Герої не вмирають: Олександр Деренюк

"Я йду захищати вас, свою сім’ю. Якщо всі ховатимуться, ворог прийде сюди", — так казав дружині Олександр Євгенович Деренюк.

Інтент продовжує цикл публікацій про загиблих захісників "Герої не вмирають".

<picture></picture><span> </span><span> </span>
ФОТО надане дружиною Олександра Деренюка

Олександр Деренюк воював разом із побратимами зі 172 окремого батальйону 120 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. 10 травня 2024 року під Старицею на Харківщині він зустрів ворога так, як зустрічають його справжні оборонці. Прицільним вогнем він стримував просування ворога та прикривав фланг підрозділу. Смертельні поранення від мінометного обстрілу 12 травня обірвали життя Олександра. Але його мужність стала частиною вже легендарного спротиву українського народу.

Саме тому нам так важливо почути рідних та близьких воїна, які досі зберігають теплі спогади про Олександра.

<picture></picture>
ФОТО надане дружиною Олександра Деренюка

"Телефонний дзвінок того ранку 24 лютого 2022 року поділив життя родини на "до" і "після", — згадує дружина Людмила Василівна. Олександр вийшов на веранду поговорити, а коли повернувся, промовив свої звичні, трохи жартівливі слова: "Василівна, війна почалась".

Він сказав тоді: "Я йду захищати вас, свою сім’ю. Я не можу інакше".

<picture></picture>
ФОТО надане дружиною Олександра Деренюка

Познайомилися вони з Василівною в полі: він — тракторист, вона — сезонна працівниця. Вони прожили разом 22 з половиною років. "Він був симпатичний, але підкорив мене характером", — усміхається Людмила.

У 2006 році народилася донька Каріна — "то були його очі й серце". Вона навчається на другому курсі Тернопільського медуніверситету за спеціальністю "екстрена медицина". У 2012 році народився син Ростислав — мамин характер, татова доброта.

<picture></picture>
ФОТО надане дружиною Олександра Деренюка

У мирному житті Олександр був людиною діла: працював трактористом, потім слюсарем, згодом бригадиром.

З фронту він казав тільки одне: "У мене все добре", щоб не тривожити рідних.

<picture></picture>
ФОТО надане дружиною Олександра Деренюка

1 січня 2024 року родина проводжала Олександра назад до частини. Він зробив із Каріною останнє фото.

<picture></picture>
ФОТО надане дружиною Олександра Деренюка

"Він захищав нашу родину — але не лише її. Він оберігав інші сім’ї, інші домівки, усю країну", — говорить Людмила.

Родина Олександра знає біль, але знає й гордість. Бо смерть Олександра — не втрата сенсу, а доказ його безсмертного місця серед тих, завдяки кому стоїть Україна.

Антон Терехов