"Цивільні не розуміють військових - військові не розуміють цивільних" - військова психологиня

Відмінності поведінки військових та громадянських українців все частіше можна спостерігати у повсякденному житті. Психологиня Південного регіонального центру Координаційного Штабу з питань поводження з військовополоненими Вікторія Філіпенко бачить причину в тому, що втрачається лояльність цивільних до військових. Про розв'язання проблеми розбіжностей між військовими та цивільними, помилки цивільних психологів, які працюють з учасниками бойових дій та морально-психологічне забезпечення армії в матеріалі Інтента.

Найпоширеніша проблема - адаптація після повернення

Вікторія працює зі звільненими з полону військовослужбовцями та з військовослужбовцями, які безпосередньо зараз беруть участь в бойових діях.

Вона говорить, що часто їх проблеми бувають схожими, однак у звільнених з полону є потужний чинник, з яким потрібно працювати окремо - це адаптація після тривалої ізоляції в неволі.

"По-перше, в них дуже потужний бойовий стрес, всі вони вийшли з позицій, всі вони одразу пішли в ще більший стрес - полон. Там повна ізоляція і всім відомо про наявність тортур, різноманітних допитів та неналежних умов утримання. Відповідно їм важко адаптуватися після повернення. Кожен шукає спосіб бодай якось стабілізувати свій стан через абсолютне нерозуміння цивільного життя і часто це не найкращі методи, як алкоголь чи наркотичні речовини", - каже психологиня.

Навчання з військовими. Фото надала співрозмовниця

Звільнені з полону, які мають проблеми через перебування в тривалій ізоляції, зіштовхуються з проблемами прийняття самостійних рішень. Їм потрібно буквально звикати до того, що можна захотіти просто вийти на вулицю, вийти туди та самостійно за бажанням повернутися в приміщення. Також Вікторія говорить про проблеми в зміні цінностей під час полону, що відбувається як з військовополоненими, так і з їхніми родинами в період очікування. Це породжує сімейні проблеми, коли людям потрібно знову звикати одне до одного й шукати спільну мову.

"Схоже відбувається і з тими, хто тільки прибули із зони бойових дій. Там потужний посттравматичний стресовий розлад (далі ПТСР, - ред.) у всіх. Проблеми зі сном, проблеми з апетитом, проблеми зі здоров’ям, відсутність ротації, через це вони буквально не знають, що робити. Умовно, військовий приїде на кілька днів, піде перевірити здоров’я, у нього грижі, у нього ще якісь хвороби, але через тиждень треба повертатись на позицію і він не може пройти лікування. Такі історії дуже поширені й породжує серед військових гнів, злість, розпач", - розповідає Вікторія.

Психологиня вважає, що проблема ПТСР стосується більшості українців, які впродовж повномасштабного вторгнення залишаються на території України. Однак, інколи наявність схожих психологічних проблем у цивільних і військових в загальному не допомагає розв'язувати проблеми у розбіжностях поглядів.

"З цивільними треба працювати більше"

"У військових зараз потужний конфлікт із цивільними. Цивільні не розуміють військових - військові не розуміють цивільних", - каже Вікторія.

На її думку, в цьому напрямку треба більше працювати з цивільними, аби вони краще розуміли військових, однак, цьому є великий опір. Навіть ті цивільні, які були свідками бойових дій, провели в цих подіях не так багато часу, як військові, вони мали можливість відпочити, реабілітуватися, навчитись жити з цим досвідом, а дехто й навіть забути те, що пережили.

"Психологи працюють над тим, щоб дати більше розуміння людині про себе, дати можливість жити комфортно з отриманим досвідом. Військові звикли до коротких речень, специфічних виразів, наказів, а що стосується цивільного життя - тут їх з такою комунікацією здебільшого не розуміють. Відповідно, з цивільними треба працювати, щоб вони навчилися комунікувати безпечно і для себе, і для військових. Хоча б просто вчити цивільних лояльності, бо лояльності вже давно немає - дуже сумна картина", - каже фахівчиня.

Окремо варто також зазначити проблему цивільних психологів, які беруться працювати з учасниками бойових дій. Вони такі ж цивільні люди, які не переживали схожого досвіду, як їхні пацієнти, тому часто не розуміють їх і працюють так само як і з цивільними.

"Поширена проблема цивільних психологів, які не розуміють своїх пацієнтів, в тому, що треба вмикати свою повну емпатійність, - вважає Вікторія, - Ти не носив решки тіл, але в розмові, в жестах, у фотографіях маєш зрозуміти, як людина, яка сидить перед тобою, це робила. На жаль, деякі цивільні психологи цим часто нехтують і починають з такими людьми працювати, як зі звичайними цивільними - на самооцінку, на підняття продуктивності тощо, хоча проблема інша".

Фото з індивідуальної консультації. Фото надала співрозмовниця

Окрім цивільних психологів, з військовослужбовцями працюють й офіцери з морально-психологічного забезпечення (МПЗ).

МПЗ є складовою виховної роботи в ЗСУ та інших військових формуваннях. Однак, на сьогодні МПЗ в армії як загальне явище працює за застарілими методами. Минулого року в публічному просторі активно обговорювали пропозиції реформувати або навіть ліквідувати в ЗСУ структуру МПЗ у тому вигляді, в якому вона є зараз.

"Те, як працює МПЗ - дуже сумна картина. Воно практично навіть інколи шкодить військовим, бо вони зляться на регулярні тести, які вже знають напам’ять. І це залежить від наказів, від командування. Я знаю про випадок із моряком, він почав попереджувати свого капітана, щоб його відправили у відпустку у зв’язку з критичним психологічним станом. Командир його послав. Через кілька тижнів моряк покінчив життя самогубством", - розказує Вікторія Філіпенко.

Проблема зближення двох світів - тих, хто пройшов через передову, і тих, хто залишився в тилу, не є новою. Україна не перша країна, в якій після війни певний етап адаптації та уроків взаєморозуміння доведеться пройти кожному. Не обов'язково в сім'ях, колишні військові та завжди цивільні зустрічатимуться по роботі, у магазинах, у поліклініках та громадському транспорті. Цей шлях на зустріч один до одного не простий і для того, щоб його гідно пройти, будуть потрібні зусилля від кожного.

Альбіна Карман