22 березня 2026 р. 21:42
(ЗОБРАЖЕННЯ: Інтент)
Безмежні реліктові бессарабські степи, що розкинулися між Дністром, Дунаєм та Чорним морем, століттями були гармонійним поєднанням культурного та етнічного різноманіття. Саме це відображує відновлений етнографічний центр Фрумушика-Нова на Одещині, про який у постійній рубриці "Дивовижний Південь" сьогодні розповідає Інтент.
Село Фрумушика існувало ще на початку XIX століття. Перші офіційні відомості про нього наразі датовані 1813 роком. Існує також версія, що поселення почало своє існування ще у XVII столітті в Буджаку, що спочатку був у підпорядкуванні Кримського ханства, а потім Османської імперії. Але невідомо, наскільки ця інформація відповідає дійсності.
<picture>
Фрумушика-Нова. ФОТО: tour.tic.in.ua
У ті часи відбувалося активне переселення німців до Бессарабії. Це були поселенці, які прибули з Варшавського герцогства. Основною причиною, що викликала таке переселення, був економічний занепад у Польщі через наполеонівські війни. Крім того, німці-протестанти зазнавали гонінь на релігійному підґрунті. Переселенцям відвели понад 115 тисяч десятин родючих бессарабських земель у долинах річок Кагальник, Чага та Сарата. Німецька колонізація Бессарабії почалася після її входження до складу Російської імперії, коли з’явилася необхідність заселення південної її частини – Буджаку, звідки виїхало до Туреччини ногайське населення.
Буджацькі землі завжди населяли сотні національностей, сукупність яких і визначила своєрідність цього краю. Болгари та молдавани, євреї та гагаузи, німці, росіяни та українці жили у цій місцевості поруч один з одним, працюючи та розвиваючи всілякі галузі ремісництва. До речі, назва села Фрумушика в перекладі з молдавської мови означає "красуня, гарненька". Згідно з архівними даними, перед ліквідацією села у 1946 році у ньому нараховувалося близько 500 дворів. На той час тут функціонували: власне училище, школи, лікарня, церква, крамниці та інші суспільні заклади. У розпорядженні місцевих жителів була навіть бібліотека. З виробництва того періоду важливо виділити невеликий млиновий комплекс, тваринництво та виноробство. Багато уваги в житті села приділялося сільському господарству.
Потім сумна сторінка історії перервала життя багатонаціонального села та дала початок одному з найбільших військових полігонів для тренувань танкових дивізій. Разом з Фрумушикою потрапили під ліквідацію ще чотири села, що були розташовані на цих землях: Кантемір, Гофнунгсталь, Зурум та Рошія. Навесні 1946 року усі села знесли, а жителям довелося залишити свої домівки – їх розселили по навколишніх населених пунктах. Покинута земля більш ніж 60 років чекала на повернення своїх господарів…
На початку 2000-х років на території колишнього військового полігону не залишилося нічого, крім руїн, земляних укриттів для танків та залишків металевих конструкцій. За відновлення Бесарабського степу взявся бізнесмен та військовий у минулому Олександр Паларієв. Його метою було відродження колись знищеного села Фрумушика – батьківщини його предків. Батько Олександра, Андрій Діомидович Паларієв, народився на цій землі у 1933 році й був переселений разом зі своєю родиною у сусіднє село після Другої світової війни через будівництво військового полігону. За словами Олександра Паларієва, він хотів повернути батькові місце, де той провів свої молоді роки.
<picture>
Фрумушика-Нова. ФОТО: frumushika.com
Навесні 2006 року бізнесмен почав роботу з відродження Фрумушики. Він вирішив взяти в оренду частину території військового полігону загальною площею понад 24 000 га. Першими кроками стали висадка дерев посеред голого степу та створення вівчарської ферми. Потім поступово відновлювали село згідно з картографічними записами, знайденими в архівах. На старих картах залишилися й згадки про річку, що протікала у цій місцевості та мала однойменну назву – Фрумушика.
До справи долучилися й сини Олександра Паларієва – Володимир та Михайло. Разом вони відбудували сімейну садибу. Це була типова молдавська хата: в основній будівлі жили люди, в літній кухні готували їжу, у вітальні зустрічали гостей, була також і дитяча кімната. Як згадує Михайло, представник молодшого покоління Паларієвих, коли його дідусь вперше зайшов у відновлену садибу, він заплакав, бо одразу занурився у згадки про минуле та в атмосферу будинку, в якому колись жив.
Згодом у Фрумушики-Нової з’явилися й садиби німецьких колоністів, болгар, українців, євреїв, росіян, гагаузів, а також типовий будиночок радянських колгоспників. Так народився етнографічний музей "Бессарабське село". Усього в селі-музеї нараховується 8 будинків з господарськими прибудовами та двориками, які точно повторюють вигляд традиційних національних садиб кінця XIX – початку XX століть. Будинки можна відвідати – там відтворено історичний уклад зі старовинними меблями та предметами побуту. Кожне подвір’я прикрашає скульптура з символічним зображенням народу, який тут проживав.
<picture>
Музей "Бесарабське село". ФОТО: frumushika.com
Етносело доповнює величезна колекція сільськогосподарських механізмів, серед яких зустрічаються цікаві примірники від середини XIX століття і до радянських часів. Наприклад, тут є трактор 30-х років ХХ століття. Михайло Паларієв зізнається, що викуповують вони такі унікальні речі та бронетехніку в пунктах приймання металобрухту, куди все здають місцеві жителі.
Наразі комплекс Фрумушика-Нова має декілька локацій. Розповімо про них.
Найпомітніша пам'ятка Фрумушики – зведена у 2016 році гігантська статуя вівчаря, або, як говорять місцеві жителі, "чабана". Пам’ятник отримав назву "Чабан Фрумушики-Нової". Ідея створення скульптури належить власникові комплексу Олександру Паларієву. Висота пам’ятника складає 16,43 метри, висота з постаментом – близько 18 метрів. Велетенська споруда має загальну вагу понад 1000 тонн. Весь процес будівництва зайняв 12 місяців. Для створення скульптури було використано 152 кубічні метри лабрадориту – різновиду граніту. Робота виконана скульптором з Вінницької області Іваном Короленком.
<picture>
Скульптура Чабану. ФОТО: Махала
Основна ознака приватного парку-музею – найбільша кількість різноманітних скульптур, завдяки чому він знаходиться на сторінках Книги рекордів України. Тут у камінні відображені різні міфічні істоти та символи пращурів, що населяли раніше ці землі. Усі скульптури супроводжуються описом на табличках поруч.
Безліч монументів часів радянського союзу зібрані в одному місці посеред молодих дерев. Колекцію складають сотні пам’ятників: Сталіну, Дзержинському, Молотову, Максиму Горькому, Маяковському та іншим радянським діячам, скульптурні групи піонерів та інші садово-паркові фігури. Особливе місце серед скульптур займає Ленін, який представлений тут у багатьох варіантах. Ще один із помітних експонатів музею – зв’язка снарядів, що залишилася тут із часів полігону як нагадування про долю цієї землі у XX столітті.
<picture>
Музей соцреалізму. ФОТО: Українська правда
Уявити Бессарабію без вівчарства неможливо. В етнографічному центрі Фрумушика-Нова займаються розведенням старовинної каракулевої породи овець, з якою нерозривно пов'язаний розвиток вівчарства в Україні. Ця унікальна вівчарська порода була завезена у буджацькі степи ще в 1890 році. Саме цей вид баранини претендує на отримання статусу географічного зазначення.
<picture>
Вівчарня. ФОТО: odesskiye.info
У господарстві Фрумушика-Нова можна все дізнатися про цю галузь тваринництва, побачити, як доять та стрижуть овець. Головним гастрономічним напрямком тут є приготування делікатесів з баранини та бринзи з овечого молока. Ці смачні страви Фрумушика-Нова пропонує спробувати своїм відвідувачам.
Наразі Фрумушика-Нова - це успішна сучасна органічна виноробня з 11 гектарами лози, дегустаційним залом, системою збуту та впізнаваними етикетками. Але, як згадує Володимир Паларієв, все починалося просто з виробництва дідусевого домашнього вина та з бажання пригощати їм своїх друзів, як це заведено у Бессарабії. Згодом цю справу продовжили його рідні – син Олександр і онуки Володимир та Михайло.
З часом домашній формат виноробства перетворився в ще один напрямок сімейного бізнесу Паларієвих. Зараз у них діє чіткий розподіл обов’язків – Володимир займається створенням вина, Михайло – його продажем, а тато Олександр свого часу інвестував у розвиток цієї справи. Нині сім’я Паларієвих очікує на перший сертифікований врожай у 2026 році. Виноградник нараховує 9 сортів винограду.
<picture>
Вина Фрумушика-Нова. ФОТО: wixstatic.com
Володимир розповідає, що його родина занурилася в архіви Бессарабії, де вони знайшли "довідку Домініки Паларія від 1813 року". У ній задекларовано, що в селі Фрумушика було зібрано 6 тонн винограду та отримано 4 тонни вина.
Зовнішньою ознакою вин "Фрумушика-Нова" є оригінальні етикетки, розробкою дизайну яких та виготовленням також займаються члени родини Паларієвих. Зі слів Володимира, перші етикетки з’явилися в 2019 році. Перед вином стояло завдання популяризувати Фрумушику-Нову, тому вони розробили етикетку з геолокацією відновленого села-музею.
Зараз щороку Паларієви впроваджують нові лінійки вина та власноруч розробляють для них етикетки. На пляшках – виключно локації Фрумушики-Нової. Наприклад, лев – це скульптура в ботанічному саду. Є також на етикетках зображення величезної скульптури Чабана – візитної картки Фрумушики. Навіть із деревом, що зображено на одній з етикеток, пов’язана легендарна історія родини Паларієвих. Дідусь сімейства розповідав своїм родичам, що саме під цим деревом зачав сина Олександра. Так і з’явилася гарна вигадана сімейна байка.
• Через свої параметри "Чабан Фрумушики-Нової" був внесений до "Книги Рекордів Гіннеса" як найвища статуя пастуха у світі
• Власники Фрумушики-Нової, родина Паларієвих, самі розробляють етикетки до своїх вин, тому що не мають довіри до сучасних дизайнерів
• На пляшках вина поруч із назвою зазначається "1813" завдяки історичним даним, які знайшла родина Паларієвих про своїх пращурів-виноробів
• На території етнокомплексу Фрумушика-Нова знаходиться найбільша вівчарська ферма в Європі. Тут діють також найбільші у світі цехи: з виробництва овечої бринзи та доїльний цех
• Серед пам’яток Музею соцреалізму виділяється "найголовніший" пам’ятник Леніну, який раніше височів на Куліковому полі в Одесі
• У відновленій Фрумушиці-Новій проживають дві корінні жительки ще старого села, ліквідованого у 1946 році
• Етнографічний туристичний комплекс має свій "Бджолиний санаторій", де можна отримати лікувальні сеанси апітерапії
• Фрумушика-Нова має власну картинну галерею, де знаходяться роботи 16 видатних художників, серед яких – Міхай Греку, один із найвідоміших художників Молдови та Румунії
Сьогодні Фрумушика-Нова – центр культурно-етнографічного, зеленого, сільського туризму та сімейного відпочинку, який пропонує своїм гостям різні види проведення дозвілля. На території комплексу діє ресторан бессарабської кухні "Корчма" та власний винний підвал із мінімузеєм виноградарства Бессарабії.
Тут є й мальовниче озеро з лебедями та дикими гусями, мінізоопарк, де розміщені вольєри з місцевими тваринами: дикими кабанами, ламами та іншою живністю. Побудований великий фазанарій на 1000 голів фазанів, павлінів та перепілок, є ферма для поні та віслюків, на яких за бажанням можна покататися.
Любителям порибалити та пополювати Фрумушика-Нова також припаде до душі. Але треба пам'ятати, що сезон полювання та рибальства відкритий тут не цілий рік, а тільки в певний час. Інші можуть постріляти не по живих мішенях, а по тарілках або освоїти навички фотомисливця. Сезон такої діяльності доступний у Фрумушиці в будь-яку пору року.
Для місцевих жителів та туристів на території Фрумушики побудована невелика православна капличка на честь святих Андрія Першозваного та Миколи Чудотворця. На схилах яру в декількох сотнях метрів встановлені поклонні хрести. Це своєрідні пам'ятники, що зведені нащадками тих, хто раніше жив у знесених у 1946 році селах.
Для розміщення гостей туристично-етнографічного комплексу Фрумушика-Нова побудовані невеликі гостьові будинки та готель. Для більш вимогливих туристів та великих компаній є мисливський будинок з просторим холом, а також тематичні будинки рибалки, єгеря та лісника. Неподалік від будинків розташовані відкриті басейни – великий та дитячий, а для оздоровлення та розслаблення організму на території туристичного центру функціонує баня на дровах.
Дістатися до етнографічного комплексу Фрумушика-Нова найзручніше на автомобілі, оскільки прямих рейсів громадського транспорту безпосередньо до центру відпочинку немає.
• З Одеси потрібно їхати в напрямку міста Сарата, потім повернути на Старосілля або Нову Долину.
• Важливо: Дорога проходить через степові ділянки та колишній військовий полігон. Рекомендується використовувати навігатор (Google Maps пропонує маршрути через Паланку або Затоку), але варто враховувати, що проїзд через Затоку через війну рф проти України наразі неможливий. Також слід врахувати, що якість покриття доріг на останніх кілометрах може бути низькою.
• Завжди уточнюйте стан доріг у адміністрації комплексу перед виїздом, особливо після дощу або снігу.
• З Одеси (автостанція "Привоз" або Центральний автовокзал) можна доїхати рейсовим автобусом до селища Бессарабське (Тарутине) або села Старосілля.
• Від Старосілля до Фрумушики-Нової залишається ще близько 5-6 кілометрів степом. Цю відстань доведеться долати пішки або домовлятися про приватний трансфер заздалегідь.
• Це найпростіший варіант для тих, хто не має автівки. Багато туристичних фірм Одеси пропонують одноденні або дводенні тури, які включають трансфер безпосередньо до комплексу.
Юлія Сичова
21 березня 2026 р.
Як отримати інформацію щодо пенсійних надходжень15 березня 2026 р.
Дивовижний Південь: містична долина Криму10 березня 2026 р.
Зниклого одеського доцента знайшли в горах Закарпаття мертвим08 березня 2026 р.
Дивовижний Південь: таємниці Кам'янської Січі06 березня 2026 р.
Одеські шедеври між Берліном і Гейдельбергом: мистецтво у вигнанні05 березня 2026 р.
Безпека Чорного моря: чи буде туристичний сезон в Одесі04 березня 2026 р.
Аккерманська область: короткий епізод в історії Буджаку03 березня 2026 р.
Нововведення у 2026 році: що потрібно знати про виплати на дитину01 березня 2026 р.
Дивовижний Південь: місто сивої давнини28 лютого 2026 р.
Спільна темрява: як медіа Молдови пояснюють причини енергетичних криз