Громади у вигнанні: як працюють місцеві бюджети на тимчасово окупованих територіях

Коли громада повністю або частково опиняється в окупації, виникає логічне запитання: навіщо їй бюджет і адміністрація, якщо вона не контролює свою територію? Саме таке питання сьогодні часто звучить щодо громад Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Експертна команда проєкту "Бюджети в екзилі 3.0" підготувала розʼяснення цього питання.

Чому громади без території продовжують отримувати фінансування

Після повномасштабного вторгнення тисячі людей виїхали з рідних міст і сіл, підприємства релокувалися, а місцеві податки практично зникли. Якщо до війни основою доходів громад були податкові надходження, то зараз більшість бюджетів тимчасово окупованих громад формується переважно за рахунок державних трансфертів.

<picture></picture>
Мапа тимчасово окупованих територій. ЗОБРАЖЕННЯ: Deep State

Через це в суспільстві дедалі частіше виникає питання: чи не перетворюються громади у вигнанні на формальні структури, на утримання яких витрачаються бюджетні кошти, тоді як ці ресурси, на думку критиків, могли б бути спрямовані на підтримку сил оборони або допомогу внутрішньо переміщеним людям.

Втім, для самих громад питання виглядає інакше. Бюджет і адміністрація - це спосіб зберегти громаду як інституцію навіть тоді, коли її територія тимчасово втрачена. У 2014 році такого механізму фактично не існувало, і частина громад, що опинилися в окупації тоді, залишилися без органів управління поза межами своїх територій. Саме цей досвід став одним із аргументів для збереження громад у вигнанні після 2022 року.

"Якщо немає бюджету, немає й громади як суб’єкта. Ми маємо зберігати управлінську структуру, дані про людей, майно і збитки, щоб у майбутньому мати з чого почати відновлення", - пояснює керівниця фінансового підрозділу однієї з тимчасово окупованих громад.

Режим "бюджету виживання": на що насправді йдуть кошти

Сьогодні бюджети громад, чиї території перебувають у тимчасовій окупації, фактично працюють у режимі "бюджету виживання". Основні видатки спрямовуються на базові функції управління, оплату праці працівників освіти та соціальної сфери, а також підтримку комунікації з жителями громади, які тепер живуть у різних містах України та за кордоном.

Водночас громади у вигнанні виконують і інші важливі функції. Вони ведуть реєстри населення, документують руйнування та збитки, збирають дані про потреби жителів і підтримують зв’язок із людьми, які залишаються частиною цих громад навіть перебуваючи далеко від дому. Ця робота має значення і для майбутнього відновлення, адже саме громади накопичують дані про втрати майна, інфраструктури та житла, які згодом можуть стати основою для програм відбудови та компенсацій.

"Громада - це не лише територія. Це люди. І навіть коли місто чи село окуповане, громада повинна залишатися організованою і працювати для своїх жителів", - говорить один із керівників військових адміністрацій.

Експерти наголошують, що збереження громад у вигнанні не означає збереження довоєнних управлінських структур. Реальність змінилася, і система управління потребує адаптації.

Час для змін: нова модель управління в екзилі

Наприклад, якщо громада створює гуманітарні або адміністративні хаби для своїх жителів у різних містах України, такі центри мають бути інтегровані в офіційну структуру військової адміністрації. Якщо релоковані лікарні або освітні заклади продовжують працювати, відповідні управління мають залишатися і забезпечувати їхню діяльність.

Натомість у сферах, де фактична діяльність наразі неможлива, зокрема капітальне будівництво, ремонт доріг, благоустрій чи утримання інфраструктури, структури мають переглядатися і реорганізовуватися відповідно до реальних функцій громади.

"Громади у вигнанні потребують нової моделі управління: компактнішої, більш гнучкої і орієнтованої передусім на роботу з людьми. Збереження довоєнних структур без адаптації до нових умов не відповідає реальним потребам громад", - зазначають експерти Громадського Партнерства "За прозорі місцеві бюджети!".

Тож головне питання сьогодні полягає не в тому, чи потрібні громади у вигнанні. Важливо зрозуміти, якою має бути їхня роль і структура в умовах тривалої окупації.

Насамперед важливо, щоб адміністрації реально працювали для людей: підтримували зв’язок із жителями громади, допомагали там, де це можливо, і зберігали громаду як спільноту навіть тоді, коли її територія залишається під окупацією.

Сергій Лозовський