Герої не вмирають: Микола Конюшок

Інтент продовжує цикл розповідей про захисників України "Герої не вмирають".

Старший сержант Микола Сергійович Конюшок, боєць третього батальйону 123-ї бригади ТрО, загинув біля села Богоявленка на Донеччині. Про його життя, характер, мрії, друзів і родину розповіла дружина бійця — Юлія Олександрівна.

<picture></picture>
ФОТО надане дружиною Миколи Конюшка

"Він був хорошим сім’янином і чоловіком, — згадує вона. — Постійно думав про рідних, дуже сумував за домом. А коли 4 грудня 2023 року народився наш син, у Миколи, здавалось, виросли крила. Він хотів якнайшвидше покласти край тому жахіттю, що відбувалося на нашій землі, і повернутися до сім’ї".

<picture></picture>
ФОТО надане дружиною Миколи Конюшка

Микола був відкритою й доброзичливою людиною, легко знаходив спільну мову з іншими, мав багато друзів і завжди підтримував тих, хто поруч. Він часто повторював своє життєве гасло: "Я завжди допоможу, якщо справа стосується лікарні, здоров’я чи смерті". Хоча в цивільному житті працював будівельником, щиро цікавився медициною. Його бабуся була лікаркою, і, мабуть, саме з дитинства в ньому відклалися ті навички та поклик. Недарма його позивним стало слово "Медицина".

<picture></picture>
ФОТО надане дружиною Миколи Конюшка

Юлія зізнається, що їх познайомила саме війна. На початку повномасштабного вторгнення вона приїхала до мами в село, а Микола — до брата. Друзі привели їх до однієї компанії.

"Ми познайомилися в червні. Він одразу сподобався мені тим, що був людиною слова: сказав — зробив. Надійний, відповідальний, справжній. На нього можна було покластися. Саме цим своїм внутрішнім стрижнем він мене й підкорив", — згадує Юлія.

<picture></picture>
ФОТО надане дружиною Миколи Конюшка

Вони почали жити разом, хоча часу для спільного життя було обмаль — війна не відпускала. Микола міг приїжджати додому приблизно раз на місяць, і більшість спілкування проходила телефоном чи через відеозв’язок. Навіть на розпис та весілля його відпустили лише на п’ять днів. Маленького сина він частіше бачив на екрані, ніж поруч.

<picture></picture>
ФОТО надане дружиною Миколи Конюшка

Коли Микола був дома, то весь свій час присвячував родині, господарству і будинку. Особливі надії покладав на садибу — висаджував дерева, упорядковував кожен куточок, будував плани на спільне майбутнє. Любив і прості мирні радощі — зустрітися з друзями, пограти в нарди, відпочити в добрій компанії.

<picture></picture>
ФОТО надане дружиною Миколи Конюшка

На війну Микола прийшов добровольцем. Служив бойовим медиком, згодом отримав сержантське звання. З підвищенням зросло й паперове навантаження, і Микола відмовився від посади — казав, що це не його. Йому було ближче до окопної правди, до побратимів, до тих, хто поруч на передовій.

<picture></picture>
ФОТО надане дружиною Миколи Конюшка

З перших місяців війни він активно контактував з волонтерами і через знайомих діставав ліки для бійців. Певний час працював у навчальних центрах, але й звідти пішов — бажав бути разом із простими солдатами, ближче до бойових позицій. Там йому нерідко доводилося знову виконувати обов’язки медика.

<picture></picture>
ФОТО надане дружиною Миколи Конюшка

За висновком ВЛК Микола був обмежено придатним — у 17 років після ДТП мав проблеми з ногою. Навіть добровольцем його спершу не хотіли брати, але він наполіг. Міг служити подалі від бойових зіткнень, міг взагалі не бути на війні — але не скористався жодною такою можливістю. Він хотів бути поруч зі своїми побратимами. Багато хто сперечався з ним щодо цього, та Микола залишався твердим.

Політику він не любив — казав, що має свою справу і робить її. Після пережитої контузії стало важче стримувати емоції. Приймав ліки, бо не хотів, щоб це впливало на родину.

<picture></picture>
ФОТО надане дружиною Миколи Конюшка

У Юлії склалися хороші стосунки з батьком Миколи, а також із його тіткою і двоюрідною сестрою. Мати кілька разів приїздила побачити онука, нині контактуємо рідше. Є у Миколи і старший син — зараз йому 14. Деякий час колишня дружина не дозволяла їхніх контактів, але коли хлопець підріс, він сам вийшов на зв’язок, і останні пів року вони спілкувалися дуже добре.

Коли Микола служив на Херсонському напрямку, зв’язок був майже постійно, вони часто говорили по відео. Після передислокації на Донеччину зв’язок міг пропадати на тижні — бувало, навіть на три.

<picture></picture>
ФОТО надане дружиною Миколи Конюшка

За службу Микола отримав звання у 2023 році — хоч побув сержантом недовго. Мав відзнаки "За мужність та відвагу", "За службу державі" та інші нагороди. Незабаром Юлія має отримати ще одну — вже посмертно.

"Я завжди вірила, що з ним усе буде добре, — розповідає вона. — Він був стратегом, умів бачити ситуацію на кілька кроків вперед. Коли отримував завдання, сам розумів, що і як треба робити, особливо коли це стосувалося медицини. Побратими до нього прислуховувалися. Він заспокоював нас, повторював, що все буде добре, і ми вірили".

<picture></picture>
ФОТО надане дружиною Миколи Конюшка

Остання розмова сталася в понеділок увечері...

"Це була дуже тиха, дуже спокійна розмова. Зараз важко про це згадувати. Було якесь відчуття… ніби він прощається. Дає настанови. Я сказала: "Це ж не останній дзвінок". Він підтвердив: "Так, не останній. Лягайте спати, відпочивайте. Завтра подзвоню". А наступного ранку, у вівторок, він загинув…", — розповідає Юля. — "Мені боляче. Це був мій чоловік, моє життя, моя сім’я. У нього були всі можливості бути подалі від війни, але він зробив свій вибір. Я поважаю його за це. Він віддав своє життя за країну — за те, щоб ми з сином могли жити у вільній державі".

Антон Терехов