Ми там розселяємо сім'ї на невеликий термін, бо там не все добре з умовами. Ще нам готель надав можливість перетримувати людей, але це в центрі міста. Тому, коли у нас є сім'ї з дітьми, надаємо перевагу саме церкві, бо вона далеко від прильотів.

Багато співпрацюємо з іншими волонтерами. В Херсоні дуже хороші люди, немає того, за що ми хвилювалися — що почнеться "кому ж славу за це все віддати", бо були такі випадки на інших напрямках. Але в Херсоні такі волонтери, які допомагають безкорисно. Немає такого, що хто вивіз, той за це медаль хоче почепити. Це нас мотивує співпрацювати, тому також надходять заявки від інших волонтерів, які можуть вивезти, але в них немає де розселити.

Про людей

До початку повномасштабного вторгнення, скажімо в рамках церкви, до якої я ходжу, було коло знайомств, в якому спілкувалися. Після того, як почалося це все, то так сталося, що вийшов на якийсь інший рівень спілкування з людьми та зацікавленості їхнім життям.

Часто люди просили ліки, без яких в прямому сенсі неможливо було вижити. Я своєю чергою звертався до людей. Бувало до тих, кого не знав, і вони починали допомагати без всіляких "ну", "але" і все інше. "Так, зробимо", "Так, привеземо", "Кажи, що треба". Люди, яких я взагалі не знаю йшли на такі поступки, що просто дивився і думав, що інколи навіть рідні люди не набагато на що заради тебе підуть, а тут просто чужій людині допомагають.

Ця війна насправді показала хто є хто. Бувало до війни думав, що якась людина просто вау, супер, і на неї рівнявся, а почалася війна і зрозумів, що даремно рівнявся. А були люди, на яких взагалі не звертав уваги. Така собі сіра мишка, а коли була потреба, то людина допомогла. Дуже багато хто себе проявив з найкращої сторони.

Ми не зможемо всіх врятувати

Мабуть, для мене була водночас і шокова, і трохи неприємна думка, що ми насправді не зможемо всіх врятувати. Тому що до того, як я почав займатися евакуацією, ми теж дуже багато допомагали під час окупації, хоч неофіційно, але волонтерили. Коли допомагаєш людям, здається, що ти супермен, всім можеш допомогти. Але потім зіштовхуєшся з тим, що заїжджаєш в якесь село і чуєш, що там два дні тому вбило якусь сім'ю снарядом, а якби ти трохи раніше туди заїхав, то міг би допомогти. Такі моменти повертають в реальність, розумієш, що ти не всемогутній.

Розкажу ще один випадок. Об'їжджаючи села, розказуючи про евакуацію, ми часто їздили повз одне село. Нам казали, що там про нас знають. У цьому селі не було адміністрації, бо вона була для декілька сіл і знаходилася в іншому населеному пункті. Ми якось себе заспокоювали, що туди все донесли, люди про нас знають. Але сталася трагедія, в тому селі вбило снарядом маму і двох дітей. Ми приїхали туди після цього, почали говорити, щоб люди виїжджали, а одна жінка каже: "Ми не збираємось виїжджати, а от була у нас одна сім'я, яка могла б виїхати, але їх уже немає". Це було через два дні після обстрілу. І ти такий думаєш, а можна було б вивезти… Але… Але…

Альбіна Карман