"Це неправда, що наука дуже довго шукає відповіді", - Владислав Михайленко про об'єднання вишів та спеку

Як в Одесі об’єднали університети, що буде з кліматом та як це бути сьогодні науковцем розповів доктор філософії з екології та громадський активіст Владислав Михайленко у продовженні ексклюзивного інтерв’ю Інтенту. 

<span class="ratio ratio-16x9"></span>

Чим для вас стало об’єднання Одеського державного екологічного університету з університетом імені І.І. Мечникова?

Для мене це стало непоганою думкою в жахливому виконанні менеджерського підходу. Ми всі розуміємо, що в Україні багато університетів, менше здобувачів, отже менший потенціал. З іншого боку є університети з унікальними науковими школами, як екологічний університет - він в Україні один. На Півдні України взагалі освіта квола, скажімо чесно, і я можу аргументовано про це говорити, бо проводив акредитації. Ми застаріли. У нас склади викладачів, розум і матеріали стали дуже старими й потребують термінового оновлення. Тому вирішили, що починають об'єднувати з Півдня. 

Окей, обрали, наприклад, екологічний університет для об'єднання. Як менеджери зробіть це грамотно і правильно. Не після нового року подарунок під ялиночку із соцмереж. Ні. Проведіть зустріч, почуйте співробітників, аргументацію - дайте свою. Поясніть чому це відбувається. Тому що потім викладають рейтинги, де екологічний університет займає передові позиції, а його закрили. І ось така менеджерська неграмотність у прийнятті та реалізації рішень, сильно вплинула на те, що гарна ідея перетворилася на черговий привід народу просто піднятися і сказати: "Що ж таке, вони нас тут знищити вирішили". 

Тому що в університеті є люди. Ми все одно навіть під час війни маємо залишатися людьми й в першу чергу зорієнтувати працівників, що з ними буде далі. Нам пощастило, що, наприклад, ректор Мечникова В’ячеслав Труба поставився до людей з розумінням і спробував всім забезпечити робоче місце. Але давайте будемо чесними, яка це несподіванка і робота для приймаючої сторони, тобто для університету Мечникова. У них є свої співробітники, треба їх прогодувати, а тут ще нові йдуть. І тепер один менеджер на два університети. До чого це? Де підготовчий етап? Де цей етап адаптації? Починають там відмахуватися, що закритому університету дадуть один мільйон на розвиток. Незрозуміло, кому, як і нащо це все треба.

Щобільше, закрили університет на період вступної кампанії. Як ми наберемо студентів на цю спеціальність? Тому що вони навіть не знають, що університет закрили та що ця кафедра в новому університеті. Інформаційна та публічна комунікація повністю випущена, тому що все робилося на колінці. Жахлива реалізація, в принципі, непоганої ідеї.

Як вчений, відчуває зараз підтримку НАН України? 

Академія наук зараз бореться за своє виживання. Тому що Міністерство освіти має певні плани на те, щоб впливати на неї. Чи відчуває розвиток Академія наук? Так, вона розвивається і намагається тримати планку. Тому що це обличчя науки України. Чи в майбутньому буде можливість в Академії наук відстоювати свій рівень? Знову ж таки, залежить від менеджерських рішень. Зараз ми всі знаходимося в час, коли забагато залежить від того, як одна-дві людини приймуть правильне чи неправильне рішення.

Ми дуже хочемо і потребуємо швидких результатів. Навіщо тоді зараз фінансувати науку, якщо вона їх не дає?

Я, до речі, не згоден, що наука не дає швидких результатів. Вона не дає швидких результатів через менеджерську складову. Аби щось реалізувати в структурі освіти та науки, треба пройти 50 кіл пекла, і, можливо, навіть дослідження зроблено швидко, але щоб воно якось займало силу проходить велика бюрократична процедура. Але навіщо?

В принципі, для будь-якої країни науковий потенціал – це одна з основ розвитку. Часто нам кажуть, що немає технологій, ідей, рішень. Зараз не було б такої кількості неправильних навіть менеджерських рішень, якби пропозиції щодо законодавства, економічних процесів надавали також і науковці. Наука – це не тільки про те, щоб скласти технологічну схему, як зібрати дрон. Є ті самі економісти, які розуміють потреби ринку, працюють з ними 30 років, а то й довше, в них є неперервний ряд даних. Коли в тебе є цей бекграунд, ти можеш робити якісь прогнози, моделювання, сценарії. А є люди, які приходять, вони наче і в контексті, але відірвані від того, що було до цього. 

Важливо, щоб  науковці могли брати участь у таких стратегічних рішеннях. І це можна робити тут і зараз, наприклад, в наукову установу можна звернутися за рекомендаціями та отримати їх за тиждень. Ви не уявляєте, як швидко інколи працюють науковці. Якщо до них спускається запит, то весь інститут або університет збирається на таке "віче" і починається дуже швидка робота. Це неправда, що наука дуже довго шукає відповіді. Якщо це щось таке більш глобальне, де треба дослідити. Але якщо це якісь рекомендації, це може бути тут і зараз. Наприклад, коли була пандемія, то багато цінних рекомендацій надавали саме науковці - не менеджери, які сидять в міністерстві. І це правильний сценарій.

Якими способами зараз можна отримати фінансування дослідження? 

Щоб отримати фінансування на дослідження, університету або науковій установі можна піти декількома шляхами. Перше – це отримати державне фінансування. Держава замовляє дослідження, і вона сама обирає інститут, який буде досліджувати певне питання. Або надсилаєш пропозицію, проходиш конкурс і отримуєш фінансування на те дослідження, яке запропонував. Тому що, з одного боку, у держави є запити, ти маєш їх виконувати, а з іншого боку, наукова спільнота має свої мізки, голос і може подати тему, яку держава буде вважати цікавою і також її профінансувати.

Друге – це міжнародні гранти, ні для кого не секрет, що якщо твоя тема збігається із потребами світової наукової спільноти, наприклад, зміни клімату (тема, яка червоною ниткою проходить через всі дослідження), то ти можеш отримати фінансування. Ці гранти більші, але в них є одна цікава специфіка, з якою я зіштовхнувся - багато практики. Якщо наші теми, які замовляє держава, закінчуються паперовими напрацюваннями (вони можуть бути дуже цінними), але це більше рекомендації, то європейські гранти люблять, щоб можна було торкнутися результату. 

Наприклад, грант щодо організації системи моніторингу повітря в Одесі. Якщо буде замовлення держави, то, скоріш за все, це буде розробка концепції системи моніторингу. Ти маєш вказати місця, кількість станцій, речовини, аргументувати, зробити потужну роботу, але реалізація може як відбутися, так і ні. Якщо це міжнародний грант, то ти можеш зробити теж велике дослідження, але більш локальне і з установкою цієї станції. І в цей грант можеш закласти встановлення станції. І що важливо, коли ти досліджуєш природні об'єкти за європейським грантом, то ти працюєш безпосередньо з об'єктом. У той час як державні замовлення часто можуть обмежитися роботою з інформаційною базою.

Фото: Інтент/Наталя Довбиш

І найбільш рідкісний вид фінансування досліджень – робота з бізнесом. Це важке питання, тому що у нас немає юридичної бази, як ось цю комунікацію налагодити - навіть немає бази комунікації. Припустимо, науковець винайшов якийсь пристрій, наприклад, сонячну панель, яка виробляє енергію в три рази дешевше, ніж будь-який інший аналог. Він може подати цю розробку, зробити патент, запропонувати державі. Як він подасть її бізнесу, який може бути в цьому зацікавлений? Або бізнес шукає таку розробку, і як він її знайде? Де ця платформа, яка поєднує ці дві розірвані, просто вщент, складові?

Закордоном, хай сваряться, що ми багато його згадуємо, але гарні приклади, які треба все ж таки переймати. Часто університет працює на конкретну галузь або на бізнес. І ось ця система стейкхолдерів, яку роблять при акредитації, з чого вона виходить? Що в тебе є роботодавець, який приходить на твою кафедру і каже, якщо випускаєте екологів, готуєте їх нам, ось вимоги та результати. Щоб бізнес отримав готового спеціаліста, а не навчав його і витрачав на це час. Класна система. 

Може бути бізнес, який хоче отримати якусь технологічну розробку. Він подає пропозицію, а науковці роблять цю історію і передають конкретному бізнесу. Продають, грубо кажучи. Це теж класне джерело фінансування. У нас такої системи немає. Тому, по суті, ми третину можливостей розвитку науки втрачаємо. А під час війни бізнес став, якщо чесно, новою економічною силою, і насправді є багато досліджень, які рентабельні в майбутньому. Те, про що ми кажемо, чому ми маємо платити науці за майбутнє. Бізнесу це може бути цікаво, бо він розвивається стратегічно. І сьогодні науковець приніс користь, наприклад, державі, собі, і розуміє, що в майбутньому ця розробка може бути дуже рентабельна.

Четверте джерело фінансування, якого нас його взагалі немає. В елітних університетах за кордоном випускники університету стають частиною фінансування розвитку університету. Тобто якщо ти умовний Стів Джобс у своїй сфері, то ти робиш щомісячні донати пожертви на розвиток університету. Назвіть мені випускника, який би прийшов у свій університет і сказав: "Я буду тебе підтримувати". Ти не можеш, тому що твій університет можуть завтра закрити та навіть тебе не попередити. І кому ти будеш допомагати?

Хто такий молодий український науковець, чи існує він, який у нього образ?

Хто такий молодий науковець сьогодні? Якщо брати визначення, то це людина, яка має магістерську освіту, ступінь кандидата PHD до 35 років, або докторанта до 40 років. І таких багато, але, на жаль, коли дивишся на молодих науковців, інколи й не скажеш, що йому до 40, тому що вони трошки забиті роботою.

Якщо казати про ідеального молодого науковця, на якого хочеться бути схожим, то за мою думку можуть насварити. Це людина, яка поєднує в собі, по-перше, наукову роботу і по-друге - громадську відповідальність і діяльність. Тому що я не знаю жодного натхненного молодого науковця, який би не був, наприклад, у складі Ради молодих вчених при обласній адміністрації. Це теж громадська діяльність та можливість реалізовувати якісь активності. Коли ти суспільству підтверджуєш, що ти про нього дбаєш, хочеш і можеш бути йому корисним. Це такий баланс. І молодий натхненний науковець патріотично налаштований, бо розуміє, що наука - основа країни, в якій ти живеш.

Будь-яке рішення, яке робиться в країні починається з професіоналів, отже і з науковців, зокрема. І ось чому в нас таких людей не так багато, тому що система змушує тебе закопатися скоріше в паперах, в чомусь не корисному насправді, аніж розмахнути крила і летіти.

Візьмімо університет, особливо це актуально для Півдня України. Після закінчення аспірантури, йдеш на кафедру працювати асистентом. Хто такий асистент? Початок харчової піраміди. Це людина, яка, по суті, виконує більшість навантаження за людину, якій асистує, наприклад, професору. І дуже часто це нездорові відносини. Мені, слава Богу, пощастило у свій час. Але як це часто буває, ти не маєш надбавок ні за що, працюєш на свій мінімум, робиш всю роботу, яку не хоче робити професор. Ти маєш свій план і за мовчазною згодою ще один. Таким чином, твоїми досягненнями часто звітується хтось інший, але ти не можеш не виконувати, тому що така система.

Традиції місця, де ти знаходишся, можуть дозволити через певний час піти на старшого викладача, доцента. Якщо традиції інші, то можуть стримувати, попри велику кількість здобутків. І ти будеш 4 роки працювати й не стрибнеш, який би талановитий не був. Ти захистив дисертацію, 4 роки пропрацював асистентом і десь в 30-32 роки в тебе з'являється перший шанс кар'єрного зросту. Але ти ще не підозрюєш, що буде багато бюрократичної роботи.

У цій системі основне навантаження на молодих, тому що нам треба умовного пенсіонера потримати на кафедрі – і ця логіка зрозуміла. Тим паче якщо це професор – добре для акредитації. Але здебільшого ця людина потрібна, як статуетка, а асистент не дуже цікавий. Ось виходить, що закопуєшся. Дуже щастить молодим науковцям, які знаходяться в колективі, де молодим дають дорогу. Все залежить від екосистеми, в якій будеш знаходитися.

Про аномальну спеку і зміну клімату говорили досить давно. Розкажіть, які наукові технології використовуються, аби зменшити негативний вплив людини на глобальне потепління?

Якщо ви хочете почитати щось цікаве на цю тему, то є книга "Межі зростання". У цій книзі зібралися інтелектуали - римський клуб, який сказав про те, що клімат змінюється і в якийсь момент це сягне таких меж, що вороття назад не буде. Вже у другому виданні вони писали, що для того, щоб зупинити зміни клімату, реакція та інтенсивність дій має бути така, як при ядерній катастрофі. Зупиняти все і тоді вдасться зупинити зміни клімату.

Зараз ситуація дуже складна, тому що всі процеси в природі мають експоненційний закон (абсолютно неперервний розподіл, що моделює час між двома послідовними завершеннями однієї й тієї ж події, - ред.). Кожного разу наступний крок набагато більший. Зміни клімату також так відбуваються. Якщо 30 років тому зміна клімату відбувалася на 1 тисячну градуса на рік, і щоб її зупинити були потрібні певні зусилля, то зараз стрибок набагато більший. Цей стрибок настільки швидкий, що дійсно кожен наступний рік може бути гірший. Але навіть якщо зараз ми зупиняємо все виробництво і переходимо в печери, це не зупиниться. У математиці, якщо йде дуга, то вона не падає різко вниз, у неї ще є хвіст. Тож зміни клімату будуть продовжуватися просто в повільнішому темпі.

Що ми маємо робити? Адаптуватися до цих змін клімату та уповільнювати їх. Тому що у цього закону є інша сторона. Якщо ми, наприклад, зменшуємо внесок людини в систему, то ми трошки сповільнюємо процес, але назад клімат не повернеться. Можна про це не мріяти. Не сподівайтеся, що щось буде, як раніше. Ми можемо повернутися до тієї точки, в якій ми сьогодні знаходимось. У вчорашню вже не повернемось, на жаль, вибачайте. Тому зараз мова йде про адаптацію.

У 2016 році, повернувшись з міжнародної школи, я тут бігав, щасливий, всім розповідав, як можна врятувати Одесу - просто збільшити кількість зелених насаджень і правильно облаштовувати дахи будівель. Чому? Тому що в місті є поняття багаття тепла. Це територія, яка має температуру вищу за околиці на 3-5 градусів. Через те, що це гола територія, а бетон нагрівається ого-го як. У той час, як в тіні, температура може бути більш комфортна. І якщо гасити ці історії, то тоді й температура буде більш комфортною. І не треба бути супергеніальним науковцем, щоб сказати, як з цим боротися.

Висаджувати зелені насадження, щоб вони росли в правильному сусідстві, а їхня площа покривала всю вулицю тінню. Ну і дахи будівель, які нагріваються. Велика кількість температур гаситься шляхом зелених дахів. Або просто білий дах, який буде відбивати сонячне світло. Це простий розрахунок. Я не прошу робити асфальт білого кольору, тому що тепло буде відбуватися в нас.

Але менше з тим – це прості кроки, які під собою мають велике наукове обґрунтування. Зелені дахи взагалі в одному з міст зменшили забрудненість повітря на 60% - приємний бонус для здоров'я людей. Ось і в цьому суть науки. У вас є питання. Науковці досліджують, як задовольнити вашу потребу. Не знаєте, куди дітися в спеку в вашому місті? Науковці кажуть, що робити. І залишається тільки правильний менеджерський підхід, щоб були ті, хто організують поради науковців.

Попри все, що може не подобатися, щонайменше, ви залишаєтесь у цій системі, тож чому? Що вона вам дає?

По-перше, перебуваючи всередині сфери освіти та науки, можу впевнено сказати, що у нас не все так погано, як може здаватися. Людський ресурс просто неймовірний. Треба правильно організувати систему управління цим ресурсом і перестати реформувати освіту. Ми з моменту Незалежності тільки її реформуємо. Давайте до чогось прийдемо, станемо на дві ноги та спробуємо функціонувати.

Що мені це дає? По-перше, коли ти науковець і в тебе запитують консультацію з якогось питання, ти можеш дати вичерпну відповідь згідно з канонами, які дає Національна академія наук або міністерство. Ця відповідь дуже цінується. Це дійсно може коштувати вагомих коштів – науково обґрунтована рекомендація.

Фото: Інтент/Наталя Довбиш

По-друге, перебування у сфері науки дає багато контактів. Активні науковці мають багато знайомих за кордоном. А це класні перспективи. Певна схожість із громадським сектором. Ну і ще це можливість впливати. Тому що як не крути, рішення приймають не науковці, але впливають на них. Простий приклад, коли в Одесі дискутували про сміттєпереробний завод. Мені як науковцю було легше протидіяти інформаційній кампанії. Тому що в публічній сфері це виглядало дуже круто. Але якщо подивитися документацією, що це за завод, то можна було знайти певні маніпуляції, які показали, що нам від цього заводу було б набагато гірше. Науковець, який зміг це дослідити та правильно сформулювати, зміг вплинути на те, що завод не побудували. Тому що ніхто не хоче жити в місті, яке буде тебе вбивати.

Наука має великі переваги й навіть ця система, в якій ти знаходишся, теж тебе гартує правильно, тому що ти вчишся формулювати, писати, думати, діяти по-іншому. Головне просто розглядати систему не як те, що тебе вбиває, а як те, що сприяє твоєму росту.

Марія Литянська