Чи можна деколонізувати Миколаїв - місто російської імперської слави та водночас Героя війни проти цієї імперії

Вони продовжують цитувати Пушкіна та шанувати пам’ять імперських творців, обслуговувати російською в кафе та магазинах. Миколаївці не поспішають позбавлятися російської спадщини, хоча живуть у місті-герої, яке понад пів року було прифронтовою територією у війні росії проти України. Воно зазнавало руйнівних та смертельних обстрілів, поки сусідня Херсонщина була окупована росіянами.

Війна відійшла від Миколаєва, проте тут ще досі є музей імені російського художника-мариніста Верещагіна, що зображував звитяги російської армії в колонізаторських війнах. І досі є вулиці Пушкінська та Волгоградська. 

Білборд в окупованому Херсоні, травень 2022 рік

Дослідник українського Півдня та співробітник Національного музею історії України у Другій світовій війні Роман Кабачій зауважив, що в Миколаєві та області чимало своїх героїв і історичних подій та явищ, гідних увіковічення. 

Так, проблема є не в самому перейменуванні, а в світосприйнятті. Адже чиновники й політики вважають, що це "не на часі". Але коли цим займатися, якщо не зараз? Чому навіть така жорстока війна проти росії не змогла вплинути на місцеву владу? І як викоренити з Миколаєва імперську спадщину?

Підкреслимо, що лише на другий рік повномасштабного вторгнення миколаївська влада затвердила положення про перейменування вулиць та почала працювати над створенням топонімічної комісії, яка займатиметься питанням перейменування вулиць, проспектів, площ, провулків, парків, скверів Миколаєва.

Саме цього року в Україні запрацював так званий деколонізаційний закон "Про географічні назви". Він забороняє давати вулицям назви, що символізують або звеличують росію, на честь російських діячів, які здійснювали тоталітарну політику і практику радянського і російського режимів. Також заборонені топоніми (назви місцевості), пов'язані з пам'ятними місцями, датами, подіями в російській історії.  

Перша хвиля перейменувань у Миколаєві мала відбутись після Революції Гідності. Проте під час ухвалення закону про декомунізацію у 2015 році миколаївські депутати не приймали жодних рішень щодо цього питання. За висловленням науковця, доктора історичних наук та одного з членів комісії з перейменування топонімів Миколаєва Юрія Котляра: "Ми приймаємо дуже гарні закони, але ми також гарно продовжуємо їх не виконувати".

У Миколаєві взагалі не квапляться з перейменуванням вулиць та закладів. За цим показником місто займає одне з останніх місць на неокупованих територіях. За час повномасштабного вторгнення росії в Україну було перейменовано тільки одну вулицю – Московську, яка йде паралельно із головною вулицею Миколаєва Соборною. Тепер вона носить назву Маріупольська.

Топонімів, пов’язаних із росією та СРСР досить багато. Найяскравіші з них, що дублюють назви міст, регіонів країни-агресора, а також названі на честь російських культурних та військових діячів:

• Волгоградська;
• Уральська;
• Наваринська;
• Даля;
• Пушкінська;
• Гагаріна;
• Нєкрасова;
• Чайковського;
• Адмірала Ушакова;
• Дмитрієва;
• Чкалова.

Частина населення в Миколаєві вважала, що більшість моментів, пов’язаних із комуністичним режимом, мають бути збережені не тільки в історичних музеях, але й на вулицях міста у вигляді топонімів та пам’яток.

"Кожен чиновник, відповідальний за образ свого міста чи села, має поставити собі запитання: яким чином цього міста чи села стосується література про оренбурзькі степи, приокські пущі чи тумани над Невою. Чи справді сила російської зброї несла на Південь України цивілізацію, чи цивілізація тут існувала задовго до появи чобота російського солдата. Розпитати про глибшу історію наших південних сіл і містечок. І тоді відкриються люди і явища, якими можна замінити існуючий російський наратив у топоніміці і назовництві загалом". Так вважає дослідник українського Півдня та співробітник Національного музею історії України у Другій світовій війні Роман Кабачій. 

Перейменування не торкнулись у Миколаєві й закладів культури. Обласний художній музей імені Василя Верещагіна, який знаходиться прямо в центрі міста, названий на честь російського художника.

Обласний художній музей імені Василя Верещагіна у Миколаєві

"Понад сто років тому в місті Миколаєві був створений музей на честь великого художника-баталіста…"  - ось такий опис можна знайти на сторінці музею. Але чомусь не зазначено, що Василь Верещагін – російський митець. Музей засновано у 1914 році членами місцевого товариства прихильників образотворчих мистецтв як пам'ятник художнику Василю Верещагіну. Попри це, художник не мав прямого стосунку до Миколаєва.  

Роботи Василя Верещагіна. Ліворуч - "Після вдачі", праворуч - "Після невдачі"

Директор музею Сергій Росляков підкреслив, що Василь Верещагін – людина світу, яка протягом всього свого життя боролась проти війни та насильства і перейменовувати музей наразі було б недоречно.

Робота Василя Верещагіна "Апофеоз війни"

Водночас з біографії художника відомо, що він супроводжував і змальовував фактично всі імперські війни росії свого часу. Навіть загинув Василь Верещагін у 1904 на початку російсько-японської війни в битві під Порт-Артуром. 

На думку голови громадської організації "Деколонізація України" Вадима Позднякова, Верещагін - це надбання російської культури, й в умовах агресії з боку росії, недоречно утримувати музей імені їх діяча. Тому музей має змінити ім'я, а експозицію переформатувати. 

Я думаю, що варто просто позбавити його імені Верещагіна. Аби був Миколаївський художній музей. Це буде найбільш адекватним рішенням, – вважає активіст.

Верещагін підірвався на міні на броненосці "Петропавловськ" разом з російським адміралом Степаном Макаровим. 

До речі, щодо Макарова. Неподалік від музею стоїть його пам’ятник в повний зріст. Університет кораблебудування має у своїй назві його ім’я. Росіяни повністю зруйнували будівлю університету, двічі поціливши в неї ракетами: літом та восени минулого року. Так, адмірал Степан Макаров є уродженцем Миколаєва, але у віці дев’яти років він із сім’єю переїхав на Далекий Схід росії, до Ніколаєвска-на-амурі й будував своє життя як військовий та вчений російської імперії. Брав участь у російсько-турецькій війні 1877-1878 рр., Ахал-текінській експедиції 1880-1881 рр. із завоювання сучасного Туркменістану та російсько-японській війні 1904-1905 рр. На честь адмірала Макарова назване місто Макаров у Сахалінській області, Державна Морська Академія в Санкт-Петербурзі, Тихоокеанський військово-морський інститут у Владивостоці та побудований в окупованому Севастополі фрегат Чорноморського флоту рф "Адмірал Макаров".

Пам'ятник Степану Макараву в Миколаєві. Центр міста.

В українському Миколаєві вистачає пам’яток радянської епохи. Досі на центральному проспекті міста можна побачити справжній танк Червоної Армії Т-34, що увіковічує пам’ять про "визволителів" міста. Вважається, що саме він першим увійшов у місто, прорвавши укріплення німецьких загарбників у ІІ Світовій війні. Хоч червону зірку на танку й замалювали у минулому році, але ж до цього дійшли тільки після повномасштабного втогнення.

Танк Червоної Армії Т-34 в Миколаєві

А на перетині Центрального проспекту та вулиці Декабристів можна побачити цілий меморіал визволителям Миколаєва. 

Меморіальний комплекс визволителям Миколаєва

У центрі міста з 1977 року стояв пам’ятник, який прославляв радянських міліціонерів – це пам'ятник "Солдатам правопорядку" або пам'ятник чекістам. Монумент був споруджений на честь працівників міліції, що загинули в "Громадянській і Великій Вітчизняній війні" в місті Миколаєві. Розташовувався він, до речі, теж на розі Центрального проспекту і Садової вулиці. У травні 2016 року в рамках виконання закону України "Про декомунізацію" було прийнято рішення про демонтаж 101 пам'ятника і меморіальних дощок Миколаєва й Миколаївської області. До їх числа потрапив і пам'ятник загиблим робітникам міліції, який було рекомендовано демонтувати до 25 серпня того ж року. Проте в серпні 2016 року пам'ятник був визнаний пам'яткою культурної спадщини місцевого значення, що фактично вберегло його від демонтажу.

13 жовтня 2022 року біля пам'ятника загиблим міліціонерам спалахнув конфлікт: монумент збиралися частково демонтувати представники "Народного руху". На захист пам'ятника зібралися ветерани Міністерства внутрішніх справ. Конфлікт вдалося врегулювати мирно: начальник управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міськради Юрій Любаров, який прибув на місце, повідомив, що законних підстав для демонтажу пам'ятника або якихось його частин немає – на цей час він охороняється законом. Для того, щоб проводити будь-які маніпуляції з монументом, потрібен дозвіл Міністерства культури України.

Пам'ятник чекісту в Миколаєві

У ніч із суботи на неділю, 16 жовтня, невідомі облили постамент червоною фарбою та написали: "Чекісту не місце в місті". 19 жовтня того ж року пам'ятник було підірвано. Внаслідок вибуху завалилася металева статуя. Постамент пам'ятника встояв, але в ньому утворилися величезні тріщини. Також від вибухової хвилі в сусідніх будинках вилетіли шибки. Голова Миколаївської ОВА Віталій Кім спочатку повідомив, що "російські окупанти розв'язали питання з пам'ятником", проте пізніше додав: якщо це був спланований вибух, то винних буде покарано, "хто б це не був". 22 жовтня Юрій Любаров повідомив, що пам’ятник міліціонерам на вулиці Садовій було знищено шляхом контрольованого вибуху. Хто підірвав пам’ятник невідомо й досі. 

Нагадаємо, що жертвами комуністичного режиму в Україні стали не менше 10 мільйонів людей. До злочинів радянської влади відносяться репресії, депортації, масові вбивства політв’язнів і Голодомори. Тому зберігати подібні символи епохи, що вкрай негативно вплинула на розвиток нас як нації, на вулицях українського міста Миколаєва – нонсенс. Водночас замість більшості назв, пов’язаних із СРСР, протягом 2015 – 2018 років громадськість затвердила старі топоніми імперських "дореволюційних" часів із нейтральною ознакою: Кузнєчна, Погранична, 2-га Екіпажна тощо. Назв об’єктів, що прославляли діячів царату, чіпати тоді не стали. 

Юрій Котляр пояснив: якби цих назв не було, в росії б не залишилось тих "гачків", на які можна причепитись до якихось певних територій в Україні та російської мови. Треба позбавлятися тих помилок, які були зроблені ще на початку 90-х і  позавершувати ті процеси, які почалися у 2014-2015 роках.

Важливо пам’ятати - якщо влада не буде займатися питаннями деколонізації й декомунізації Миколаєва, то цим займуться активісти, яким небайдуже на українське місто. І таких випадків із підривом пам’ятників із радянсько-тоталітарним наративом може побільшати.

Для початку треба провести повну інвентаризацію радянських/російських назв вулиць, пам'ятників, меморіальних та анотаційних дощок, провести демонтаж покажчиків на вулицях, які було перейменовано ще 8 років тому внаслідок виконання норм закону про декомунізацію. Нові назви треба обрати дуже виважено, без упору на нейтральні та з адекватним співвідношенням героїв національного та місцевого масштабу. Миколаївці, які боролися за Волю України в різні періоди мають отримати перевагу в топонімах, але і загальнонаціональна героїка має бути присутня, - відзначив Вадим Поздняков.

Сьогоднішні реалії нам показують, що треба вже позбавлятися всього імперського та російського. Прикладом швидких змін можна назвати сусідній Херсон, який вже побував в окупації й постраждав від неоімперіалістської політики росії. Науковець Роман Кабачій також зазначив, що Херсон у плані деколонізації досягнув значних успіхів.

У Херсоні чимало було зроблено ще до всеукраїнського рішення про деколонізацію, коли радницею мера Херсона була Катерина Гандзюк. У 2022 р. Херсон 11 місяців знаходився в окупації, тому обговорення подальшої деколонізації відбувалося в останні місяці і винесене в публічний простір. Промоутером цього процесу в місті є краєзнавець та історик, представник Комітету виборців України на Херсонщині Дементій Білий. "З’явилось розуміння, що їм усе вдасться довести до завершення. Принаймні, росіяни, забравши з собою пам’ятники Суворову, Ушакову та Потьомкіну, показали, що для НИХ є важливим, а значить є ганебним для нас", - підкреслив дослідник.

Тетяна Каптур